Згідно з одним із цих рішень, прийнятих Науково-технічною радою за ініціативою проректора з наукової роботи Сергія Павлова, котрий головував на її засіданні, із додаткової суми коштів, виділених нинішніми керівниками міністерства у тому числі і нашому університету з метою усунення несправедливостей цілеспрямованого вибірково-заниженого рецензування у минулому році деяких наукових проектів заангажованими експертами міністерських комісій, на фінансування проекту, представленого мною і оціненого під час внутрішнього рецензування у нашому університеті на 95 балів, і на цьому засіданні не було виділено жодної гривні, оскільки проректор Павлов, як і ректор Грабко, продовжує визнавати лише міністерську оцінку мого проекту у 51 бал, хоча і Павлов, і Грабко добре знають, що ця оцінка у минулому році була цілеспрямовано занижена міністерським експертом (як він сам зізнався нещодавно) за вказівкою одного із тодішніх керівників міністерства, який мене ненавидить з такою ж силою, з якою обожнює Грабка.

А фінансуванням із додатково виділених міністерством бюджетних коштів за ініціативою проректора Павлова Науково-технічна рада наділила лише проекти професорів Кожем’яко та Ісковича-Лотоцького. Я поважаю обох цих професорів і нічого не маю проти того, щоб їхні проекти отримали фінансування з державного бюджету, але, думаю, що і вони не стали б протестувати, аби додатково виділена міністерством сума була використана на фінансування не тільки їхніх двох проектів, а і на те, щоб якась частина цього додаткового фінансування була виділена і на мій проект, адже цілеспрямовано занижувалась оцінка у міністерській експертній комісії не їхніх, а саме мого проекту.

Ще з часів ректорства я пам’ятаю, що міністерство ніколи не заперечувало, якщо бюджетне фінансування недостатнє, а є необхідність його розповсюдити на більшу кількість наукових проектів, щоб для формування потрібної для реалізації усіх цих проектів суми коштів університет використовував не лише бюджетні кошти, а й кошти із власного спеціального фонду, що є дійством цілком законним, оскільки керівництво науково-дослідною роботою студентів, що виконується в рамках виконання університетських наукових проектів, теж закладається в собівартість контрактного навчання.

І те, що ні ректор Грабко, ні проректор Павлов не захотіли навіть розглядати такий варіант фінансування і мого проекту, на мій погляд, є не прямим підтвердженням правдивості висловлювання у моїй присутності одного із приятелів колишнього заступника міністра, що цей заступник міністра давав вказівку експерту жорстко прорецензувати саме мій проект не стільки з власної ініціативи, скільки на прохання керівництва нашого університету, якому низька оцінка мого проекту потрібна була для того, щоб цей проект не фінансувати. Адже за відсутності фінансування цього проекту, обумовленого його низькою оцінкою міністерським експертом, ректор отримував формальний привід для мого відсторонення від виконання обов’язків директора науково-дослідного інституту, по плану роботи якого було подано цей науковий проект на конкурс, і, як наслідок, отримував привід для виведення мене зі складу Вченої ради університету, аби я на її засіданнях не дошкуляв йому своїми критичними зауваженнями. І те, що два тижні тому ректор Грабко видав наказ про моє відсторонення від виконання обов’язків директора НДІ ПМБС, які я, до речі, виконував на громадських засадах і без будь-якої оплати, незважаючи на вагомі досягнення у тому числі і в обсягах госпдоговірної тематики в інших двох науково-дослідних лабораторіях, що входять до структури НДІ ПМБС (див. мою публікацію від 03.06.2014 р.), теж, на мій погляд, можна розглядати як непрямий доказ підтвердження правдивості вище приведеного висловлювання приятеля колишнього заступника міністра.

А мій співрозмовник, між тим, нагадав мені, що у бутність проректором з наукової роботи Володимир Грабко як науковий керівник жодного разу не брав участі в конкурсах наукових проектів для отримання бюджетного фінансування, а, користуючись своїм правом проректора складати план науково-дослідних тем університету, який затверджувався Вченою радою, щороку вносив у цей план власну наукову тему, яка на усі 100% фінансувалась з тих спецкоштів університету, які університет мав право використовувати для підсилення фінансування затвердженої тематики в разі недостатності коштів, що виділялись університету міністерством з бюджету. І оскільки тем у цьому плані завжди було багато, і викладені вони були на багатьох сторінках, то кожен член Вченої ради голосував за його затвердження, особливо в нього не вчитуючись, а лише переконавшись, що в ньому є його тема.

Звернув увагу мій співрозмовник і на те, що як науковий керівник Грабко протягом більше ніж десяти років проректорства ніколи не заключав і госпдоговірних тем з іншими організаціями. Я, правда, заперечив, згадавши, що колись у Грабка була госпдоговірна тема з Ладижинською ДРЕС - десь на пару тисяч гривень, але мій співрозмовник теж нагадав мені, що то була тема, яку Грабко заключив з головним інженером Ладижинської ДРЕС для впровадження результатів кандидатської дисертації свого аспіранта-заочника, який був сином цього головного інженера. Більше ні держбюджетних тем, ні госпдоговірних, у яких би Грабко у бутність проректором був науковим керівником, дійсно не зміг згадати ні я, ні мій співрозмовник.

Дуже цікавою для мене виявилась оцінка моїм співрозмовником позиції проректора Павлова як у справі фінансування мого наукового проекту, так і у візуванні ним наказу ректора про зняття з мене обов’язків директора НДІ ПМБС. На думку мого співрозмовника така запопадливість проректора Павлова перед ректором Грабком не може пояснюватись боязню не догодити і прогнівити ректора, адже Павлов, як і усі в нашому університеті, добре розуміє, що після зняття з посад обох покровителів Грабка – і міністра Табачника і першого заступника міністра Суліми, Грабко одразу ж став «слабким» ректором і до того ж таким, що не має жодних шансів бути переобраним через рік на новий термін ректорства, оскільки професорсько-викладацький склад університету ніколи не вибачить йому ні те, що у той час, коли середня місячна зарплата викладачів не перевищувала чотирьох тисяч гривень, Грабко встановив собі місячну зарплату у розмірі, більшому двадцяти тисяч, ні те, що одночасно зі зверненням до працівників університету написати заяви про відпустку за власний рахунок Грабко звернувся до керівництва міністерства з проханням встановити 50-процентні надбавки проректорам і, отримавши дозвіл, негайно ці надбавки почав виплачувати, ні те, що Грабко, заплутавшись разом із начальником планово-фінансового відділу Наталією Шевчук у плануванні річних витрат, змусив викладачів безоплатно працювати в магістерських потоках і не повернув скорочені частки ставок на кафедри навіть після того, як ці магістри завершили курс навчання і покинули стіни університету. Не вибачать йому також і холодні аудиторії взимку, і заборону їздити у відрядження для участі в науково-технічних конференціях, і ліквідацію системи надбавок до зарплати працівникам університету, яка до появи Грабка на посаді ректора стабільно реалізовувалась за рахунок власних коштів університету. До речі, якби ті 140 тисяч гривень власних коштів університету, які протягом 2013 року Грабко використав для нарахування собі подвійної зарплати, були використані на нарахування надбавок працівникам університету, то це дозволило б шестидесяти працівникам навчально-допоміжного складу чи адміністративно- господарського персоналу отримувати протягом року надбавки до зарплати у розмірі 20% від окладів. А якби ще й були пущені на надбавки працівникам ще й ті виплати з власних коштів університету, які були здійснені за договорами підряду додатково до бюджетної зарплати дружині Грабка, яка працює завідувачем архіву, та сину Грабка, який працює доцентом кафедри, то надбавками у 20% окладу можна було б протягом року додатково до тих уже згаданих шестидесяти забезпечити ще з десяток працівників. І, як констатував мій співрозмовник, лише за рахунок скорочення позабюджетного «сімейного підряду» ректора, можна було б протягом року виплачувати 20-процентні надбавки 70-ти низькооплачуваним працівникам навчально-допоміжного складу та адміністративно-господарської частини, без яких університет теж працювати не в змозі, а тому стимулювання їхньої гарної роботи завжди на часі.

Після завершення теми «сімейного підряду» ректора Грабка у нашій розмові ми знову плавно переключились на оцінку поведінки проректора Павлова, з вини якого так і не був затверджений план роботи очолюваного мною на громадських засадах науково-дослідного інституту, і якому сам Бог велів вести себе по відношенню до мене коректніше, адже саме завдяки мені йому було суттєво прискорено день захисту його докторської дисертації, і саме я поставив Павлова завідувачем кафедри фізики, на яку для забезпечення його навчальним навантаженням передав з кафедри оптоелектроніки курс фотоніки. На думку мого співрозмовника така некоректна поведінка проректора Павлова може пояснюватись лише одним – бачачи, що шансів переобратись ректором на новий термін у Грабка немає, Павлов вирішив і сам взяти участь у майбутніх виборах і, думаючи, що у цих виборах візьму участь можливо і я, вирішив заздалегідь внести і свою лепту в розпочатий Грабком процес «псування» моєї наукової біографії.

Отака от вийшла у мене розмова з одним із авторитетних працівників нашого університету. Доводи мого співрозмовника мені були цікавими, тому я подумав, що вони можливо можуть зацікавити і вас, шановні мої читачі, а тому, керуючись проголошеною нашими новими керівниками міністерства політикою прозорості і гласності, я вирішив поділитись цими доводами і з вами.