Я чекав, що після згадки про те, що комісія знайшла цілий ряд недоліків у нашому університеті, ректор акцентує свою увагу на тому, як ці недоліки усунути, оскільки їх усунення є обов’язковою умовою того, щоб наш університет в подальшому увійшов у русло проголошеного новими керівниками міністерства курсу на європейську відкритість у роботі університетів, про суть якого можна прочитати, наприклад, у матеріалі порталу Освітня Політика «Українські університети – курс на прозорість», підготовленому Іриною Світящук та поширеному у соціальній мережі Фейсбук першим заступником міністра освіти і науки Інною Совсун, а також у матеріалі, розміщеному на сайті Центру дослідження суспільства членом Колегії Міністерства освіти і науки України Єгором Стадним під заголовком «Зарплатний феодалізм в українських ВНЗ».

Але яким же було моє здивування, коли замість наголосу на заходах по усуненню недоліків, я почув від ректора Володимира Грабка в завершальній фазі його виступу засудження моєї, на його думку, не патріотичної позиції, обумовленої ініціюванням приїзду до університету міністерської комісії та висвітленням на моєму персональному сайті недоліків у роботі університету, адже ознакою патріотизму, як він дав чітко зрозуміти у своєму виступі усім присутнім, є намагання заховати від чужих очей усі наші негаразди у тому числі і ті, виникненню та триванню яких ми завдячуємо особисто ректорові та його небажанню ці негаразди усувати, незважаючи навіть на те, що вони порушують чинне законодавство.

Більше того, Грабко у своєму виступі дійшов навіть до того, що звинуватив мого сина Олександра Мокіна, доктора технічних наук, професора, завідувача кафедри, а тому теж члена Вченої ради, у тому, що, на його думку, це Олександр створив у соціальній мережі спеціальний ресурс для організації з його допомогою негативних оцінок діяльності ректора – при цьому Грабко заявив, що так думає не лише він, а і перший проректор Олександр Романюк, котрий не міг цього ні підтвердити, ні спростувати, оскільки на цьому засіданні Вченої ради не був присутнім. Я особисто зрозумів, що ректор, не називаючи, мав на увазі голосування у спільноті «Громада ВНТУ», про що я писав раніше, у якому з моменту його створення уже взяли участь біля 1200 осіб, і у якому більше 60% відвідувачів проголосували за негативну оцінку діяльності Грабка як ректора і віддали менше 20% голосів на його підтримку, і про яке ми з Олександром дізнались зовсім недавно – тоді, коли участь у голосуванні цієї спільноти, розміщеній у соціальній мережі ВКонтакті, взяли участь вже біля 700 осіб.

У своїй відповіді після звинувачувального виступу ректора я звернув увагу на те, що про кожен із недоліків я публікував інформацію на своєму сайті одразу ж після його виявлення – і ці публікації продовжуються уже три з половиною роки, але ректор замість того, щоб одразу ж реагувати і виправляти недоліки, користуючись тим, що він був улюбленцем Євгена Суліми – колишнього першого заступника міністра Дмитра Табачника, робив вигляд, що він не читає моїх публікацій, і ніяк не реагував на них. Тож нічого дивного немає у тому, що після увільнення з міністерських посад Грабкових покровителів Табачника і Суліми і продовження Володимиром Грабком політики не реагування на виявлені мною і опубліковані на моєму сайті недоліки уже і при нових керівниках міністерства, я звернувся до нового міністра Сергія Квіта з відкритим листом, в якому звернув увагу на те, що наш ректор ніяк не хоче реагувати на виявлені недоліки, і попросив, аби хоч міністр, звичайно ж, після перевірки відповідною комісією того, чи дійсно вказані мною недоліки мають місце у нашому університеті, змусив нашого ректора почати ці недоліки усувати.

І це не я, а ректор Грабко винуватий у тому, що дипломи іноземним студентам не підписуються деканами факультетів, як того вимагають чинні документи, тому що не я ліквідував факультети у нашому університеті і не я вивів зі штатного розпису посади деканів, а ректор Грабко. Тож замість того, щоб звинувачувати мене у не патріотизмі за оприлюднення цього недоліку, потрібно усувати цей недолік шляхом відновлення факультетів в університеті і повернення до штатного розпису деканів. І до того, як написати це у відкритому листі міністру, я про це на своєму сайті писав не один раз протягом останніх двох років, але на жодному із засідань Вченої ради чи ректорату ректор уваги цьому питанню так і не приділив.

І це не я, а ректор Грабко винуватий у тому, що по багатьох кафедрах у нашому університеті в останні три роки не оголошуються конкурси на посади завідувачів цих кафедр, а ректор Грабко і сам без оголошення конкурсу завідує однією із таких кафедр уже більше трьох років. Тож замість того, щоб звинувачувати мене у не патріотизмі за оприлюднення цього недоліку, потрібно усувати цей недолік шляхом оголошення конкурсу на завідування кафедрами, на яких нині немає завідувачів, для яких ця посада є основною, що є, до речі, обов’язковою умовою при акредитації спеціальностей, в процесі якої наш університет нині перебуває.

І це не я винуватий у тому, що ліквідувавши надбавки і доплати сотням викладачів і співробітників університету, скоротивши ставки і переводячи за рахунок економії коштів в режим замерзання кожної зими усі навчальні аудиторії, ректор Грабко водночас домовився з колишнім своїм покровителем – першим заступником міністра Євгеном Сулімою і підписав додаток до свого контракту, згідно з яким невдовзі після того, як був призначений ректором, уже став отримувати 20338 гривень місячної зарплати замість 9546 гривень, які він мав право собі нарахувати за умовами основного контракту. Тож замість того, щоб звинувачувати мене у не патріотизмі за оприлюднення цієї інформації на сайті, Грабку потрібно було б добровільно відмовитись від 20-тисячної зарплати, призначеної з порушенням умов, визначених в основному контракті, і повернутись до тієї зарплати, яка йому була встановлена первинним контрактом. Адже однією із ключових вимог основного ректорського контракту є виконання планів прийому на перший курс університету, яку Грабко із трьох своїх прийомних кампаній не виконав двічі – тож уже хоча б за це він не мав ні морального, ні юридичного права бути заохоченим шляхом збільшення удвічі його основної ректорської зарплати. Та й за переведення багатогодинних лекційних курсів у кількагодинні консультації в мало чисельних студентських групах і примушення викладачів у магістерських групах у минулому році читати лекції на безоплатній основі шляхом скорочення відповідних частин ставок не свідчить про таку організацію навчального процесу, за втілення в життя якої ректор заслуговував на заохочення у вигляді отримання подвійної по відношенню до встановленої первинним контрактом ректорської зарплати.

І це не я винуватий у тому, що дружині Грабка, яка працює завідувачем архівом, за договорами підряду виплачуються кошти, додаткові до основної зарплати, за роботу виконану нею виключно лише в основний її робочий час і в рамках посадової інструкції, а винуватий ректор Грабко, який санкціонував ці додаткові виплати своїй дружині. Тож замість того, щоб звинувачувати мене у не патріотизмі за оприлюднення цієї інформації на сайті, Грабку потрібно було б уже хоча б після оприлюднення мною цієї інформації дати розпорядження припинити виплачувати своїй дружині додаткові до зарплати кошти, адже хто-хто, а він то добре знає, що вона не перепрацьовує на своїй роботі жодної додаткової години, оскільки сам особисто щодня протягом усіх цих років на ректорському «Ніссані» на моїх очах відвозив її одразу ж після закінчення робочого дня (хвилина-у-хвилину) додому. А у вихідні дні вона не працювала ніколи, що уже можу підтвердити особисто я, оскільки в усі вихідні дні працюю в університеті над виконанням завдань наукової тематики, а мій кабінет знаходиться майже поряд з офісом архіву.

І це не я винуватий у тому, що сину ректора Валентину, магістру електромеханіки та кандидату наук з теплових вимірювань, який працює доцентом кафедри відновлювальної енергетики і транспортних електричних систем та комплексів, за договорами підряду виплачуються додатково до зарплати доцента кошти за обслуговування програмного забезпечення комп’ютерів бухгалтерії, у кілька разів більші тих, які виплачувались за виконання цієї ж роботи кваліфікованим програмістом, який виконував це обслуговування до залучення до цієї роботи Валентина, а винуватий ректор Грабко, який санкціонував ці набагато більші додаткові виплати саме своєму сину. Тож замість того, щоб звинувачувати мене у не патріотизмі за оприлюднення цієї інформації на сайті, Грабку потрібно було б уже хоча б після оприлюднення мною цієї інформації дати розпорядження припинити переплачувати своєму сину за виконання роботи по обслуговуванню програмного забезпечення комп’ютерів бухгалтерії зайві кошти, адже хто-хто, а він-то добре знає, що раніше за цю роботу платились набагато менші гроші, оскільки саме він ще у роки роботи проректором курирував цей процес.

І це не мною, а ректором Володимиром Грабком Наталію Шевчук було призначено начальником планово-фінансового відділу університету, незважаючи на те, що її попередня діяльність підпадає під ознаку «шахрайство», оскільки в усі ті попередні роки, в які вона працювала секретаршею у приймальні проректора Грабка, він їй платив удвічі більшу зарплату інженера, який начебто займався експлуатацією складного обладнання у навчальній лабораторії, що розташована зовсім в іншому корпусі на кафедрі, очолюваній тим же Грабком – і це привело до незаконних перевитрат бюджетних коштів на суму, не меншу 30 тисяч гривень. У цьому місці не лишнім буде нагадати, що із 5 років ув’язнення, отриманих колишнім керівником Держфінагентства України Василем Волгою, лише два з половиною роки ув’язнення ним були отримані за спробу отримання хабара, а ще два з половиною роки ув’язнення Василем Волгою були отримані за статтею 190 Кримінального Кодексу України, яка називається «Шахрайство», – і отримані вони ним за цією статтею ККУ були за те, що свого шофера він оформив на посаду інженера відділу і протягом року платив йому вдвічі більшу зарплату, що привело до незаконних перевитрат бюджетних коштів у розмірі, більшому 10 тисяч гривень, тобто у розмірі, що підпадає під ознаку значний. Тож замість того, щоб звинувачувати мене у не патріотизмі за оприлюднення цієї інформації на сайті, Грабку потрібно було б уже хоча б після оприлюднення мною цієї інформації запропонувати Наталії Шевчук звільнитись з посади начальника планово-фінансового відділу за угодою сторін чи за власним бажанням і щезнути з поля зору працівників університету, аби усі ми забули і про неї, і про її попередню незаконну діяльність, і про її невміння кваліфіковано складати і захищати в міністерстві університетські кошториси, із-за чого в університеті періодично виникали проблеми з оплатою праці за виконану роботу.

Завершилось засідання Вченої ради університету під акомпанемент моєї з ректором словесної дуелі на фоні опущених долу очей її членів. А після завершення засідання мені вслід прозвучали погрози одного із членів Вченої ради – доцента Василя Леонтьєва, який нині працює директором Інституту електроенергетики та електромеханіки, і який є тіньовим радником ректора Володимира Грабка, а також начальником над ним як завідувачем кафедри, і якого Грабко призначив директором інституту, незважаючи навіть на те, що під час виборів директора у цьому інституті були двічі порушені норми Закону України про вищу освіту та норми Статуту нашого університету. До речі, Леонтьєв нині є і моїм начальником, оскільки кафедра, професором якої я працюю, входить до структури саме очолюваного ним інституту. В своїх погрозах Леонтьєв пообіцяв довести, що у бутність ректором я теж був корупціонером, чим мене дуже потішив і розвеселив. Адже у роки моєї роботи ректором дехто з викладачів навіть вголос жалівся на те, що в нашому університеті працювати складніше і голодніше, ніж в багатьох інших вузах Вінниці, оскільки ректори багатьох із них «закривають очі» на те, що викладачі мають прибутки від студентів, а я викладачів нашого університету не лише тримаю «в чорному тілі» з цього приводу, але й не беру під захист, а створюю комісії по перевірці, коли студенти звинувачують їх у хабарництві, із-за чого трьох викладачів у різні роки навіть було засуджено. І принаймні ті, що були засуджені, якби у мене були якісь корупційні гріхи, обов’язково постарались би, щоб правоохоронні органи добралися і до мене. І спроби такі з боку декого з моїх недоброзичливців були – і після подання ними заяв до прокуратури виклики були, і до слідчих відділів міліції, і протоколи допитів складались, але закінчувалися усі ці спроби принесенням вибачення мені правоохоронцями за завданий клопіт. Що мене ще здивувало в емоційному пориві Василя Леонтьєва – це те, що він, який читає усе, що мною написане, у тому числі і ті рядки в книжках, в яких я звертаю увагу читачів на те, що мій янгол-охоронець завжди знаходить способи рано чи пізно покарати моїх кривдників, не утримав свій емоційний порив у тих рамках, які мій янгол-охоронець допускає без накладення покарання, і які переступили, наприклад, міністр Табачник і його перший заступник Суліма під час проведення виборів ректора в нашому університеті у 2010 році та начальники департаментів міністерства Ворошиловський, Дев’ятов і Баранов-Мохорт, котрі були членами комісії по вивченню обставин мого конфлікту з Сулімою і склали неправдивий акт. – І де вони усі зараз? Причому останні троє щезли з міністерства ще до того, як «канула в Лєту» влада Януковича.

Як будуть розвиватись наші з ректором Грабком стосунки в подальшому після цього засідання, я не знаю. Можливо, він навіть подасть на мене позов до суду про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, що дійсно дозволить нам поставити крапку у наших стосунках, які після 2010 року стали непростими. Адже через те, що я у свій час був у нього керівником і кандидатської, і докторської дисертацій і підняв його до рівня проректора та готував собі на зміну, мені нині важко переступити через ці обставини і перейти від звинувачень адміністративного характеру з адресацією міністру, які тягнуть за собою лише адміністративне покарання, до звинувачень кримінальних з адресацією до правоохоронних органів, наслідки за якими можуть бути набагато серйознішими. А переступити, мабуть, доведеться, тому що Володимир Грабко нині уже зовсім не та людина, яку я знав, і кар’єрному росту якої сприяв у період свого ректорства – на мій погляд, він уже не має морального права продовжувати обіймати ректорську посаду.

А ставши відповідачем по судовій справі за його позовом, я зможу, захищаючись, подати зустрічний позов і шляхом звернення до правоохоронних органів у зв’язку з цим зустрічним позовом допомогти встановити та закріпити в судовому порядку і те, які з його ректорських дій підпадають під статтю 190 Кримінального Кодексу України, якою визначається відповідальність за «шахрайство», і те, які з його дій підпадають під частину другу статті 364, якою визначається відповідальність за «зловживання владою або службовим становищем», і те, які з його дій підпадають під статтю 368, двома частинами якої визначається відповідальність за «прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» та відповідальність за «використання завідомо підроблених документів», і те, які його дії підпадають під частину третю статті 369-2, якою визначається відповідальність за «зловживання впливом».

Але якби Володимир Грабко зараз склав свої ректорські повноваження за власним бажанням, то ініціювання висунення підозри до нього за усіма цими статтями шляхом подачі відповідної заяви до правоохоронних органів втратило б актуальність, і він міг би працювати і далі в нашому університеті, але, звичайно ж, на рівні, не вищому завідувача кафедри. І такий хід подій був би цілком справедливим, адже Володимира Грабка «посадив» у ректорське крісло перший заступник міністра Табачника Євген Суліма, «викрутивши руки» членам Конференції трудового колективу нашого університету шляхом прогнозування університету всіляких негараздів, якщо вони проголосують за Мокіна, котрий підтримував на президентських виборах Юлію Тимошенко, та шляхом щедрих фінансових обіцянок в разі, якщо вони проголосують за Грабка, якого Суліма – вірний соратник Віктора Януковича – уже бачив у ряду своїх довірених осіб у ректорському корпусі – усе це я, до речі, під час проведення виборів зафіксував на диктофон. Але навіть залякуючи та обіцяючи, Суліма домігся перемоги Грабка на виборах з перевагою лише в один голос – і то за рахунок визнання лічильною комісією недійсним одного з поданих за мене бюлетенів, в якому виявили певне відхилення від запропонованої лічильною комісією норми його заповнення – про це мені у минулому році розповів один із членів лічильної комісії. А затвердження Грабка на засіданні кадрової комісії було взагалі не легітимним, оскільки на засіданні цієї комісії не був присутнім я, якого Конференція трудового колективу згідно зі Статутом університету, як такого, що теж набрав більше 30% голосів, теж рекомендувала до розгляду в якості претендента на ректорське крісло. А одноосібно Грабко в якості претендента на крісло ректора на засіданні кадрової комісії, як такий, що набрав менше 43% голосів делегатів Конференції, не мав права розглядатись, оскільки таке право він отримував би згідно з Законом України про вищу освіту лише у випадку, якби набрав більше 50% голосів делегатів Конференції. Тож, якби Грабко був англійським джентльменом, для якого кодекс честі є не пустим звуком, то він, і не чекаючи підказки, уже давно і сам би услід за своїми покровителями Табачником і Сулімою, посадившими його з порушеннями виборчих норм у ректорське крісло, подав би у відставку, навіть якби за ним і не тягнувся увесь той шлейф серйозних недоліків, про декотрі з яких я написав вище. Але оскільки він не англійський джентльмен, то від нього джентльменського вчинку я і не очікую.