У відповідь йому я сказав: «Ні! Не даремно! І ось чому!»

По-перше, я запропонував професору згадати, як я критикував ректора Грабка за те, що він ліквідував факультети, і як, не витримавши цієї критики, що звучала на моєму сайті упродовж кількох років, він таки відновив факультети, повернувши нашому університету європейську структуру. Тож виходить, що ця критика принесла позитивний результат.

По-друге, я запропонував професору згадати, як я критикував ректора Грабка за те, що він, ігноруючи вимоги нового Закону України про вищу освіту, яким, починаючи з 6 вересня 2014 року, заборонялось в університеті посідати на будь-яких засадах дві посади з адміністративно-управлінськими функціями, продовжував і після 6 вересня і сам виконувати ще й обов’язки завідувача кафедри, і дозволяв бути ще й завідувачами кафедр і проректорам та деканам, але через півроку після вступу в силу цього закону під градом моїх нагадувань про необхідність його дотримуватись таки склав з себе повноваження завідувача кафедри і змусив проректорів та деканів також скласти з себе повноваження завідувачів кафедр. Тож виходить, що і ця критика принесла позитивний результат.

По-третє, я запропонував професору згадати, як я критикував ректора Грабка за те, що він за рахунок подвоєння встановленої самим собі додаткової надбавки довів свою ректорську зарплату до розміру у 20 тисяч 338 гривень на місяць, чим перевищив на 4 тисячі гривень дозволену йому нормативними документами подвійну зарплату у розмірі 16 тисяч гривень, і як, не витримавши цієї критики, що звучала на моєму сайті майже рік, він таки зменшив розмір своєї зарплати до 16 тисяч гривень, скасувавши оту встановлену раніше самим собі додаткову надбавку, яка за рахунок подвоєння виводила його зарплату протягом 2013 року і частини 2014 року за межі 20 тисяч гривень. Тож виходить, що і ця критика принесла позитивний результат, оскільки завдяки їй було досягнуто в перерахунку на рік майже 50 тисяч гривень економії коштів спецфонду університету, які стало можливим після цього витратити на інші цілі. Тож, якби в кожному із 300 українських державних вищих навчальних закладів знайшовся мій послідовник, який би у такий же спосіб теж приніс своєму ВНЗ річний економічний ефект у 50 тисяч гривень, то у системі вищої освіти було б зекономлено 15 мільйонів гривень, які можна було б витратити на інші цілі. То хіба таку критику можна вважати даремною?

Але є ще й інший наслідок у цієї критики – знаючи, що я уважно стежу за законністю рішень, що ним приймаються, ректор Грабко в останній час почав більш уважно ставитись до перевірки того, чи не виходять його рішення за межі правового поля. А це теж дає привід вважати, що моя критика не пропала даремно.

Однак, вислухавши приведені вище аргументи, мій співрозмовник зауважив, що головної своєї мети – недопущення переобрання ректора Грабка на другий термін ректорства я усе ж таки не досяг, оскільки і міністр проігнорував мої критичні зауваження на адресу Грабка і допустив його до участі у виборах, і колектив університету, віддавши йому 58% голосів уже у першому турі виборів, теж їх проігнорував. І чи не буде мені некомфортно працювати в університеті після цього, особливо ж в умовах, коли ректор Грабко зробить так, щоб мене не включили до складу Вченої ради університету?

На це я відповів шановному професору так – працювати в умовах нелюбові до мене безпосереднього начальства, перебуваючи на будь-якому щаблі кар’єрної драбини, для мене завжди було нормою – згадайте, коли я був народним депутатом України, то з парламентської трибуни і в засобах масової інформації критикував президентів і прем’єр-міністрів держави, які стояли наді мною на щабель вище; коли перестав бути членом Верховної Ради України і став працював лише ректором, то з трибуни ректорських зібрань і в засобах масової інформації критикував міністрів освіти і науки та їх заступників, які стояли наді мною на щабель вище; коли перестав бути ректором і став працювати рядовим професором, то переключився на критику ректора, який теж стоїть наді мною на щабель вище – і я ніколи не зациклювався на тому, які наслідки нестиме для мене моя критика – головним для мене було висловлення своєї громадянської позиції, в основу якої закладено принцип, що усі посадовці, керуючи, зобов’язані дотримуватись чинного законодавства, оскільки демократія – це диктатура закону. А тому я нормально працюватиму у колективі і далі, продовжуючи критикувати усе те в університеті, що йтиме врозріз з нормами чинного законодавства і моралі.

А щодо участі в роботі Вченої ради університету, то, по-перше, я з моїми знаннями законів і досвідом керівництва університетом їй більше потрібен, ніж вона мені, а по-друге, я братиму у її засіданнях участь навіть у тому випадку, якщо мене до її складу не включать – на це дає мені право і Закон України про вищу освіту, який вимагає дотримання принципів прозорості і демократії в роботі усіх органів керівництва університетом, і мандат радника Президії Національної академії педагогічних наук України, який наділяє мене правом бути присутнім на усіх освітянських заходах, і статус екс-ректора університету, який наділяє мене моральним правом бути присутнім під час прийняття усіх рішень, як націлених на вирішення питань сьогодення, так і націлених на вирішення питань розвитку університету у майбутньому, з метою сприяти прийняттю саме таких рішень, які не приведуть до втрати університетом тих вершин, які були досягнуті ним за часів мого ректорства.

І я впевнений, що до моєї критики ректор Грабко відноситиметься з кожним днем усе уважніше, оскільки після початку другого терміну ректорства кожний наступний день буде наближати його до завершення ректорської кар’єри і переходу до когорти рядових професорів, тож йому буде не байдуже, як сприйматимуть його колеги після того, як його ректорство завершиться. Я не виключаю навіть того, що з часом він сам ініціюватиме, щоб я став головою Вченої ради університету і допомагав йому уникати прийняття хибних рішень.

А що стосується позиції міністра Квіта, який допустив ректора Грабка до участі у виборах ректора на другий термін, незважаючи на оприлюднені мною порушення останнім Закону України про вищу освіту та статутних норм, то на це я відповім так – міністр не звернув уваги на мої звинувачення на адресу Грабка у корупційних діях тому, що ректор Грабко не відноситься до державних службовців, на яких наші правоохоронні органи і органи судочинства, як виявилось, лише і розповсюджують норми Закону України про запобігання корупції, і не став застосовувати вимоги статті 58 Закону України про вищу освіту, якими забороняється науково-педагогічним працівникам порушувати чинне законодавство, тому що хоч ректор і є науково-педагогічним працівником, але стосовно його виборів прописана зовсім інша процедура, в якій немає зобов’язання не порушувати чинне законодавство. До речі, кваліфікувавши деякі дії нашого ректора Грабка як такі, що можна віднести до корупційних, я у такий спосіб намагався залишити порушення ним законодавства і статутних норм в полі адміністративних стягнень, оскільки якби я зробив наголос на зловживанні службовим становищем і перевищенні службових повноважень, то перевів би дії ректора на поле, контрольоване Кримінальним Кодексом України, в якому є і стаття про зловживання службовим становищем, і стаття про перевищення службових повноважень.

Ну а відносно того, чому колектив університету більшістю голосів підтримав Грабка на виборах, то тут відповідь дуже проста – за 5 попередніх років ректорства Грабко нікого ні за які порушення не покарав, тож не дивно, що такий ректор цілком влаштовує усіх, особливо ж за умови, що за попередніх ректорів університет здобув настільки високий запас стійкості, який дозволяє колективу не особливо перейматись за своє майбутнє навіть в умовах реформаторського шторму, обумовленого зміною переліку спеціальностей і необхідністю переробляти усі навчальні плани та трансформувати кафедри і факультети.