Дисертацію вона подала для попереднього розгляду до Хмельницького національного університету ще у червні 2013 року, тобто ще до закінчення аспірантури, і першу доповідь на науковому семінарі профільної кафедри зробила у вересні 2013 року. Отримавши зауваження, протягом жовтня, листопада і першої половини грудня Наталія доопрацювала свою дисертацію і у грудні 2013 року зробила другу доповідь у Хмельницькому національному університеті тепер уже на міжкафедральному семінарі, на якому, звісно ж, отримала нову порцію зауважень, для врахування яких їй знадобилося ще кілька місяців.

Але коли вона, через два місяці, доопрацювавши дисертацію уже і з врахуванням зауважень, отриманих на міжкафедральному семінарі, прийшла у спецраду Хмельницького національного університету уже з офіційною заявою про допуск до захисту, то виявилось, що у спецради завершився термін повноважень, і треба чекати поки ДАК міністерства не перезатвердить її для роботи на новий термін.

Чекати довелось до середини осені, після чого розпочалася процедура допуску до захисту і наступного  розсилання автореферату та місячного очікування після розсилання для отримання відгуків на автореферат і дисертацію, яка згідно з новими вимогами уже була виставлена на сайті Хмельницького національного університету разом з відгуками офіційних опонентів – професора Благуна із Івано-Франківська та доцента Буяк із Тернополя.

І ось, нарешті, 28 березня відбувся захист цієї дисертації, яка носить назву: «Математичні моделі для прогнозування та управління процесами надходження грошових коштів від платних послуг університетів»

Із 19 членів спецради в засіданні взяли участь 16, а вів засідання голова цієї ради, професор Михайло Войнаренко, якого я на підставі спілкування під час попереднього розгляду дисертації Наталії Гончарук можу охарактеризувати як дуже вимогливого керівника, який сповідує ідеологію випускати на захист лише ті дисертації, в яких враховані усі основні зауваження, отримані дисертантом під час проходження попереднього захисту на профільній кафедрі та на міжкафедральному семінарі, тобто, які доведені дисертантом до такого вигляду, який уже не викликатиме «убивчої» критики з боку когось із членів ради.

До речі, Наталія Гончарук, доопрацьовуючи дисертацію для зняття зауважень, отриманих у Хмельницькому національному університеті на кафедральному та міжкафедральному наукових семінарах, та чекаючи перезатвердження спецради, час не гаяла марно, а за моїм завданням паралельно працювала ще й над оформленням тексту монографії за результатами своїх дисертаційних досліджень, котрі через програму роботи Науково-дослідної лабораторії проблем вищої школи, утвореної багато років тому спільним наказом Національної академії педагогічних наук України та Вінницького національного технічного університету під моїм науковим керівництвом, увійшли і до програми роботи Національної академії педагогічних наук України.

Видавництво Вінницького національного технічного університету подану і рекомендовану Вченою раду університету до опублікування монографію Наталії Гончарук оперативно надрукувало, тож перед початком захисту дисертації кожен член спецради в комплекті роздаткових матеріалів отримав і цю монографію, сам факт опублікування якої ще до захисту дисертації служив підтвердженням тому, що в дисертації ні плагіату, ні чогось такого, чого не варто було б бачити широкій науковій аудиторії, немає.

Доповідь по дисертації Наталія Гончарук зробила чітко і обґрунтовано, на усі запитання та на зауваження обох опонентів і у 7 відгуках на автореферат відповідала, демонструючи і знання і уміння «тримати удар», тож усі 16 членів спецради в оцінці її наукових досягнень були одностайними – усі 16 проголосували «За».

Загалом захист тривав дві з половиною години. Що мене у якійсь мірі навіть здивувало в процесі захисту – це те, що запитання Наталії Гончарук задали усі 16 членів спецради і усі 16 потім хоча б коротко, але виступили і дали свою оцінку тому, що вони почули – і це, незважаючи на суботу та на те, що захист був другим.

Повертався я до Вінниці із Хмельницького в гарному настрої, тож навіть ті вибоїни на дорозі, які мені дуже не подобалися під час поїздки із Вінниці до Хмельницького вранці, уже не дратували, а сприймалися як свого року плата за успішний захист моєї аспірантки.

До речі, Наталія Гончарук, яка поступала до мене в аспірантуру, ще будучи Наталією Желюк, що мала титул «Міс Наука ВНТУ», стала 30-ю у множині тих аспірантів і докторантів, які під моїм науковим керівництвом виконали дослідження і написали та захистили свої кандидатські чи докторські дисертації.