Але, незважаючи на те, що обидві ці вимоги є правовими нормами прямої дії, а тому їх виконувати ректор зобов’язаний, не чекаючи на це вказівки з міністерства, ректор нашого університету, професор Володимир Грабко продовжує виконувати наряду з ректорськими одночасно і функції голови Вченої ради університету, породжуючи цим нелегітимність усіх рішень Вченої ради, після 6-го вересня ним підписаних.

А про те, що законодавці, увівши в Закон України про вищу освіту вище вказані вимоги, були далекоглядними і передбачливими, може свідчити, наприклад, факт порушення у нашому університеті процедури прийому до аспірантури, що мав місце у листопаді-грудні нинішнього року.

Для того, щоб було зрозуміло, в чому суть цих порушень, я нагадаю, що колишній директор Інституту магістратури, аспірантури та докторантури (ІнМАД) нашого університету, д.т.н., проф. Віталій Мокін, який одночасно є і завідувачем кафедри, виконуючи вимогу нового закону про вищу освіту, якою заборонено в університеті одночасно посідати дві і більше посади з адміністративно-управлінськими функціями, у вересні нинішнього року склав з себе повноваження директора ІнМАД. До речі, він і по-сьогодні є єдиним в нашому університеті із когорти тих, хто обіймав одночасно більше однієї посади з адміністративно-управлінськими функціями, хто виконав цю норму закону про вищу освіту. Але, щоб не зірвати процес вступу до аспірантури у нинішньому році, професор Віталій Мокін, уже формально не будучи директором ІнМАД, продовжував здійснювати директорські функції аж до появи в останній день вересня на цій посаді доктора технічних наук, професора кафедри опору матеріалів Олександра Грушка.

Тож, увівши 1-го жовтня професора Олександра Грушка в курс справ і попрощавшись з колективом ІнМАД, проф. Віталій Мокін у кінці цього ж дня підготував звіт про свою роботу директором цього інституту, який наступного дня електронним листом розіслав усім заступникам з наукової роботи директорів навчально-наукових інститутів, усім завідувачам кафедр університету та усім науковим керівникам аспірантів і докторантів.

У цьому електронному звіті він подав також інформацію і про організацію роботи по поповненню аспірантури у нинішньому році, прийом заяв від бажаючих вступити до якої завершився 1-го жовтня. Причому Віталій Мокін у своєму електронному звіті не тільки повідомив усім, що на усі наукові спеціальності є бажаючі вступити до аспірантури, але і подав список цих вступників з інформацією – хто на яку спеціальність подав заяву і за якою формою (денною чи заочною) бажає навчатись в аспірантурі. Як науковий керівник аспірантів і докторантів отримав цю інформацію і я.

Тож, подивившись на список рекомендованих 10 грудня до зарахування в аспірантуру у 2014 році, який одразу ж після закінчення роботи приймальної комісії був вивішений на стенді ІнМАД, я здивувався, побачивши невідповідність тієї формі навчання, на якій бажав навчатись один із вступників до аспірантури згідно з інформацією, отриманою у жовтні від колишнього директора ІнМАД, тій формі навчання, на яку він виявися зарахованим приймальною комісією.

А конкретно, станом на 1 жовтня – це був останній день подачі заяв від вступників до аспірантури – випускником магістратури Морфіянцем О.О. була подана заява про те, що він бажає вступити до аспірантури на спеціальність 05.13.06 – Інформаційні технології – для навчання за денною формою, за якою міністерство виділило для ВНТУ одне місце для навчання по денній формі і одне місце для навчання по заочній формі. На цю ж спеціальність подали заяви для навчання теж по денній формі ще два випускники магістратури – Гранік М.О. та Костик В.І.

А для навчання по заочній формі на цю спеціальність подала заяву лише викладач курсу з інформаційних технологій з Вінницького національного медичного університету Вуж Т.Є. І оскільки конкурентів у неї для навчання по заочній формі не було, то, успішно склавши вступні іспити та маючи уже публікації в галузі інформаційних технологій, вона повинна була приймальною комісією бути зарахованою до аспірантури на обрану спеціальність за заочною формою навчання безальтернативно, адже інших бажаючих навчатись в аспірантурі за цією спеціальністю за заочною формою навчання станом на кінець терміну подачі заяв не було.

Але згідно з рішенням приймальної комісії від 10 грудня на це заочне місце виявився зарахованим Морфіянець О.О., котрий до кінця терміну подачі документів згідно з його заявою на це місце не претендував і мав суму балів, меншу ніж Вуж Т.Є., принаймні, ще в кінці дня 15 листопада, коли я отримав інформацію із ІнМАД – хто із вступників скільки балів має. Але, як вказано в підсумковому протоколі від 10 грудня, Морфіянець О.О. несподівано набрав суму балів, набагато більшу ніж Вуж Т.Є. – як виявилось, за рахунок дипломів призера різного рівня олімпіад з програмування, які з’явилися в його справі в ІнМАД уже після 15 листопада. І розглядався приймальною комісією під час зарахування 10 грудня Морфіянець О.О. уже як такий, що, начебто, ще до 1-го жовтня і заяву подав про вступ на заочну форму і дипломи призера різноманітних олімпіад приніс ще до 1-го жовтня, що є неправдою. Тобто мало місце і переписування Морфіянцем О.О. заяви про вступ на заочну форму уже після завершення терміну подачі документів, і принесення ним в ІнМАД дипломів призера різноманітних олімпіад, на деяких із яких, образно кажучи, ще не встигло висохнути чорнило, теж після завершення терміну їх подачі – а це є порушенням правил прийому при конкурсному зарахуванні.

І я не думаю, що переписувати заяву Морфіянцю О.О. тоді, коли цього уже робити було не можна, і приймати від нього дипломи призера різноманітних олімпіад уже після того, як спливли терміни їх подання, директор ІнМАД Олександр Грушко дозволив з власної ініціативи – ну хоча б тому, що він працює на цій посаді лише трохи більше 2 місяців і побоявся б на старті своєї кар’єри на цій посаді порушувати нормативні документи – та ще й при розгляді такого контрольованого не лише міністерством, але і громадськістю одразу двох університетів питання.

Я думаю, що він це зробив, виконуючи розпорядження, можливо усне, ректора Володимира Грабка, який продовжує підтримувати Морфіянця О.О., навіть незважаючи на те, що команда програмістів нашого університету, до якої входить Морфіянець О.О., уже втретє за три останні роки не увійшла в трійку призерів півфіналу світової студентської олімпіади з програмування, що проходив в нашому університеті як базовому в Україні, а посіла, як і усі три попередні роки за участю Морфіянця О.О., лише шосте місце, яке не дає права за кошти фірми-організатора цієї олімпіади брати участь у її фінальній частині, що проходить завжди за кордоном, і не приносить лаврів жодному із університетів, команда програмістів якого посіла не призове місце. А не ставши призером навіть в українському півфіналі цієї найпрестижнішої олімпіади з програмування, незрозуміло як за призові місця менш престижних олімпіад, яких протягом одного року магістерської підготовки було не більше трьох, Морфіянець зумів набрати більше сотні балів! І Морфіянець О.О. зарахований до аспірантури, як незважаючи на те, що науковою роботою в студентські роки практично не займався, оскільки розв’язання олімпіадних задач за стандартними методиками не є тотожним науковим дослідженням, так і незважаючи на те, що він навряд чи довчиться навіть до кінця першого курсу аспірантури, оскільки, я думаю, що він вслід за іншими нашими випускниками із команди програмістів, як було в усі минулі роки, прийме запрошення якоїсь закордонної фірми і виїде на роботу за кордон. До речі, саме для виявлення здібних програмістів, яких варто запрошувати на роботу, ця закордонна фірма і витрачає свої кошти на проведення щорічно у три тури цієї олімпіади з компенсацією витрат, понесених лише призерами.

І що цікаво, станом на 1-е жовтня, тобто станом на день завершення прийому документів для вступу до аспірантури і другий член нашої, набагато гіршої ніж 5 років тому команди програмістів – Гранік М.О. мав менше балів ніж Костик В.І., якого він «вибив» принесеними теж уже після 15-го листопада дипломами призера різноманітних олімпіад з програмування, яких, я нагадаю, за рік магістерської підготовки було не більше трьох і за які йому, як і Морфіянцю О.О., було нараховано більше ста додаткових балів. І, я думаю, що, як і для Морфіянця О.О., і для Граніка М.О. аспірантура є проміжною ланкою, потрібною лише на той час, поки він шукатиме роботу в якійсь закордонній айтішній фірмі, а кандидатську дисертацію він навряд чи буде колись писати – до такого висновку я прийшов, згадавши, що не писали і не захищали дисертації усі інші члени команди програмістів, котрі закінчили наш університет в попередні роки і, хто раніше, а хто пізніше, опинялись в якійсь айтішній фірмі за кордоном чи в її українському філіалі. І нічого у цьому поганого не було б, якби вони перед цим не «вибивали» своїми олімпіадними дипломами з числа аспірантів тих наших випускників, які в студентські роки активно займались науковою роботою, публікували наукові статті і, поступивши в аспірантуру, обов’язково б її закінчили та захистили б кандидатські дисертації.

І я впевнений, що якби головою Вченої ради університету, у функції якої входить громадський контроль за роботою ректора, був не сам ректор, а інша особа, то вище вказаних порушень не сталося б, оскільки ректор, пам’ятаючи про контроль з боку очолюваної не ним Вченої ради, не ризикнув би вимагати від директора ІнМАД рішень, що йдуть врозріз з вимогами нормативних документів.

А завершити цей матеріал я хочу зверненням до членів приймальної комісії нашого університету з пропозицією розглянути цю мою інформацію в якості апеляції небайдужої громадськості на рішення комісії, прийняті відносно Вуж Т.Є., Костика В.І., Морфіянця О.О. та Граніка М.О.