А на мою думку, усе йде так, як треба, і підстав для впадання у відчай немає.

Ну уявіть собі, що було б, якби уряд у відставку був відправлений. – Поки був би створений новий уряд, нинішні міністри керували б країною у статусі виконувачів обов’язки, тобто, ні за що не відповідаючи і ні на що в перспективі не розраховуючи, та ще й у країні, де не вистачає грошей навіть для того, щоб платити зарплату і віддавати борги, та ще й в кінці року, та ще й на фоні того, що західні інвестори відмовляються везти свої капітали до нас, а Росія прагне не лише нас, простих громадян, а навіть наших олігархів поставити на коліна. – За таких умов новий уряд отримав би розруху, за яку люди уже спитали б з нього. І тим, хто не отримав зарплату чи пенсію, було б абсолютно начхати на те, що нові міністри лише недавно приступили до виконання своїх обов’язків, і що їм у спадок нічого доброго не дісталось – усі стали б звинувачувати у негараздах уже цих нових міністрів.

А Віктор Янукович міг би сказати – ви хотіли новий уряд, ви його отримали, і тепер нічого взивати до мене.

А так уряд залишився, а ситуація навряд чи буде кардинально покращуватись, навіть, якщо Віктор Янукович привезе з Китаю обіцянку дати кілька мільярдів кредиту, адже поки той кредит надійде і буде якось розділений, пройде час, впродовж якого життя в Україні лише погіршуватиметься. І Віктору Януковичу усе-одно доведеться рано чи трохи пізніше цей уряд таки відправити у відставку, аби списати на Миколу Азарова та його уряд усі економічні негаразди, тим паче, що публічною відмовою від євроінтеграції Азаров себе і підставив, і зробив політично незахищеним.

До речі, шановні мої читачі, а ви звернули увагу, що проти відставки уряду проголосували лише 5 депутатів від Партії регіонів? Тобто за відставку проголосували 186 депутатів від опозиції і незалежних. 5 депутатів від Партії регіонів проголосували проти відставки, 12 – утримались, а усі інші просто не взяли участь у голосуванні. А це означає, що «любові» до уряду у цих, що утрималися, та «не голосувавших» теж немає, і що якщо ситуація погіршуватиметься, то уже в лютому наступного року від «не голосування» вони з високою імовірністю перейдуть до голосування за відставку. І новий уряд після відставки уряду Миколи Азарова у лютому отримає цілий рік попереду для розкручування своєї діяльності, що сприятиме укріпленню його позицій. А щодо можливого керівника нового уряду, то тут я приведу свою точку зору, висловлену на Фейсбук в обговоренні статті, поширеної Валерієм Коровієм – привожу цю свою думку дослівно:

Борис Мокін: «Як і автор статті, я теж вважаю, що в даний момент Петро Порошенко є найоптимальнішим кандидатом на посаду Прем"єр-міністра – і досвід роботи міністром в кількох міністерствах має, і досвід нагляду над Національним банком має, і досвід успішного ведення приватного бізнесу має, і авторитет в західних вищих політичних колах має, і договороспроможний, і не мстивий, і можна назвати десятки політиків з обох боків політичних барикад, які його поважають – я б на місці Віктора Януковича саме йому в нинішніх умовах керівництво урядом і довірив би. Тримати ж Миколу Азарова на чолі уряду, особливо ж після того, як він у парламенті ознаменував своє втримання на посаді голови уряду жестом, за використання якого львівськими вболівальниками стадіон у Львові ФІФА позбавило права приймати матчі національної збірної на 5 років, приведе лише до того, що про євроінтеграцію та іноземні інвестиції Україні доведеться забути, принаймні, на протязі того відрізку часу, в який він залишатиметься Прем"єр-міністром».

Ну, а щодо боязні декого із політиків, що після провального голосування у парламенті за відставку уряду почнуться масові репресії, то з цього приводу я теж процитую свою думку, висловлену на Фейсбук, як реакцію на заяву Тараса Чорновола, розповсюджену у цій соціальній мережі – привожу цю свою думку теж дослівно:

Борис Мокін: «Про те, що Тарас Чорновіл позбавлений таланту щось прогнозувати, свідчать його часті перебігання від однієї політичної сили до іншої, які привели його в кінцевому результаті до попадання в групу маргіналів. Тож не варто його слухати. Переслідування учасників Майдану не буде уже хоча б тому, що повторної розправи над ними Західні держави нашій владі не вибачать, і усі наші очільники та їхні родичі і соратники одразу ж втратять можливість їздити за кордон і користуватись там своїми, розміщеними в закордонних банках, багатствами. І оскільки, аби одразу ж не втратити нажиті капітали, під Росію вони теж не підуть, то доведеться терпіти МАЙДАН і шукати вихід із ситуації, що склалася, мирними засобами, які б прихильно сприймалися Європою і США».

До речі, дехто побоюється, що Віктор Янукович з Китаю, де зараз перебуває з дружнім візитом, привезе не лише мільярдний кредит, а і китайський досвід боротьби з мітингувальниками на площі Тяньаньмень, де під час розгону мітингу солдатами у кінці минулого століття було розстріляно і танками роздавлено кілька сотень демонстрантів.
Цього теж боятись не варто, оскільки в України у порівнянні з Китаєм «і труба поніже, і дим пожиже», або, як говорить народне прислів’я, «що попові можна, то дякові зась!»
Ні Ахметов, ні Фірташ, ні сини, які хочуть вільно користуватись усім нажитим, перебуваючи і за межами України, Віктору Януковичу не дозволять робити їх не виїзними. Та й сам він ще вдосталь по світу не наїздився, тож не стане йти на крайнощі в питанні щодо МАЙДАНУ.

А МАЙДАН, я впевнений, стоятиме ще довго, незважаючи на холод, оскільки кількість студентів, більшість яких народились уже в незалежній Україні, а тому не несуть у своїй пам’яті страх перед репресіями НКВС-КДБ, і для яких ідея євроінтеграції є прообразом професійної перспективи і світлого майбутнього, сьогодні перевищує багатотисячні позначки в усіх регіонах України, і їх погрозами про позбавлення стипендії чи відрахування з університету не залякаєш, у тому числі і тому, що усі вони вивчають таку дисципліну як «Правознавство», з якої знають, що і стипендію можна зняти лише після завершення екзаменаційної сесії в разі її «завалу», і з університету можна відрахувати лише за результатами незадовільного складення екзаменаційної сесії, а покарання за пропуски занять не може перевищувати рівня догани, на винесення якої навряд чи подаватимуть ректорові доповідні записки декани та їх заступники, кожен із яких пам’ятає себе молодим і сьогодні по-доброму заздрить своїм студентам за прояви свободи і вільнодумство.