На основі мого подання, узгодженого з керівниками РІНЦ, нашим ректором Грабком було підписано договір з базою РІНЦ, в додатку до якого значилися лише два вище вказані журнали, які мали сайти і були представлені також на сайті Центральної науково-технічної бібліотеки імені Вернадського, а тому читачі мали можливість ознайомлюватись з матеріалами, розміщеними в усіх випусках цих журналів, виданими як у попередні роки, так і в році поточному.

І оскільки я розумів, що нині журнали, які не мають своїх сайтів, ніхто крім авторів публікацій в них, не читає, то, аби не підривати довіру до інших чотирьох наукових періодичних видань нашого університету, матеріали яких не були представлені на сайтах, я в додаток до договору з РІНЦ їх не включив, запропонувавши їх головним редакторам спочатку створити сайти і виставити на ці сайти усі опубліковані від дня заснування матеріали, а потім уже ставити питання про включення їх до бази РІНЦ. Інакше вони ризикують попасти в число наукових видань з нульовим імпакт-фактором (нагадаю, що імпакт-фактор періодичного наукового видання визначається як дріб, в знаменнику якого стоїть число опублікованих у цьому виданні наукових статей, а в чисельнику стоїть число посилань на ці статті, які мали місце в усіх виданнях, що входять до даної наукометричної бази). Нагадаю також, що до наукометричної бази РІНЦ входять більше 8 тисяч наукових журналів і збірників наукових праць, що нині видаються в 40 країнах світу і представлені в базі РІНЦ повноформатними текстами.

Але наш ректор Грабко за порадою проректора з наукової роботи Павлова, не порадившись зі мною і не звернувши увагу на те, що на щойно створених сайтах трьох із чотирьох інших наших періодичних наукових видань не виставлено увесь комплект матеріалів, які були опубліковані у цих виданнях, влітку 2014 року звернувся до керівництва наукометричної бази РІНЦ з пропозицією переглянути додаток до договору і замінити його новим додатком, в якому буде оговорено представлення у РІНЦ не лише тих двох журналів, що були включені у цей додаток при підписанні договору, але додатково будуть представлені і інші чотири періодичні наукові видання нашого університету, а саме – міжнародний науково-технічний журнал «Інформаційні технології та комп’ютерна інженерія», міжнародний науково-технічний журнал «Оптико-електронні інформаційно-енергетичні технології», філософський збірник «Sententiae (Cентенції)» та збірник наукових праць «Сучасні технології, матеріали і конструкції в будівництві».

З огляду на те, що ті два наукових журнали нашого університету, що були включені в додаток до договору з моменту його підписання, виглядали у наукометричній базі РІНЦ непогано, тобто мали значення імпакт-фактору більші ніж його мали дві третини інших наукових видань, що входять до цієї бази, її керівники погодились з розширенням списку наукових журналів нашого університету із 2-х до 6-и і підписали новий додаток до договору.

Тож сьогодні - через півроку після входження до наукометричної бази РІНЦ усіх наших 6-и наукових періодичних видань вони мають у цій базі наступні наукометричні показники:

№№ по порядку	Назва наукового видання	Кількість опублікованих статей	Кількість цитувань	Імпакт-фактор
1	Вісник Вінницького політехнічного інституту	1695	886	0,523
2	Наукові праці ВНТУ	408	115	0,282
3	Сентенції	91	19	0,209
4	Інформаційні технології та комп’ютерна інженерія	278	1	0,004
5	Оптико-електронні інформаційно-енергетичні технології	327	0	0
6	Сучасні технології, матеріали і конструкції в будівництві	349	0	0

Як видно із наведеної таблиці, в об’єктивності якої може переконатись будь-який член колективу нашого університету (та й інших теж), зареєструвавшись у базі РІНЦ, наукового авторитету ВНТУ у сьогоденних реаліях додають лише три наших періодичних наукових видання – «Вісник ВПІ», «Наукові праці ВНТУ» та «Сентенції». Що ж до інших трьох, які мають нульовий імпакт-фактор у наукометричній базі РІНЦ, то їх краще було б не виставляти напоказ у цій базі, оскільки вони наукового авторитету університету у такому форматі нині не додають. І при їх перереєстрації в якості фахових можуть виникнути проблеми, оскільки працівники ДАК та фахових експертних рад теж мають можливість вийти на сайт наукометричної бази РІНЦ. Тож включення їх ректором Грабком за ініціативою проректора з наукової роботи Павлова в додаток до договору ВНТУ з базою РІНЦ було кроком непродуманим та таким, за яким можуть настати невтішні для цих журналів наслідки.

Набагато краще було б для нашого університету, якби ректор з проректором виступили з ініціативою та посприяли входженню одного із цих наших наукових тематично-сконцентрованих журналів з міжнародним статусом до наукометричної бази Scopus, яка у першу чергу приймає до своїх рядів журнали саме з вузькою тематичною спрямованістю та з великою кількістю іноземних вчених у складі редколегії журналу. А за цими параметрами перевагу серед усіх наукових журналів нашого університету якраз має міжнародний науково-технічний журнал «Оптико-електронні інформаційно-енергетичні технології», одним із засновників та нинішніх керівників якого наряду з професором Кожем’яко є і проректор з наукової роботи Павлов. Тож саме проректору Павлову варто було б показати приклад і продемонструвати усім нам по-проректорськи, як треба розв’язувати задачу входження наукового журналу до наукометричної бази Scopus, членство у якій сьогодні стало синонімом елітарності наукового видання.

А дивлячись на приведену таблицю, можна бачити, що в базі РІНЦ науковці посилаються на кожну другу статтю із «Вісника ВПІ», на кожну четверту статтю із «Наукових праць ВНТУ» і на кожну п’яту статтю із «Сентенцій». Що ж до «Інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії», то зафіксовано у РІНЦ лише одне посилання на одну статтю, опубліковану у цьому журналі. А посилань на статті, опубліковані в «Оптико-електронних інформаційно-енергетичних технологіях» та у «Сучасних технологіях, матеріалах і конструкціях в будівництві», РІНЦ не виявив. Звичайно, дехто із авторів, що опублікували по декілька статей у цих наукових виданнях з посиланням у наступних своїх статтях на свої ж статті попередні, може обуритись з приводу того, що це РІНЦ не врахував. Але посилання на власні статті не враховуються не лише в РІНЦ – вони не враховуються і при визначенні наукометричних параметрів і в інших наукометричних базах, у тому числі і у базі Scopus.

До речі, для усіх нас, вихідців із радянської системи, в якій чим більше у науковця було публікацій, тим вищим був його науковий авторитет, характерним є один і той же недолік – ми, будучи науковими керівниками аспірантів і докторантів, намагаємось виступати співавторами і в усіх їхніх статтях, виконаних під нашим керівництвом, у той час як науковці університетів країн Заходу і Далекого Сходу поступають зовсім по-іншому – вони публікують одноосібно якісь потужні статті, а своїм аспірантам і докторантам дозволяють публікуватись без співавторства з керівником, але з посиланням на ту його статтю, в якій він заклав якісь основи того, що далі досліджує його аспірант чи докторант. І якщо, наприклад, у наукового керівника із західного університету є 4 докторанти, то після публікації кожним із них однієї статті у їхнього керівника з’являється 4 посилання на його основоположну статтю. А якщо науковий керівник 4 аспірантів із нашого університету опублікує 4 статті, підготовлених ним з кожним із його аспірантів, то в копілку посилань, необхідних для визначення імпакт-фактору, журнал, в якому опубліковані ці статті, за рахунок цих посилань автора на самого себе не додасть нічого. Як не додасть собі нічого цей науковий керівник у цьому випадку і до оцінки свого h-індексу (індексу Гірша). Тому нам усім треба брати на озброєння досвід наших західних колег – і тоді і значення індексів Гірша у кожного із нас поповзе стрімко вгору, і значення імпакт-фактору журналів, в яких ми публікуватимемо наряду зі своїми статтями і статті своїх учнів без співавторства з нами, теж стрімко поповзуть вгору у будь-якій із наукометричних баз, до якої входитимуть ці журнали.

А сьогодні у базі РІНЦ усі науково-педагогічні працівники нашого університету розмістились у діапазоні значень h-індексу від нуля до шести, причому на верхньому щаблі цього діапазону знаходиться лише один професор Штовба, у якого h=6, на щаблі зі значенням h=5 немає нікого, на щаблі зі значенням h=4 знаходяться два професори – Петро Лежнюк і Борис Мокін, на передостанньому щаблі зі значенням h=1 серед багатьох інших у цьому напрямку знаходиться і наш ректор Володимир Грабко, а на останньому щаблі зі значенням h=0 серед багатьох інших знаходиться і проректор з наукової роботи Сергій Павлов, який, до речі, має значення h=0 і у наукометричній базі Scopus, до публікування статей у журналах якої він нас активно і цілком слушно закликає.

Постскриптум: перед тим, як виставляти на сайт цей матеріал, я випадково дізнався, що Вчена рада Національного авіаційного університету обрала своїм головою не ректора. Я зателефонував до Києва доброму знайомому, котрий працює деканом у НАУ, і запитав - чи це правда. І він підтвердив, що дійсно Вчена рада НАУ таємним голосуванням обрала своїм головою не ректора, і що ініціював ці вибори сам ректор, котрий навіть не висував свою кандидатуру. Тож ректор НАУ став першим ректором в Україні, який, хоча і з деяким запізненням, але уже виконав відповідну норму Закону України про вищу освіту не лише по формі, але і по суті. І ректору нашого ВНТУ Володимиру Грабку, який вперто ігнорує вирішення цього питання в законній площині, варто було б і собі наслідувати ректора НАУ та зважитися нарешті на розв’язання питання обрання голови Вченої ради нашого університету у відповідності з вимогами Закону України про вищу освіту, що стало б його третім, хоча й запізнілим, але правильним кроком – нагадаю, що першим його правильним кроком стало заплановане на 1 березня відновлення факультетів, три роки тому незаконно ліквідованих, про що уже навіть видано відповідний наказ, а другим, хоча й теж запізнілим, але правильним кроком стало оголошення на засіданні ректорату про складення з себе, з проректорів та з директорів інститутів функцій завідувачів кафедр, підписання наказу про що очікується з дня на день.