І, судячи по тому, що одразу ж після засідання Конференції трудового колективу відбудеться ще й останнє у цьому році засідання Вченої ради університету, звіт ректора буде недовгим, що не дивно, оскільки за перших вісім місяців роботи у цьому році ректор Володимир Грабко уже відзвітував на серпневому засіданні Конференції трудового колективу, а про роботу в останні чотири місяці цього року йому особливо додати нічого.

І, я думаю, що йому зовсім небагато часу буде потрібно для того, щоб розповісти делегатам Конференції чому, незважаючи на вступ у силу нового Закону України про вищу освіту ще 6 вересня 2014 року, він і по-сьогодні ігнорує виконання його статей прямої дії, таких, наприклад, як стаття про заборону одній особі посідати в університеті дві і більше посади з адміністративно-управлінськими функціями чи стаття про обов’язковість для забезпечення легітимності рішень Вченої ради університету проведення її засідань головою ради, обраним таємним голосуванням із числа її членів.

Я нагадаю, що сам Володимир Грабко посідає одночасно аж три посади з адміністративно-управлінськими функціями – він у нас одночасно є і ректором, і головою Вченої ради університету, і завідувачем кафедри електромеханічних систем автоматизації в промисловості і на транспорті, а тому не дивно, що і усі його проректори (крім Олександра Романюка) теж посідають одночасно не менше ніж по дві керівні посади, а директори чотирьох навчально-наукових інститутів одночасно працюють ще й завідувачами підпорядкованих самим же собі кафедр, що, починаючи з 6 вересня нинішнього року, новим Законом України про вищу освіту заборонено.

Звичайно, нашому ректору Володимиру Грабку знадобилось би набагато більше часу, якби він наважився прозвітувати і про те, чому він, незважаючи на відсутність будь-яких проривних досягнень, окрім незаконної ліквідації факультетів та незаконного звільнення з посад їх деканів, встановив собі з 1-го січня 2013 року зарплату у розмірі 20 тисяч 338 гривень і продовжує і понині отримувати зарплату, вдвічі вищу тієї нормальної ректорської зарплати у 8 тисяч 400 гривень, яка йому була призначена у вересні 2010 року при вступі на ректорську посаду, і яку він отримував до 31.12.2012 року.

Більше часу нашому ректору знадобилася б, якби Володимир Грабко вирішив розповісти членам Конференції трудового колективу і про те, як він для забезпечення виплати собі зарплати у більше ніж 20 тисяч гривень, тобто для створення можливості відбору зі спецфонду для себе особисто щомісяця майже 12 тисяч гривень, ліквідував систему надбавок до зарплати і професорам за підготовку кандидатів наук та участь в роботі спеціалізованих вчених рад по захисту дисертацій, і доцентам та старшим викладачам за написання навчальних посібників та розробку дистанційних курсів викладання навчальних дисциплін, і методистам навчально-наукових інститутів за виконання ними додатково до основних ще й функцій обслуговування студентів заочної форми навчання, і працівникам відділів і служб, котрі і вдень, і вночі та у вихідні дні ліквідують аварії в університетських електричних, теплових та водогосподарських і каналізаційних мережах, і комендантам та технічним працівникам навчальних корпусів і гуртожитків, яким дуже нелегко утримувати усе це господарство в робочому стані в умовах, коли ректор коштів на ремонтні роботи не виділяє.

Більше часу довелось би витратити ректору Володимиру Грабку при звітуванні, якби він наважився розповісти про те, на підставі яких нормативних документів він дозволяє протягом усього терміну свого ректорства своїй дружині Тетяні Грабко, котра працює начальником архіву, що є безпосередньо підпорядкованим ректору, подвоювати свою зарплату шляхом виписування оплачуваних договорів підряду за виписування архівних довідок та здавання в макулатуру в робочий час курсових проектів і контрольних робіт, які вона повинна була б здавати на університетський склад без додаткової оплати, а в рамках виконання службових функцій за основну зарплату.

Членам Конференції цікаво було б дізнатись також на підставі яких нормативних документів він дозволяє протягом усього терміну свого ректорства своєму сину Валентину Грабку, котрий працює доцентом кафедри відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів, подвоювати свою зарплату шляхом виписування оплачуваних договорів підряду за обслуговування програмного забезпечення комп’ютерів бухгалтерії, яке 5 років тому було встановлене спеціалізованою фірмою «під ключ» з гарантійним обслуговуванням, у зв’язку з чим ще у часи мого ректорства був звільненим навіть той інженер-програміст КІВЦ, який обслуговував це програмне забезпечення, коли воно ще було «самопальним», працюючи на половину окладу інженера за сумісництвом. До речі, цікаво було б дізнатись, у скільки разів та сума, яка була виплачена Валентину Грабку за обслуговування протягом чотирьох років програмного забезпечення комп’ютерів бухгалтерії, є більшою первинної вартості цього програмного забезпечення.

Цікаво було б почути із уст ректора і пояснення – чи визнає він і свою вину у тому, що провідний доцент очолюваної ним кафедри Андрій Видмиш, якого він на час хвороби директора Інституту електроенергетики та електромеханіки Василя Леонтьєва, поставив виконувачем обов’язків директора цього інституту і ввів до складу приймальної комісії, під час вступної кампанії, грубо порушив закон і норми професійної етики, ставши на шлях хабарництва, факт якого слідством уже доведено у повному обсязі, а кримінальну справу за цим фактом передано до суду для розгляду по суті.

Цікаво було б також із уст Володимира Грабка почути – чи гризуть його муки совісті у зв’язку з тим, що він підписав наказ про призначення Василя Леонтьєва директором інституту, проігнорувавши те, що під час його виборів були порушені одночасно і Конституція України в частині захисту прав людини і Закон України про вищу освіту та нормативні документи міністерства і університету в частині формування категорійного складу Конференції трудового колективу інституту, що не змогла не відзначити у своєму Акті навіть позитивно налаштована до ректора комісія Державної інспекції навчальних закладів Україна, яку формував ще той керівник ДІНЗ, котрий уже нині звільнений у зв’язку з люстрацією.

Але, я думаю, про усе це ректор Грабко у своєму звіті розповідати нам не буде, а скоріш за усе він нам буде розповідати про успіхи в налагодженні співпраці з польським університетом із Любліна, для навчання на магістерській програмі в якому ось уже третій рік поспіль ми направляємо кращих наших студентів 5-го року навчання, зобов’язуючи кожного із них доплачувати за цей курс навчання по 1000 євро з власної кишені та перетворюючи цим наш університет, дипломи якого визнаються в усіх країнах світу, у «причіпний вагон» до польського «локомотива».

Буде він, мабуть, розповідати і про намагання розв’язати питання забезпечення університетських навчальних корпусів теплом за рахунок встановлення установок автономного живлення, котрі, використовуючи низькі нічні тарифи на електричну енергію, нагріватимуть за допомогою потужних електричних тенів вночі воду, яка додаватиметься в університетські теплові мережі вдень, зменшуючи споживання теплової енергії від міської теплової мережі.

І навряд чи ректор акцентуватиме увагу на тому, що при цьому ми грубо порушуємо ПУЕ, які вимагають, щоб установки з високими напругами або великими струмами обов’язково були винесені в окремо побудовані будівлі або, принаймні, в електроізольовані від основної будівлі вбудовані в неї окремі приміщення на поверхні землі, в які немає доступу нікому окрім обслуговуючого персоналу, як це ми бачимо на прикладі підстанцій, на яких встановлені електричні трансформатори, та розподільчих пунктів, на яких встановлена лише комутаційна апаратура, за допомогою якої ці значні струми включають чи виключають. І в порушення цих вимог у нашому університеті згідно з уже запущеним проектом, який реалізує приватна фірма з Хмельницького, ці потужні електричні тени зі значними струмами та первинні ємності для нагрівання води до 91 градусу, які за масштабами і значеннями струмів суттєво відрізняються від електричних чайників, встановлені в підвалі 1-го навчального корпусу, в якому поряд проходять металеві труби водо- і теплопостачання, – а це загрожує в разі порушення ізоляції електричних частин в цих установках тим, що під електричну напругу можуть потрапити не лише ті студенти, які навчатимуться на 1-му поверсі навчального корпусу, в підвалі якого встановлені вище вказані установки для електричного нагрівання води, але і студенти, що знаходитимуться в аудиторіях на будь-якому іншому поверсі цього корпусу в разі, якщо хтось із них доторкнеться до батареї теплової мережі чи до якоїсь його стіни. І, я думаю, не зайвим буде нагадати нашому ректору, який за своєю основною університетською спеціальністю є інженером з електричних систем і мереж, про те, про що йому його викладачі в студентські роки щодня повторювали в усіх спеціальних дисциплінах, – що ПУЕ порушувати не можна, оскільки в якості розплати за ці порушення рано чи пізно обов’язково наступає чиясь передчасна смерть.

До речі, усі ми сьогодні, йдучи в їдальню, бачимо біля корпусу кафедри технологій підвищення зносостійкості чотири великих бочки, роз’їдених іржею – це демонтовані з виноробного заводу ємності, в яких буде зберігатись і накопичуватись та вода, яка буде нагріта в підвалі першого корпусу встановленими там потужними електричними тенами. І зрозуміло, що для встановлення цих бочок біля 1-го навчального корпусу поряд з ним необхідно буде збудувати закриту будівлю з масивними фундаментами, з якої потягнуться теплоізольовані труби до підвальних установок з електричними тенами – а це серйозні капітальні затрати, які в час знецінення гривні та приватна фірма, яка взялася реалізувати цей проект, може і не потягнути, що при такому розвитку подій може привести до того, що на території університету поряд з 1-м навчальним корпусом виникне «заморожене» будівництво, кинуте приватним забудовником і без шансів бути завершеним в законному порядку нашим університетом, оскільки початок його фінансування в бюджеті нашого університету не прописаний. І чи не краще було б питання енергозбереження розв’язувати за рахунок теплоізоляції стін навчальних корпусів, технологію якої студентам будівельного профілю під силу освоїти за програмою практичної підготовки шляхом отримання робітничої професії, та заміни звичайних вікон на металопластикові склопакети, для виготовлення яких студентськими бригадами Інституту будівництва була створена ще за мого ректорства виробнича дільниця, яка після складення мною ректорських повноважень зупинилась, оскільки ректор Володимир Грабко перестав виділяти їй гроші на закупівлю комплектуючих?

Приведені факти свідчать про те, що наш ректор Володимир Грабко навряд чи заслуговує на те, щоб його робота у 2014 році була визнана задовільною, навіть з огляду на те, що йому обіцяно відкрити в нашому університеті за норвезький грант центр перепідготовки фахівців. Але, я думаю, що цей його звіт перед Конференцією трудового колективу більшістю голосів буде оцінений позитивно. І це станеться перш за усе тому, що цей звіт для нього уже буде останнім, оскільки до нових виборів ректора нашого університету залишилося зовсім нічого – лише 9 місяців, а тому ректор Володимир Грабко в кінці серпня наступного року уже не звітуватиме, а разом з іншими претендентами на посаду ректора відповідатиме на запитання членів колективу під час передвиборних зустрічей з підрозділами.

А суперників під час наступних виборів ректора у Володимира Грабка вистачатиме, адже принаймні трьох з них я вже бачу – це спеціаліст з екології професор Василь Петрук, якому за даними Вікіпедії напередодні виборів виповниться 57 років, а бажання бути ректором проявилось ще тоді, коли він брав участь в якості претендента у виборах ректора Вінницького державного педагогічного університету, це спеціаліст з автомобільного транспорту професор Андрій Поляков, якому напередодні виборів виповниться 54 роки, а бажання стати керівником вищого навчального закладу проявилось зовсім недавно, про що свідчить те, що він взяв участь в якості претендента у виборах директора Вінницького торгівельно-економічного інституту, і це спеціаліст з інформаційних технологій професор Віталій Мокін, якому напередодні виборів, як і нашому прем’єр-міністру Арсенію Яценюку, виповниться 41 рік, а бажання стати ректором навіяне мною, бажаючому передати свій багаторічний досвід і готовому підставляти своє плече в усіх університетських справах і проектах, аж до відновлення системи зарплатних надбавок та побудови квартир для викладачів і співробітників університету включно.

Дехто з вас, шановні читачі мого сайту із числа моїх прихильників, ще добре пам’ятає:

• і про запровадження у нашому університеті саме мною канадської системи організації навчального процесу, завдяки якій наш університет втілив у життя ті принципи, які пізніше були втілені у Болонський процес ще до його старту у європейських країнах;
• і про здобуття саме під моїм керівництвом нашим університетом, одним із небагатьох, який задовольнив усім встановленим критеріям, статусу національного;
• і про відкриття в нашому університеті саме мною 5 спецрад по захисту кандидатських і докторських дисертацій за 12 науковими спеціальностями;
• і про створену мною і відмінену нинішнім ректором Володимиром Грабком систему надбавок до зарплат, яка охоплювала в окремі місяці не менше 400 працівників різних рівнів;
• і про побудовані мною та розподілені між працівниками різних рівнів нашого університету більше 200 квартир;
• і про незаконний тиск на членів Конференції трудового колективу під час виборів ректора у нашому університеті у вересні 2010 року, який здійснював перший заступник міністра Євген Суліма, виконуючи вказівку тодішнього міністра Табачника не допустити переобрання мене – колишнього радника прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з питань вищої освіти – на посаду ректора ще на один термін.

І багато хто з вас, шановні мої прихильники, бачачи, що я є людиною, ще достатньо наповненою життєвою енергією, розчарований тим, що я засумнівався у доцільності і мені поборотись за посаду ректора у на наступних виборах, що відбудуться у вересні 2015 року.

Але мої сумніви у тому, чи варто мені брати участь у наступних ректорських перегонах, обумовлені одразу кількома причинами, першою із яких є те, що я уже відчув смак свободи, працюючи 5-й рік поспіль рядовим професором, котрий може собі дозволити говорити те, що думає, навіть якщо це не подобається начальству, і котрий не бажає протирати штани на тих засіданнях і зібраннях, які є обов’язковими для ректора і не є цікавими для рядового професора.

Тож із керівних мені нині більше до вподоби посада голови Вченої ради університету, працюючи на якій можна мати більше свободи у порівнянні з роботою на посаді ректора і зосередитись виключно лише на питаннях стратегії розвитку університету, не відволікаючись на вирішення поточних питань.

По-друге, і Адміністрація президента, і Кабмін, і наше Міністерство нині взяли курс на омолодження ректорського корпусу, а тому ректорові, старшому 70 років, що не відповідає проголошеній тенденції омолодження, не доводиться розраховувати на щиру підтримку на вищому рівні будь-якої з його ініціатив, навіть якщо він працюватиме не менш ефективно ніж Рейган, якого на другий термін президентом США обрали в 72 роки, або Черчіль, якого прем’єр-міністром Великобританії обрали в останній раз у 78 років, чи Борис Патон, якого останній раз обрали президентом НАН України у віці понад 90 років.

Але навіть не будучи ректором, я маю можливість передавати свій ректорський досвід і допомагати вирішувати проблеми своєму старшому сину, доктору технічних наук, професору Віталію Мокіну, який вихований мною на принципах моралі, етики і дотримання правового поля та не заражений хворобою, яку зазвичай називають «усе для дому, усе для сім’ї» – але для цього потрібно, щоб колектив університету повірив у нього і обрав своїм ректором.

А про те, що Віталій Мокін є людиною, достойною бути ректором і знаною «наверху» уже не менше за мене, можна зробити висновок з оцього оголошення, що недавно було вивішене на головному стенді оголошень університету

І оскільки Громадська рада при міністерстві екології не підпорядкована ні міністру екології, ні Кабміну, її члени делегуються відомими в Україні екологічними організаціями, а керівники обираються на першому засіданні ради консенсусним голосуванням, то можна стверджувати, що професор Віталій Мокін, якого обрано головою комісії з питань науки, освіти і євроінтеграції, у свої 40 років є авторитетним в Україні фахівцем і організатором в усіх цих напрямках діяльності. А те, що міжнародні організації, які спільно з Україною виконують нині серйозний екологічний та кліматичний дослідницький проект, призначили Віталія Мокіна експертом ОБСЄ з інформаційних технологій від України, свідчить про те, що він, який у складі міжнародних колективів науковців виконав раніше кілька міжнародних проектів по створенню комп’ютеризованих систем екологічного моніторингу для басейнів річок Південний Буг, Дністер, Прип’ять, Тиса та Сіверський Донець, визнається як фахівець з інформаційних технологій і ефективний організатор виконання наукових проектів у цьому напрямку і за кордоном. До речі, під час спільних обговорень питань виконання наукових проектів з міжнародним статусом, які проводяться англійською мовою, професор Віталій Мокін обходиться без перекладача.

Тож в разі обрання професора Віталія Мокіна ректором нашого університету ми отримаємо керівника, що відповідатиме і критерію омолодження ректорського корпусу, і сучасним вітчизняним вимогам, яким повинен задовольняти новообраний керівник вишу, і вимогам європейської інтеграції, причому з доповненням у вигляді мого більш ніж 20-річного ректорського досвіду, який теж насичений далеко не найнижчого рівня успіхами.

Але я, незважаючи на свої 72 роки, залишаю і за собою право взяти участь в ректорських перегонах 2015 року, однак лише у тому випадку, якщо відчую, що колектив університету вважає професора Віталія Мокіна ще занадто молодим для ректорської посади, і ймовірність обрання його ректором оцінюватиметься мною у передостанній день подачі заяви для участі у конкурсі як недостатня.