Тож мені вдалося отримати багато цікавої інформації, з якою я вирішив поділитись і з вами, шановні читачі мого сайту.

І почну я з інформації, яку виніс у заголовок. Виявляється на підпис Президенту України Петру Порошенку уже подано проект Указу, яким буде змінено персональний склад Комітету по присудженню Державних премій України в галузі освіти. І очікується, що президент підпише цей документ одразу ж після повернення з поїздки до Канади і США, оскільки уже пора присуджувати премії цього року, а роботи, що були висунуті у минулому році, Комітетом ще не розглядались – їх буде розглядати Комітет уже в новому складі, очолюваному нинішнім міністром освіти і науки Сергієм Квітом, після підписання президентського указу.

Склад Комітету, поданого на затвердження президенту, суттєво оновлено – з нього, звичайно ж, виведено Дмитра Табачника і Євгена Суліму, які були «хрещеними батьками» «Доктора Пі» – неука і пройдисвіта, який, не навчаючись фахово ні дня, сам собі виписав дипломи про закінчення ним двох медичних університетів, і встиг відправити на той світ уже не одну людину, покопирсавшись у її мозку, і який саме за їхньої підтримки отримав і вчене звання професора, і Державну премію України в галузі освіти у 2011 році.

Але зі складу Комітету виведені не лише Табачник і Суліма – з нього виведені і усі ті, хто своїми голосами та впливом на колег забезпечували прийняття потрібних їм рішень.

І оскільки я вже згадав нинішнього міністра освіти і науки Сергія Квіта, то наступною моєю інформацією буде саме та, що пов’язана з ним. Я нагадаю, що, наприклад, по нашому університету хтось настійливо розпускає чутки, що Сергій Квіт через півтора місяці покине посаду міністра і повернеться назад до Національного університету «Києво-Могилянська академія» та буде брати участь у виборах її президента, котрі відбудуться у листопаді нинішнього року згідно з уже зробленим оголошенням. А після оголошення виборчого списку кандидатів у народні депутати України від партії «Блок Петра Порошенка» до цієї чутки додалася ще одна, що Сергій Квіт, який включений у прохідну частину виборчого списку під №11, після виборів покине посаду міністра і піде працювати головою парламентського Комітету з питань освіти і науки.

Тож виходячи з інформації, отриманої мною у Києві від дуже компетентних людей, я можу стверджувати, що ті чутки, що розповсюджуються у нашому університеті стосовно майбутнього Сергія Квіта, є дійсно лише чутками. Адже вищі керівники держави Сергію Квіту довіряють і після виборів йому знову буде запропоновано увійти і в новий склад уряду в якості міністра освіти і науки. А участь у виборах до парламенту за виборчим списком партії «Блок Петра Порошенка» він бере не заради того, щоб в разі перемоги покинути посаду міністра освіти і науки, а лише заради того, щоб своїм авторитетом серед студентів і викладачів вишів України додати іміджу виборчому списку пропрезидентської партії.

Маючи серед друзів у складі Президії Національної академії педагогічних наук України 7 ректорів університетів, я, звичайно ж, взявши участь у засіданні президії, не оминув можливості поцікавитись у них, коли і як вони збираються виконувати норму нового Закону України про вищу освіту стосовно заборони посідати одночасно дві і більше посад, яка забороняє їм бути ще й завідувачем кафедри, та норму стосовно необхідності поділитися владою з тим колегою, якого Вчена рада університету обере своїм головою.

І, як виявилось, нікого із них ці питання не хвилюють, оскільки частина із них і раніше не завідувала кафедрою, вважаючи, що у ректора часу ще й кафедрою керувати немає. Та й кожен із цих ректорів вважає, що йому не слід очолювати якусь кафедру ще й з тієї причини, що при поганих показниках її діяльності, він не матиме морального права вимагати від завідувачів інших кафедр більш високих результатів. Ну і, крім того, якщо ректор для приведення своєї кафедри у зразковий вигляд буде виділяти їй додаткові кошти, обладнання і ставки, то втратить повагу завідувачів інших кафедр, що будуть обділеними. Спокійно, як виявилось, віднеслись до цього питання і ті ректори, які кафедри за сумісництвом чи на громадських засадах очолювали. Вони, не чекаючи вказівок із міністерства, повіддавали свої кафедри іншим професорам ще з дня вступу нового Закону України про вищу освіту в дію.

До речі, ніхто із цих ректорів не збирається зберігати за собою право керувати Вченою радою університету – кожен із них уже продумав, кого рекомендувати замість себе на цю посаду, і кожен збирається на найближчому засіданні Вченої ради свого університету провести відповідні вибори. Один із них сказав мені, що він запропонував очолити Вчену раду університету екс-ректору, інший – в якого попередників уже немає в живих – запропонував взяти участь у конкурсі на обрання голови Вченої ради університету двом колишнім директорам інститутів, у яких є досвід керівництва Вченими радами інститутів і яким ще здоров’я дозволяє витримувати додаткове навантаження.

Як розповіли мені ректори, коли норма обрання голови Вченої ради вишу із числа її членів була включена в проект закону, то члени комісії, яка готувала цей проект, із числа ректорів пояснювали це тим, що в разі обрання ректора усім колективом, може статись, що він буде обраний таємним голосуванням з наявністю голосів «проти» у такій кількості, яка буде більшою кількості членів Вченої ради – тож, аби не давати приводу комусь із членів Вченої ради вважати ректора не легітимним серед еліти університету, вирішили, що він буде обиратись ще й на Вченій раді її головою, що його легітимізуватиме і в середовищі цієї еліти.

Але члени комісії з числа не ректорів додали у Статтю 55 пунктом 13 заборону будь-кому в університеті одночасно посідати дві і більше бюджетних посад з адміністративно-управлінськими функціями, на яку члени комісії з числа ректорів не звернули увагу, але яка виявилась проголосованою парламентом і тепер має силу закону, а тому повинна виконуватись усіма ректорами – у тому числі і тими, які керівництво Вченою радою свого університету передавати комусь із колег-професорів не хотіли б.

До речі, оскільки у нас в університеті ходить думка, що бюджетну посаду, яку в якості другої хтось посідає на громадських засадах, можна не вважати другою, то я вирішив поцікавитись точкою зору на таку трактовку і ректорів, які є членами Президії Національної академії педагогічних наук України, і тих двох високих посадовців з нашого міністерства, з якими я поспілкувався уже після закінчення засідання президії.

Узагальнення усього висловленого ними зводиться до наступного: згідно з Кодексом законів України про працю жодна особа не має права працювати одночасно на штатній основі на двох бюджетних посадах, тому особа, яка працює на якійсь штатній бюджетній посаді, може працювати на якійсь іншій бюджетній посаді лише не більше ніж на половину ставки і або на умовах сумісництва, або на громадських засадах. І факт перебування цієї особи на посаді не залежить від того, отримує вона зарплату за виконання функціональних обов’язків на цій посаді, чи не отримує. А визначальними критеріями обіймання цією особою посади є те, чи виконує вона функціональні обов’язки, притаманні цій посаді, чи ні, і чи було підписано наказ або контракт про призначення її на якихось умовах на цю посаду, чи ні. А звідси висновок: кожен ректор, який призначив себе ще й завідувачем якоїсь кафедри на громадських засадах, виконує в рамках посади завідувача кафедри адміністративно-управлінські функції, а тому вона для нього є другою, незважаючи на її громадський статус, і такою, що підпадає під заборону її обіймання ректором згідно з пунктом 13 Статті 55 нового Закону України про вищу освіту. Тож кожен ректор, аби не бути звинувачуваним у зловживанні службовим становищем, зобов’язаний звільнити цю другу для нього посаду, починаючи з 8-го вересня 2014 року.

Зобов’язаний ректор з того ж мотиву і у ті ж терміни звільнити і третю для себе посаду, що передбачає виконання адміністративно-управлінських функцій – посаду голови Вченої ради університету, яку новий закон відділив від ректорської шляхом уведення її виборності з числа членів Вченої ради.

Я запитав у працівників міністерства: «А що робити, якщо ректор не бажає віддавати свої додаткові посади, а професура, боячись репресій, закриває на це очі?» На що отримав відповідь: «На це порушення ректором закону за заявою будь-якого працівника університету вимогою негайного припинення цього порушення зобов’язана відреагувати прокуратура, яка, зобов’язавши ректора припинити порушувати закон, одночасно надішле повідомлення до міністерства про факт цього порушення. І якщо за фактом одного порушення міністр і не розірве з ректором контракт, то обов’язково його попередить, що при повторному порушенні контракт таки розірваним буде. А це є гарним стимулом для будь-якого ректора закон не порушувати ні зараз, ні у майбутньому».

Отримавши цю відповідь, я задав ще одне запитання: «Чи будуть із міністерства і коли якісь вказівки чи нормативні документи стосовно того, що ректорові і членам ректорату треба виконувати одразу після вступу в силу нового закону про вищу освіту, а що відкласти на потім?» На це я отримав таку відповідь: «Усім треба уважно вивчити новий закон. У ньому чітко виписано, що треба виконувати одразу після його вступу в силу, а що потрібно буде виконувати дещо пізніше і у відповідності з нормативними документами, терміни розробки яких законом теж визначено. І треба пам’ятати, що вишам надано автономію, а тому по тих напрямках її втілення, по яких не потрібні узгоджені з фінансовими органами підзаконні акти, потрібно діяти уже зараз. І бездіяльність ректора та колективу університету в питаннях імплементації положень нового закону в університетське життя міністерством буде розцінюватись як нездатність керівника керувати університетом в умовах автономії і нездатність колективу університету до самоврядування, що, як наслідок, тягне за собою позбавлення цього колективу самостійності і приєднання його в якості складової частини до іншого університету, керівник і колектив якого проявлять себе здатними працювати в умовах наданої автономії. І ця ідея і вашому ректору, і ректорам усіх інших університетів була донесена з трибуни міністром Сергієм Квітом і членами його керівної команди ще на початку вересня під час зустрічі в актовій залі Національного університету імені Тараса Шевченка».

А подальшу розповідь я почну з нагадування про те, що Президент Національної академії педагогічних наук України, академік Василь Кремень продовжує очолювати Наглядову раду нашого університету. Це обумовлено тим, що в кінці першого терміну функціонування Наглядової ради ВНТУ ні університет, ні міністерство не висловили цій раді недовіру і не поставили питання про її перезатвердження, а тому термін її дії згідно з «Положенням…» автоматично продовжується ще на одну 5-річну каденцію.

Пам’ятаючи про це, я запитав Василя Григоровича Кременя, як голову Наглядової ради нашого університету, про те, як він віднесеться до того, що я в якості претендента братиму участь у виборах на посаду голови Вченої ради університету, на що згідно з новим Законом України про вищу освіту маю право. Він це моє повідомлення зустрів дуже радо, оскільки йому не подобається як те, що я даю поради ректорові не в його кабінеті, а на сторінках свого сайту, так і те, що ректор навіть ті мої пропозиції, які є дуже слушними і на часі, вперто ігнорує. І якщо це ще якось можна було пояснити раніше потужним впливом на ректора Грабка міністра Табачника та його першого заступника Суліми, то нині в умовах сповідування нинішнім міністром Квітом і його командою принципів демократії і університетської автономії не реагування ректора Грабка на мої пропозиції, що повністю вписуються в ідеологію нинішніх демократичних керівників міністерства, голові нашої Наглядової ради є незрозумілим. Я у свою чергу відповів, що і мені уже почало набридати писання на сайті порад, на які ректор ніяк не реагує, роблячи вигляд, що він їх не читає, і що вони його зовсім не цікавлять. Ось тому я і хочу обратись головою Вченої ради університету, аби отримати можливість давати поради і підказки, заходячи в кабінет до ректора, а не через свій сайт. І я вважаю, що це лише сприятиме виробленню керівництвом університету ефективних рішень і позитивно відзначатиметься на поступі університету у майбутнє. На прощання Василь Григорович побажав мені успіхів на виборах і сказав, що буде радий наступну зустріч зі мною уже мати не лише як із радником Президії Національної академії педагогічних наук України, а і як з головою Вченої ради ВНТУ.

А пізно увечері того ж таки 18-го вересня, повернувшись із Києва до Вінниці, я довідався, що цього ж дня під головуванням проректора з наукової роботи Сергія Павлова відбулося засідання Науково-технічної ради університету, на якому без оголошення кількості балів, виставлених експертами, було проінформовано про підсумки першого (університетського) туру конкурсу проектів науково-дослідної роботи, висунутих різними кафедрами, на які держава виділятиме бюджетне фінансування. Цей конкурс проводиться у два тури. У першому турі – університетському – у нинішньому році участь взяли 15 проектів, з яких потрібно було відібрати найкращі для направлення на другий тур конкурсу (у Міністерство освіти і науки України), в якому із цих найкращих проектів (з точки зору університетських експертів) для бюджетного фінансування будуть відібрані найкращі (з точки зору експертів, залучених міністерством із інших університетів та академій наук). Оскільки критерії оцінки проектів з фундаментальної проблематики і з прикладної є різними, і оцінюються ці проекти в другому турі експертами з різних наукових організацій (фундаментальні – експертами, залученими з Національної академії наук України та з галузевих академій, а прикладні – експертами, залученими з університетів Міністерства освіти і науки України), то для виявлення найкращих у першому турі конкурсу у нашому університеті окремо потрібно було оцінювати і порівнювати проекти з фундаментальної проблематики і окремо з прикладної.

Наша кафедра на конкурс представила два проекти – обидва з фундаментальної проблематики: один проект, присвячений дослідженню проблеми синтезу законів оптимального керування електромобілями за критерієм мінімуму витрат акумуляторної батареї в умовах складного рельєфу і з необхідністю вкластись в задані проміжки часу, науковим керівником якого є завідувач кафедри, доктор технічних наук, професор Олександр Мокін, а другий проект, присвячений проблемі синтезу математичних і кібернетичних моделей процесів засвоєння знань студентами вишів і моделей об’єктивного контролю якості отриманих знань, які враховують синергетику цих процесів і перехід від кривої Еббінгауза до її розширення у зоновану смугу, науковим керівником якого є я – академік Національної академії педагогічних наук України, доктор технічних наук, професор Борис Мокін. Нами за попередні 5 років за обома цими проблемами уже опубліковано чимало наукових статей з результатами, що можна оцінювати як піонерські, оскільки за кордоном подібних результатів ще не опубліковано. За результатами першого проекту заплановано захист трьох кандидатських дисертацій, а за результатами другого проекту заплановано захист двох докторських дисертацій.

Звичайно, мені, як науковому керівнику, прикро, що обидва наші проекти не рекомендовані до направлення у Міністерство освіти і науки України для участі у другому турі конкурсу, оскільки вони виявились відфільтрованими проректором Павловим шляхом маніпуляції з оцінками експертів та ігнорування особливостей фундаментальних досліджень і оцінювання їх в одному ряду з прикладними, оцінюваними зовсім за іншими критеріями, але водночас мені, як екс-ректору, приємно, що 9 наукових колективів, керівниками яких є доктори наук, професори нашого університету, представили проекти з більш високими оцінками ніж їх отримали ті два проекти, що базуються на результатах світового рівня і представлені на конкурс нашою кафедрою.

І тривожить мене лише одне – чи вдасться моїй докторантці Світлані Бевз, яка воює у складі батальйону «Айдар» з сепаратистами і російськими окупантами на Донбасі, зупинити своїх батальйонних братів по зброї, якщо вони захочуть прибути до Вінниці аби розібратись у тому, чи проект, в якому ця українська патріотка є одним із ключових відповідальних виконавців, і який покладено в основу її докторської дисертації, було «зарублено» шляхом маніпулювання експертними оцінками та розміщення в один ряд з прикладними темами, що оцінювались за іншими критеріями, за власним бажанням проректора Павлова – ставленика колишнього проросійського міністра освіти і науки Табачника, чи він, маніпулюючи балами та умовами їх виставлення експертами, виконував замовлення якогось більш іменитого противника цілісності України, зробленого йому безпосередньо чи через посередника?