У неділю вранці 16 березня на мій сайт надійшов коротенький лист наступного змісту – цитую: «припиніть це неподобство. можливо ваші доведення Вам видаються бездоганними, але Ви тут не теореми доводите, і з людської точки зору те, як Ви всаджуєте ножа в спину ректора нічого окрім особистої відрази не викликає»
Не відповісти на цей лист я не міг, оскільки у ньому мої публікації на сайті, присвячені діям нашого ректора, професора Грабка, які вчинялись і продовжують вчинятись ним з порушенням чинного законодавства і норм професійної етики, характеризуються автором листа як «ніж у спину ректора», тобто мої намагання очистити університет від корупції не тишком-нишком, не шляхом написання анонімок до правоохоронних органів, а діючи гласно, тобто «з відкритим забралом», у цьому листі подаються як прояв бандитизму.
І почну я свою відповідь з нагадування про те, що майже усе, що було викладене у моєму «Відкритому листі міністру Сергію Квіту…», на моєму сайті подавалось у вигляді аналізу відповідних дій чи наказів ректора Грабка і у нинішньому році, і у минулому, і навіть у позаминулому, але тоді це ні самого ректора, ні його подільників не хвилювало, і вони робили вигляд, що цих моїх публікацій навіть не бачать, оскільки і сам Грабко, і усі вони твердо вірили, що буде вічним на посаді міністра його покровитель Дмитро Табачник, який навіть надіслав до нашого університету свого першого заступника Євгена Суліму під час виборів ректора для того, щоб той «викрутив» руки делегатам Конференції трудового колективу і зробив усе, щоб переконати їх проголосувати за Грабка.
І я нагадаю, що навіть в умовах безпрецедентного тиску першого заступника міністра Євгена Суліми, який відкритим текстом говорив, що університет може розраховувати на підтримку міністерства лише у разі, якщо проголосує за Грабка, навіть у цих умовах за Грабка віддали свої голоси лише 72 делегати, а ще 72 делегати усе таки віддали свої голоси мені. І лише завдяки лічильній комісії, яка вирішила один голос, відданий за мене, визнати недійсним, скориставшись нечіткістю позначки, з перевагою в один голос Конференцією було визнано переможцем виборів професора Грабка. Але майже однаковий результат з переможцем ректорських перегонів наділив мене правом бути критиком дій нового ректора, адже інших важелів впливу на його дії у мене не було, оскільки призначити мене своїм радником, як того вимагає Закон України про вищу освіту, Грабко, ставши ректором, відмовився.
До речі, якби замість намагання робити вигляд, що він протягом трьох з половиною років нічого з моїх публікацій на сайті не читав, ректор Грабко хоча б уже зараз почав виправляти хоча б деякі з вчинених ним порушень чинного законодавства і організовувати повернення до університетської каси неправомірних виплат, то це зобов’язало б мене на своєму сайті повідомити, що він почав виправлятись, і що є надія на те, що позбавившись впливу відсторонених Табачника і Суліми, може він ще зможе вирватись із тенет корупції і стати нормальним ректором. Але оскільки Грабко нічого для виправлення допущених помилок не робить, а його подільники атакують мене листами з гнівними обвинуваченнями, то у мене немає можливості сьогодні хоч щось сказати на його захист.
А захисникам ректора Грабка я хочу нагадати про те, що вони, я думаю, і самі добре знають, що за намагання виплачувати додаткові до зароблених гроші і собі, і своїй дружині, і своєму сину в середовищі нашого університету його прозвали «мікроянуковичем». І для того, щоб зрозуміти, чим обумовлене це прізвисько, вам, шановні читачі сайту, достатньо ще раз переглянути ну хоча б лише «Відкритий лист міністру Сергію Квіту…», «Посткриптум до відкритого листа міністру…», «Одна із версій за що, кому і скільки…», «Ще два запитання, на які хотілось би отримати відповідь…» та «Відповідь автору листа, в якому він соромить мене…»
І запевняю вас, шановні захисники ректора Грабка, що я буду і далі публікувати на своєму сайті усе те про його «сховану від очей колективу» діяльність, що мені ставатиме відомим. І публікуватиму до тих пір, поки він слідом за своїми покровителями Табачником і Сулімою, руками яких він був посаджений у крісло ректора, не піде у відставку. А він зобов’язаний був це зробити, як на мене, уже у перший день після публікації мого «Відкритого листа міністру Сергію Квіту…», в якому викладені документально підтверджені порушення ним чинного законодавства і нормативних документів. Або ж подати у відставку хоча б після публікації «Постскриптуму до відкритого листа міністру…», в якому викладено документально підтверджений факт того, що в часи безгрошів’я, холоду в університетських аудиторіях та недоплат викладачам, ректор Грабко встановив собі зарплату у 5 разів вищу середньої для професорсько-викладацького складу нашого університету і вдвічі вищу від зарплати ректорів інших університетів, в яких і виплати викладачам здійснювались вчасно і у повному обсязі, і аудиторії були теплими.
І наостанок. Для багатьох із вас, шановні читачі, є незрозумілим, чому я так жорстко критикую колишнього свого учня, котрого сам же підняв до статусу, з якого став можливим старт у ректори. Для того, щоб зрозуміти мене, згадайте класику, згадайте про те, що зробив Тарас Бульба зі своїм сином, коли той зрадив. А у моїх очах відступництво Володимира Грабка від принципів боротьби з корупцією, які сповідую я і яких дотримуватись, передаючи владу в університеті, просив і його, теж є зрадою, яка не може не бути покараною. І відставка професора Грабка з посади ректора то є найменшим із покарань, на які він «напрацював» за три з половиною роки ректорства.