Відстань між цими датами від дня проголошення Незалежності України кожного року зменшувалась, супроводжуючись зменшенням економічного потенціалу нашої держави і погіршенням життєзабезпечення її громадян. І ось ця відстань стала рівною нулю, що з позицій метрики можна розцінювати як досягнення нашою державою мінімуму економічного потенціалу і мінімуму в нормах життєзабезпечення громадян. І оскільки, починаючи з наступного року, ця відстань почне нарешті збільшуватись, то можна сподіватись, що і економічний потенціал нашої держави теж почне збільшуватись, викликаючи збільшення і норм життєзабезпечення громадян.

Коли у 1991 році Україна отримала державну незалежність, то багато хто говорив, що це сталося всупереч законам історичного розвитку, оскільки усі держави домагались незалежності в боротьбі, що супроводжувалась пролиттям крові і погіршенням умов життя громадян, а ми свою незалежність отримали, не проливши ні каплі крові і не зламавши економіку.

Але ось уже півтора року усе те, чим в історичному плані супроводжується шлях будь-якої держави до незалежності, ми в Україні маємо – і кров проливається на значній частині території держави і економіка падає у зв’язку з випадінням з неї потенціалу Донбасу і втечею інвесторів, які бояться розширення військових дій на всю Україну в разі, якщо Росія, яка нині підтримує донецьких сепаратистів зброєю, коштами і добровольцями, піде на Україну відкритою війною з застосуванням ракет і авіації, ударами яких може бути знищено усе те, що розбудують інвестори.

Нині усі громадяни України умовно розділились на 4 групи, одна з яких вважає, що треба махнути рукою на Донбас, надавши йому можливість стати ніким не визнаною «сірою» республікою на кшталт молдавського «Придністров’я», і зосередити зусилля народу на тому, щоб на усій іншій території України розбудовувати державу європейського типу.

Представники другої групи пропонують віддати підконтрольну сепаратистам територію Донбасу Росії, наслідувавши Фінляндію, яка у 1940 році, програвши війну Радянському Союзу, погодилась на анексію Карелії і Виборгського району та взяла зобов’язання не вступати у військові блоки, націлені проти Радянського Союзу, а після цього розбудувала державу з одним з найвищих рівнів життя у Європі.

Представники третьої групи пропонують погодитись на підписання мирної угоди з сепаратистами і всеохоплюючої амністії усім учасникам бойових дій, наслідуючи Іспанію часів керівництва нею генерала Франко, з обов’язковою передачею в регіони більшості властних повноважень і відмовою від інтеграції в Європу, оскільки керівники Донбасу у цьому випадку своєю політикою нас міцно прив’яжуть до Росії.

І, нарешті, представники четвертої групи пропонують розпочати повномасштабний наступ на сепаратистів у Донбасі, і в разі, якщо Росія у відповідь на заклики сепаратистів піде на нас відкритою війною, прийняти виклик і боротись до останнього українця за свободу і незалежність України.

До найгірших наслідків, на мій погляд, може привести саме такий розвиток подій, який викличе відкриту війну з Росією, яка завдяки наявності на озброєнні великої кількості тактичних ракет та потенціалу авіації, що є більшим у десятки разів за потенціал авіації українських збройних сил, дуже швидко зруйнує не лише наші головні міста, але і наші атомні електростанції. А попадання ракет чи бомб в ядерні реактори приведе до теплових вибухів цих реакторів на кшталт вибуху ядерного реактора на Чорнобильській АЕС, що зробить непридатними для життя території усього Причорномор’я, де є дві діючі атомні електростанції, та Волині, Полісся і Поділля, на території яких теж є дві діючі атомні електростанції. І саме такого розвитку подій найбільше бояться усі європейські держави, адже вітри радіацію зі зруйнованих українських АЕС донесуть і на їхні території. Цим і обумовлене те, що держави Європи і США відмовляються надати нам зброю наступального характеру, аби володіння нею не викликало бажання у деяких гарячих головах серед керівництва України піти на Росію відкритою війною.

Ми могли б сьогодні займати по відношенню до Росії більш жорстку позицію, якби після народження держави не погодились знищити усю атомну і ракетну зброю, якою володіла Україна після отримання незалежності. І я та Степан Хмара, будучи членами парламентського комітету по розробці стратегії забезпечення безпеки України, виступали жорстко проти ліквідації атомного і ракетного потенціалу України, за що нас і вивели зі складу цього комітету, оскільки і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма під впливом заяв США і Росії, що вони гарантуватимуть нам недоторканість, та під впливом академіка Ігоря Юхновського, який тоді був першим віце-прем’єром у Кучми та авторитетним фізиком, і який заявляв тоді, що ми не здатні будемо забезпечити підтримання атомних боєголовок у стані придатності для використання, підписали документи про ядерне та ракетне роззброєння і одразу ж дали старт знищенню ядерно-ракетного потенціалу України. Я тоді просив залишити хоча б з десяток тактичних ракет з ядерними боєголовками з можливістю їх доставки до Москви за 6 хвилин, аби росіяни знали, що ми їх теж можемо дістати, що зупиняло б їх від агресивних дій проти України, але ні президент, ні прем’єр-міністр, ні навіть парламентська опозиційна Народна рада та її формальний лідер Ігор Юхновський та моральний лідер В’ячеслав Чорновіл не захотіли ні мене, ні Степана Хмару слухати. Тому-то тепер у нас немає ніяких перспектив виграти у Росії відкриту війну, адже вона має набагато більшу армію, набагато більше сучасних видів зброї, набагато більшу територію і набагато більший економічний потенціал. Особливо ж з врахуванням ще й того фактору, що на відкрите військове протистояння з Росією на нашу підтримку ні Європа, ні США не підуть.

За третім напрямом розвитку Україна, на жаль, залишається залежною від Росії і, до того ж, є небезпека розповзання сепаратизму в інші регіони України. Та й єдність країни буде чисто умовною, оскільки жителі тієї частини Донбасу, де правлять сепаратисти, навряд чи нормально відноситимуться і після примирення до жителів центру і заходу України, оскільки усі свої негаразди вони приписують українським військовим, які, керуючись бажанням нашої держави зберегти цілісність, приносять їм розруху і примушують їх відмовитись від звичного укладу життя.

Тож скоріш за все ситуація буде розвиватись за першим сценарієм з можливим переходом після місцевого референдуму на Донбасі до другого сценарію, в якому поєднається і втрата частини території і збереження можливості європейського розвитку України. Але я хочу запевнити вас, шановні читачі, що за будь якого сценарію держава Україна уже не зникне зі світової мапи і рано чи трохи пізніше, можливо навіть переживши приниження, набуде європейського рівня демократії і життя, як їх набули, переживши стадію приниження, такі нині потужні країни як Німеччина, Японія, Італія і Фінляндія.

А на закінчення цього матеріалу я хочу поздоровити усіх, хто мене читає, з наступаючим святом Дня Незалежності України і побажати усім віри у світле майбутнє нашої держави, до створення якої у 1991 році був причетним і я, про що свідчить список народних депутатів України, які проголосували 24 серпня 1991 року за утворення незалежної української держави, який розміщено на внутрішній стіні Верховної Ради України біля панорамної картини голосування, в якому закарбоване і моє прізвище.