Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


11 травня 2014

Після закінчення фронтової війни держав, починаючи з 1945 і аж по 1954 роки, в лісах і містах Галичини та Волині продовжувалась партизанська війна воїнів Української повстанської армії та підпільників з Організації українських націоналістів проти місцевої міліції та спеціальних загонів НКВС і МДБ.

А продовжили воїни УПА та підпільники ОУН розпочату ще в умовах німецької окупації збройну боротьбу, але тепер уже виключно лише проти радянської влади і її збройних формувань тому, що після Фултонської промови Черчілля, в якій він оголосив комуністів основними ворогами людей, котрі хочуть жити в умовах демократії, та окремих сутичок військ західних союзників з радянськими військами на Ельбі, повірили обіцянкам закинутих до них емісарів спецслужб країн Заходу, що не сьогодні-завтра розпочнеться похід армій союзників проти армії Радянського Союзу, в результаті чого розпочнеться визволення України з-під влади комуністів.

Але час йшов, а похід країн Заходу проти СРСР усе не розпочинався – спочатку цьому завадили наявність утричі більшої кількості радянських солдат у складі окупаційної армії в країнах Європи та відставка з посади очільника уряду Великобританії найбільш авторитетного антикомуніста Черчілля, потім успішне випробування в Радянському Союзі атомної бомби, яка урівняла СРСР і США в шансах взаємного знищення, а потім війна стала неактуальною на фоні процесів відновлення економіки і подолання наслідків бомбардувань в Німеччині, Франції та Італії.

І у зв’язку з тим, що для держав Заходу власні інтереси були набагато важливішими інтересів борців за побудову незалежної України, емісари спецслужб цих держав спочатку забули про свої обіцянки, а потім і самі зникли з поля зору. Залишившись наодинці з міліцією і спецзагонами НКВС та МДБ, не маючи підтримки зброєю і фінансами, загони вояків УПА та підпільників ОУН з кожним днем рідшали, і протягом кількох наступних після 1945-го років були або знищені в боях, або заарештовані і відправлені в сибірські, якутські та чукотські табори ГУЛАГу, де переважна більшість з них і померли, не дочекавшись реабілітації чи амністії.

Сьогодні жителі Донбасу, які вірять у те, що скоро до них прийдуть російські війська і приєднають їхній Донбас до Росії, мені нагадують жителів Галичини і Волині після 1945 року, які вірили у те, що скоро до них прийдуть війська країн Заходу і звільнять їх від влади комуністів та допоможуть збудувати незалежну Україну.

Але жителі Донбасу не дочекаються приходу до них російських військ у наші дні точно так само, як не дочекались майже 70 років тому жителі Галичини і Волині приходу військ країн Заходу, і ось чому.

По-перше, Росії не потрібен Донбас з його багаточисельними депресивними містами, в яких після закриття нерентабельних шахт панує безробіття і відчай. Росії потрібні Харків з його ракетно-космічним КБ «Хартрон» і танковим заводом, Дніпропетровськ з його ракетно-космічним КБ «Південне» і ракетним заводом, Запоріжжя з його гвинтокрильною «Мотор-Січчю», Нікополь з його заводом прецензійних труб, Марганець з його 70% світових покладів марганцю, Кривий Ріг з його покладами залізних руд, кар’єрами їх відкритого добування та гірничо-збагачувальними комбінатами, Херсон з його каналом для води і лініями передачі електроенергії для Криму, Миколаїв з його суднобудівними заводами і Одеса як ворота до Придністров’я. І якби Росія мала можливість загарбати ці українські міста, то в якості незручного і некомфортного, але обов’язкового додатку, вона змушена була б погодитись на приєднання до неї і Донбасу – цієї своєрідної валізи без ручки. Але ж саме ці, перераховані вище українські міста, які потрібні Росії, і не підтримують сьогодні сепаратизм та здають міліції упійманих російських диверсантів, тож сподіватись на їхнє приєднання до Росії за кримським сценарієм росіянам не доводиться.

По-друге, Росії не потрібен Донбас ще й тому, що правителі Росії розуміють, що, приєднавши Донбас, вони отримають ще один додатковий центр нестабільності, оскільки жителі Донбасу, ставши громадянами Росії та втративши навіть ті шахти, які ще працюють, але будуть закритими із-за нерентабельності точно так само, як були закриті аналогічні шахти в російській частині Донбасу ще 10-20 років тому, почнуть повставати, але тепер уже не проти українського уряду, а проти російського, і треба буде постійно ламати голову, як їх утихомирювати.

По-третє, Росії не потрібен Донбас ще й тому, що він росіянам більше користі принесе, залишаючись у складі України, оскільки більшість його промислових підприємств зав’язана на збут своєї продукції у Росію, тому він завжди буде потужним фактором підтримання тісних стосунків України з Росією, внаслідок чого голосами і протестами жителів Донбасу можна буде із середини України блокувати її намагання увійти у структури ЄС та НАТО.

По-четверте, Росії не потрібен Донбас ще й тому, що Україна без Донбасу швидше набиратиме вигляд, імідж та рівень європейської країни і набагато швидше та без внутрішніх протестів увійде до структур ЄС і НАТО.

По-п’яте, Росії не потрібен Донбас ще й тому, що за кримським варіантом, тобто без військового зіткнення з українськими військами, його заполучити буде неможливо, а грузинське пояснення введення російських військ в Україну для світової спільноти уже не буде переконливим, а тому Росії в разі його реалізації загрожує повна міжнародна ізоляція, в результаті якої їй доведеться спалювати свій газ ще на виході зі свердловин, втрачаючи мільярди доларів, та припинити модернізацію свого авіаційного, морського та ракетно-ядерного щита у зв’язку з відмовою західних кампаній постачати сучасну електроніку, промисловість якої в Росії уже давно і остаточно вмерла.

По-шосте, Росії не потрібен Донбас ще й тому, що на його агресивно-військове приєднання до Росії усі розвинені країни відгукнуться візовими і фінансовими санкціями і не лише проти очільників Росії та їх фінансових покровителів, а і проти їхніх дітей і родичів, які уже так звикли і навчатись, і відпочивати не в Росії.

Ну, а по-сьоме, Росії не потрібен Донбас ще й тому, що одна справа розповідати перед екраном російським телеглядачам про бажання мирно, ховаючись за спинами жінок і дітей, захистити російськомовних громадян України, а зовсім інша справа почнеться, коли російським політикам доведеться розповідати перед телеекранами про вагони і літаки з вантажем 200, що повертаються з України, і відповідати на запитання телеглядачів заради чиїх інтересів вони отримують похоронки на своїх дітей і внуків.

Тому, шановні мої читачі, повірте, що окрім брязкання гусеницями танків на кордонах з Україною для того, щоб настрахати тих, кого це може настрахати, на більш агресивні дії Путін та його команда не підуть, і масштабної війни між Україною і Росією не буде – ну хіба що відбудуться якісь місцеві військові сутички на кшталт тих, що мали місце між Радянським Союзом і Китаєм на амурському острові Даманський.

А буде повільна, але незворотна стабілізація ситуації у Донбасі, в результаті якої міліціонери в його містах, зрозумівши, що марними є їхні очікування на перехід під юрисдикцію Росії, згадають, за що вони в Україні отримують зарплату, і швидко утихомирять усіх тих осіб, які сьогодні викрикують сепаратистські лозунги на площах та захоплюють адміністративні будівлі. А тих, у яких руки в крові, заарештують і відправлять за грати. І оскільки у Донбасі лісів немає, а закинуті шахти в якості схронів буде використати важко, адже вони більше скидаються на братські могили, то українським правоохоронним органам для стабілізації ситуації в Донбасі часу потрібно буде набагато менше, ніж його було витрачено правоохоронними органами Радянського Союзу на стабілізацію ситуації у Галичині та на Волині у післявоєнні роки. Одне лише може втішати нинішніх борців за приєднання Донбасу до Росії – це те, що їх відправлятимуть не до сибірських, якутських та чукотських таборів ГУЛАГу, а в колонії Кривого Рогу, Старих Бабанів чи Вінниці, в яких не так холодно і зовсім не голодно.

А завершити ці роздуми я хочу запитанням і до вас, шановні читачі, і до самого себе: «А може нинішні події у їх подальшому розвитку зможуть допомогти жителям Сходу України, які ідеалізують Артема, Жукова і Сталіна, зрозуміти жителів її Заходу, які ідеалізують Бандеру, Коновальця і Шухевича, і постати громадянами України, які любитимуть свою державу та інших її громадян незалежно від того, чиї портрети з минулого кожному з них більше до вподоби?»

Версія для друку


[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
[29.10.2019] То що ж ми знаємо про Маннергейма та його вклад в становлення фінської держави?
[06.10.2019] Як виглядає наш ВНТУ на фоні інших ЗВО зі статусом національного
[09.09.2019] Об’єктивності, справедливості та історичної правди заради, або нехай Наглядова рада університету нас розсудить
[30.07.2019] Чому я - доктор наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки - голосував за Зеленського і його партію?
[22.06.2019] А може доцільніше піти іншим шляхом?
[23.05.2019] Перші враження від перших кроків
[22.04.2019] Кілька аргументів до пояснення, чому я, правильно визначивши тенденцію, помилився в числах
[07.04.2019] Розповідь про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2018-му
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.