Вчора, а це був четвер 20 лютого 2014 року, в день, в який в країні було оголошено траур за загиблими за час політичного протистояння Майдану з владою, кількома кілерами зі снайперських гвинтівок, використовуючи лігва, влаштовані за свідченнями журналістів на даху готелю «Україна» та у приміщенні клубу Кабінету Міністрів України, було убито біля 100 цивільних громадян України, що мітингували на Майдані Незалежності та на вулиці Грушевського.
Як видно з відеокадрів, оприлюднених в Інтернеті і на телеканалах, кілери убивали не лише бійців самооборони Майдану, але і тих, хто зі знаками Червоного Хреста намагався винести поранених співвітчизників з під обстрілу, що дає право назвати цих снайперів нелюдями, які заслуговують на довічне ув’язнення у майбутньому, коли стануть відомими їх імена. На довічне ув’язнення заслуговують і ті, хто віддав наказ кілерам зі снайперських гвинтівок убивати цивільних людей, що заборонено відповідними Конвенціями ООН і офіційно в усьому світі визнається злочином проти людяності.
А як свідчать перед телеекранами лікарі, що оперували поранених і засвідчували смерть убитих, із тіл убитих цього ж дня більше ніж півтора десятків бійців внутрішніх військ, були витягнуті в процесі операції такі ж самі кулі, як і з тіл беззахисних мітингувальників. Це наштовхує на думку, що снайпери стріляли одночасно не лише у людей, що мітингують, але і у правоохоронців, щоб у такий спосіб усугубити конфлікт і підняти рівень взаємної ненависті мітингарів та правоохоронців до тієї позначки, за якою уже примирення неможливе і необхідно оголошувати надзвичайний стан у країні, під час якого забороняються будь-які зібрання людей і обмежуються права і свободи усіх без винятку громадян незалежно від того, беруть вони участь в протестних акціях чи ні, а правоохоронцям дозволяється арештовувати і навіть відстрілювати будь-кого, хто їм видався підозрілим.
Із усього сказаного вище напрошується висновок, що 20 лютого 2014 року – це найтрагічніший день в історії незалежної України, і єдиною світлою плямою на його тлі стало позапланове вечірнє засідання Верховної Ради України, на яке з’їхались 239 народних депутатів України, і на якому 236 голосами була прийнята Постанова, що засуджувала ескалацію конфлікту в державі, скасовувала рішення керівників силових структур України про початок антитерористичної операції і зобов’язувала усі частини внутрішніх військ, спецназу і залучених десантників повернутись із Києва до місць свого постійного дислокування.
Важливо, що серед цих 236 народних депутатів України, що проголосували за Постанову, виявилися не лише представники опозиції, а і майже усі позафракційні депутати і навіть біля двох десятків депутатів із фракції Партії регіонів. І лише комуністи усі, як один, на це засідання Верховної Ради України не з’явились і участі в голосуванні не брали, чим, я думаю, підписали собі політичний смертний вирок, який засвідчує те, що їх не цікавить доля України і життя українців, а тому і до наступного складу українського парламенту народ навряд чи когось із них в подальшому обере. Не думаю, що голоси виборців на наступних виборах отримають і ті народні депутати України від Партії регіонів, які разом із сім’ями чартерними рейсами у цей же четвер з переляку покинули Україну.
Протягом вечора четверга і ночі на п’ятницю міністри закордонних справ Німеччини, Франції і Польщі вели перемовини з президентом України Віктором Януковичем і лідерами опозиції Віталієм Кличком, Олегом Тягнибоком і Арсенієм Яценюком, намагаючись допомогти українцям розв’язати кровопролитний політичний конфлікт. Про що домовлено, станом на 11 годину ранку п’ятниці, коли я пишу ці рядки, мені ще невідомо, але доленосна Постанова Верховної Ради України, яка була проголосована пізно увечері, ситуацію переводить зовсім в іншу площину. Тепер уже будь-який керівник правоохоронних та силових структур, який її виконає, буде законослухняним громадянином України, а який її не виконає, стає злочинцем. А тому можна очікувати, що злочинних наказів стріляти в мітингувальників ці керівники уже не віддадуть, що сприятиме нормалізації ситуації у Києві та у тих 10 обласних центрах у Центрі, на Півночі та на Заході України, які теж створили свої Майдани і захопили будівлі обласних державних адміністрацій.
Я думаю, що якби не вчорашня Постанова Верховної Ради України, уже в ніч на п’ятницю силові структури, виконуючи наказ своїх керівників про «припинення антитерористичної діяльності» та відгукнувшись на призив прем’єр-міністра Росії Медведєва до уряду України «не бути ганчіркою», розстріляли б усіх, хто не захотів би покидати барикади Майдану, тому ця Постанова повинна увійти в історію України як документ, рівнозначний за наслідками до Акту проголошення Незалежності України. А дошка з прізвищами народних депутатів України, які взяли участь в прийнятті цієї Постанови, повинна бути вивішена на стіні будівлі Верховної Ради України поряд із дошкою, на якій викарбувані прізвища народних депутатів України, які у 1991 році проголосували за незалежність України.
І якби була моя воля, то на цій дошці я додатково викарбував би ім’я екс-народного депутата, відомого журналіста і правозахисника України Якова Зайка, який був у числі тих, хто проголосував за незалежність України у 1991 році, і який був застрелений снайпером на Майдані Незалежності у 2014 році у ці буремні дні. Його поховають сьогодні 21 лютого у рідному Житомирі, народним депутатом від якого він був у Верховній Раді України 1-го скликання у 1991 році. Нехай Земля йому буде пухом і нехай пам’ять про нього живе вічно в серцях людей, які його знали і поважали.
П’ятниця 21 лютого зустріла українців повідомленнями про те, що цієї ночі ніхто не стріляв на Майдані, що вночі кияни, організувавшись в загони самооборони, почали патрулювати вулиці Києва, аби позбавити привезених із інших міст «тітушок» можливості здійснювати нічні підпали автомобілів і нападати на одиноких киян та вивозити за місто і знущатись з мітингарів Майдану, яких вони захоплювали у попередні ночі під час відвідування мітингарями своїх домівок чи поїздок за медичною допомогою до лікарень.
Порадувало і те, що у п’ятницю на вранішнє засідання Верховної Ради України, яка вчора постановила не робити перерв допоки не буде прийнято усіх необхідних для стабілізації ситуації в Україні законодавчих актів, прибуло уже більше ніж 300 народних депутатів України (і навіть комуністи), а також те, що голова Верховної Ради України Рибак, який вчора був відсутнім на засіданні парламенту, на якому було прийнято доленосну Постанову, сьогодні її підписав, що зробило цю Постанову легітимною і такою, яку усі громадяни України (у тому числі і ті, що очолюють силові структури) зобов’язані виконувати.
Зараз, коли я пишу ці рядки, стало відомо з Інтернету, що на переговорах Януковича з лідерами опозиції та міністрами закордонних справ Німеччини, Франції і Польщі досягнуто домовленостей, що буде підписана угода, згідно з якою протягом 48 годин Україна повернеться до Конституції 2004 року, відміненої Конституційним Судом України у 2010 році з перевищенням ним своїх повноважень, згідно з якою президент втрачає ряд повноважень, а парламент їх набуває.
Цією ж угодою передбачено до вересня нинішнього року внести такі зміни в повернуту Конституцію 2004 року, які унеможливлять те протистояння, яке було під час її дії між урядом Юлії Тимошенко і Президентом Віктором Ющенком, а також будуть внесені зміни у виборче законодавство, яке нині не узгоджується з нинішнім складом парламенту.
Передбачено у цій угоді також дострокові вибори президента України в грудні нинішнього року, що на три місяці раніше від строкових, а також звільнення від кримінальної відповідальності усіх, хто брав участь у протестних акціях на Майдані, та притягнення до відповідальності тих керівників силових структур, які віддавали злочинні накази про використання стрілецької зброї проти мітингарів, та тих військовиків чи міліціонерів, які ці злочинні накази виконали.
Я думаю, що гарно посприяло домовленостям вчорашнє рішення міністрів закордонних справ країн Європейського Союзу, яким передбачено уведення не лише візових, а і фінансових санкцій проти усіх тих українських посадовців і олігархів, які причетні до прийняття рішень про переслідування учасників акцій протесту на Майдані Києва та обласних центрів.
Варто сказати кілька слів і про те, що вчорашні криваві події викликали певний ажіотаж у населення, яке кинулось в магазини для поповнення продуктових запасів та до банкоматів для того, щоб запастись коштами на випадок згортання банками своєї діяльності, якщо почнеться громадянська війна.
Але біля банкомату в нашому університеті черги немає, оскільки аванс за роботу в лютому працівникам університету, який повинен був бути нарахованим до 17 лютого, станом на 21 лютого на рахунки працівників ще не надходив.
Що буде далі, побачимо. Але уже зараз можна констатувати, що загроза розв’язання громадянської війни в Україні стала набагато меншою. Аби лише вистачило розуму «не будити лихо» у губернатора Харківщини Михайла Добкіна, який закликав делегатів від Півдня і Сходу України з’їхатись сьогодні до Харкова для прийняття рішення про створення щось на кшталт того, що колись хотів створити на з’їзді у Сєверодонецьку його попередник Євген Кушнарьов, який трохи пізніше був застрелений на полюванні одним із членів його компанії, та у парламенту Криму, який зібрався сьогодні для того, щоб оголосити про відмову від виконання рішень центральної української влади, якщо вона стане занадто слабкою і залежною від впливу Центру і Заходу України, з чим категорично не згідна татарська частина населення Криму.
Зараз усе буде суттєво залежати від того, наскільки щирим був президент України, погоджуючись на ті домовленості, які зменшують ступінь його влади і наближають термін завершення повноважень, і наскільки позбавились від страху перед ним народні депутати України від Партії регіонів, багато з яких уже подали заяви про вихід з фракції Партії регіонів і навіть про вихід із цієї партії, як, наприклад, зробили у тому числі і голова Вінницької обласної ради Татусяк та його перший заступник Кревський.