І розпочну я з характеристики гарантій студентам на підставі Статей 62 та 64, деякі положення яких зацитую. Отож –

Стаття 62. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах
1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:
15) вибір навчальних дисциплін у межах, передбачених відповідною освітньою програмою та робочим навчальним планом, в обсязі, що становить не менш як 25 відсотків загальної кількості кредитів ЄКТС, передбачених для даного рівня вищої освіти. При цьому здобувачі певного рівня вищої освіти мають право вибирати навчальні дисципліни, що пропонуються для інших рівнів вищої освіти, за погодженням з керівником відповідного факультету чи підрозділу;
16) навчання одночасно за декількома освітніми програмами, а також у декількох вищих навчальних закладах, за умови отримання тільки однієї вищої освіти за кожним ступенем за кошти державного (місцевого) бюджету;
17) академічну мобільність, у тому числі міжнародну;
19) зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» періодів навчання на денній формі навчання у вищих навчальних закладах, аспірантурі, докторантурі, клінічній ординатурі, інтернатурі, резидентурі, за умови добровільної сплати страхових внесків;
21) участь у формуванні індивідуального навчального плану;
24) безоплатне проходження практики на підприємствах, в установах, закладах та організаціях, а також на оплату праці під час виконання виробничих функцій згідно із законодавством;
27) оскарження дій органів управління вищого навчального закладу та їх посадових осіб, педагогічних і науково-педагогічних працівників;
4. Розмір стипендіального фонду вищого навчального закладу повинен забезпечувати виплату академічних стипендій не менш як двом третинам і не більш як 75 відсоткам студентів (курсантів невійськових вищих навчальних закладів) денної форми навчання, які навчаються за кошти державного бюджету, без урахування осіб, які отримують соціальні стипендії.
6. Розмір мінімальної академічної та соціальної стипендій для здобувачів освітніх ступенів вищої освіти не може бути меншим, ніж розмір прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць. Розмір мінімальної академічної та соціальної стипендій для здобувачів ступеня молодшого бакалавра не може бути меншим, ніж дві третини розміру прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць.
7. Академічні стипендії виплачуються не менш як двом третинам студентів (курсантів) кожного курсу (крім першого семестру першого року навчання) за кожною спеціальністю, без урахування осіб, які отримують соціальні стипендії. Академічну стипендію отримують студенти (курсанти), які згідно з рейтингом, складеним у вищому навчальному закладі за результатами семестрового контролю, здобули найкращі результати навчання. До проведення першого семестрового контролю академічна стипендія у мінімальному розмірі призначається всім студентам (курсантам), зарахованим до вищого навчального закладу на перший курс навчання.

Стаття 64. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів
1. Держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб, – кінець витягу із закону.

На тих підпунктах першого пункту Статті 62, які не виписані у цитаті, я вирішив не зупинятись, оскільки вони підтверджують ті положення, до яких студенти уже звикли, адже і у старому Законі України про вищу освіту вони були сформульовані точно так само, і у більшості ВНЗ як їхні адміністрації, так і адміністрації їхніх факультетів цих положень дотримуються.

Що ж до підпунктів 15 та 21 першого пункту Статті 62, то вони вносять нову якість в процес отримання вищої освіти в Україні, оскільки узаконюють навчання кожного студента за індивідуальним планом, в розробці якого студент не лише бере безпосередню участь, а й має право формувати у цьому плані до 25% кредитів ЄКТС за власним побажанням, аби лише воно не входило в протиріччя з вимогами освітньо-професійної програми спеціальності.

А що ж до підпунктів 16 та 17 першого пункту Статті 62, то вони взагалі носять революційний характер, оскільки ніколи раніше законодавчо не дозволялось студенту навчатись одразу в кількох вищих навчальних закладах та, навчаючись в одному вищому навчальному закладі, якусь частину освітньо-професійної програми освоювати в іншому вищому навчальному закладі – як вітчизняному, так і закордонному, навчаючись у ньому протягом певного, узгодженого з адміністраціями як базового вищого навчального закладу, так і вищого навчального закладу, навчання в якому студент здійснює лише протягом якогось недовгого відрізку часу, наприклад, одного семестру чи одного року.

Нову якість Закону України про вищу освіту додають і підпункт 19 першого пункту Статті 62, згідно з яким віднині усім студентам будуть зараховуватись до пенсійного стажу роки навчання у ВНЗ, і підпункт 24, згідно з яким студентам, яким під час практики доручається виконання виробничих функцій, організація, яка видала таке доручення, зобов’язана за його виконання платити, що тягне за собою, по-перше, оформлення кожному такому студенту трудової книжки, а по-друге, узаконення проходження практики студентів у вигляді робочих триместрів на підприємствах, як це донині здійснювалось у ВНТУ на основі наказу міністерства про проведення адресного експерименту.

По-новому зазвучав і підпункт 27 першого пункту Статті 62, згідно з яким віднині кожен студент замість права звертатись із заявою до ректора з проханням розібратись у тому, чи справедливо повівся з ним викладач чи декан факультету або директор інституту, отримав законодавчо закріплене право оскаржувати прийняте відносно нього рішення у будь-якій інстанції, в функції якої входить такі скарги розглядати, у тому числі у міністерстві, у прокуратурі і в судах.

Дуже чітко і однозначно пунктами 4, 6 та 7 Статті 62 виписані права студента, який навчається за державним замовленням, на отримання та розмір стипендії – тут ми бачимо, по-перше, що на кожному курсі по кожній із спеціальностей не менше ніж двом третинам студентів вищий навчальний заклад зобов’язаний виплачувати стипендію, окрім студентів першого курсу, яким до першої екзаменаційної сесії виплачується стипендія усім. По-друге, бачимо, що стипендія виплачується не лише тим студентам, які мають середній бал сесії, не нижчий чотирьох, як це було раніше, а виплачується усім тим студентам, які мають вищий академічний рейтинг, у межах до 75% від їх загальної кількості. А по-третє, бачимо і те, що стипендія не повинна бути нижчою прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць.

Вище викладене означає, що в академічних групах, що складаються виключно лише з талановитих студентів, стипендію не отримають навіть ті, в яких середній бал сесії буде вищим чотирьох, а в академічних групах, більшість студентів в яких навчається посередньо, стипендію отримають навіть «трієчники». І вимоги деканів факультетів чи директорів інститутів до викладачів ставити побільше «трійок», щоб обмежити число претендентів на стипендії, віднині втратять сенс. Та й у студентів відпаде необхідність «випрошувати» у викладача «четвірку» заради отримання стипендії, оскільки «четвірка» втрачає свою «порогову» якість.

Але на фоні підвищення прав і гарантій студентам, про які мова йшла вище, новий Закон України про вищу освіту несе студентам і певне розчарування, яке закладене у змісті Статті 64, яка не зобов’язує вищі навчальні заклади працевлаштовувати своїх випускників, а перекладає вирішення питання працевлаштування на державу в цілому. Тож віднині міністерство уже не буде вимагати від ВНЗ стопроцентного працевлаштування випускників, а ВНЗ уже не будуть вимагати від тих студентів, які завершують навчання за програмою бакалаврату чи магістерської підготовки, приносити до вишу листи від підприємств чи організацій, в яких гарантується тому чи іншому випускнику місце роботи за отриманою у ВНЗ спеціальністю.

А тепер я охарактеризую, які гарантії новий Закон України про вищу освіту, закріплює за науково-педагогічними працівниками у відповідній статті, другий і третій пункти якої зацитую. Отож -

Стаття 59. Гарантії науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам вищих навчальних закладів
2. Науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам вищих навчальних закладів встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 20 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника – 25 відсотків посадового окладу, професора – 33 відсотки посадового окладу. Вищий навчальний заклад може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.
3. Керівник вищого навчального закладу відповідно до законодавства, статуту та колективного договору визначає порядок, встановлює розміри доплат, надбавок, премій, матеріальної допомоги та заохочення педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників вищих навчальних закладів, – кінець цитати.

Як бачимо у пункті 2 Статті 59, законодавчо закріплюються науково-педагогічним працівникам лише надбавки за науковий ступінь і вчене звання. А усі інші доплати та надбавки закон пунктом 3 віддає на відкуп керівникам ВНЗ, зобов’язуючи пунктом 2 виплачувати їх виключно лише за рахунок власних надходжень вишів. Тобто тепер лише ректор університету і лише за рахунок спецфонду визначатиме і розмір надбавки за науково-педагогічний стаж, і кому, та у якому розмірі виплачувати надбавку за виконання особливо важливої роботи, надбавку за високі досягнення у праці та надбавку за складність і напруженість у роботі.

Тож, обираючи ректора, кожен працівник повинен добре подумати за кого проголосувати, щоб потім «не кусати собі лікті», дивлячись на те, як ректор призначає надбавки лише собі, своїм родичам та своєму близькому оточенню, а переважній більшості не дістається нічого. Адже влада ректора згідно з пунктом 3 Статті 2 нового Закону України про вищу освіту, підпункту 1 пункту 1 Статті 32, а також згідно прикінцевими та перехідними положеннями нового Закону України про вищу освіту, якими визначається нова редакція Статті 46 Закону України про освіту, стає практично необмеженою – цитую пункти 1 і 2 нової редакції цієї статті –

Стаття 46. Автономія вищого навчального закладу
1. Автономія вищого навчального закладу – це самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації наукових досліджень, освітнього процесу, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, передбачених цим Законом.
2. Права вищого навчального закладу, що визначають зміст його автономії, визначаються Законом України «Про вищу освіту» і не можуть бути обмежені іншими законами та нормативно-правовими актами, – кінець цитати.

Дуже важливе значення у прикінцевих та перехідних положеннях нового Закону про вищу освіту є наступне доручення Кабінету міністрів України – цитую –

5. Кабінету Міністрів України:
2) визначити до 1 січня 2015 року терміни поступового збільшення розміру мінімальної академічної стипендії до рівня прожиткового мінімуму в розрахунку на одну особу на місяць;
3) забезпечити виплату надбавок до посадових окладів науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів державної та комунальної форми власності у таких розмірах:
починаючи з 1 січня 2016 року:
надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі не менш як 13 відсотків посадового окладу;
надбавки за науковий ступінь доктора наук у розмірі не менш як 16 відсотків посадового окладу;
надбавки за вчені звання доцента і старшого дослідника у розмірі не менш як 15 відсотків посадового окладу;
надбавки за вчене звання професора у розмірі не менш як 23 відсотки посадового окладу;
починаючи з 1 січня 2017 року:
надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі не менш як 14 відсотків посадового окладу;
надбавки за науковий ступінь доктора наук у розмірі не менш як 18 відсотків посадового окладу;
надбавки за вчені звання доцента і старшого дослідника у розмірі не менш як 20 відсотків посадового окладу;
надбавки за вчене звання професора у розмірі не менш як 28 відсотків посадового окладу;
починаючи з 1 січня 2018 року:
надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 відсотків посадового окладу;
надбавки за науковий ступінь доктора наук у розмірі 20 відсотків посадового окладу;
надбавки за вчені звання доцента і старшого дослідника у розмірі 25 відсотків посадового окладу;
надбавки за вчене звання професора у розмірі 33 відсотки посадового окладу;
5) забезпечити обсяги гарантованого фінансування наукової діяльності кожного вищого навчального закладу, що має статус національного, у таких розмірах:
починаючи з 1 січня 2016 року – не менш як 4 відсотки державних коштів, що виділяються для його утримання;
починаючи з 1 січня 2017 року – не менш як 7 відсотків державних коштів, що виділяються для його утримання;
починаючи з 1 січня 2018 року – не менш як 10 відсотків державних коштів, що виділяються для його утримання;
8) протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та затвердити Методичні рекомендації щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника вищого навчального закладу, – кінець цитати.

Як бачимо, Кабмін зобов’язується забезпечити ті розміри надбавок за науковий ступінь і вчене звання, які ми маємо зараз, лише з 1-го січня 2018 року. Тож можна очікувати, що у 2015 році фінансування розмірів цих надбавок може бути закладеним у Державному бюджеті України дещо меншим, ніж зараз. Але радує те, що уже з 1-го січня 2016 року воно буде таким, яке забезпечить суттєве наближення до того розміру надбавок, які ми маємо зараз, а з 1-го січня 2017 року воно буде уже таким, яке мало відрізнятиметься від нинішнього.

Тож, шановні читачі, як ви бачите із попередніх моїх трьох проекцій і нинішнього аналізу, новий Закон України про вищу освіту має багато переваг у порівнянні з нині діючим, але в деяких речах він нинішньому закону поступається.

Аби не переобтяжувати новою інформацією зміст однієї публікації на цьому я поставлю крапку, а продовжу аналіз нового Закону України про вищу освіту уже після святкування 23-ої річниці Дня незалежності України, у переддень якого я вас, шановні читачі мого сайту, вітаю з цим Головним святом нашої держави і бажаю усім нам успіхів в розбудові незалежної України та перемог у боротьбі з ворогами нашої незалежності!