Міністру освіти і науки України
    професору Квіту С.М.
ректора Вінницького національного
технічного університету з 1989 по 2010 рр.,
а нині професора кафедри ВЕТЕСК,
    професора Мокіна Б.І.

ПОВТОРНЕ ЗВЕРНЕННЯ

Шановний Сергіє Мироновичу! 28 лютого нинішнього року, тобто два з половиною місяці тому, я надіслав Вам, як міністру, який перед своїм призначенням обіцяв Майдану боротись з корупцією в системі освіти, листа, в якому вказав на 10 недоліків корупційного характеру в роботі мого наступника на ректорській посаді – нинішнього ректора Вінницького національного технічного університету, професора Грабка В.В., за сукупністю яких, на мій погляд, він не має ні морального, ні юридичного права і далі працювати на посаді ректора.

Ви, Сергіє Мироновичу, передали мого листа в Державну інспекцію навчальних закладів, нинішній керівник якої Дудник Ю.П. для перевірки достовірності вказаних мною фактів місяць тому надіслав до нашого університету комісію у складі 8 осіб, четверо з яких у той час були працівниками вінницьких вищих навчальних закладів, троє – працівниками вищих навчальних закладів із інших міст України і один був працівником власне ДІНЗ, який, як я розумію, і очолював цю комісію.

Цій комісії у перший же день її роботи я передав додаток до листа міністру, в якому вказав ще на кілька дуже серйозних недоліків корупційного характеру в роботі ректора Грабка В.В., про які мені стало відомо уже після того, як я надіслав Вам листа, і які я, як і лист до Вас, перед цим теж опублікував на своєму сайті mokin.com.ua.

Але ще під час зустрічі з членами комісії, на яку вони мене запросили в передостанній день роботи, і під час якої вони не бажали мене почути і не реагували на мою аргументацію, я прийшов до висновку, що ця комісія приїхала до нашого університету не для того, щоб перевірити достовірність фактів, викладених у моєму листі міністру, а для того, щоб «захистити» ректора Грабка В.В. від моїх «нападок», що мене і не здивувало, оскільки я розумів, що стрижнем створеної колишнім міністром Табачником і його першим заступником Сулімою системи кругової поруки є принцип «своїх не здавати», силу якого я відчув на власній долі, коли спробував звернути увагу Табачника на неправомірні дії Суліми. А професор Грабко В.В., який став ректором ВНТУ у 2010 році завдяки зусиллям Суліми і порушенню процедури виборів, зафіксованим на диктофон під час цих виборів та у протоколі засідання кадрової комісії міністерства під час затвердження їх результатів, був однією з важливих ланок у цій системі, в яку не міг не бути вмонтованим також і той працівник ДІНЗ, який очолив нинішню комісію, направлену до нашого університету головою ДІНЗ Дудником Ю.П. для здійснення перевірки фактів, викладених у моєму листі до Вас.

Тож, отримавши 16 травня 2014 року листа з Державної інспекції навчальних закладів України за №01-26/895 від 30.04.2013 року (див. додаток) за підписом керівника ДІНЗ Дудника Ю.П., я зрозумів, що у своєму вище викладеному висновку не помилився. Адже уже в перших рядках цього листа було написано – цитую: «За результатами перевірки встановлено, що ряд зазначених Вами питань не містить порушень чинного законодавства. Зокрема призначення за сумісництвом на посаду начальника навчального відділу професора кафедри комп’ютерних наук Савчук Т.О., розподіл нею навантаження між кафедрами, призначення на посаду начальника планово-фінансового відділу Шевчук Н.Г., діяльність архіву Університету, зміст наказу Університету від 22.06.2012 №179 «Про структурні зміни в інститутах Університету», введення посади директора інституту до переліку науково-педагогічних посад Університету та ліквідації факультетів відповідає чинним вимогам» – кінець цитати.

Я розумію, що начальник ДІНЗ Дудник Ю.П. підписав той текст, який йому підготували його працівники на підставі акту перевірки, тому до нього у мене ніяких претензій немає. Але, шановний Сергіє Мироновичу, крім того, що я 21 рік відпрацював ректором університету зі статусом національного, який входив за часів мого ректорства у 20 кращих ВНЗ України за рейтингом ЮНЕСКО «ТОП 200 Україна», я ще й був народним депутатом Верховної Ради УРСР 12-го скликання, яка проголосила незалежну Україну, і народним депутатом Верховної Ради України 1-го скликання, в якій два останні роки її каденції виконував обов’язки голови підкомісії з вищої освіти, і я є заслуженим діячем науки і техніки України та одним із небагатьох, хто ще живий, академіком-засновником Національної академії педагогічних наук України, членом президії якої був протягом 10 років, а нині є її радником, я нагороджений орденом «За заслуги» та «Почесною Грамотою Верховної Ради України», а також вищими освітянськими нагородами – медалями «Григорій Сковорода» і «Костянтин Ушинський», тож, звернувшись з листом до міністра, я, думаю, заслужив на відповідь саме від міністра, а не від одного з його підлеглих, особливо ж, коли лист від цього підлеглого не несе узгоджених з чинним законодавством відповідей на жодне із поставлених мною у листі до міністра запитань. А тому я звертаюсь до Вас, шановний Сергіє Мироновичу, ще раз з повторним листом, в якому даю повний аналіз надісланої мені з ДІНЗ відповіді-відписки і розраховую на те, що Ви знайдете у своєму розкладі час, аби прочитати, відредагувати і підписати підготовлену кимось із Ваших помічників відповідь мені по суті питань, піднятих у цьому повторному листі.

А для того, щоб Ви переконались у тому, що надіслана мені з ДІНЗ за підписом її голови Дудника Ю.П. відповідь є листом-відпискою, я проаналізую цю відповідь по пунктам. І почну свій аналіз я з цитування Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», що офіційно вступив у силу з 01.07.2011 року, у пункті 2 Статті 4 «Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення» якого вказано, що до числа суб’єктів відповідальності віднесені у тому числі і «посадові особи юридичних осіб публічного права, які … одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету», а у Статті 7 «Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності» вказано, що «посадовим особам забороняється: 1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (окрім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту)».

Із процитованих норм цього антикорупційного закону витікає, що посадова особа – професор кафедри має право за сумісництвом працювати або на якусь частку ще якоїсь викладацької посади, або на якусь частку посади наукового співробітника, але він не має права за сумісництвом працювати на хоча б якусь частку адміністративної посади, якою є посада начальника навчального відділу. Іншими словами, якби основною посадою Савчук Т.О. була посада начальника навчального відділу, то згідно з цим законом вона мала б право працювати за сумісництвом на 0,5 ставки професора, але оскільки вона працює за основною посадою професором кафедри, то вона не має права працювати за сумісництвом на 0,5 ставки начальника навчального відділу. Тож члени комісії ДІНЗ, не вбачаючи у тому, що за згодою ректора ВНТУ Грабка професор кафедри Савчук Т.О., працюючи ще й за сумісництвом на 0,5 ставки начальника навчального відділу, порушує Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», демонструють і Вам, як міністру, і мені, як одержувачу листа, що вони не знають чинного законодавства, а тому, за логікою, не повинні працювати у Державній інспекції навчальних закладів, робота якої і полягає у перевірці дотримання у навчальних закладах норм чинного законодавства.

А тепер я перейду до аналізу об’єктивності висновку комісії, що, призначаючи Шевчук Н.Г. начальником планово-фінансового відділу, ректор Грабко не порушив вимог нормативних документів. У розмові зі мною члени комісії ДІНЗ повідомили, що з бухгалтерії їм були надані табелі виходів на роботу інженера 1-ої категорії кафедри ЕМСАПТ Шевчук Н.Г., що підтверджує її інженерну діяльність протягом кількох років, а сама Шевчук Н.Г. пред’явила комісії свій диплом про другу вищу освіту економічного профілю, тож вони не вбачають порушення нормативних документів з боку ректора Грабка при її призначенні начальником планово-фінансового відділу. Я намагався пояснити членам комісії, що ці табелі виходів на роботу є фіктивними, оскільки Наталія Шевчук декілька років, табелюючись за роботу інженером в лабораторії кафедри, очолюваної професором Грабком В.В. за сумісництвом, насправді усі ці роки працювала з ранку до пізнього вечора секретаркою у приймальні того ж таки Грабка В.В., за основною посадою проректора, розташованій у зовсім іншому корпусі, що знаходиться у 15 хвилинах ходьби від корпусу, в якому розташована лабораторія, за роботу начебто в якій їй оформлялись табелі. На що члени комісії зауважили, що вони не є працівниками правоохоронних органів і не зобов’язані з’ясовувати, ким вона у дійсності працювала – інженером чи секретаркою, що для них головним є те, що їм пред’явлені табелі її виходів на роботу інженером, а справжні ці табелі чи фіктивні, то не вони повинні з’ясовувати. І як витікає з висновків, наведених у листі начальника ДІНЗ Дудника, котрі, я думаю, віддзеркалюють основні положення акту перевірки, з яким мене не ознайомила ні комісія, ні адміністрація університету, не зреагували члени комісії ДІНЗ і на моє зауваження, що крім стажу інженерної роботи і наявності економічної освіти до кандидатур на посаду керівника фінансового органу університету згідно з нормативними документами пред’являється ще й вимога не мати схильності до порушень чинного законодавства – а саме цій нормативній вимозі не відповідала Шевчук Н.Г. на момент призначення її на посаду начальника планово-фінансового відділу, оскільки перед цим протягом кількох років, виконуючи обов’язки секретарки проректора, отримувала вдвічі більшу зарплату інженера кафедри, привласнивши додатково у такий спосіб з дозволу проректора і одночасно завідувача цієї кафедри Грабка В.В. кілька десятків тисяч гривень бюджетних коштів, що містить в собі ознаку шахрайських дій і підпадає під статтю 190 Кримінального Кодексу України. Не справила враження на них, як я тепер бачу, і моя інформація про те, що з 5 років ув’язнення, отриманих колишнім керівником Держфінагентства України Василем Волгою, лише два з половиною роки ув’язнення ним були отримані за спробу отримання хабара, а ще два з половиною роки ув’язнення Василем Волгою були отримані за статтею 190 Кримінального Кодексу України, яка називається «Шахрайство», – і отримані вони ним за цією статтею ККУ були за те, що свого шофера він оформив на посаду інженера відділу і протягом року платив йому вдвічі більшу зарплату, що привело до незаконних перевитрат бюджетних коштів у розмірі, більшому 10 тисяч гривень, тобто у розмірі, що підпадає під ознаку значний.

А тепер я перейду до аналізу того, процитованого вище висновку ДІНЗ, яким стверджується, що діяльність архіву університету відповідає чинним вимогам. Я нагадаю, що у своєму листі до Вас, шановний Сергіє Мироновичу, я стверджував, що, на мій погляд, завідувачці архіву Грабко Т.В., яка є дружиною ректора, проректори незаконно виписують щомісяця за договорами підряду по 600-700 гривень за те, що в свій основний робочий час вона видає відвідувачам на умовах надання університетом платних послуг довідки та здає не на склад, а у пункти прийому макулатури списані курсові проекти і контрольні роботи. Незаконність цих додаткових виплат обумовлена тим, що за роботу в основний робочий час завідувачці архіву Грабко Т.В. повинна сплачуватись лише основна її зарплата – точно так само, як лише основну свою зарплату отримують викладачі університету, які в основний свій робочий час навчають у тому числі і тих студентів, котрі платять університету за своє навчання. У розмові зі мною члени комісії ДІНЗ пред’явили мені документ, начебто підписаний ще мною у період мого ректорства, яким дозволяються додаткові виплати завідувачці архіву за видачу довідок і здавання в макулатуру списаних курсових проектів і контрольних робіт. Ознайомившись, я звернув увагу членів комісії ДІНЗ на фіктивність цього документу, про який не можна навіть сказати, коли він був створений, адже в його стверджуючій частині поряд із видрукуваним моїм прізвищем, як того вимагає підпорядкованість архіву безпосередньо ректору, стоїть не мій підпис, а підпис проректора. Тобто і у випадку з діяльністю завідувачки архіву Грабко Т.В., як і у випадку з діяльністю на попередній посаді начальника планово-фінансового відділу Шевчук Н.Г., мають місце ознаки незаконної переплати бюджетних коштів, котрі підпадають під статтю 190 «Шахрайство» ККУ України. Тож і у цьому випадку члени комісії ДІНЗ, не віддзеркаливши факт незаконної переплати завідувачці архіву Грабко Т.В., яка є дружиною ректора, бюджетних коштів, фактично стали на позицію прикриття діяльності, котра несе в собі ознаки злочину.

А далі посудіть самі, Сергіє Мироновичу, чи мали право члени комісії ДІНЗ чи її керівництво робити висновок, процитований мною вище, про те, що «зміст наказу Університету від 22.06.2012 №179 «Про структурні зміни в інститутах Університету» та ліквідації факультетів відповідає чинним вимогам», якщо:

По-перше, у нині діючому Законі України про вищу освіту у пункті 2 Статті 30 вказано, що – цитую: «Факультет – основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри…», а у пункті 5 цієї ж статті вказано, що – цитую: «Можуть створюватися: навчально-наукові…інститути, що об'єднують споріднені факультети,…». Як бачимо, Закон однозначно трактує, що факультети – це основні структурні підрозділи, тобто такі, без яких як без основи не може існувати ВНЗ 3-го та 4-го рівнів акредитації взагалі, а інститути – це структурні підрозділи, які можуть створюватися, а можуть і не створюватися, але якщо створюються, то повинні у своїй структурі мати споріднені факультети, яких, звичайно ж, має бути не менше двох.

По-друге, самі ж члени комісії ДІНЗ стверджують – цитую по листу голови ДІНЗ Дудника Ю.П.: «Разом з тим в деяких питаннях є окремі порушення та недоліки. Затверджені зміни у структурі Університету на відкритому спільному засіданні конференції трудового колективу та Вченої ради проведено після видання наказу ректора від 22.06.2012 №179 «Про структурні зміни в інститутах Університету» (протокол від 30.08.2012 №1)… При цьому деканів факультетів електроенергетики Мадьярова В.Г. та радіотехніки та телекомунікацій Рудика В.Д. переведено на інші посади з погіршенням умов оплати праці (на 0.5 ставки доцента)… Стосовно підписання дипломів випускникам іноземного походження, в яких передбачено підписи ректора, голови державної екзаменаційної комісії та декана, встановлено, що в графі «Декан» мають місце підписи осіб, які на момент підписання не перебували на посаді декана. Після реорганізації у вересні 2012 року дипломи підписувались директором Головного центру міжнародних зв’язків, а згодом Центру міжнародних зв’язків Прадівлянним М.Г., який виконував покладені на нього функції на громадських засадах, що не дає права підпису документів про освіту» – кінець цитати.

Із процитованого витікає, що, ліквідувавши факультети, ректор Грабко, по-перше, порушив норму Закону про вищу освіту, згідно з якою факультети є основними структурними підрозділами ВНЗ 3-го та 4-го рівнів акредитації, тобто такими підрозділами, без яких ці ВНЗ не мають права існувати взагалі, по-друге, порушив Кодекс Законів про працю, згідно з яким після реорганізації жоден працівник не повинен отримувати зарплату, меншу тієї, яку він отримував до реорганізації, а по-третє, порушив міжнародні зобов’язання України, видавши у 2012 та у 2013 роках іноземним випускникам дипломи, не усі підписи в яких відповідали встановленим для цих документів міжнародним нормам. І ці порушення підтверджені членами навіть тієї комісії ДІНЗ, яка робила усе для того, щоб в процесі своєї роботи захистити ректора Грабка від моїх звинувачень. Але ж, шановний Сергіє Мироновичу, Ви і як міністр, і як колишній ректор університету, не можете не усвідомлювати, що уже лише оцих підтверджених звинувачень досить, аби розірвати контракт з ректором Грабком. До речі, я ректору Грабку вказував на незаконність цих його рішень і на засіданнях Вченої ради університету, і у публікаціях на своєму сайті протягом усього терміну його ректорства, але він не звертав на них ніякої уваги і навіть не коментував, будучи впевненим у тому, що влада Януковича прийшла надовго, і йому – улюбленцю першого заступника міністра Євгена Суліми – не має сенсу звертати увагу на зауваження колишнього ректора, який до того ж несе на собі клеймо колишнього радника прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

Але є ще й інші недоліки в роботі ректора Грабка – як ті, що знайшли відображення в листі голови ДІНЗ Дудника, так і ті, відображення яких у цьому листі немає, що дає підстави думати, що вони не були відображені і в акті перевірки.

Із числа тих недоліків, які, судячи з листа голови ДІНЗ Дудника, знайшли підтвердження в акті перевірки, я хочу звернути увагу на незаконність призначення ректором Грабком виконувача обов’язків директора навчально-наукового інституту електроенергетики та електромеханіки Леонтьєва В.О. на штатну посаду директора цього інституту, як такого, що обраний на конференції трудового колективу за наявності двох, підтверджених членами комісії ДІНЗ порушень при формуванні складу делегатів цієї конференції. Так членами комісії підтверджено, що замість 75% науково-педагогічних працівників, визначених Законом України про вищу освіту та Статутом університету, від цієї категорії до складу делегатів конференції було обрано лише 74,19%. Підтверджено також і те, що замість обрання делегатів пропорційно кількості науково-педагогічних працівників, працюючих на кожній із кафедр, в порушення конституційних прав цієї категорії працівників від кожної з кафедр було обрано однакову кількість – по 4 делегати – і це при тому, що на деяких кафедрах інституту науково-педагогічних працівників працює у два з половиною рази більше ніж на кафедрі з найменшою кількістю науково-педагогічних працівників. Але має місце ще й третій недолік, допущений при вирішенні цього питання, який виявлений мною уже в результаті ознайомлення з листом голови ДІНЗ Дудника, в якому вказано – цитую: «Рішення про обрання директором інституту доц. Леонтьєва В.О. було прийнято одноголосно». Але ж це свідома неправда, оскільки за обрання Леонтьєва директором інституту із 31 делегата проголосували лише 23, а 8 голосів було віддано його опоненту. І процитований вище висновок комісії, що, мовляв, так, порушення були, але ж проголосували за Леонтьєва одноголосно, а тому можна «закрити очі» на ці порушення, говорить лише про те, що комісії був наданий фальсифікований протокол голосування, інакше комісія, принаймні, не стала б акцентувати увагу на тому, що Леонтьєва обрано одноголосно.

А тепер я хочу зупинитись ще на кількох недоліках в роботі ректора Грабка, про один із яких є інформація в моєму листі до Вас, шановний Сергіє Мироновичу, але немає ніякої реакції на нього у листі з ДІНЗ за результатами перевірки, а про три інші я членів комісії ДІНЗ інформував письмово на початку їхньої роботи, але про які теж не сказано жодного слова в листі голови ДІНЗ Дудника, з чого я роблю висновок, що про ці недоліки нічого не сказано і в акті перевірки.

Отож про той недолік, про який сказано у моєму листі і який пов’язаний з тим, що 5 директорів інститутів ще у 2012 році після переведення їх вищезгаданим наказом ректора №179 від 22.06.2012 року з 03.09.2012 року з основних штатних посад завідувачів 5 кафедр на основні штатні посади директорів 5 інститутів, звільнили штатні посади завідувачів цих 5 кафедр, в результаті чого ці 5 посад завідувачів кафедр стали вакантними і згідно з нормативними документами вищої школи перейшли в розряд таких, для зайняття яких потрібно було оголошувати конкурс ще до кінця поточного 2012/2013 навчального року. Але цей конкурс на 5 ставок завідувачів кафедр, що стали вакантними, не було оголошено ні протягом 2012/2013 навчального року, ні протягом поточного 2013/2014 навчального року, який уже майже добігає кінця. І, на мою думку, на це порушення ректор Грабко пішов у першу чергу тому, що він сам, обравшись у вересні 2010 року ректором, не оголосив конкурс на заміщення посади завідувача кафедри ЕМСАПТ, якою керував за сумісництвом, працюючи проректором, що до 2010 року нормативними документами міністерства дозволялось, а залишив її за собою, і «керує» нею на громадських засадах без оголошення конкурсу і по-сьогодні, тобто четвертий рік поспіль. І комісія ДІНЗ зобов’язана була у своєму акті відзначити цей недолік в роботі ректора, який є фактично проявом зловживання службовим становищем (Стаття 364 Кримінального Кодексу України), а тому не може залишатись безкарним, що розуміли і члени комісії ДІНЗ, і, можливо, саме тому і не вписали цей недолік у свій акт.

А тепер про ті три недоліки в роботі ректора Грабка, які я виклав письмово членам комісії ДІНЗ у перший день після її появи в нашому університеті. І перше, про що я просив членів комісії ДІНЗ, це з’ясувати, чим керувався ректор Грабко, дозволяючи своєму сину Валентину Грабку, магістру електромеханіки і кандидату наук з теплових вимірювань, який працює доцентом кафедри відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів, обслуговувати програмне забезпечення комп’ютерів бухгалтерії і отримувати за це щомісяця за договорами підряду від 2 до 4 тисяч гривень, при тому, що той інженер-програміст, який, працюючи на 0,5 ставки, обслуговував це програмне забезпечення до 2010 року, отримував за свою роботу, з якою успішно справлявся, не більше 700 гривень за місяць, тобто у 3-8 разів менше. Але, судячи з листа голови ДІНЗ Дудника, в якому про це не сказано ні слова, члени комісії ДІНЗ у своєму акті перевірки не побажали торкатись цього питання, незважаючи на те, що тут уже сходяться і Стаття 190 ККУ, і Стаття 364, суть яких я уже вище розкрив.

Друге, про що я просив членів комісії ДІНЗ, це з’ясувати, чому, отримавши в кінці жовтня 2013 року додатково 515 тисяч гривень з міністерства, ректор не розпорядився оплатити «навздогін» роботу по виконанню навчального навантаження в потоках підготовки магістрів, виконану без оплати на прохання ректора, висловлене ним у вересні з посиланням на те, що міністерство нашому університету не додало необхідних коштів. І чому він у кінці жовтня, отримавши ці додаткові 515 тисяч гривень, не розпорядився повернути на кафедри ті частки ставок, які були скорочені до кінця цього навчального року (тобто і по-сьогодні) у зв’язку з недофінансуванням у вересні? Але, судячи з листа голови ДІНЗ Дудника, у якому про це не сказано жодного слова, члени комісії ДІНЗ у своєму акті перевірки не побажали торкатись і цього питання, або приховав від голова ДІНЗ констатацію цього факту той працівник ДІНЗ, який готував текст відповіді мені. А тут знову ж таки сходяться і Стаття 190 ККУ, і Стаття 364.

А третє, про що я просив членів комісії ДІНЗ, це з’ясувати, виходячи з яких таких своїх заслуг, ліквідувавши надбавки і доплати сотням викладачів і співробітників університету, скоротивши ставки і переводячи за рахунок економії коштів в режим замерзання кожної зими усі навчальні аудиторії, зупинивши процес будівництва житла та процеси заміни вікон і дверей в корпусах і відновлення парт та створення енергоощадних освітлювальних систем, ректор Грабко водночас домовився з колишнім своїм покровителем – першим заступником міністра Євгеном Сулімою і підписав додаток до свого контракту, згідно з яким став отримувати 20338 гривень місячної зарплати замість 9546 гривень, які він мав право собі нарахувати за умовами основного контракту. Адже однією із ключових вимог основного ректорського контракту є виконання планів прийому на перший курс університету, яку Грабко з трьох своїх прийомних кампаній не виконав двічі – тож уже хоча б за це він не мав ні морального, ні юридичного права бути заохоченим шляхом збільшення удвічі його основної ректорської зарплати. Та й за переведення багатогодинних лекційних курсів у кількагодинні консультації в мало чисельних студентських групах і примушення викладачів у магістерських групах у минулому році читати лекції на безоплатній основі шляхом скорочення відповідних частин ставок не свідчить про таку організацію навчального процесу, за втілення в життя якої ректор заслуговував на заохочення у вигляді отримання подвійної по відношенню до встановленої первинним контрактом ректорської зарплати. Але, судячи з листа голови ДІНЗ Дудника, члени комісії ДІНЗ у своєму акті перевірки не побажали торкатись і цього питання. А тут сходяться уже не лише Стаття 190 ККУ і Стаття 364, а і Стаття 368, однією із частин якої визначається відповідальність за «прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», та Стаття 369-2, частиною третьою якою визначається відповідальність за «зловживання впливом».

А далі, шановний Сергіє Мироновичу, я хочу довести до Вашого відома ще одну цікаву інформацію, отриману мною вчора від представника Вінницького громадського комітету по боротьбі з корупцією, який показав мені копію листа, направленого ректором Грабком керівникам міністерства у вересні 2013 року. У цьому листі ректор Грабко просить керівництво міністерства дозволити йому призначити надбавку усім проректорам. І у цьому не було б нічого аморального, якби не те, що саме у цьому ж самому місяці увесь колектив університету на прохання ректора Грабка писав заяви про надання відпусток за власний рахунок, оскільки у нього за його словами, висловленими і на засіданні ректорату і на засіданні Вченої Ради університету, не було чим виплатити зарплату за другу половину грудня 2013 року. І люди написали ці заяви, хоча, думаю, що якби вони знали, що у цей же час ректор Грабко звернувся до керівників міністерства з проханням дозволити встановити надбавку проректорам, то написали б такі заяви лише ті працівники університету, яких ректор наблизив до себе шляхом не афішованого встановлення надбавок чи виплати премій. І, як свідчить таблиця Єгора Стадного, з якої я довідався про більше ніж двадцятитисячну місячну зарплату ректора Грабка, середня зарплата наших проректорів на кінець 2013 року уже досягла розміру 7304 гривні, збільшившись на півтори тисячі гривень, – і це без врахування того, що кожен із них ще мав по кілька тисяч гривень зарплати за роботу за сумісництвом на посаді завідувача чи професора кафедри, – і це на фоні середньої зарплати викладачів у 4040 гривень. І на мій погляд, на цей крок ректор Грабко пішов у першу чергу заради того, щоб завищення зарплати на фоні загального зменшення її фонду було не лише у нього, а і у проректорів, що, фактично, зробило їх «безголосими» при обговоренні і згідними з пропозиціями ректора при вирішенні усіх проблемних і спірних питань.

Як бачите, шановний Сергіє Мироновичу, у Вас є достатньо підстав для того, щоб розірвати контракт з ректором Грабком і відправити його працювати у подальшому на рівень завідувача кафедри. І я впевнений, що він це сприйме спокійно, оскільки розуміє, що, працюючи у системі, створеній тандемом «Табачник-Суліма», він у багатьох місцях своєї діяльності, розраховуючи на безкарність, яку забезпечував йому статус улюбленця Суліми, перейшов межу дозволеного законом, а тому нині цілком справедливо може понести заслужену кару, найменшим рівнем якої може стати втрата посади ректора.

Я не виключаю, звичайно і того, що після ознайомлення з моїм повторним листом Вашою реакцією на мій аналіз діяльності ректора Грабка, шановний Сергіє Мироновичу, може стати думка на кшталт – ну, якщо ви такий впевнений у протиправній діяльності Грабка на посаді ректора, то тоді чого ви про це пишете листа мені, а не пишете заяву до прокуратури чи до управління по боротьбі з організованою злочинністю?

Але ж зрозумійте і Ви мене – через те, що я у свій час був у нього керівником і кандидатської, і докторської дисертацій і підняв його до рівня проректора та готував собі на зміну, мені нині важко переступити через ці обставини і перейти від звинувачень адміністративного характеру з адресацією міністру, які тягнуть за собою лише адміністративне покарання, до звинувачень кримінальних з адресацією до правоохоронних органів, наслідки за якими можуть бути набагато серйознішими. Тож, відмовляючись розв’язати проблему ректора Грабка в адміністративному порядку, Ви, Сергіє Мироновичу, фактично, підштовхуєте мене до подачі заяви в прокуратуру, тому що, на мій погляд, Володимир Грабко нині уже зовсім не та людина, яку я знав у попередні роки і кар’єрному росту якої сприяв у період свого ректорства – на мій погляд, він уже втратив моральне право продовжувати обіймати ректорську посаду. Але я продовжую сподіватись на те, шановний Сергіє Мироновичу, що Ви таки приймете рішення про розірвання контракту з ректором Грабком і цим позбавите мене від необхідності звертатись до правоохоронних органів.

Адже якщо Володимир Грабко зараз складе з себе ректорські повноваження за власним чи за Вашим бажанням, то ініціювання висунення підозри до нього за усіма вище згаданими статтями ККУ шляхом подачі відповідної заяви до правоохоронних органів втратить актуальність, і він зможе працювати і далі в нашому університеті, але, звичайно ж, на рівні, не вищому завідувача кафедри. І такий хід подій був би цілком справедливим, адже Володимира Грабка «посадив» у ректорське крісло перший заступник міністра Табачника Євген Суліма, «викрутивши руки» членам Конференції трудового колективу нашого університету за допомогою прогнозування університету всіляких негараздів, якщо вони не проголосують за Грабка, та за допомогою щедрих фінансових обіцянок в разі, якщо вони проголосують за Грабка, якого Суліма – вірний соратник Віктора Януковича – уже бачив серед своїх довірених осіб у ректорському корпусі – усе це, до речі, під час проведення виборів зафіксовано на диктофон. Але навіть залякуючи та обіцяючи, Суліма домігся перемоги Грабка на виборах з перевагою лише в один голос, а затвердження Грабка на засіданні кадрової комісії було взагалі не легітимним, оскільки на засіданні цієї комісії не був присутнім другий претендент, якого Конференція трудового колективу згідно зі Статутом університету, як такого, що теж набрав більше 30% голосів, теж рекомендувала до розгляду в якості претендента на ректорське крісло. А одноосібно Грабко в якості претендента на крісло ректора на засіданні кадрової комісії, як такий, що набрав менше 43% голосів делегатів Конференції, не мав права розглядатись, оскільки таке право він отримував би згідно з діючим Законом України про вищу освіту лише у випадку, якби набрав більше 50% голосів делегатів Конференції. Тож, якби Грабко був англійським джентльменом, для якого кодекс честі є не пустим звуком, то він, і не чекаючи підказки, уже давно і сам би услід за своїми покровителями Табачником і Сулімою, які посадили його з порушеннями виборчих норм у ректорське крісло, подав би у відставку, навіть якби за ним і не тягнувся увесь той шлейф серйозних недоліків корупційного характеру, про декотрі з яких я написав вище. Але оскільки він не англійський джентльмен, то від нього джентльменського вчинку я і не очікую.

Тож слово за Вами, шановний Сергіє Мироновичу!

З повагою і найкращими побажаннями у справі
боротьби з корупцією в системі освіти
Борис Мокін