Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


22 серпня 2015

Саме так - двадцять четвертого серпня нинішнього року Україна буде відзначати двадцять четверту річницю своєї незалежності, і такого співпадіння дати проголошення незалежності і річниці вона у своїй історії більше уже не матиме.

Відстань між цими датами від дня проголошення Незалежності України кожного року зменшувалась, супроводжуючись зменшенням економічного потенціалу нашої держави і погіршенням життєзабезпечення її громадян. І ось ця відстань стала рівною нулю, що з позицій метрики можна розцінювати як досягнення нашою державою мінімуму економічного потенціалу і мінімуму в нормах життєзабезпечення громадян. І оскільки, починаючи з наступного року, ця відстань почне нарешті збільшуватись, то можна сподіватись, що і економічний потенціал нашої держави теж почне збільшуватись, викликаючи збільшення і норм життєзабезпечення громадян.

Коли у 1991 році Україна отримала державну незалежність, то багато хто говорив, що це сталося всупереч законам історичного розвитку, оскільки усі держави домагались незалежності в боротьбі, що супроводжувалась пролиттям крові і погіршенням умов життя громадян, а ми свою незалежність отримали, не проливши ні каплі крові і не зламавши економіку.

Але ось уже півтора року усе те, чим в історичному плані супроводжується шлях будь-якої держави до незалежності, ми в Україні маємо – і кров проливається на значній частині території держави і економіка падає у зв’язку з випадінням з неї потенціалу Донбасу і втечею інвесторів, які бояться розширення військових дій на всю Україну в разі, якщо Росія, яка нині підтримує донецьких сепаратистів зброєю, коштами і добровольцями, піде на Україну відкритою війною з застосуванням ракет і авіації, ударами яких може бути знищено усе те, що розбудують інвестори.

Нині усі громадяни України умовно розділились на 4 групи, одна з яких вважає, що треба махнути рукою на Донбас, надавши йому можливість стати ніким не визнаною «сірою» республікою на кшталт молдавського «Придністров’я», і зосередити зусилля народу на тому, щоб на усій іншій території України розбудовувати державу європейського типу.

Представники другої групи пропонують віддати підконтрольну сепаратистам територію Донбасу Росії, наслідувавши Фінляндію, яка у 1940 році, програвши війну Радянському Союзу, погодилась на анексію Карелії і Виборгського району та взяла зобов’язання не вступати у військові блоки, націлені проти Радянського Союзу, а після цього розбудувала державу з одним з найвищих рівнів життя у Європі.

Представники третьої групи пропонують погодитись на підписання мирної угоди з сепаратистами і всеохоплюючої амністії усім учасникам бойових дій, наслідуючи Іспанію часів керівництва нею генерала Франко, з обов’язковою передачею в регіони більшості властних повноважень і відмовою від інтеграції в Європу, оскільки керівники Донбасу у цьому випадку своєю політикою нас міцно прив’яжуть до Росії.

І, нарешті, представники четвертої групи пропонують розпочати повномасштабний наступ на сепаратистів у Донбасі, і в разі, якщо Росія у відповідь на заклики сепаратистів піде на нас відкритою війною, прийняти виклик і боротись до останнього українця за свободу і незалежність України.

До найгірших наслідків, на мій погляд, може привести саме такий розвиток подій, який викличе відкриту війну з Росією, яка завдяки наявності на озброєнні великої кількості тактичних ракет та потенціалу авіації, що є більшим у десятки разів за потенціал авіації українських збройних сил, дуже швидко зруйнує не лише наші головні міста, але і наші атомні електростанції. А попадання ракет чи бомб в ядерні реактори приведе до теплових вибухів цих реакторів на кшталт вибуху ядерного реактора на Чорнобильській АЕС, що зробить непридатними для життя території усього Причорномор’я, де є дві діючі атомні електростанції, та Волині, Полісся і Поділля, на території яких теж є дві діючі атомні електростанції. І саме такого розвитку подій найбільше бояться усі європейські держави, адже вітри радіацію зі зруйнованих українських АЕС донесуть і на їхні території. Цим і обумовлене те, що держави Європи і США відмовляються надати нам зброю наступального характеру, аби володіння нею не викликало бажання у деяких гарячих головах серед керівництва України піти на Росію відкритою війною.

Ми могли б сьогодні займати по відношенню до Росії більш жорстку позицію, якби після народження держави не погодились знищити усю атомну і ракетну зброю, якою володіла Україна після отримання незалежності. І я та Степан Хмара, будучи членами парламентського комітету по розробці стратегії забезпечення безпеки України, виступали жорстко проти ліквідації атомного і ракетного потенціалу України, за що нас і вивели зі складу цього комітету, оскільки і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма під впливом заяв США і Росії, що вони гарантуватимуть нам недоторканість, та під впливом академіка Ігоря Юхновського, який тоді був першим віце-прем’єром у Кучми та авторитетним фізиком, і який заявляв тоді, що ми не здатні будемо забезпечити підтримання атомних боєголовок у стані придатності для використання, підписали документи про ядерне та ракетне роззброєння і одразу ж дали старт знищенню ядерно-ракетного потенціалу України. Я тоді просив залишити хоча б з десяток тактичних ракет з ядерними боєголовками з можливістю їх доставки до Москви за 6 хвилин, аби росіяни знали, що ми їх теж можемо дістати, що зупиняло б їх від агресивних дій проти України, але ні президент, ні прем’єр-міністр, ні навіть парламентська опозиційна Народна рада та її формальний лідер Ігор Юхновський та моральний лідер В’ячеслав Чорновіл не захотіли ні мене, ні Степана Хмару слухати. Тому-то тепер у нас немає ніяких перспектив виграти у Росії відкриту війну, адже вона має набагато більшу армію, набагато більше сучасних видів зброї, набагато більшу територію і набагато більший економічний потенціал. Особливо ж з врахуванням ще й того фактору, що на відкрите військове протистояння з Росією на нашу підтримку ні Європа, ні США не підуть.

За третім напрямом розвитку Україна, на жаль, залишається залежною від Росії і, до того ж, є небезпека розповзання сепаратизму в інші регіони України. Та й єдність країни буде чисто умовною, оскільки жителі тієї частини Донбасу, де правлять сепаратисти, навряд чи нормально відноситимуться і після примирення до жителів центру і заходу України, оскільки усі свої негаразди вони приписують українським військовим, які, керуючись бажанням нашої держави зберегти цілісність, приносять їм розруху і примушують їх відмовитись від звичного укладу життя.

Тож скоріш за все ситуація буде розвиватись за першим сценарієм з можливим переходом після місцевого референдуму на Донбасі до другого сценарію, в якому поєднається і втрата частини території і збереження можливості європейського розвитку України. Але я хочу запевнити вас, шановні читачі, що за будь якого сценарію держава Україна уже не зникне зі світової мапи і рано чи трохи пізніше, можливо навіть переживши приниження, набуде європейського рівня демократії і життя, як їх набули, переживши стадію приниження, такі нині потужні країни як Німеччина, Японія, Італія і Фінляндія.

А на закінчення цього матеріалу я хочу поздоровити усіх, хто мене читає, з наступаючим святом Дня Незалежності України і побажати усім віри у світле майбутнє нашої держави, до створення якої у 1991 році був причетним і я, про що свідчить список народних депутатів України, які проголосували 24 серпня 1991 року за утворення незалежної української держави, який розміщено на внутрішній стіні Верховної Ради України біля панорамної картини голосування, в якому закарбоване і моє прізвище.

Версія для друку


[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
[29.10.2019] То що ж ми знаємо про Маннергейма та його вклад в становлення фінської держави?
[06.10.2019] Як виглядає наш ВНТУ на фоні інших ЗВО зі статусом національного
[09.09.2019] Об’єктивності, справедливості та історичної правди заради, або нехай Наглядова рада університету нас розсудить
[30.07.2019] Чому я - доктор наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки - голосував за Зеленського і його партію?
[22.06.2019] А може доцільніше піти іншим шляхом?
[23.05.2019] Перші враження від перших кроків
[22.04.2019] Кілька аргументів до пояснення, чому я, правильно визначивши тенденцію, помилився в числах
[07.04.2019] Розповідь про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2018-му
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.