Розповідь тележурналіста проходила на фоні нинішніх масових заворушень у столиці Боснії і Герцеговини Сараєві, які уже привели до значних збитків і яким не видно кінця, незважаючи на жорстку протидію поліції.

Особливий акцент тележурналіст, який вів розповідь, робив на тому, що саме тому, що Боснія і Герцеговина кілька років тому підписала договір про асоціацію з Європейським Союзом, вона нині і знаходиться у такому плачевному стані.

Подивившись цей репортаж, телеглядачі, як я зрозумів його авторів, повинні зробити для себе висновок, що якщо Україна підпише договір про асоціацію з Європейським Союзом, то її чекає така ж участь.

Але перш ніж робити висновки давайте згадаємо історію виникнення незалежної держави Боснія і Герцеговина. Думаю, усі ви, шановні читачі, ще пам’ятаєте про те, що ще до 1992 року республіка з такою назвою входила до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, до якої входили також ще 5 республік, а саме: Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія і Чорногорія. І коли у 90-х роках минулого століття розпалась Югославія, то саме ці шість її складових і стали незалежними державами.

Оскільки Македонію, Словенію і Чорногорію, як і Сербію, населяли християни православного обряду, то вихід у незалежність Македонії і Словенії, а пізніше і Чорногорії, Сербією, яка була для Югославії основною державоутворюючою республікою, сприйнявся досить спокійно і майже без збройних суточок. Сприяло мирному переходу цих республік у самостійність ще й те, що опозиція і влада у них спромоглася знайти компромісні рішення спірних питань і домовитись.

У той же час з Хорватією, яку населяють католики, після проголошення нею незалежності Сербія вступила в досить жорстке військове протистояння, яке однак не допомогло Сербії утримати Хорватію в складі Югославії, оскільки Хорватію і політично, і з повітря підтримали країни, що входять до блоку НАТО.

Але особливо жорстокі форми набула громадянська війна в Югославії на території Боснії і Герцеговини, оскільки половину населення цієї республіки становили християни, а другу половину мусульмани, тож на цій землі громадянська війна ускладнилася ще й релігійним протистоянням.

Під час цього протистояння боснійські мусульманські озброєні загони, вриваючись на території, на яких проживали компактно боснійські християни, знищували усе, що тільки їм потрапляло на очі. У свою чергу боснійські християнські озброєні загони робили те ж саме, вриваючись на території компактного проживання боснійських мусульман. В результаті таких нищівних дій з громадянської війни Боснія і Герцеговина вийшла з економікою, зруйнованою на 80%, і з понівеченим житловим фондом та непридатними для використання мостами і греблями.

Незалежна Боснія і Герцеговина лежить на території в 50 000 квадратних кілометрів, маючи 4,6 мільйонів жителів та чотири міста з населенням, більшим 100000 осіб, – це столиця Сараєво, де проживають трохи більше 600000 осіб, та міста Баня-Лука, Зениця і Тузла. 90% території Боснії і Герцеговини складають гори з середньою висотою в 1,5-2,0 кілометри над рівнем моря, а тому дороги мають багато мостових переходів. Є вихід до моря на ділянці в 25 кілометрів, але з примиканням гірських схилів і відсутністю великотоннажного морського порту. На 10% рівнинних земель в державі вирощують кукурудзу, пшеницю і цукровий буряк, для переробки якого є цукрові заводи. На схилах гір вирощують в основному сливи і оливки, в центрах вирощування яких є кілька консервних заводів. Є шахти по видобутку бурого вугілля і металургійний завод, є боксити і алюмінієвий завод та достатньо електроенергії для нього, яка генерується на гідроелектростанціях та теплових електростанціях. Донедавна було також кілька машинобудівних та приладобудівних заводів і коксохімічний комбінат та завод по виробництву мінеральних добрив.

Усі ці мости, шахти, підприємства і електростанції під час громадянської війни були повністю зруйновані, тому безробіття сягало 90%, оскільки працювали фактично лише ті, хто обробляв землю, яка перейшла до того ж у приватну власність і стала потребувати меншої кількості працюючих.

Європейський Союз пішов назустріч зруйнованій Боснії і Герцеговині та підписав з нею договір про асоціацію, виділивши для відбудови економіки 5 мільярдів євро.

За рахунок тієї частини з цих грошей, яка не була розкраденою чиновниками і банкірами, були відбудовані мости і греблі, школи і лікарні, гідроелектростанції, теплові електростанції, шахти, рудник, металургійний завод, алюмінієвий завод, цукрові заводи і частина консервних заводів. Фірма Фольксваген на свої кошти побудувала завод по автоматизованому виробництву автомобілів своєї марки. Але до відбудови машинобудування, приладобудування і коксохімії та хімії мінеральних добрив справа не дійшла. Практично не вкладались отримані від ЄС гроші і у відбудову зруйнованого житла. Тож половина придатного до праці населення усе-таки роботу ще не отримала. А очікування були надзвичайні від договору про асоціацію з ЄС. Тож не отримавши усього того, що очікували, жителі Боснії і Герцеговини висловили свою недовіру владі масовими заворушеннями, які мало чим відрізняються уже у деяких місцях від громадянської війни.

Але якби не договір про асоціацію з ЄС, якби не фінансова допомога Європейського Союзу та кошти зарубіжних інвесторів, що повірили у відновлення держави, то і по-сьогодні Боснія і Герцеговина являла б собою суцільні руїни з майже непрацюючим населенням. А так усе ж таки вже половина населення зайнята, працюють школи і лікарні, подається електроенергія і тепло в квартири та продовжується відбудова економіки уже не лише за кошти інвесторів, але і за власні кошти, що у вигляді податків надходять до державної казни з уже працюючих підприємств. На жаль, частина підприємств машинобудування і хімії були приватизовані фірмами, які не збирались відбудовувати руїни, а порізали їх обладнання на металолом, то ж уже ніколи не будуть працюючими. Але є надія, що на їхньому місці будуть збудовані нові.

За площею, кількістю населення, характером місцевості і структурою економіки Боснія і Герцеговина з похибкою, що не перевищує 5%, є еквівалентною українській Галичині, до складу якої відносять Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську області – ті ж 50000 квадратних кілометрів площі, ті ж 4,6 мільйонів населення, ті ж 90% площі, вкритої горами з середньою висотою 1,5-2,0 кілометри над рівнем моря, ті ж шахти по видобутку вугілля, ті ж гідроелектричні та теплові електростанції, ті ж цукрові і консервні заводи, те ж машинобудування, приладобудування і хімічні підприємства, та ж відсутність портів на морі, ті ж чотири міста з кількістю населення, більшою 100000 жителів, і з еквівалентним Сараєву Львовом.

Сьогодні у Галичині теж є безробітні, теж є непрацюючі підприємства, а на працюючих підприємствах працівники отримують не високу зарплату. Але уявіть собі, що було б, якби хтось сьогодні вклав в економіку Галичини 5 мільярдів євро і одночасно пішли б інвестиції з-за кордону? Цей край розцвів би не гірше Словенії, в незруйновану громадянською війною економіку якої Євросоюз влив такі ж кошти, як і у Боснію та Герцеговину. А Галичина – це регіон лише трохи менший однієї десятої частини України як за площею, так і за кількістю населення. Тож для виведення усієї України за рівнем життя на рівень Словенії з нинішніх стартових умов потрібно приблизно 50 мільярдів євро протягом 5 років, 15 із яких ЄС готовий дати уже на старті в разі підписання Україною договору про асоціацію.

А з усього цього висновок – Україні не асоціації з Євросоюзом треба боятись, бо вона принесе лише розквіт в економіку, а боятись треба громадянської війни, після якої ніяких вливань не вистачить, аби відродити економіку хоча б до нинішнього рівня. Тому Майдан потрібно не душити, оскільки це лише посилюватиме спротив, а прислуховуватись до нього і повернутись до позитивного вирішення того питання, із-за якого студенти і започаткували нинішній Майдан, – до питання підписання договору про асоціацію з ЄС.

А Росія, побачивши, що на коліна Україну не поставила і не примусила кинутись в обійми, сама нормалізує відносини, оскільки і більшість газопроводів, і більшість нафтопроводів Росії пролягли до Європи через ту ж таки Галичину, а тому заради стабільності їхньої роботи, на мільярди доларів прибутку від функціонування яких тримається її благополуччя, Росії доведеться проводити добросусідську політику з Україною, навіть, якщо і не буде палкої взаємної любові. Але нам любові від росіян і не треба, нам вистачить нормальних добросусідських відносин. І про це слід завжди пам’ятати очільникам влади в Україні, хто б вони не були персонально, і до яких би вони партій не належали.