Тож після підписання цього затвердженого парламентом проекту Президентом України Петром Порошенком та оприлюднення у ЗМІ він вступить у силу і замінить собою нині діючий Закон України про вищу освіту, який був прийнятий 12 років тому і майже щороку чимось доповнювався.

Новий Закон України про вищу освіту, який складається з 15 розділів, що містять у собі 79 статей та «Прикінцеві і перехідні положення», викладений на 101 сторінці, тож його повний детальний аналіз зайняв би ще більше сторінок та був би важко читабельним за один раз, а тому я буду цей авторський аналіз друкувати на своєму сайті частинами і в проекції на Вінницький національний технічний університет. І висновок – наскільки новий закон є прогресивнішим старого і у чому – я зроблю аж тоді, коли завершуватиму аналіз.

А зараз я почну з того, чому була присвячена моя попередня інформація, тобто з виборів завідувачів кафедр у нашому університеті, які відбулися 26 червня на останньому у нинішньому навчальному році засіданні Вченої ради університету, та їх відповідності вимогам нового Закону України про вищу освіту.

Як ви пам’ятаєте, на посади завідувачів кафедр, які на громадських засадах чи за сумісництвом очолюють ректор Грабко, проректор Павлов та директори інститутів – Азаров, Кичак, Петрук, Ратушняк, конкурсного заміщення на останньому засіданні Вченої ради університету не відбулося, оскільки ніхто з науково-педагогічних працівників не побажав брати у цьому конкурсі участь – усі розуміли, що конкурс оголошено чисто формально, щоб після того, як він не відбувся, ректор отримав право з 1-го вересня видати наказ, в якому знову оголосити завідувачами кафедр на громадських засадах чи за сумісництвом тих, що перераховані вище.

А далі я процитую пункт 13 Статті 55 нового Закону України про вищу освіту, в якому вказано, що: «Особа у вищому навчальному закладі не може одночасно займати дві та більше посад, що передбачають виконання адміністративно-управлінських функцій». А саме до адміністративно-управлінських відносяться такі функції завідувача кафедри як розподіл навчального навантаження між науково-педагогічними працівниками кафедри, затвердження індивідуальних планів роботи працівників кафедри та контроль за їхнім виконанням, організація замін в разі хвороби когось із працівників кафедри, контроль відпрацьованого працівниками робочого часу та підтвердження результатів цього контролю підписанням табелів, котрі двічі на місяць подаються завідувачем кафедри в бухгалтерію для нарахування заробітної плати працівникам цієї кафедри.

Тож із вищевикладеного витікає, що ні ректор, ні проректор, ні директор інституту згідно з вимогами нового Закону України про вищу освіту керувати кафедрами не мають права навіть на громадських засадах і за сумісництвом. А тому не лише перед усіма перерахованими вище, а і перед усіма іншими проректорами та директорами постає проблема, що залишити за собою – ректорство, проректорство, директорство чи завідування кафедри.

З тих же причин змушені будуть скласти з себе обов’язки заступників директорів інститутів – завідувачі кафедр Кухарчук, Злепко і Ранський.

Новий Закон України про вищу освіту дозволяє завідувати кафедрою не лише доктору наук, професору, але і кандидату наук, доценту – і жодному з них не дозволяє завідувати кафедрою більше двох 5-річних термінів, якщо обиратиметься за конкурсом на посаду завідувача після вступу в силу нового закону, і не більше ще одного обрання, якщо став завідувачем ще до вступу закону в силу. До речі, точно така ж норма визначена і для деканів, і для директорів інститутів, і для ректорів.

Здавалось би таке послаблення вимог до завідувачів кафедр, директорів інститутів і ректора приведе до того, що бажаючих взяти участь у конкурсі на ці посади набереться в університеті не менше, ніж було бажаючих стати президентом України на останніх президентських виборах. Але, я думаю, цього не станеться у вищих навчальних закладах, які мають статус національного, оскільки Статтею 29 нового Закону України про вищу освіту вищим навчальним закладам, які мають статус національного, передбачено досить багато переваг перед вищими навчальними закладами, які цього статусу не мають, але водночас передбачено і те, що кожні 7 років статус національного необхідно підтверджувати в Національному агентстві із забезпечення якості освіти на основі визначених у відповідному нормативному документі вимог до претендентів на отримання цього статусу. А серед цих вимог є і те, що у вищому навчальному закладі, який претендує на статус національного, завідувачами випускних кафедр повинні бути виключно лише доктори наук.

Тож нашому ректору Грабку доведеться або мене просити очолити колишню мою кафедру, яку очолює нині він на громадських засадах, або об’єднувати її з кафедрою ВЕТЕСК, яка 5 років тому від неї відділилась, і віддавати об’єднану кафедру під керівництво її завідувача – професора Олександра Мокіна. І скоріш за все так йому і доведеться зробити, оскільки згідно з тією ж уже процитованою Статтею 55 нового Закону, ректор Грабко не має права водночас бути і Головою Вченої ради університету, адже у голови ради теж є досить багато адміністративно-управлінських функцій, а тому на посаду Голови Вченої ради університету розраховую обратись я – як член цієї ради, який після увільнення ректором (наказ №129 від 30.05.2014 р.) від виконання обов’язків директора НДІ ПМБС, що виконувались на громадських засадах, більше не має ніяких інших адміністративно-управлінських функцій і працює нині рядовим професором кафедри ВЕТЕСК та серед усіх тих членів ради, які не обіймають якоїсь керівної посади, що дає їм право теж претендувати на посаду голови Вченої ради, має найбільший досвід позитивного характеру.

У цій інформації, аби її не переобтяжувати, я зупинюсь ще лише на одному питанні, до якого раніше уже не однократно повертався, а саме – на питанні відновлення у нашому університеті факультетів.

У пункті 3 Статті 33 нового Закону України про вищу освіту сказано – цитую: «Основними структурними підрозділами вищих навчальних закладів є факультети, кафедри, бібліотека» – кінець цитати. І у цій же статті аж у пункті 7 під рубрикою «Структурними підрозділами вищих навчальних закладів можуть бути», в якому перераховані усі інші можливі структурні підрозділи, поряд із підготовчим відділенням і навчально-науковими центрами прописані також і навчально-наукові інститути, причому прописані без визначення, скільки студентів стаціонару повинно у них навчатись, і скільки кафедр ці інститути повинні мати у своїй структурі. У той час, як відносно факультетів чітко вказано, що в них повинно навчатись не менше 200 студентів стаціонару, і вони повинні мати у своїй структурі не менше трьох кафедр. Тож цілком логічно, що для створення навчально-наукового інституту як підрозділу, що створюється додатково до існуючих основних організаційних підрозділів у вигляді факультетів, повинна бути вагома причина, наприклад, відсутність у певному напрямку підготовки 200 студентів стаціонару, потрібних для існування факультету як основного організаційного підрозділу, та наявність на цьому напрямку суттєвої наукової складової, яка переростає в навчальну з науковим підґрунтям.

Тож, виходячи з цієї логіки, можна стверджувати, що статус навчально-наукового інституту у нашому університеті необхідно залишити лише за Інститутом екології та екологічної кібернетики, в якому, по-перше, здійснюється підготовка за спеціальностями, що не є спорідненими з іншими спеціальностями університету, з якими їм можна було б досягнути обсягу у 200 студентів стаціонару, а по-друге, в якому має місце найбільша кількість і найбільший обсяг госпдоговірних наукових робіт, на тематиці яких виконується значна кількість студентських курсових робіт і дипломних проектів. Усім же іншим 7-и навчально-науковим інститутам слід повернути статус факультетів, аби структура університету мала більшість основних організаційних підрозділів, що відповідають вимогам нового Закону України про вищу освіту. Адже із-за нинішньої структурної невідповідності також можна втратити статус національного під час атестації, яка не забариться, оскільки наш університет цей статус отримав 11 років тому. І, до речі, коли наш університет цей статус отримував, то в його структурі було 14 факультетів і лише один навчально-науковий інститут екології. Та й інші університети отримували статус національних, ще маючи у своїх структурах в якості основних організаційних підрозділів факультети, які в деяких із них потім формально були перейменовані в інститути.

Мабуть не зайвим у цьому місці буде відзначити, що згідно з новим Законом України про вищу освіту відтепер із керівного складу лише ректор обиратиметься прямими виборами, в яких візьмуть участь абсолютно усі науково-педагогічні працівники університету, що складуть 75% від загальної кількості виборщиків, а ще 15% складуть студенти і 10% представлятимуть інші категорії працюючих в університеті – в нашому університеті усього виборщиків буде біля або трохи більше 700 осіб. А от вибори деканів факультетів і директорів навчально-наукових інститутів, як і завідувачів кафедр та професорів, здійснюватимуться згідно з новим Законом на засіданні Вченої ради університету з озвученням перед таємним голосуванням колективної думки Вчених рад відповідних факультетів і інститутів.

Ось на цьому я поки-що поставлю крапку аби інформаційно не передозувати першу проекцію нового Закону України про вищу освіту на наш університет.