На пленарному засіданні Загальних зборів академії я вперше отримав можливість послухати нового міністра освіти і науки, професора Сергія Квіта. Його недовгий виступ був присвячений загальній характеристиці стану справ у міністерстві, із якої у першу чергу звернули на себе увагу три речі – заява міністра, що він буде домагатись утвердження автономії вищих навчальних закладів, повідомлення про те, що міністерство передасть право надавати гриф підручникам і навчальним посібникам для вищої школи вченим радам вищих навчальних закладів, працівниками яких є автори цих підручників і посібників, а також повідомлення про те, що право надавати гриф підручникам для середньої школи міністерство передасть спеціальній експертній комісії, яка буде створена під егідою Національної академії педагогічних наук України.

Завершаючи свій виступ, міністр повідомив, що до міністерства суцільним валом йдуть листи, в яких повідомляється про прояви корупції в закладах освіти різних рівнів, для розгляду яких при міністерстві створена спеціальна комісія із юристів та економістів, котра буде готувати міністру матеріали для визначення ступеня його реагування на ці повідомлення. Одразу ж після виступу міністр покинув наші Загальні збори, оскільки після 11-ї години уже повинен був взяти участь в іншому важливому заході.

Слухаючи міністра, я подумав, що у студентські роки він, мабуть, був волейболістом або баскетболістом, адже має зріст десь під два метри. Цей висновок я зробив, виходячи з того, що сам маю зріст 170 сантиметрів, президент нашої академії Василь Кремень є майже на голову вищим за мене, а Сергій Квіт, стоячи поряд з Василем Кременем за столом президії зборів під час хвилини мовчання, присвяченої пам’яті Небесної Сотні, полеглій на Майдані, височів над Кременем ще на півголови.

В обговоренні звітної доповіді президента нашої академії Василя Кременя на Загальних зборах окрім міністра освіти і науки Сергія Квіта виступили ще 18 учасників цих зборів, серед яких мене особливо зацікавив виступ голови Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України, народного депутата Лілії Гриневич, з якого я занотував на екран свого ноутбука наступні положення:

1. Бюджет розкрадено попередньою владою – у ньому «дірка» у 280 млрд грн.

2. В результаті окупації Росією Криму Україна втратила кілька важливих ВНЗ – особливо важкою втратою є втрата Севастопольського університету ядерних технологій, який був єдиним в Україні, що готував фахівців з експлуатації ядерних реакторів з використанням діючого ядерного реактора.

3. Потрібно домагатись синергії Міністерства освіти і науки України, Національної академії педагогічних наук України та Комітету з науки і освіти Верховної Ради України.

4. Потрібно змінювати законодавство про освіту, і уже зараз повним ходом йде праця над новим проектом цього закону.

5. Батьки вимагають впровадження альтернативних форм отримання освіти дітьми.

6. Ми стали свідками закручування гайок в освіті, особливо вищій, попередніми очільниками міністерства (примітка від мене: один із них – член-кореспондент НАПН України, колишній перший заступник міністра освіти і науки Євген Суліма при цьому сидів у залі).

7. Потрібно демократизувати управління освітою, намагатись наслідувати фінську систему освіти, яка є кращою в Європі.

8. Потрібно підтримати ідею повернення до 12-річки, висловлену у звітній доповіді Президента НАПНУ Кременя, але треба готувати до цього суспільство, розробивши паралельно концепцію її впровадження, яку схвалила б громадськість, адже реформа була відмінена у першу чергу тому, що 12-річна освіта потребувала додаткового фінансування, якого не було звідки взяти.

9. Народні депутати Ківалов, Калетник, Сорока відмовились від підтримки свого проекту закону про вищу освіту і будуть підтримувати проект групи Згуровського, який у вівторок буде розглядатись у першому читанні.

10. У Комітеті працює група над проектом нової редакції закону про наукову діяльність.

11. На терені створення підручників була така корупція, з якою було важко боротись, оскільки це була монополія міністерства. Потрібно змінити порядок експертизи проектів підручників, створивши незалежну інституцію з експертизи підручників для школи. А для підручників з вищої освіти рішення Вченої ради університету про надання грифу ніким не повинно оскаржуватись.

12. Завершуючи свій виступ, Лілія Гриневич подякувала усім тим членам НАПН України, які у вільний від виконання своїх основних обов’язків час приходять до Комітету і працюють над новою редакцією закону про освіту.

А 3-го квітня паралельно з роботою академічного семінару, присвяченого дослідженням компетентнісного підходу в освіті, який проходив в академії, у міністерстві під головуванням міністра Сергія Квіта пройшло перше засідання Атестаційної колегії у новому складі, на якому були розглянуті питання затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудженню наукових ступенів кандидатів і докторів наук та рішень вчених рад вищих навчальних закладів про присвоєнню вчених звань доцентів і професорів.

І мені було дуже приємно дізнатись після завершення роботи Атестаційної колегії, що нею одноголосно було присвоєне вчене звання професора моєму молодшому сину Олександру, який у свій 31 рік є уже доктором технічним наук і завідувачем університетської кафедри відновлювальної енергетики і транспортних електричних систем та комплексів. Я думаю, що в галузі технічних наук він сьогодні є наймолодшим доктором технічних наук, якому присуджене вчене звання професора.

До речі, вісім років тому моєму старшому сину Віталію теж у 31-річному віці і теж уже доктору технічних наук, завідувачу університетської кафедри математичного моделювання складних систем теж було присвоєне вчене звання професора. Я тоді ще працював ректором університету, тож недоброзичливці заявляли, що, мовляв, якби не батько ректор, то Віталій у 30-річному віці не захистив би докторську дисертацію і у 31 рік не отримав би вчене звання професора. І не справляло враження тоді на цих недоброзичливців те, що Віталій свою докторську дисертацію захистив у спецраді Інституту проблем моделювання в енергетиці Національної академії наук України, на яку я ніякого впливу не мав.

Але, коли у свої неповні 30 років захищав свою докторську дисертацію мій молодший син Олександр, я уже не був ректором, а працював рядовим професором і, до того ж, був переслідуваним тодішніми очільниками міністерства Дмитром Табачником і Євгеном Сулімою, яким не до вподоби прийшлось те, що я оприлюднив на своєму сайті їхню схему вибивання коштів для міністерства з ректорів, котрі входили в процес переобрання, тож моїм недоброзичливцям тепер уже нічого протиставити успіхам мого молодшого сина. І я впевнений, що повторення здобутків старшого Віталія молодшим Олександром у одному і тому ж віці, але зовсім за інших умов, позбавлять моїх недоброзичливців злослівної аргументації і на адресу старшого сина, і їм доведеться визнати, що я маю талановитих синів, котрим для досягнення наукових ступенів і звань не потрібні батьківські підпорки.

І наостанок. У перерві пленарного засідання Загальних зборів академії до мене підійшов один із наших академіків, який є досить впливовою людиною в коридорах влади, і запропонував мені примкнути до команди підтримки на президентських виборах кандидата в президенти, народного депутата України Петра Порошенка. Я пообіцяв подумати над цією пропозицією.

А після закінчення пленарного засідання до мене підійшов ще один із наших академіків, який теж є впливовою людиною в коридорах влади, і запропонував мені примкнути до команди підтримки на президентських виборах кандидата в президенти, екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Я теж пообіцяв подумати.

З одного боку мені є сенс підтримувати Петра Порошенка, оскільки він є нашим земляком і до його команди підтримки входять і віце-прем’єр Володимир Гройсман, з яким у мене – тоді ще ректора ВНТУ були у період його роботи міським головою Вінниці нормальні стосунки, і випускник нашого університету, народний депутат України Олександр Домбровський, якого я підтримував на виборах до Верховної Ради України.

Але з іншого боку мені є сенс підтримувати лідера ВО «Батьківщина» Юлію Тимошенко, оскільки у часи її прем’єрства я входив до числа її радників і був членом Вінницького обласного бюро партії ВО «Батьківщина».

І оскільки і Петро Порошенко, і Юлія Тимошенко є проєвропейськи налаштованими політиками, що сповідують демократичні цінності, мають авторитет на Заході і здатні зменшити напругу у наших відносинах з Росією, то заслуговує на підтримку на президентських виборах кожен із них. Але оскільки на виборах на одну і ту ж посаду одразу двох кандидатів підтримувати не можна, то доведеться визначатись однозначно і мені. І до того ж часу на довгі роздуми уже немає – тиждень або два максимум.