Але спочатку давайте згадаємо ті основні позиції, що прописані у цих угодах.

А прописано там, якщо вірити ЗМІ, що: 1) з 1-го січня 2014 року і аж до кінця дії газового контракту, підписаного у 2009 році між російським Газпромом і українським Нафтогазом, тобто до 2019 року встановлюється нова ціна на газ для України, яка стартуватиме з позначки 268,5 доларів США за 1000 метрів кубічних і в подальшому уточнюватиметься в кінці кожного кварталу; 2) починаючи з кінця 2013 року і протягом 2014 року російським Фондом національного благополуччя (ФНБ), в якому уже акумульовано 60 мільярдів доларів США і який є підстраховочним для Пенсійного фонду на випадок попадання Росії в серйозну кризу, буде придбано євробондів Національного банку України на суму 15 мільярдів доларів США під 5% річних; 3) Україна і Росія об’єднують зусилля у співпраці по масовому випуску українських літаків АН-70 та АН-124 (Руслан) з авіадвигунами від «Моторсічі»; 4) на українські суднобудівні заводи повертаються замовлення від Росії на ремонт діючих і будівництво нових військових кораблів; 5) знімаються обмеження на продаж на російському ринку продукції української металургії, хімії, машинобудування і харчової промисловості; 6) Росія завантажує своїми замовленнями підприємства військово-промислового комплексу України; 7) Росія за свої кошти будуватиме міст через Керченську протоку; 8) Росія спрощує умови перебування громадян України в Росії та їх тимчасового працевлаштування.

Можливо в цих угодах є ще й якісь інші домовленості, які прописані в додатках не публічного характеру, а тому про них не повідомляють ЗМІ, але я в своєму аналізі буду виходити лише із цих наведених вище 8 пунктів, які мені відомі із засобів масової інформації.

І почну я свій аналіз з відзначення того, що ці наслідки матимуть різну вагу для держави Україна, для президента України, для власників підприємств України і для громадян України.

Цілком очевидно, що пункти з 3-го по 6-ий особливого аналізу не потребують, оскільки вони приносять лише плюси усім 4-ом визначеним вище суб’єктам, а саме:
громадянам України виконання цих пунктів принесене стабільність і вчасність виплат зарплат і пенсій, власникам підприємств України їх виконання принесе додаткові прибутки, державі Україна їх виконання принесе додаткові робочі місця, додаткові податкові надходження і приріст ВВП, а президенту України їх виконання принесе політичні дивіденди та підвищення авторитету в очах працюючої і пенсійної частин населення України, що конвертується у голоси електорату і не лише на Півдні та на Сході України на президентських виборах 2015 року.

Тож неоднозначність в оцінках стосується виконання лише 1-го, 2-го та 7-го і 8-го пунктів. Ось аналізом впливу виконання саме цих пунктів і займемось далі.

І почнемо зі з’ясування впливу пункту 1-го, тобто проаналізуємо, що принесе вищеозначеним суб’єктам зниження ціни на російський газ на третину, або, що одне і те ж, на 130 доларів за кожні 1000 метрів кубічних.

Для громадян України в цілому ця знижка не принесе нічого, оскільки зменшення ціни на побутовий газ для власників і наймачів квартир та на тепло, як похідну від нього, цими угодами не передбачено.

Для власників українських підприємств, особливо з олігархічної обойми, ця знижка принесе суттєве збільшення прибутків, оскільки важко повірити у те, що слідом за знижкою ціни на газ вони збільшать у такій же мірі зарплату своїм працівникам чи у такій же мірі знизять ціни на свою кінцеву продукцію. Тож ця знижка ціни на газ буде конвертована у повній мірі у ті додаткові гроші, які власники українських підприємств матимуть на різниці між зменшеною за рахунок знижки ціни на газ собівартістю їхньої продукції і її ціною, зниження якої цими угодами теж не передбачено. І я не вірю, що власники українських підприємств ці додаткові гроші використають для модернізації своїх підприємств і впровадження нових технологій – я думаю, що вони їх конвертують в американську валюту і відправлять в закордонні банки та вкладуть у закордонну нерухомість. І якщо висока ціна на газ вимагала від власників підприємств для отримання прибутку модернізувати їхні підприємства, то низька ціна на газ переведе цю модернізацію в розряд питань не актуальних. Як не актуальними стануть для усіх, причетних до поставок та використання газу, питання розвитку альтернативних джерел енергії в Україні.

Держава Україна з одного боку матиме виграш від цієї знижки на газ, оскільки їй потрібно буде менше грошей витрачати на придбання необхідної кількості газу і зростуть податкові відрахування з прибутків підприємств, обумовлених зниженням собівартості їхньої продукції, але з іншого боку держава буде у програші, оскільки зупиниться процес модернізації економіки і прискориться процес перетворення України в сировинний придаток до світу розвинених держав і постачальника до цього світу дешевої та безправної робочої сили. Крім того, держава Україна стає залежною від держави Росії, оскільки остання згідно з прописаним в угоді може підвищити ціну на газ, починаючи з будь-якого наступного кварталу, чим вона буде погрожувати всякий раз, коли Україні захочеться з чимсь, нав’язуваним їй, не погоджуватись.

Ну, а щодо президента нашої держави, то він з моменту підписання цього 1-го пункту взагалі стає заручником глави російської держави, оскільки запуск Росією процесів погіршення економічної ситуації в Україні, обумовлених майбутнім можливим підвищенням ціни на газ, одразу ж вдарить по його авторитету не лише серед рядового електорату Сходу і Півдня України, але і серед власників усіх українських підприємств. І складається враження, що наш президент після підписання 1-го пункту, фактично, стає заручником не лише Росії, а і вітчизняних олігархів, котрих загроза втратити прибутки штовхатиме на шлях «викручування рук» йому, як главі власної держави, в угоду державі сусідній, яка є постачальником цього газу. Більше того, з цієї ж причини заручником президента Росії стає не лише той президент України, який підписав дану угоду, а і будь-який інший, який змінить Віктора Януковича на цьому посту – це ми бачимо наочно на прикладі того, що ось уже майже чотири роки підряд уряд України, підпорядкований президенту Віктору Януковичу, навіть юридично не пручаючись, виконує економічно не вигідний газовий договір, підписаний за вказівкою попереднього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. І, до речі, те, що будь-який інший президент, який прийде на зміну Віктору Януковичу, теж змушений буде виконувати підписані ним угоди, на мій погляд, може стати причиною втрати зацікавленості російського керівництва у переобранні Віктора Януковича у 2015 році президентом на другий термін. І прикладом, який робить високою імовірність такої можливої поведінки у майбутньому російського керівництва, може служити той факт, що Володимир Путін та його прихильники в Україні не підтримали на минулих президентських виборах Юлію Тимошенко, незважаючи на те, що вона сприяла підписанню вигідних для Росії газових контрактів, і не намагались вплинути на Віктора Януковича ні тоді, коли Тимошенко судили за скоєне нею у парі з російським президентом, ні тоді, коли уся Європа намагалась вплинути на українського президента з метою проявлення милосердя до засудженої Юлії Тимошенко.

А тепер проаналізуємо вплив 2-го із вищеозначених пунктів, тобто проаналізуємо, що принесе визначеним нами суб’єктам придбання російським ФНБ євробондів Національного банку України на суму 15 мільярдів доларів США під 5% річних.

На перший погляд від цього виграють усі: державу Україна цей опосередкований кредит рятує від дефолту, президент отримує лавровий вінок «рятівника держави», що не допустив запуску лавини інфляції, а зарплати, пенсії і банкові збереження рядових громадян України і власників українських підприємств ці євробонди, куплені російським ФНБ, рятують від інфляційного знецінення. Але з іншого боку цей російський кредит, перші транші якого потрібно буде повертати з націнкою у 5% уже через два роки, ще більше підвищує ступінь залежності нашої держави і її президента від Росії, оскільки в разі, якщо грошей на повернення цих траншів у нас не буде (а звідки їм взятись?), то доведеться «слізно» просити керівників Росії відстрочити повернення кредиту, погоджуючись на їх умови, серед яких можуть виникнути і такі, як пропозиція розплатитись нашою газотранспортною системою з її підземними сховищами, або харківськими «Турбоатомом», танковим заводом імені Малишева чи авіазаводом, або дніпропетровським «Южмашем», або Кременчуцькими автозаводом чи Крюківським вагонобудівним заводом, або київським «Антоновим» чи іншими стратегічно важливими для незалежності держави промисловими об’єктами. Тож, як бачите, шановні читачі, узявши цей кредит, перспективи ми можемо отримати у недалекому майбутньому досить нерайдужні. І саме собою постає питання: «А чи не краще було Віктору Януковичу, з огляду на майбутні перспективи, усе-таки, підписати договір про асоціацію України з ЄС, для чого потрібно було лише виконати три умови – законодавчо реформувати прокуратуру і умови виборів та випустити з в’язниці Юлію Тимошенко, що дозволило б Україні одразу отримати 3 мільярди єврокредиту під 4% річних з поверненням протягом 15 років, а у 2014 році отримати ще один кредит у 17 мільярдів євро під тих же таки 4% річних і з правом реструктуризації цих кредитів навіть після неповернення їх протягом 15 років?»

А тепер проаналізуємо вплив 7-го із вищеозначених пунктів, тобто проаналізуємо, що принесе визначеним нами суб’єктам будівництво Росією за її кошти мосту через Керченську протоку, який з’єднає російський Північний Кавказ з українським Кримом.

Як відомо, нині Керченська протока завдяки входженню острова Тузла до території Криму є внутрішньо українською, і усі збори з суден, що нею проходять, поступають до української казни. Аби зламати це, з десяток років тому росіяни намагались збудувати перемичку від своєї території до острова Тузла, аби зробити у такий спосіб цей острів частиною території Північного Кавказу, як це було років 60 тому до розмиття хвилями природної перемички між цією територією і цим островом, який тоді був підвищеним кам’янистим кінцем піщаної коси. Під час будівництва росіянами перемички між Північним Кавказом і островом Тузла Росія і Україна були за крок до початку військового протистояння, але росіяни вчасно схаменулись і зупинили будівництво перемички в сотні метрах від острова. Але від ідеї надати Керченській протоці статус міждержавної росіяни не відмовились, оскільки дуже багато кораблів і їхніх і до них в порти Таганрога, Ростова на Дону, Азова (та інших на російському березі Азовського моря) плавають через Керченську протоку. На мій погляд, саме для реалізації цієї ідеї росіяни і пропонують за їхні гроші збудувати міст через Керченську протоку. Адже міст, збудований за їхні гроші, буде їхньою власністю. А тому ділянки протоки між биками цього моста, що нависатиме над цими ділянками, теж стануть їхніми – у тому числі і ті, якими плаватимуть кораблі через Керченську протоку. І тоді Керченська протока під російським мостом буде анігілювати український статус Керченської протоки між островом Тузла і Кримом – взаємно нейтралізуючи одна одну, вони створять нову реальність, в якій обом сторонам доведеться визнати Керченську протоку міждержавною. І тоді українська митниця уже не зможе з суден, що йдуть до чи з російських портів на березі Азовського моря, отримати жодного рубля чи долара зборів за проходження цієї протоки – а це досить великі гроші.

Тож ні державі Україна, ні її президенту, ні її громадянам ніякої вигоди від будівництва Росією моста через Керченську протоку немає, а навпаки, завдячуючи цьому мосту можемо втратити державний контроль над стратегічно важливим морським об’єктом. Більше того, автопоїзди, що нині їдуть до російського Північного Кавказу із Європи через кілька пропускних пунктів Донбасу, після побудови цього мосту поїдуть Кримом, загазовуючи його і перетворюючи курортну зону України на прохідний двір з усіма витікаючими наслідками. І вигода від будівництва цього мосту може бути лише невеликій кількості власників українських підприємств, котрі розташовані у Криму і спрямовують свою продукцію автофургонами на російський Північний Кавказ чи в Грузію, Азербайджан або Вірменію. Але ця вигода – ніщо у порівнянні з втратами, котрі матиме Україна після введення в експлуатацію мосту через Керченську протоку.

А тепер проаналізуємо вплив 8-го з вищеозначених пунктів, тобто проаналізуємо, що принесе спрощення Росією умови перебування громадян України в Росії та їх тимчасового працевлаштування.

Цілком очевидно, що цей крок є вигідним і громадянам України, оскільки спростить процедуру поїздок до Росії на тимчасові заробітки усім тим, хто з якихось причин не може працевлаштуватись в Україні; і державі Україна, оскільки сприятиме вирішенню проблеми працевлаштування її громадян та надходженню додаткових коштів в державу від заробітчан; і президенту України, оскільки легше керувати державою, в якій мало безробітних. І лише власникам українських підприємств це не вигідно, оскільки чим більше безробітних, тим меншою є вартість найманої робочої сили. Однак, як бачимо, реалізація 8-го пункту має переваг більше ніж недоліків.

Я зробив аналіз, а ви, шановні читачі мого сайту, спираючись на цей аналіз, самі зробіть кінцеві висновки стосовно того, чи вигідними для усіх нас є угоди, підписані 17 грудня у Москві президентами України і Росії.