Стаття написана цікаво, пересипана фактами, що характеризують діяльність Євгена Суліми на посаді першого заступника міністра освіти і науки України, тож її варто кожному освітянину прочитати самому. А тому я не буду переоповідувати зміст цієї статті, а лише для зацікавленості процитую назви її окремих рубрик – це (в порядку слідування): «Електронний ляп», «Схилення до благодійності», «Як «фільтрують» ректорів», «Цікава «Глобалістика», «Мистецтво неможливого», «Підпільний мільйонер?»

Як ви уже здогадалися, шановні читачі, фактаж рубрик – «Схилення до благодійності» та «Як «фільтрують» ректорів» – у статті Миколи Іванюка побудований на тих матеріалах, що були опубліковані на моєму сайті під час мого протистояння у 2010 році – тоді ще ректора ВНТУ – з першим заступником міністра Євгеном Сулімою. А тому у цьому матеріалі я не повторюватиму знову детальний аналіз тих подій, які описані у моїй 13-й історико-публіцистичній книзі «Початок вибіркового електронного літопису, або ранній постювілейний період», що розміщена на цьому ж сайті, а зверну увагу лише на те, що ця «ТІНЬ ТАБАЧНИКА» не змогла б втілити в життя жодного зі своїх замислів, описаних у статті Миколи Іванюка, якби не мала у столиці та в регіонах своїх «проекцій».

Ось про одну із таких «регіональних проекцій ТІНІ ТАБАЧНИКА» я і поведу мову.

На Вінниччині такою «регіональною проекцією ТІНІ ТАБАЧНИКА» у 2010 році став ректор Вінницького національного технічного університету Володимир Грабко, для обрання якого ректором перший заступник міністра Євген Суліма під час виборів на Конференції трудового колективу наважився навіть на порушення статті Кримінального Кодексу України про конфлікт інтересів, заявившись в якості офіційного представника міністерства на засідання Конференції, незважаючи на наявність висунутого мною йому звинувачення у вимаганні ним на старті виборчої кампанії сплати більше 58 тисяч гривень спонсорського внеску вказаній ним харківській фірмі і наявність його судового позову до мене про захист честі та гідності у зв’язку з оприлюдненням мною факту цього вимагання без підтвердження його свідченнями ще когось, хто це міг чути. Пішов Суліма і на порушення Статуту університету, яке проявилось у тому, що він, усівшись самовільно в президію Конференції ще до початку формування її складу, змусив голову Конференції Василя Ковальчука виконувати усі його розпорядження під час проведення засідання – у тому числі і такі, як заборона надавати слово для виступу моїм прихильникам. Пішов Суліма і на пряме залякування делегатів Конференції усілякими негараздами для університету, якщо вони віддадуть свої голоси не за Грабка, а за Мокіна, що зафіксовано на диктофоні. Пішов він і на порушення Закону про інформацію, заборонивши бути присутніми на Конференції журналістам вінницьких ЗМІ.

І уже віддячуючи Євгену Сулімі за «подароване» ним (шляхом здійснення тиску на колектив) крісло, новоспечений ректор ВНТУ Володимир Грабко заборонив вченому секретареві університету Анатолію Поплавському оформляти протокол засідання Вченої ради університету, яке відбулося під головуванням першого проректора Олександра Романюка ще до офіційного вступу Грабка на посаду ректора, і на якому мене було одноголосно проголошено Почесним ректором ВНТУ – у повній відповідності з нормою чинного тоді Закону України про вищу освіту, в якій було виписано, що ректор, котрий відпрацював на ректорській посаді не менше 10 років підряд, заслуговує на те, щоб після залишення посади ректора бути обраним Вченою Радою вищого навчального закладу Почесним ректором. А я, нагадаю, на цій посаді відпрацював безперервно 21 рік, вивівши ВНТУ в двадцятку кращих університетів України і домігшись присвоєння статусу національного. Заборонив Володимир Грабко, офіційно вступивши на посаду ректора, першому проректору Олександру Романюку підписувати протокол цього засідання Вченої ради університету в разі, якщо вчений секретар Анатолій Поплавський, слідуючи інструкції з діловодства і боячись відповідальності за її порушення, протокол засідання ради про моє обрання Почесним ректором одразу ж в день обрання і оформив. І уже за один лише цей вчинок Володимир Грабко заслуговує на статус «регіональної проекції ТІНІ ТАБАЧНИКА».

А були ще й інші – після складення мною ректорських повноважень була ще й відмова доручити мені керувати кафедрою, мною ж раніше створеною для підготовки спеціалістів за мною ж відкритою профільною мені за базовою освітою електромеханічною спеціальністю, якою Грабко, навіть ставши ректором і не будучи електромеханіком ні за базовою освітою, ні за науковими ступенями кандидата та доктора наук, вирішив керувати на умовах сумісництва сам.

А була ще й відмова в порушення відповідної норми Закону України про вищу освіту, продубльованої у Статуті університету, призначити мене радником ректора з зарплатою хоча б мінімального рівня, яку він, не призначивши мене радником, забрав собі в якості частини надбавки до своєї і без того немаленької ректорської зарплати. До речі, для забезпечення другої частини надбавки до своєї ректорської зарплати ректор Грабко відібрав надбавки до зарплати у переважної більшості тих працівників університету, які їх уже мали, причому відібрав він ці надбавки незалежно від того чи були вони призначені за складність і напруженість в роботі, чи за досягнення високих результатів у праці, чи за виконання особливо важливої роботи.

А були ще й інші «досягнення» цієї «регіональної проекції ТІНІ ТАБАЧНИКА», які я регулярно висвітлював протягом усіх років ректорства Володимира Грабка на сторінках свого персонального сайту, тож немає сенсу їх повторювати у даній інформації, оскільки кожен може з ними ознайомитись, зайшовши на мій сайт і «прогулявшись» по сторінках розділу «Новини».

Тож, як бачите, шановні читачі, на статус «регіональної проекції ТІНІ ТАБАЧНИКА» наш ректор Володимир Грабко заслуговує на усі 100%.

І мабуть ця «регіональна проекція» добре віддзеркалювала «ТІНЬ ТАБАЧНИКА» на Вінниччині у її ставленні до мене – людини, яка встала на шлях боротьби з корупцією в освіті – інакше їй ще один заступник Табачника – Дніпров – не призначив би з 1-го січня 2013 року зарплату у розмірі 20 тисяч 338 гривень, збільшивши більше ніж у два рази ту ректорську зарплату у 8 тисяч 400 гривень, яку Грабко отримував згідно з контрактом, підписаним міністром Табачником при його вступі на посаду ректора. Варто звернути увагу, шановні читачі, і на те, що цим підвищенням заступник міністра з фінансових питань Дніпров підняв ректора Грабка по зарплаті на рівень вищий того, на якому знаходились 99% ректорів ВНЗ України, та вищий того, на якому перебував навіть сам, чого він, звичайно ж, з власної ініціативи (без благословення тієї ж таки «ТІНІ ТАБАЧНИКА») робити, думаю, не став би.

Але я плекаю надію, що уже скоро те СОНЦЕ, після сходу якого щез і сам ТАБАЧНИК і його ТІНЬ, підніметься настільки високо, що щезнуть і РЕГІОНАЛЬНІ ПРОЕКЦІЇ цієї ТІНІ, чого нам у ВНТУ доведеться чекати уже не так і довго, оскільки термін ректорської каденції Володимира Грабка завершується у першій декаді вересня нинішнього року.

Постскриптум: написавши наведені вище рядки, я кілька днів сумнівався – чи публікувати їх у повному обсязі, чи обмежитись лише першими трьома абзацами. Але мої сумніви розвіялись, коли я ознайомився на сторінці каналу «Еверест» на YouTube з інтерв’ю, яке 19 січня у програмі «На висоті» дав наш ректор Володимир Грабко тележурналістці Мирославі Дзівінській, у якому я почув і його лицемірну заяву про те, що «він не збирався ставати ректором і навіть сам голосував на виборах за мене», і про те, що «програма розвитку університету», яка, до речі, була затверджена Вченою радою університету, і з якою ми обидва йшли на вибори і яку він пообіцяв виконувати в разі обрання першому заступнику міністра Євгену Сулімі у присутності делегатів Конференції, що ця «програма була примітивною», тому він і не став її виконувати, і що «коштів йому на забезпечення нормального функціонування університету завжди не вистачало», хоча мені, наприклад, їх перед тим вистачало і на забезпечення нормального функціонування університету, і на будівництво квартир для працівників університету, і на виплату надбавок кільком сотням гарно працюючих працівників щомісяця. Здивувала мене і заява Грабка про те, що «свої 250 винаходів він зробив лише для того, щоб було чим заповнити дисертації аспірантів, а пишається він лише одним впровадженим на підприємстві винаходом, присвяченим розробці автоматичного регулятора для силових трансформаторів», забувши сказати при цьому про те, що цей регулятор розробив я, а він лише спаяв розроблену мною схему і випробував її, працюючи після закінчення університету на підприємстві електричних мереж, за що я його і в співавтори винаходу включив і забрав з цього підприємства до себе на кафедру лаборантом, а через рік взяв в аспірантуру і навчив самому писати заявки на винаходи. До речі, така велика кількість винаходів у нашого ректора обумовлена, по-перше, тим, що Україна після отримання незалежності втратила інститут патентної експертизи, який в Радянському Союзі був лише у Москві, а тому охоронні документи видаються у Києві і понині усім, хто правильно оформив заявку без її експертизи на новизну, а по-друге, його високою продуктивністю по оформленню заявок на винаходи, які він «штампує», судячи з записів у журналі реєстрації у патентному відділі, інколи по три в день шляхом додавання до попередньо заявленого пристрою ще якийсь один чи два елементи. А заява ректора Грабка про те, що він «бореться з хабарництвом» мене розсмішила – ну ніяк не можна назвати боротьбою те, що він кілька місяців тому доцента очолюваної ним кафедри, який до того ж був ще й членом очолюваної ним же приймальної комісії, тихенько звільнив за власним бажанням на другий день після того, як цей доцент був спійманий працівниками СБУ на отриманні хабара у 10 тисяч гривень від матері абітурієнта – і навіть не видав наказ про засудження цих дій звільненого доцента і не запропонував розробити заходи по недопущенню проявів хабарництва іншими викладачами університету. Серед інших у цьому інтерв’ю була і заява ректора Грабка про те, що «протягом перших трьох років ректорства він не знав, що робити». Але у мене від цього інтерв’ю склалося враження, що ректор Грабко і зараз – після 4 років ректорства – не знає, що робити, інакше він не став би розповідати на початку нової кампанії по прийому першокурсників про те, що будучи студентом, «на першому ж іспиті отримав трійку» – адже не можна очікувати на те, що випускники середніх шкіл, які навчаються на відмінно, побажають навчатись в університеті, у якому навіть ректор був серед трієчників. Тож і у когорті наших абітурієнтів у нинішньому році скоріш за усе теж матимемо лише трієчників. І дай Бог, щоб хоча б їх нам вистачило для виконання плану прийому за державним замовленням. На мій погляд, Володимир Грабко від природи не є генератором, а є лише виконавцем чужих ідей, а тому може ефективно працювати лише за чиїмись прямими вказівками – у період мого ректорства такі вказівки давав йому (як проректору) я, а у період уже його ректорства їх давала йому ТІНЬ ТАБАЧНИКА – перший заступник міністра Євген Суліма. А після того, як він від моїх порад відмовився і зробив усе для того, щоб сформувати з мене лише критика, а ТІНЬ ТАБАЧНИКА щезла, наш ректор, який є лише регіональною проекцією цієї ТІНІ, робить одну помилку за іншою та майже у кожному своєму наказі порушує або Закон України про вищу освіту, або Постанову Кабінету Міністрів, або якийсь нормативний документ міністерства. І на мій погляд, чим скоріше Володимир Грабко зрозуміє, що він може задовільно працювати лише чиїмось заступником, і складе з себе повноваження ректора, тим буде краще і для нього самого, і для усього колективу нашого університету.