Наш університет тісно співпрацює з ВТТУ уже більше двох десятків років. Ще будучи ректором, я за підтримки покійного начальника ВТТУ Олександра Музики відкрив у трамвайному депо філію кафедри, на якій під час робочого триместру студенти з електромеханічного напряму підготовки вчились обслуговувати і ремонтувати системи тягового електропривода трамваїв.

За підтримки та сприяння і наступних керівників Вінницького трамвайно-тролейбусного управління науковцями кафедри електромеханічних систем автоматизації у промисловості та на транспорті (ЕМСАПТ) і кафедри відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів (ВЕТЕСК) було виконано багато наукових експериментів на реальних системах тягового електропривода трамваїв, присвячених діагностуванню цих систем, ідентифікації їх математичних моделей та пошуку умов, за яких трамвай долає відстань від однієї зупинки до іншої з мінімальними витратами електроенергії. Ці дослідження лягли в основу 7 кандидатських дисертацій аспірантів вище наведених кафедр, серед яких були і мій син Олександр, і син нинішнього ректора Грабка Валентин.

Тож і я, як екс-ректор і колишній завідувач кафедри ЕМСАПТ, і мій син Олександр, який є завідувачем кафедри ВЕТЕСК і нині найбільш тісно співпрацює з колективом ВТТУ, з нетерпінням чекали запрошення на святкування 100-річної ювілейної дати.

Однак, очікуючи запрошення, ми з інтернету довідались, що ювілейні святкування, на які з’їхались не лише керівники області та міста, але і майже усі керівники провідних підприємств, організацій та установ міста, уже відбулися.

І хоч ми з Олександром на ці святкування не потрапили, однак тішили себе думкою, що наш університет на них був представлений самим ректором Володимиром Грабком, який нині є також на громадських засадах завідувачем кафедри ЕМСАПТ. І були ми впевненими у тому, що ректор Грабко і пам’ятний адрес від себе, як керівника ВНТУ, і пам’ятний сувенір від усіх нас ювілярам вручив. І ми подумали, що нас з Олександром ювіляри не запросили лише тому, що було обмаль місць в залі, де проходили святкування, і що на ці святкування були запрошені лише перші керівники.

Тож до особистих поздоровлень нашого ректора Володимира Грабка ми з Олександром вирішили долучити і наші телефонні поздоровлення керівникам ВТТУ, які уже багато років допомагають нам випускати наших інженерів-електромеханіків, працюючи щороку на початку літа головами наших двох Державних екзаменаційний комісій з обох електромеханічних спеціальностей. І можете уявити наше здивування, коли в телефонній розмові ми довідались про те, що наш ректор участі у ювілейному святкуванні не брав, і що вони надіслали ректору запрошення, у якому вказали, що він на святкування запрошується разом з усіма його колегами, що співпрацюють з ВТТУ. Тобто це було запрошення, фактично, не лише ректору Грабку, а і мені – екс-ректору і екс-завідувачу кафедри ЕМСАПТ, і Олександру – нинішньому завідувачу кафедри ВЕТЕСК.

Провівши невеличке «розслідування», ми з Олександром з’ясували, що, виявляється, отримавши запрошення, ректор Володимир Грабко передав його не за службовою субординацією комусь із проректорів чи мені як екс-ректору, який першим встановив тісні інтеграційні зв’язки з ВТТУ, а тому є субординаційним еквівалентом, а одному з доцентів своєї кафедри, який формально виконує роль його заступника по кафедрі ЕМСАПТ, і запропонував саме йому піти на це святкування та привітати ювілярів від імені ректора. А цей доцент передоручив доручення ректора іншому доценту, котрий і вручив керівникам ВТТУ вітальний адрес. І я не впевнений, що після такого ігнорування нашими першими керівниками їхнього славного ювілею керівники ВТТУ і в подальшому будуть позитивно реагувати на наші звернення до них з проханням дозволити нашим аспірантам ставити на їхній матеріальній базі нові наукові експерименти. Адже для них наші експерименти – це додатковий клопіт та відволікання від основної роботи, на які йдуть, лише маючи гарні стосунки і взаємну повагу. І усього цього непорозуміння можна було легко уникнути, якби ця справа була ректором Грабком доручена нам з Олександром – ми б і ювілейний адрес вручили на відповідному рівні, і поздоровили б від імені як екс-ректора, так і нині діючого ректора та обох профільних кафедр, і з’явилися б на святкування не з пустими руками, а з гарними квітами, і пристойним пам’ятним сувеніром.

Я особисто не залучення мене з Олександром до участі в ювілейних святах з нагоди 100-річчя першого трамваю у Вінниці розцінюю як реакцію ректора Грабка на наше небажання підтримувати його у намірах змусити усіх членів університетського колективу піти у грудні у неоплачувані відпустки.

Але я не розумію, чому ми повинні його підтримувати у цьому дійстві, якщо від викладачів Вінницького національного медичного університету, Вінницького національного аграрного університету і Вінницького державного педагогічного університету ми чуємо, що керівники цих університетів нікого у неоплачувані відпустки відправляти не збираються. Тому ми й пропонуємо нашому ректору наслідувати приклад ректорів інших університетів нашого міста і теж не відправляти працівників у грудні в неоплачувані відпустки, а натомість поїхати до міністра і переконати його в необхідності додати коштів нашому університету хоча б до рівня мінімальних нормативів – і тоді нам вистачить і для виплати зарплат, і для оплати комунальних послуг. І міністр змушений буде піти назустріч ректору, оскільки, як нещодавно постановив Конституційний Суд України, керівнику установи чи підприємства закон забороняє не виплачувати зарплату працівникам у ті дні, в які ця установа чи підприємство з якихось причин простоює. В умовах університету це означає, що немає права ректор не виплачувати зарплату викладачам за ті дні, в які вони не проводили заняття, перенесені ректором в інші дні.

Ось на цій не дуже веселій ноті я і завершу свою розповідь про участь нашого університету у святкуванні 100-річчя від дня пуску у Вінниці першого трамваю.