Наскільки мені відомо, серед членів ректорату нашого Вінницького національного технічного університету багато хто дотримується думки, що згідно з підпунктом 1 пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» цього закону нашому університету не потрібно поспішати адаптуватись до вимог нового закону, а можна дозволити собі розтягнути процес його імплементації на 2 роки, оскільки у вищезгаданому підпункті цього пункту сказано – цитую:

«7. Рекомендувати засновникам вищих навчальних закладів:
1) протягом двох років привести тип і статути навчальних закладів у відповідність із цим Законом».

Але у цьому місці своєї розповіді я хочу звернути увагу усіх вас, мої шановні читачі, на те, що новий Закон України про вищу освіту є законом прямої дії, тому усі ті його статті, для яких в його «Прикінцевих та перехідних положеннях» не оговорені інші терміни, вступають у силу уже з 7-го вересня 2014 року, а точніше – з 8-го вересня, оскільки 7-е вересня то є вихідний день – неділя. А що ж до процитованого підпункту 1 пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» закону, то він адресований не вищим навчальним закладам, а їх засновникам, тобто у нашому випадку Міністерству освіти і науки України, якому законом виділяється до двох років на те, щоб воно визначилось – якому вищому навчальному закладу ІІІ-го та ІV-го рівнів акредитації залишити статус університету, якому надати статус академії, а який перевести в ранг інституту чи коледжу, і щоб уже після прийняття відповідної Постанови Кабміну України за його зверненням з цього приводу воно затвердило в остаточному варіанті Статути цих вищих навчальних закладів для унормування подальшого їх функціонування у новому статусі.

А, наприклад, уже у понеділок 8-го вересня у нашому університеті, як і в усіх інших ВНЗ України, повинен бути виконаним пункт 13 Статті 55 нового Закону України про вищу освіту, в якому вказано, що: «Особа у вищому навчальному закладі не може одночасно займати дві та більше посад, що передбачають виконання адміністративно-управлінських функцій».

Тож для виконання цього пункту закону уже в понеділок 8-го вересня 2014 року директори навчально-наукових інститутів зобов’язані подати на ім’я ректора Володимира Грабка заяви про увільнення їх з посад завідувачів кафедр, а завідувачі кафедр, які виконують ще й функції заступників директорів чи директорів центрів, цього ж дня зобов’язані подати на ім’я ректора університету заяви про увільнення їх від виконання цих додаткових адміністративно-управлінських функцій.

З такими ж заявами про увільнення їх від виконання додаткових адміністративно-управлінських функцій на посадах, які вони обіймають на громадських засадах чи за сумісництвом, повинні звернутись 8-го вересня до ректора Володимира Грабка і проректори. А сам ректор Володимир Грабко зобов’язаний, не чекаючи вказівки «згори», видати наказ про складення з себе обов’язків завідувача кафедри електромеханічних систем автоматизації у промисловості та на транспорті (ЕМСАПТ), які він виконує додатково до ректорських на громадських засадах.

Аналіз процесу імплементації нового Закону України про вищу освіту у ВНТУ почнемо саме з розгляду цього питання.

Звичайно, директора Інституту машинобудування і транспорту (ІнМТ) Юрія Буреннікова, директора Інституту автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління (ІнАЕКСУ) Олега Бісікало, директора Інституту менеджменту (ІнМ) Миколу Небаву та директора Інституту електроенергетики та електромеханіки (ІнЕЕЕМ) Василя Леонтьєва це питання не хвилює і не зачіпає, оскільки вони за сумісництвом працюють на 0,5 ставки рядових професорів кафедр. Але 4 іншим директорам інститутів (Олексію Азарову – Інститут інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії (ІнІТКІ), Василю Кичаку – Інститут радіотехніки, зв’язку та приладобудування (ІнРТЗП), Василю Петруку – Інститут екології та екологічної кібернетики (ІнЕЕК) та Георгію Ратушняку – Інститут будівництва, теплоенергетики та газопостачання (ІнБТЕГП)) заяву про увільнення з однієї з посад, що пов’язані з виконанням адміністративно-управлінських функцій, якими для них є ще й посади завідувачів кафедр, доведеться у понеділок написати.

Не виникає проблем, якщо ці директори інститутів напишуть заяви про увільнення їх з посад директорів з одночасним переведенням на повну ставку завідувачів кафедр, якими вони нині завідують на умовах сумісництва, оскільки директором інституту має право працювати не лише профільний фахівець, який має науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора, але і профільний фахівець з науковим ступенем кандидата наук чи вченим званням доцента, яких у кожному із цих інститутів є по кілька десятків, а тому після оголошення відповідного конкурсу претендентів буде вдосталь і буде з кого обирати нових директорів.

Але проблеми з’являться, якщо директори цих 4 інститутів побажають і далі працювати директорами і складуть з себе повноваження завідувачів кафедр. Адже на жодній із цих кафедр, кожна із яких є випускною з певної спеціальності, інших фахівців, які мають науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора, немає, а тому рівноцінної заміни їх нинішнім завідувачам теж немає.

У цьому місці аналізу я хочу нагадати вам, шановні читачі, що згідно з нормативними документами для того, щоб випускна кафедра мала право готувати магістрів, у її складі на штатній посаді повинен працювати хоча б один фахівець, який має науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора, для якого ця посада є основною. А випускні кафедри університету, який має статус національного, згідно з нормативними документами абсолютно усі повинні очолюватись фахівцями, які мають науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора. Тож, аби не втратити право готувати магістрів за якоюсь із ліцензованих спеціальностей, наш університет не може допустити, щоб хоча б на якійсь випускній кафедрі не було штатного фахівця, який має науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора. А щоб у нашого університету в процесі переатестації не відібрали статус національного, що новий закон допускає, не можна, щоб завідувачем хоча б однією випускною кафедрою був фахівець, який не має наукового ступеня доктора наук чи вченого звання професора.

А це означає, що ректор Володимир Грабко, склавши з себе повноваження завідувача кафедри ЕМСАПТ, які він виконував на громадських засадах, не може собі дозволити поставити замість себе завідувачем кафедри когось із доцентів цієї кафедри, кандидатів наук, адже таким рішенням він позбавить кафедру ЕМСАПТ права готувати магістрів електромеханіки і одночасно позбавить наш університет права бути у статусі національного, що одразу ж віднесе його як ректора до числа посадових осіб, для яких закон – не указ, а мораль – не норма поведінки.

І законних виходів із цієї ситуації у ректора Володимира Грабка є лише два, перший із яких полягає у тому, що він виходить на Вчену раду університету з пропозицією об’єднати кафедру ЕМСАПТ і кафедру відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів (ВЕТЕСК), які мають спільний бакалаврат і колись були однією кафедрою, і пропонує очолити цю об’єднану кафедру нинішньому завідувачу кафедри ВЕТЕСК, доктору наук, професору Олександру Мокіну.

А другий вихід полягає у тому, що ректор Володимир Грабко просить доктора наук, професора кафедри електричних станцій і систем (ЕСС) Василя Кутіна очолити кафедру ЕМСАПТ, дозволивши йому забрати з собою із кафедри ЕСС на кафедру ЕМСАПТ свою основну навчальну дисципліну з релейного захисту і автоматики, з якої він є професіоналом найвищого гатунку у нашому університеті, і яка, в принципі, теж вписується в напрям електромеханічних систем автоматизації, спеціалістів з якого готує кафедра ЕМСАПТ, але проти передачі якої на іншу кафедру, я думаю, буде заперечувати завідувач кафедри ЕСС, доктор наук, професор Петро Лежнюк. Тож у цьому випадку ректору Володимиру Грабку потрібно буде вмовити піти на поступки і професора Кутіна, і професора Лежнюка, що теж є не простою задачею. Тим більше, що професору Василю Кутіну простіше усе ж таки буде знову повернутись на посаду завідувача випускної кафедри електротехнічних систем електроспоживання та енергетичного менеджменту (ЕСЕЕМ), яку він очолював у минулому навчальному році тимчасово під час проходження нашим університетом акредитації, і з якої з 1-го вересня нинішнього року, аби не розлучатись зі своєю улюбленою дисципліною з релейного захисту і автоматики, знову повернувся на посаду професора кафедри ЕСС, залишивши виконувати обов’язки завідувача кафедри ЕСЕЕМ кандидата наук, доцента Терешкевича, котрий більше 3 місяців не має права посідати цю посаду з тієї ж причини, з якої Володимир Грабко не має права призначати завідувачем нинішньої своєї кафедри ЕМСАПТ когось із її доцентів, кандидатів наук. Але варто зауважити, що питання завідування кафедрою ЕСЕЕМ у відповідності з нормативними вимогами можна вирішити і не повертаючи на цю посаду професора Василя Кутіна, а спробувавши вмовити повернутись на посаду завідувача цієї кафедри доктора наук Михайла Бурбелу, який цією кафедрою уже завідував у часи мого ректорства, але після приходу на посаду ректора Володимира Грабка відмовився від посади завідувача і став працювати рядовим професором цієї кафедри.

Ситуація суттєво спростилася б, якби у найближчі три місяці захистив докторську дисертацію доцент кафедри ЕСС Рубаненко, котрий два роки тому закінчив докторантуру, але ніяк не може вийти з процесу доопрацювання своєї докторської дисертації. А якби він уже захистився, то його можна було б рекомендувати на кафедру ЕСЕЕМ на посаду завідувача, а професора Кутіна легше було б умовити очолити ректорську кафедру ЕМСАПТ. Тож за станом на сьогодні, я думаю, більше шансів бути втіленим у життя має описаний мною вище найпростіший варіант виходу з проблемної ситуації, яким передбачається об’єднання кафедр ЕМСАПТ і ВЕТЕСК з призначення завідувачем об’єднаної кафедри доктора наук, професора Олександра Мокіна.

Досить просте рішення я бачу у випадку, коли професор Олексій Азаров, вирішивши залишитись на посаді директора ІнІТКІ, складе з себе повноваження завідувача кафедри обчислювальної техніки (ОТ), адже у минулому році ми отримали нового молодого доктора наук в галузі комп’ютерної техніки Андрія Ярового, котрий, я думаю, не буде чинити спротив, якщо йому запропонують очолити кафедру ОТ.

Таке ж просте рішення напрошується і у випадку, коли професор Василь Кичак, вирішивши залишитись на посаді директора ІнРТЗП, складе з себе повноваження завідувача кафедри телекомунікаційних систем та телебачення (ТКСТБ), оскільки на посаду завідувача цієї кафедри можна запросити доктора наук, професора Володимира Осадчука, який нині працює рядовим професором на кафедрі електроніки і, незважаючи на поважний вік, є досить міцним чоловіком, гарним фахівцем і був науковим керівником і кандидатської, і докторської дисертацій Василя Кичака.

А от що до професорів Георгія Ратушняка та Василя Петрука, то в разі, якщо кожен із них вирішить залишитись директором інституту, то очолювані ними нині на умовах сумісництва кафедри доведеться об’єднувати з іншими спорідненими їхнім кафедрами, очолюваними докторами наук, професорами, оскільки ні на їхніх кафедрах, ні на інших кафедрах нашого університету «вільних» від керівництва кафедрами інших фахівців їхнього профілю професорського рівня немає. Тому очолювану нині Георгієм Ратушняком на умовах сумісництва кафедру теплогазопостачання (ТГП) доведеться приєднувати до очолюваної професором Станіславом Ткаченком кафедри теплоенергетики (ТЕ), а очолювану нині Василем Петруком на умовах сумісництва кафедру екології та екологічної безпеки (ЕЕБ), яка багато років тому від’єдналась від кафедри хімії та екології, доведеться знову об’єднувати з кафедрою хімії та хімічної технології (ХХТ), очолюваною доктором наук, професором Анатолієм Ранським.

Не виникне проблем в університеті після складення проректором з наукової роботи, доктором наук, професором Сергієм Павловим обов’язків завідувача кафедри загальної фізики та фотоніки (ЗФФ), оскільки на кафедрі ЗФФ уже захистив докторську дисертацію і затверджений у науковому ступені доктора фізико-математичних наук Василь Касіяненко, який зможе очолити цю кафедру, не понижуючи статус її завідувача. Та й якщо навіть Василь Касіяненко не побажає ставати завідувачем кафедри, проблеми не виникне, оскільки керувати цією кафедрою можна поставити і когось із її доцентів, оскільки вона не є випускною і на неї не розповсюджується вимога бути очолюваною обов’язково фахівцем, який має науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора.

Не виникне проблем в університеті і після складення з себе проректором з науково-педагогічної роботи по інтеграції навчання з виробництвом та міжнародній інтеграції Віктором Мізерним повноважень завідувача кафедри інтеграції навчання з виробництвом (ІНВ) та функцій директора інституту інтеграції навчання з виробництвом (ІнІНВ), оскільки цією кафедрою, яка не є випускною для інженерних спеціальностей, може керувати і кандидат наук, доцент, яких в професійному оточенні Віктора Мізерного є вдосталь. Серед них легко буде відшукати і ефективного директора ІнІНВ.

А проректору з науково-педагогічної роботи по організації виховного процесу, доценту Анні Пискляровій доведеться з понеділка скласти з себе повноваження директора Головного центру виховної роботи, які вона виконувала на громадських засадах, передавши цю другу для неї посаду або своєму нинішньому заступнику по цій посаді, доценту кафедри філософії і гуманітарних наук Анатолію Теклюку, або якомусь іншому доценту чи професору нашого університету, який активно співпрацює з нею над вирішенням питань виховної роботи.

Складе повноваження директора Інституту магістратури, аспірантури і докторантури (ІнМАД), які він виконував на громадських засадах, доктор наук, професор Віталій Мокін, оскільки він вирішив віддати перевагу завідуванню своєю кафедрою комп’ютерного еколого-економічного моніторингу та інженерної графіки (КЕЕМІГ), яка є випускною одразу за двома спеціальностями. Але його на посаді директора ІнМАД після повернення з Донбасу, де вона бере участь в АТО у складі батальйону «Айдар», може замінити докторант кафедри ВЕТЕСК, доцент Світлана Бевз, яка уже багато років є заступником директора ІнМАД і володіє усією технологією підготовки науковців по завезеній мною у 1990 році з Канади схемі «випускний курс бакалаврату – магістратура – аспірантура – докторантура».

Одним із невідкладних завдань по імплементації нового Закону України про вищу освіту, яке необхідно виконати протягом вересня нинішнього року, є обрання голів Вченої ради університету та Вчених рад навчально-наукових інститутів, оскільки для ректора і директорів інститутів головування у вчених радах, у зв’язку з виборністю цих посад шляхом таємного голосування і наділення їх широкими адміністративно-управлінськими повноваженнями, стає таким, що входить у протиріччя з законом згідно з тим же, уже згадуваним вище, пунктом 13 Статті 55 цього закону.

Оскільки до нинішнього складу Вчених рад інститутів, які обираються на 5 років, входять і по два колишніх декани, лише один із яких після ліквідації факультетів у 2012 році став заступником директора у кожному з інститутів, то другий із цих колишніх деканів факультетів може бути рекомендованим до обрання головою Вченої ради інституту, адже він має досвід роботи головою Вченої ради факультету, має науковий ступінь не нижче кандидата наук, і має вчене звання не нижче доцента – це є обов’язковою умовою для претендентів на обрання головою Вченої ради інституту у зв’язку з тим, що вона на своїх засіданнях обирає викладачів на посади доцентів, а тому унеможливлюється внесення до бюлетенів для таємного голосування і затвердження на посаді голови ради того з її членів, який має нижчий від доцентського науково-педагогічний статус.

Що ж до обрання голови Вченої ради університету, то ця процедура повинна бути реалізована уже на найближчому, тобто вересневому засіданні ради шляхом таємного голосування. І оскільки на засіданнях Вченої ради університету обираються професори, то унеможливлюється внесення до бюлетенів для таємного голосування і затвердження на посаді голови ради того з її членів, який має нижчий від професорського науково-педагогічний статус. А згідно з вимогами уже згадуваного вище пункту 13 Статті 55 нового Закону України про вищу освіту унеможливлюється також внесення до бюлетенів для таємного голосування і затвердження на посаді голови ради і того з її членів, який уже працює на посаді, у функціональних обов’язках якої передбачено виконання адміністративно-управлінських функцій, що виключає з числа претендентів на обрання головою ради ректора університету, проректорів, директорів інститутів, їхніх заступників, керівників інших штатних університетських підрозділів і їхніх заступників, а також завідувачів кафедр.

Як науково-педагогічний працівник який має науковий ступінь доктора наук і академічний ступінь академіка Національної академії педагогічних наук України, який має вчене звання професора і почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України, який до 2010 року відпрацював головою Вченої ради нашого університету 21 рік і привів за цей час колишній політехнічний інституту до статусу національного технічного університету та який працює нині на посаді рядового професора кафедри і є членом ради, я вважаю, що маю не лише юридичне, але і моральне право претендувати на посаду голови Вченої ради ВНТУ, а тому обов’язково братиму участь у виборах на цю посаду.

Щодо невизначеності новим Законом України про вищу освіту форми оплати праці за виконання функцій голови Вченої ради, то це не є підставою для того, щоб відстрочити вибори голів університетської та інститутських рад, оскільки вищим навчальним закладам цим законом дана широка автономія у вирішенні усіх питань, не оговорених у законі, а тому ректор університету може вирішити це питання одноосібно, установивши, наприклад, голові кожної з вчених рад дозволену для університетів зі статусом національного надбавку (за виконання особливо важливої роботи) у розмірі 50% від основного його окладу професора чи доцента.

Із того, до речі, що форму оплати праці голові Вченої ради університету визначає ректор, і що рішення Вченої ради втілюються у життя наказами ректора, витікає, що саме ректор, незважаючи на втрату ним посади голови Вченої ради, залишається керівником №1 в університеті і його лідером, а голова Вченої ради університету стає, фактично, лише керівником головного університетського документозатверджуючого та контролюючого органу – це підтверджується також і тим, що університетськими коштами розпоряджається ректор, а голова Вченої ради наділений лише правом здійснювати контроль за тим, як ректор витрачає університетські кошти. Тобто співвідношення між ними – це таке ж співвідношення, яке має місце між Президентом України і Головою Верховної ради України, але у масштабі університету.

Але на вересневому засіданні Вченої ради університету ми повинні не лише обрати голову ради, але і прийняти рішення про реорганізацію 5 навчально-наукових інститутів технічного профілю у відповідні факультети, залишивши в статусі інститутів лише ті з них, які є непрофільними для технічних університетів – а це Інститут менеджменту, Інститут екології та екологічної кібернетики і Інститут будівництва, теплоенергетики та газопостачання. Оскільки факультети, як за старим законом про вищу освіту, так і за новим, є основними навчально-організаційними підрозділами університету, то реорганізацію 5 навчально-наукових інститутів технічного профілю у відповідні факультети, тобто реорганізацію ІнАЕКСУ у ФАЕКСУ, ІнЕЕЕМ у ФЕЕЕМ, ІнІТКІ у ФІТКІ, ІнМТ у ФМТ та ІнРТЗП у ФРТЗП, ми можемо здійснити і на підставі нині діючого Статуту університету, в якому передбачене створення нових підрозділів із числа дозволених законодавством та нормативними документами, з наступним затвердженням внесених структурних змін на Конференції трудового колективу, яку є сенс зібрати теж до кінця вересня.

І оскільки ми у разі проведення вищевказаної реорганізації уже введемо у штатний розпис університету на 4-й квартал 2014 року замість 5 посад директорів інститутів 5 посад деканів факультетів, то не буде підстав для принципіального спротиву у фінансовому управлінні міністерства при вирішенні питання уведення в штатний розпис Головного центру міжнародних зв’язків нашого університету посади декана по роботі з іноземними студентами. А це дозволить привести у відповідність нормативним документам і підписання дипломів випускникам із числа іноземних громадян, які закінчуватимуть навчання в тих трьох навчально-наукових інститутах, які після реорганізації так інститутами і залишаться. І, я думаю, що буде справедливим, на посаду декана по роботі з іноземними студентами рекомендувати кандидата педагогічних наук, доцента Миколу Прадівлянного, який нині фактично і виконує ці деканські обов’язки, але за них не отримує нормальну деканську зарплату, а лише неповну надбавку до неповного окладу доцента кафедри іноземних мов.

А на запитання: «А навіщо так поспішати і усі ці питання вирішувати обов’язково у вересні?» – Я одразу ж дам відповідь, зміст якої буде таким.

Традиційно з року в рік на вимогу міністерства університет зобов’язаний до початку третьої декади жовтня подавати на затвердження до міністерства проект кошторису витрат на наступний рік. Тож у проект кошторису на 2015 рік уже у жовтні нинішнього року обов’язково треба закласти до загального фонду бюджету університету виплату зарплати 5-и деканам,10-и їх заступникам і 20-ти секретарям, інспекторам, методистам та інженерам їхніх деканатів, бо якщо цього не зробити, то згідно з новим законом про вищу освіту виплати зарплати усім 8-и директорам інститутів, 24-ом їхнім заступникам та 32 секретарям, інспекторам, інженерам і методистам директоратів, як працівникам не базових підрозділів університету, потрібно буде здійснювати, починаючи з дня вступу у силу нового закону про вищу освіту, тобто починаючи з 7-го вересня нинішнього року, за рахунок спецфонду, наповнення якого з кожним роком зменшується, оскільки, починаючи з 2011 року, щороку наш університет приймає на навчання студентів за контрактом менше, ніж їх випускається після закінчення 5-річного терміну навчання у цей же рік. І якщо не повернути виплату зарплат вище означених працівників зі спецфонду на загальний фонд бюджету університету, що є акцією законною, то усім їм доведеться знижувати розмір зарплати, оскільки коштів зі спецфонду для підтримання нормального рівня цієї зарплати не вистачить, адже з нього потрібно в обов’язковому порядку ще й оплачувати третину комунальних послуг і третину фонду зарплати науково-педагогічним працівникам. Та й усі ремонтні роботи в університеті і експлуатаційні витрати в нинішніх умовах університет має здійснювати теж виключно лише за рахунок спецфонду.

Про імплементацію у ВНТУ інших положень нового Закону України про вищу освіту я буду вести мову в своїх наступних аналітичних матеріалах, а зараз поставлю крапку, аби не переобтяжувати уже викладене.

До речі, я не виключаю, що ректор нашого університету Володимир Грабко зробить вигляд, що він цієї моєї аналітики не читав, і не приступить з 8-го вересня до втілення у життя тих положень нового Закону України про вищу освіту, стосовно реалізації яких я запропонував вище наведені рекомендації, а почне вичікувати вказівок з міністерства, котрих в силу того, що новий закон є законом прямої дії, по цілому ряду статей може не вийти з міністерства ніколи, адже там сподіватимуться, що керівники вишів не забаряться скористатись наданою їм автономією.

Але я особисто розцінюватиму небажання ректора розпочати імплементацію основних положень нового Закону України про вищу освіту, починаючи з 8-го вересня 2014 року, як непрямий доказ того, що затримання одного з членів приймальної комісії нашого університету у серпні нинішнього року співробітниками СБУ після отримання ним хабара від матері абітурієнта, то не є прикра випадковість, а опосередкована характеристика стану справ з дотриманням чинного законодавства у нашому університеті.

І наостанок. Оскільки я на виборах голови Вченої ради нашого університету виступатиму в якості одного з претендентів на цю посаду, то прошу вважати вище приведену аналітику і мої рекомендації, що зроблені на її основі, текстом мого виступу перед Вченою радою у день виборів її голови.