Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


26 вересня 2014

У четвер 25 вересня відбулося засідання Вченої ради Вінницького національного технічного університету, на якому за моєю ініціативою було розглянуто і питання про результати першого (університетського) туру конкурсу наукових проектів, запропонованих нашими професорами.

Дав інформацію про результати конкурсу проректор з наукової роботи Сергій Павлов. Він повідомив, що на конкурс було подано 15 проектів, із яких 6 присвячено дослідженням фундаментальних наукових проблем, на основі яких створюються нові наукові знання, а 9 присвячено дослідженням прикладних наукових проблем, в яких з використанням уже відомих наукових знань пропонуються нові розв’язки актуальних прикладних задач.

Проректор запропонував для участі у другому (міністерському) турі конкурсу рекомендувати лише 9 наукових проектів, які в університетському турі набрали більше 85 балів, виставлених анонімними рецензентами.

В обговоренні цього питання виступив і я, сказавши наступне:

 

- Шановні колеги, я не згоден з пропозицією проректора Павлова рекомендувати для участі у другому (міністерському) турі конкурсу лише 9 проектів, що отримали у наших анонімних рецензентів більше 85 балів, оскільки ця пропозиція є некоректною з наступних причин:

Причина перша: задачею університетського туру конкурсу є відфільтрування тих проектів, які мають низький науковий рівень, і яким університетські анонімні експерти виставили незадовільні оцінки, тобто оцінки з діапазону 43 бали і менше. І оскільки усі 15 наукових проектів, які взяли участь в університетському турі конкурсу, експертами оцінені балами, починаючи з 60,5 та вище, то Вчена рада університету не має ні юридичних, ні моральних підстав позбавляти будь-який із цих проектів можливості взяти участь у другому (міністерському) турі конкурсу.

Причина друга: подача університетом наукових проектів до міністерства на другий тур конкурсу є важливим іміджевим заходом, і якщо наш університет надішле до міністерства для участі у другому турі конкурсу малу кількість проектів, то цим самим засвідчить малу значимість нашого університету як наукової організації. Для прикладу – я більше 10 років у дотабачниківсько-сулімівський період був експертом міністерства по секції «Інформатика та кібернетика». І кожного року я бачив, що на нашу секцію поступає не менше 10 наукових проектів від професорів НТУУ «Київський політехнічний інститут» і не менше 7 наукових проектів від професорів НТУ «Харківський політехнічний інститут». Я цікавився і отримував інформацію, що аналогічну кількість наукових проектів подавали професори від НТУУ «КПІ» та НТУ «ХПІ» і по інших наукових напрямках, які рецензувались експертами інших секцій. Тож професори НТУУ «КПІ» щороку направляли для участі у другому турі конкурсу десь біля 150 наукових проектів, а професори НТУ «ХПІ» біля 100. НТУУ «КПІ» є більшим за наш університет у 5 разів, а НТУ «ХПІ» є більшим за наш університет у 4 рази. А тому нашому університету, аби бути у відносних одиницях порівнюваним у науковому плані з НТУУ «КПІ» та НТУ «ХПІ», потрібно подавати на другий тур конкурсу кількість проектів від 25 до 30. Тож навіть якщо ми подамо усі наші 15 проектів на другий тур конкурсу, то все-одно виглядатимемо бідними на ідеї науковими родичами у порівнянні з цими технічними університетами. А якщо ж ми подамо лише 9 проектів, то взагалі вкажемо на те, що науковий потенціал усього нашого університету не перевищує наукового потенціалу одного із факультетів в НТУУ «КПІ» та НТУ «ХПІ».

Причина третя: некоректним є бальне порівняння у одній послідовності оцінок як наукових проектів, запропонованих у різних наукових напрямках, так і наукових проектів, запропонованих для розв’язання фундаментальних і прикладних наукових проблем – саме для подолання цієї некоректності проекти з різних наукових напрямків направляють у міністерство до різних експертних секцій, а методики експертизи проектів з фундаментальної і прикладної проблематики містять у собі ряд не співставимих між собою критеріїв. Тож і в університетському турі конкурсу необхідно було групувати і співставляти між собою лише ті проекти, які у другому турі подаються до однієї експертної секції міністерства, і до того ж співставляти між собою у кожній із цих груп окремо проекти з фундаментальної тематики і окремо з прикладної.

Причина четверта: бальне порівняння у одній послідовності оцінок наукових проектів, запропонованих нашими професорами у різних наукових напрямках, є некоректним ще й тому, що ці оцінки виставлялись не одними і тими ж експертами з однією і тією ж трактовкою критеріїв оцінки, а різними експертами – з різними трактовками критеріїв оцінки і різним рівнем власних знань об’єкта експертизи. Наведу приклад: коли до мене, як головного редактора «Вісника ВПІ» чи «Наукових праць ВНТУ», поступають статті для опублікування, і я визначаю, кому ці статті відправити на рецензування, то у мене завжди виникає серйозна проблема, якщо в числі авторів статті є професор Станіслав Ткаченко, адже в нашому університеті немає вчених в галузі теплоенергетики його рівня компетентності і його наукового статусу. Тож доводиться, направляти ці статті на рецензування якомусь вченому, який ну хоча б якимось боком був колись причетним до розв’язання якоїсь задачі, пов’язаної з теплоенергетикою. І ця практика дає мені право стверджувати, що у нас в університеті немає таких експертів в галузі теплоенергетики, які здатні абсолютно об’єктивно оцінити науковий проект, запропонований професором Ткаченком, а тому і оцінку у 80 балів, виставлену кимось за його проект, я теж не вважаю такою, згідно з якою його проект слід вилучити із числа тих, які братимуть участь у другому турі конкурсу, в якому експерти з теплоенергетики рівня самого ж Ткаченка цілком можливо, що оцінять його проект набагато вищою оцінкою. Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли статті приходять зі співавторством професора Савуляка, адже у нас в університеті вчених його наукового статусу і його рівня компетентності в галузі матеріалознавства немає. Тож і тим 60,5 балам, які якимись рецензентами більш низької компетентності в галузі матеріалознавства виставлені за його науковий проект, я теж не вірю, і вважаю, що його проект теж необхідно допустити до участі у другому турі конкурсу, в якому він проходитиме експертизу вченими з інших університетів, що мають рівень компетентності в галузі матеріалознавства, не нижчий того, який має професор Савуляк.

Причина п’ята: заяву нашого проректора Павлова, зроблену ним на минулому тижні на засіданні Науково-технічної ради університету стосовно відсутності сенсу направляти до міністерства для участі у другому турі конкурсу проекти, які на університетському рівні оцінені нижче 85 балів, не слід нині брати до уваги у зв’язку з тим, що у керівництві нашого міністерства уже немає ні міністра Табачника, ні його першого заступника Суліми – їх обох історія викинула на смітник, куди один за одним почали вилітати і члени їхньої масовки, а тому уже не буде кому віддавати команди ставити оцінки по мінімуму тим професорам, котрі їм чи їхнім прибічникам чимось не догодили.

Причина шоста: при вирішенні питання, скільки наукових проектів рекомендувати для участі у другому турі конкурсу, не слід орієнтуватись на те, скільки грошей нам виділять на фінансування, адже посилаючи десятки студентських проектів на конкурси, ми теж знаємо, що дипломами призерів будуть нагороджені не більше трьох конкурсантів. Але одночасно знаємо і те, що чим більше проектів на ці конкурси ми надсилаємо, тим більшу кількість нагород ми отримаємо.

Причина сьома і остання: наш університетський тур конкурсу проведено з порушенням Закону України про вищу освіту, який вступив у силу з 6-го вересня нинішнього року. Адже згідно зі Статтею 79 цього закону усі заходи в університеті, які пов’язані з фінансуванням, повинні проводитись прозоро і гласно. А конкурс цей якраз і пов’язаний з отриманням бюджетного фінансування наукових досліджень. Тож проректор Павлов зобов’язаний був дати команду опублікувати усі подані на конкурс проекти на університетському сайті, що було нескладно зробити, оскільки усі професори подавали свої проекти не лише у паперовому вигляді, але і у електронному. А це дало б змогу усім бажаючим познайомитись з кожним із поданих на конкурс проектів і переконатись, що і в характеристиці попереднього передпроектного доробку і в очікуваних його результатах немає інформації, образно висловлюючись, притягнутої до цього проекту за вуха. Що, у свою чергу, і авторів проекту зобов’язувало б писати лише те, що реально є, і те, що реально буде. Зобов’язаний був проректор Павлов дати команду опублікувати також і оцінки експертів по кожному із пунктів кожного проекту, аби кожен бажаючий, зайшовши на університетський сайт, міг переконатись у тому, що і в оцінках експертів немає нічого завищеного чи заниженого. Ось у цьому випадку усе було б і у відповідності з законом, і кожен експерт намагався б поставити строго об’єктивну оцінку.

Виходячи із усього висловленого вище, я пропоную:
рекомендувати для участі в другому (міністерському) турі конкурсу усі 15 наукових проектів, які отримали позитивну оцінку експертів у першому (університетському) турі;

Прошу поставити мою пропозицію на голосування.

 

Коли я задумував цю акцію, то не тішив себе надією, що вона буде підтриманою більшістю членів Вченої ради університету у відкритому голосуванні, оскільки розумів, що у період імплементації Закону України про вищу освіту, в процесі якої уже на першій її стадії буде здійснюватись перехід від 36 до 30 навчальних годин при визначенні одного кредиту з кожної навчальної дисципліни, що приведе до суттєвих змін у навчальному навантаженні кожної кафедри, більшість завідувачів кафедр не стануть підтримувати пропозицію, не освячену дозволом ректора Володимира Грабка, якому ще цілий рік до перевиборів, і який протягом усього цього навчального року ще вказуватиме навчальному відділу, на яку кафедру, скільки і якого навчального навантаження слід виділити. Та й голосування за пропозицію, яку не підтримує ректор, фактично означало б вотум недовіри ректору, який висловлювати за рік до закінчення його ректорської каденції недоцільно, особливо ж коли університет, образно висловлюючись, знаходиться «на переправі» від одного закону про вищу освіту до другого.

Тож головною метою, яку я поставив перед собою, затіваючи цю акцію, було визначення того, яка кількість членів Вченої ради підтримує нині і підтримуватиме і надалі ректора Володимира Грабка, незалежно від ступеня корисності його ректорських рішень для нашого університету, та не зважаючи на те, що саме на кафедрі, яку очолює на громадських засадах саме він, нещодавно заарештовано одного із доцентів після отримання хабара, та незважаючи на те, що цього хабарника Грабко уже як ректор у цьому році ввів не лише в очолюваний ним ректорат, а і в очолювану ним же приймальну комісію університету.

Я розраховував на те, що результат голосування за цю пропозицію дозволить мені спрогнозувати у першому наближенні і результати майбутнього голосування за мою кандидатуру, якщо я балотуватимусь на посаду голови Вченої ради університету, коли ректор Володимир Грабко ці вибори врешті –решт призначить. Що, я думаю, станеться не скоро, оскільки ректор заявив на цьому ж засіданні Вченої ради, що він, наслідуючи інших ректорів із числа його друзів, нічого не буде робити по імплементації жодної із статей нового закону про вищу освіту до тих пір, поки не надійде відповідна вказівка з міністерства – і це уже після того, як керівники міністерства заявили, що відносно імплементації тих статей закону, відносно яких в законі не визначені особливі умови і більш пізні терміни їх втілення у життя, ніяких додаткових вказівок не буде, оскільки вони несуть в собі норми прямої дії, а тому їх потрібно втілювати у життя з дня вступу закону в силу, тобто з 6-го вересня 2014 року. Тож, виходячи з заяви нашого ректора, можна прийти до висновку, що ректори університетів, принаймні із когорти тих, які були призначені чи переобрані за сприяння міністра Табачника чи його першого заступника Суліми, не збираються втілювати у життя нічого із того, на що не буде прямої вказівки з міністерства.

Після виголошення мною сформульованої вище пропозиції ректор Володимир Грабко поставив її на голосування. На її підтримку піднялось 5 рук членів Вченої ради університету, проти неї проголосували 7 членів ради, включаючи і ректора, інші 49 присутніх членів ради від голосування «за» чи «проти» утримались. Після цього ректор Володимир Грабко, пославшись на те, що він не рахував голоси, запропонував проголосувати повторно в надії, як я розумію, що усі голосуватимуть саме так як він. При повторному голосуванні за мою пропозицію проголосували 4 члени ради, а проти цієї пропозиції піднялися руки 15 членів ради, більшість із яких є також і членами ректорату. Утримались цього разу 42 члени ради.

І хоч моя пропозиція не знайшла підтримки членів ради, голосування по ній мені сподобалось, адже воно продемонструвало, що у Вченій раді нашого університету множина тих її членів, на підтримку яких може розраховувати ректор без оглядки на те, що він пропонує, навіть якщо приплюсувати йому голоси відсутніх 16 членів ради, складає лише 31 голос або 40% від загальної кількості членів ради. І якщо за мою кандидатуру під час виборів голови Вченої ради університету, які колись-таки відбудуться, і в яких передбачена процедура таємного голосування, проголосують лише ті 42 члени ради, які сьогодні при відкритому голосуванні моєї пропозиції не проголосували проти, а утримались, то я наберу 55% голосів членів Вченої ради при необхідних для обрання 50% плюс один голос, тобто при необхідних для обрання 39 голосах.

Тож нинішнє голосування показало, що у мене є шанси бути обраним головою Вченої ради університету, а тому я буду брати участь у цих виборах в якості претендента на цю посаду і не забиратиму заяву на участь у виборах, яку я уже офіційно подав ректору, зареєструвавши її у канцелярії. Хоч я і розумію, що дехто із тих моїх колишніх соратників, з якими я у бутність ректором на базі політехнічного інституту створив технічний університет і домігся отримання ним статусу національного, і які за часи мого ректорства дещо втомились від моєї реформаторської невгамовності та хотіли б на схилі літ уже більш спокійного життя, бачачи, що я залишаюсь таким же невгамовним, можуть і не віддати за мене свій голос. Але з іншого боку, вони ж розуміють, що для виживання нашого університету необхідні нестандартні ідеї, а тому доповнення нинішнього керівництва університету мною, який проявив себе у складні часи різних періодів протягом 21 року ефективним кризовим менеджером, буде і університету, а разом з університетом і кожному з них, лише на благо. Але які думки переважать в головах моїх колишніх соратників, побачимо під час виборів.

А те, що мої пропозиції є слушними завжди, на цьому ж засіданні Вченої ради, продемонстрував і ректор Володимир Грабко, який звернувся до членів Вченої ради з пропозицією повернути в структуру університету факультети, перетворивши в них 7 навчально-наукових інститутів та залишивши в статусі інституту лише Інститут екології та екологічної кібернетики, який немає у своєму складі необхідних для існуванні в ранзі факультету 200 студентів стаціонару. Вчена рада одноголосно підтримала цю пропозицію ректора. А я у цьому місці нагадаю вам, шановні мої читачі, що завжди був противником ліквідації у нашому університеті факультетів, яка відбулася два роки тому, і після прийняття Верховною радою України нового Закону України про вищу освіту першим звернув увагу на те, що новий закон, хоч і допускає створення інститутів як структурних підрозділів у структурі вищого навчального закладу, але лише за умови, що і зарплати директорів інститутів, і надбавки усім трьом їхнім заступникам, і зарплати секретарям, інспекторам і методистам директоратів будуть виплачуватись виключно лише зі спеціального фонду університету, який формується з додаткових платних послуг, у той час як усі витрати на ці цілі стосовно управлінського складу факультетів, як основних структурних підрозділів вищих навчальних закладів, будуть здійснюватись з загального бюджетного фонду, який виділяється державою, що в умовах скорочення кількості студентів контрактної форми навчання стає фактором виживання вищого навчального закладу.

Ну, а наостанок, я дам відповідь на запитання, винесене у заголовок цього матеріалу.

У 2010 році Сергій Павлов був призначений проректором з наукової роботи нашого університету на вакансію, яка утворилася у зв’язку з обранням на посаду ректора Володимира Грабка, за прямою вказівкою міністра Дмитра Табачника, з яким Павлов подружився під час спільної поїздки до Китаю. Більше того, існував навіть план, що в разі, якщо Грабко не зможе набрати голосів більше ніж я, то вибори будуть оголошені такими, які проведені з порушенням процедури, а тому результати їх будуть скасовані і оголошені повторні вибори, на яких на посаду ректора нашого університету балотуватиметься за підтримки Дмитра Табачника Сергій Павлов.

Але усе вийшло так, як і задумав Табачник, а виконав його перший заступник Суліма – Грабко завдяки безпосередній прямій підтримці Суліми на виборах набрав на один голос більше за мене, що дало право Табачнику оголосити його ректором, а тому Павлову довелось задовольнитись посадою проректора, на якій він протягом усіх чотирьох років, що пройшли з дня його призначення, так нічим помітним у позитивному сенсі і не відзначився.

А втративши «дах» над головою в особі Дмитра Табачника, Сергій Павлов, новим не обзавівся, а тому нині єдиним його захисником є ректор Володимир Грабко, котрий його, і без того досить безініціативного, перетворив, фактично, у людину, яка лише носить йому на підпис папери, котрі продукуються в організаційно-науковому відділі Науково-дослідної частини університету. Тож нічого дивного немає у тому, що, будучи у такому статусі, проректор Сергій Павлов, не задумуючись, виконує усе так, як каже ректор, навіть якщо це і не відповідає нормі закону.

Версія для друку


[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
[29.10.2019] То що ж ми знаємо про Маннергейма та його вклад в становлення фінської держави?
[06.10.2019] Як виглядає наш ВНТУ на фоні інших ЗВО зі статусом національного
[09.09.2019] Об’єктивності, справедливості та історичної правди заради, або нехай Наглядова рада університету нас розсудить
[30.07.2019] Чому я - доктор наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки - голосував за Зеленського і його партію?
[22.06.2019] А може доцільніше піти іншим шляхом?
[23.05.2019] Перші враження від перших кроків
[22.04.2019] Кілька аргументів до пояснення, чому я, правильно визначивши тенденцію, помилився в числах
[07.04.2019] Розповідь про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2018-му
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.