У понеділок 8-го вересня 2014 року на засіданні ректорату Вінницького національного технічного університету ректор Володимир Грабко звернувся до усіх членів ректорату, які за сумісництвом керують ще й кафедрами, щоб вони протягом двох днів визначились, на якій посаді працюватимуть далі – проректора, директора інституту чи завідувача кафедри – і подали йому на підпис відповідні заяви.
Оголосив він також, що до кінця місяця усі навчально-наукові інститути окрім Інституту екології та екологічної кібернетики будуть перетворені у однойменні факультети.
У той же день сам ректор Володимир Грабко склав з себе повноваження завідувача кафедри електромеханічних систем автоматизації у промисловості і на транспорті, яку він посідав на громадських засадах з викладанням навчальних дисциплін в обсязі до 240 годин на умовах погодинного навантаження.
Цього ж дня проректор Віктор Мізерний склав з себе повноваження директора Інституту інтеграції навчання з виробництвом та завідувача однойменної кафедри, а директор Інституту магістратури, аспірантури та докторантури Віталій Мокін склав з себе повноваження директора інституту, які він виконував на громадських засадах, і залишився лише на основній посаді завідувача кафедри комп’ютерного еколого-економічного моніторингу та інженерної графіки.
Що ж до директорів інститутів Олексія Азарова, Василя Кичака, Георгія Ратушняка та Василя Петрука, то вони вирішили залишитись на цих своїх основних посадах, але хотіли б, щоб ректор їм, як і собі, дозволив поставити виконувачами обов’язків завідувачів поки що ще їхніх кафедр когось із рядових доцентів, аби за кожним із них була зарезервована посада, на яку була б можливість «приземлитись», а точніше «спарашутизувати», в разі складення з себе повноважень директора інституту.
Але є три причини, чому ректорові по відношенню до кожного з них, у тому числі і по відношенню навіть до самого себе, не можна цього робити.
Для розкриття першої причини згадаємо про те, що згідно з новим законом про вищу освіту ступінь бакалавра є достатнім для того, щоб працювати на посаді, що вимагає вищої освіти. Тож з метою економії коштів держава у наступні роки буде фінансувати підготовку магістрів в обсягах, суттєво менших обсягів випуску бакалаврів. А тому нашому міністерству потрібно буде, починаючи з 2015 року, якусь частину ВНЗ зовсім позбавити права готувати магістрів, а якійсь частині ВНЗ надати це право, але з обмеженням по кількості. І, як наслідок цього, не потрібно очікувати з боку міністерства послаблення вимог стосовно того, хто має право готувати магістрів.
А згідно діючих нормативних документів мають право готувати магістрів лише ті випускні кафедри, на яких працює на постійній основі на штатній посаді хоча б один викладач, котрий має науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора. І не слід очікувати послаблення цього критерію після уведення наукового ступеня доктора філософії, оскільки доктор філософії – це не доктор наук, а перейменований по-західному наш нинішній кандидат наук, якому нинішніми нормативними документами готувати магістрів не дозволено.
Тож, аби не потрапити у число ВНЗ, яких буде позбавлено права готувати магістрів уже з 2015 року, нашому університету необхідно, не гаючи часу, провести таке реформування випускних кафедр, щоб на кожній із них мати на штатній посаді як мінімум одного викладача, котрий має науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора, і для котрого ця посада є основною.
Для розкриття другої причини згадаємо про те, що згідно з нормативними вимогами право мати статус національного мають лише ті ВНЗ, 80% кафедр кожного з яких очолюють фахівці, котрі мають науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора, а усі випускні кафедри в них очолюються виключно лише фахівцями, котрі мають науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора. І оскільки нині статус національного мають більше 100 ВНЗ, а згідно з державними нормативами їх повинно бути лише 51, то це означає, що після створення Національного агентства забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), це агентство уже з вересня 2015 року візьметься за переатестацію ВНЗ, що мають статус національного, орієнтуючись на скорочення їх кількості вдвічі.
Тож аби не потрапити у число ВНЗ, які будуть позбавлені статусу національного, ми уже зараз не повинні мати жодної випускної кафедри, яка очолюється кандидатом наук, доцентом, і повинні мати не менше 80% кафедр, які очолюються докторами наук, професорами.
І це не стільки питання престижу, скільки питання виживання, адже, починаючи з 2016 року, державне замовлення у ВНЗ спускатиме не міністерство, а формуватимуть ті абітурієнти, які побажали навчатись у тому чи іншому ВНЗ, і які подолали поріг державного замовлення, складаючи ЗНО. І не варто очікувати, що абітурієнти поспішатимуть до ВНЗ, який раніше мав статус національного, а потім його втратив.
І оскільки згідно з вимогами закону про вищу освіту кожен ВНЗ, починаючи з нинішнього року, зобов’язаний на своєму сайті виставляти штатний розпис, то розраховувати на те, що зараз цих нормативів можна не дотримуватись, а призначити докторів наук, професорів завідувачами випускних кафедр за місяць до приїзду комісії по переатестації, як це робилось і у нас у тому числі у минулі роки напередодні акредитації, уже не доводиться. Образно кажучи, мало того, щоб, сидячи за кермом авто, не порушувати правила дорожнього руху, коли нас бачить інспектор ДАІ, але їх не треба порушувати і тоді, коли інспектора ДАІ на дорозі немає. До того ж тепер на дорозі є відеокамера, запис на якій інспектор може подивитись далеко пізніше та виписати штраф після цього перегляду уже навздогін.
Для розкриття третьої причини згадаємо про те, що пілотам літаків цивільної авіації не дозволяється брати з собою у літак парашути. Це робиться для того, щоб заради безпеки пасажирів пілоти до останнього подиху боролись за безпечні умови польоту і посадки свого літака і не поспішали вистрибували з парашутом у разі появи серйозної небезпеки, як це роблять пілоти військових літаків, в кабінах яких, окрім них, інших людей немає.
В проекції цього правила на ректорів, проректорів, директорів інститутів і деканів факультетів це означає, що не слід намагатись завідувачу кафедри посісти одну з цих посад, не будучи впевненим у тому, що він гідно зможе виконувати ці нові для себе посадові обов’язки. І не слід розраховувати на те, що під рукою завжди буде «парашут» у вигляді завідування кафедрою, на яку він «зістрибне» у разі, якщо виявиться, що у нього для виконання обов’язків ректора, проректора, директора чи декана організаційного таланту не вистачає.
Із усього сказаного вище витікає, що кафедру фізики і фотоніки, у зв’язку з тим, що її завідувач за сумісництвом проректор Сергій Павлов вирішив і далі працювати проректором, в разі, якщо доктор наук Василь Касіяненко через перевантаження підприємницькими справами не захоче нею завідувати, може очолити хтось із доцентів цієї кафедри. Тоді цей завідувач разом із завідувачами кафедри іноземних мов, кафедри фізичного виховання, кафедри інтеграції навчання з виробництвом та загальноекономічної кафедри економіки підприємства і виробничого менеджменту, котрі теж очолюються кандидатами наук, доцентами, складе у нашому університеті команду завідувачів кафедрами з науковим ступенем кандидата наук та вченим званням доцента, не більшу 11% від загальної кількості завідувачів кафедр – за умови, звичайно ж, що усі інші завідувачі, які складуть 89%, будуть мати науковий ступінь доктора наук чи вчене звання професора.
А для того, щоб мати оці 89% завідувачів кафедр з науковим ступенем доктора наук або вченим званням професора, необхідно до тих кафедр, які уже очолюються докторами наук, професорами, додати ще й:
-
кафедру електромеханічних та електричних систем і комплексів у промисловості і на транспорті (ЕМЕСКПТ), яку створити шляхом приєднання кафедри електромеханічних систем автоматизації у промисловості і на транспорті (колишній завідувач кафедри ректор Володимир Грабко) до кафедри відновлювальної енергетики і транспортних електричних систем і комплексів, завідувачем якої є доктор наук, професор Олександр Мокін, котрий при такому способі реформування автоматично стає завідувачем нової кафедри ЕМЕСКПТ;
-
кафедру теплоенергетики та газопостачання (ТЕГП), яку створити шляхом приєднання кафедри теплогазопостачання (колишній завідувач кафедри директор інституту Георгій Ратушняк) до кафедри теплоенергетики, завідувачем якої є доктор наук, професор Станіслав Ткаченко, котрий при такому способі реформування автоматично стає завідувачем нової кафедри ТЕГП;
-
кафедру хімії, екології та екологічної безпеки (ХЕЕБ), яку створити шляхом приєднання кафедри екології та екологічної безпеки (колишній завідувач кафедри директор інституту Василь Петрук) до кафедри хімії та хімічної технології, завідувачем якої є доктор наук, професор Анатолій Ранський, котрий при такому способі реформування автоматично стає завідувачем нової кафедри ХЕЕБ.
Крім того, необхідно:
-
з кафедри електричних станцій і систем на кафедру електротехнічних систем електроспоживання та енергетичного менеджменту (виконувач обов’язків завідувача кафедри кандидат наук, доцент Леонід Терешкевич) повернути на посаду завідувача цієї кафедри доктора наук, професора Василя Кутіна, який очолював цю кафедру до 31.08.2014 року;
-
призначити завідувачем кафедри обчислювальної техніки (колишній завідувач кафедри директор інституту Олексій Азаров) доктора наук Андрія Ярового, перевівши його на цю посаду з посади професора кафедри комп’ютерних наук;
-
призначити завідувачем кафедри телекомунікаційних систем та телебачення (колишній завідувач кафедри директор інституту Василь Кичак) доктора наук, професора Володимира Осадчука, перевівши його на цю посаду з посади професора кафедри електроніки.
Замість повернення доктора наук, професора кафедри електричних станцій і систем Василя Кутіна на посаду завідувача кафедри електротехнічних систем електроспоживання та енергетичного менеджменту, якщо він цього не побажає, можна запропонувати альтернативний варіант, суть якого полягає у тому, що цю кафедру можна приєднати до кафедри теоретичної електротехніки та електричних вимірювань, якою керує доктор наук, професор Василь Кухарчук, створивши у такий спосіб нову потужну кафедру теоретичної електротехніки та електротехнічних систем (ТЕЕС), завідувачем якої автоматично стане доктор наук, професор Василь Кухарчук.
Аналогічний альтернативний варіант є і для директора інституту Василя Кичака, якщо колишньою його кафедрою телекомунікаційних систем та телебачення не побажає керувати доктор наук, професор Володимир Осадчук. Суть цього альтернативного варіанту полягає у тому, що цю кафедру можна приєднати до кафедри радіотехніки, якою керує доктор наук, професор Олександр Осадчук, створивши у такий спосіб нову потужну кафедру радіотехніки та телекомунікаційних систем (РТТС), завідувачем якої автоматично стане доктор наук, професор Олександр Осадчук.
І після цього наш університет буде на 100% готовий хоч завтра проходити і акредитацію магістерської підготовки за усіма спеціальностями, за якими ми маємо відповідні ліцензії, і переатестацію на підтвердження статусу національного.
І не треба боятися ректору Володимиру Грабку, що він, втративши кафедру зараз, ніколи уже на неї не повернеться в статусі завідувача. Адже, якщо він не буде переобраний на новий термін ректором, то не втрачає шансів повернутись на кафедру ЕМЕСКПТ на посаду завідувача кафедри, яка стане вакантною у зв’язку з тим, що з неї звільниться доктор наук, професор Олександр Мокін, котрий планує балотуватись на посаду декана факультету електроенергетики та електромеханіки, коли ця деканська посада стане вакантною.
І не треба боятись нинішнім директорам Азарову, Кичаку і Ратушняку, що їм нікуди буде повертатись з високих керівних посад, адже після перетворення очолюваних ними інститутів у факультети вони зможуть ще два терміни по 7 років кожний відпрацювати деканами і перейти на посади рядових професорів після залишення цих посад у віці майже 80 років, тобто у віці, коли уже не дуже і охота буде кимсь керувати.
І навіть наймолодшому із директорів Василю Петруку не треба боятись зараз віддавати Анатолію Ранському кафедру, адже на посаду завідувача той зможе балотуватись за новим законом ще лише один раз, як і Петрук на посаду директора інституту, тож через 8 років Ранський поверне кафедру Петруку, який зможе нею керувати потім, якщо зі здоров’ям усе буде в порядку, ще 14 років.
Тож не повинно бути мотивів для спротиву викладеному вище плану реформування ні в кого із названих мною поважних професорів, адже нічиї інтереси не постраждають, а колектив університету у цілому виграє. А цей матеріал я прошу членів Вченої ради університету сприймати як продовження моєї попередньої інформації, розміщеної на цьому ж сайті, оголошеної мною текстом виступу на засіданні Вченої ради університету, яке буде присвячене виборам її керівника, в числі претендентів на обрання якого буду і я.