Але поки я роздумував, що мені робити з цією інформацією – оприлюднювати її чи ні, адже в разі оприлюднення за її достовірність уже відповідальність нестиму я сам, оскільки автор – анонімний, від нього 13 листопада надійшов ще один електронний лист, в якому він попросив мене забути про зміст першого листа і не коментувати його на сайті, оскільки він побоюється, що по змісту листа він, як його автор, буде вирахуваний і йому буде зменшене навчальне навантаження, що приведе до зменшення розміру зарплати.

Тож, виконуючи прохання автора листа, я не буду оприлюднювати і коментувати його зміст, а зверну увагу лише на те, що тим, хто вирішив розповісти мені про якусь правду, не треба боятись, що разом з інформацією про правду я оприлюдню і ім’я автора цієї правди без його на те згоди, адже я розумію, що якщо буду розголошувати імена авторів листів без їхньої згоди, то дуже скоро потік направленої мені інформації обміліє, у чому я, як член Національної спілки журналістів України і володар її Золотої медалі за 12-томну збірку історико-публіцистичних книг, не зацікавлений. А імена авторів листів чи документальне підтвердження фактів, у них наведених, мені потрібне лише для того, щоб у разі, якщо «герої» листів звернуться до суду з вимогою спростування інформації, наведеної в них, і компенсації моральних збитків, я мав свідків чи документи, підтверджуючі, що, оприлюднивши якусь інформацію, я сказав правду. Однак повідомлення про лист від автора інформації про негаразди у підготовці університету до акредитації без розкриття суті цих негараздів я усе-таки вирішив розмістити на сайті, щоб адміністрація університету знала, що я про ці негаразди теж знаю. І, я думаю, що це знання зупинятиме подальше просування адміністрації по шляху накопичення негараздів, що само по собі відіграватиме позитивну роль.

А 17 листопада я отримав ще одного електронного листа від ще одного безіменного викладача, в якому він ставить під сумнів правдивість заяви ректора Володимира Грабка, зробленої ним на Загальних зборах університету, про те, що у підписаному міністерством бюджеті університету зарплата викладачів і стипендія студентів йдуть одним рядком, а тому чим більшій кількості студентів будуть виплачені стипендії, тим менша кількість грошей залишиться на виплату зарплати викладачам. На думку ж цього безіменного викладача і фонд зарплати, і стипендіальний фонд повинні мати цільове призначення і не повинні залежати один від одного. І він обурений тим, що адміністрація навчально-наукового інституту, в якому він працює, посилаючись на вимогу ректорату, пропонує йому виставляти на екзаменах в групах не менше 50% «трійок», наявність яких позбавляє студентів права на отримання стипендії.

Відповідь на питання, підняті у цьому листі, я почну з того, що підтверджу правдивість слів ректора Володимира Грабка – дійсно зарплата викладачів і стипендія студентів йдуть одним рядком в затвердженому міністерством бюджеті університету. Більше того, у цьому ж рядку йде ще й оплата комунальних послуг. І для того, щоб усі ці виплати не впливали одна на одну, треба щоб, направляючи заявку на фінансування у наступному році, начальник планово-фінансового відділу і ректор, які підписують цю заявку, правильно визначили ту суму коштів, яка їм у наступному році буде потрібна для покриття усіх цих взаємопов’язаних статей бюджету, і захистили цю суму під час підписання бюджету у міністерстві. Якщо ж при плануванні начальником планово-фінансового відділу якісь витрати не були враховані, або якщо ректорові не вдалося відстояти у міністерстві при підписанні бюджету університету таку кількість грошей на усі ці три статті витрат, якої було б достатньо і для виплати зарплати викладачам у повному обсязі, обумовленому співвідношенням кількостей бюджетних і контрактних студентів, і для виплати стипендії не менше ніж 70% бюджетних студентів, і для оплати комунальних послуг у повному обсязі, обумовленому тим же таки співвідношенням кількостей бюджетних і контрактних студентів, то тоді доводиться або недоплачувати зарплату викладачам, або зменшувати кількість студентів, які отримують стипендію, або проводити заняття в холодну пору року в аудиторіях, що не обігріваються, або ж мати усі ці негаразди одночасно в «одному флаконі».

Ну і на завершення вище приведеної «сухої» інформації я для тих читачів мого сайту, які є вболівальниками нашої футбольної збірної, але не є моїми читачами на Фейсбук, наведу «для оживляжу» той коментар, який я зробив на Фейсбук 20 листопада, тобто на другий день після матчу Франція-Україна, що відбувся у Парижі – отож цитата:

Є такий науковий метод дослідження об’єктів - імітаційним моделюванням називається, суть якого у тому, що за спостереженнями за моделлю, яка імітує об’єкт дослідження, робляться висновки про процеси в цьому об’єкті. Так от гра нашої збірної по футболу з Францією за вихід до групового турніру чемпіонату світу у Бразилії – це один із варіантів імітаційної моделі процесу підписання Україною договору з ЄС про асоціацію. Нам забили три голи (закон про прокуратуру, закон про вибори і закон про звільнення Тимошенко), які перекреслили наші сподівання на поїздку до Бразилії ( на підписання договору про асоціацію з ЄС). Ми не могли не програти Франції, оскільки наш воротар П’ятов (уряд на чолі з прем’єром Азаровим) і захисники Ракицький, Шевчук і Манзюк та півзахисник Ротань (парламентська фракція Партії регіонів на чолі з Єфремовим) усю гру лише хаотично вибивали м’яч на французів, імітуючи цим начебто бажання пасувати на своїх нападників Зозулю (фракція "Батьківщина" на чолі з Яценюком), Ярмоленка (фракція УДАР на чолі з Кличком) і Коноплянку (фракція "Свобода" на чолі з Тягнибоком), але так пасували, що нападникам м’яч не попадав, а їх самостійні спроби оволодіти ним в середині поля легко блокувались швидкими французами. Півзахисник Безус (позафракційні на чолі з Порошенком) об’єднати зусилля захисників (фракція Партії регіонів) з нападниками (фракції опозиції) не зміг. А захисник Хачеріді (комуністи на чолі з Симоненком) зробив усе для того, щоб у заключній фазі гри не брати участь взагалі. І я "знімаю шляпу" перед Віталієм Портниковим і Сонею Кошкіною, які це прогнозували задовго до "заключного матчу", у той час як я, наприклад, продовжував вірити у тренера Фоменка (президента Януковича), що він знайде рецепт об’єднання усіх для отримання перемоги.

Постскриптум: уже у перших відгуках читачів на мій варіант імітаційної моделі було звернено увагу на те, що я забув про півзахисника Едмара, і що у моїй моделі немає політичного аналога йому. Шановні читачі, я не забув про Едмара, я його на полі під час гри України з Францією у Парижі просто «не побачив» і вказав на це у найпростіший спосіб - не згадавши про нього. А щодо політичного аналога йому у моїй імітаційній моделі, то це Савік Шустер. Він теж намагається звести провладних політиків і опозицію на одному полі і закликає до конструктивного діалогу, але ніякого позитиву від цих його зусиль немає.