Свій аналіз справедливості встановлених квот я почну з цитування одного із пунктів «Положення про Вчену раду ВНТУ», який з прив’язкою до назви нашого університету повторює слово в слово текст Статті 36 Закону України про вищу освіту, якою визначена структура Вченої ради вищого навчального закладу і відповідна частина якої виписана так: «До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами керівник вищого навчального закладу, його заступники, керівники факультетів (навчально-наукових інститутів), учений секретар, директор бібліотеки, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування та виборних органів первинних профспілкових організацій працівників вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють наукових, науково - педагогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів філософії, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників вищого навчального закладу і які працюють у ньому на постійній основі, виборні представники аспірантів, докторантів, слухачів, керівники виборних органів первинних профспілкових організацій студентів та аспірантів, керівники органів студентського самоврядування вищого навчального закладу відповідно до квот, визначених статутом вищого навчального закладу».

А тепер давайте підрахуємо, скільки членів Вченої ради ВНТУ повинні бути у її складі за посадами, про які в Статті 36 Закону України про вищу освіту не вказується, що усі ці посади повинні бути заповненими штатно, що у свою чергу не виключає посідання якоїсь із них за сумісництвом - отож: ректор -1, проректори – 5, декани факультетів – 7, директор інституту екології та моніторингу довкілля – 1, учений секретар – 1, головний бухгалтер – 1, директор бібліотеки – 1, голова профкому працівників університету – 1, всього – 18. Тож усі інші квоти необхідно було визначати із різниці 89-18=71, а не із різниці 89-14=75, як це зроблено розробниками квот. Тож виходить, що усі квоти необхідно перераховувати і затверджувати заново. У цьому місці аналізу, я ще раз звертаю увагу на те, що необхідність працювати штатно на одній із посад в університеті як згідно з Законом України про вищу освіту, так і згідно з «Положенням про Вчену раду ВНТУ» розповсюджується лише на виборних представників структурних підрозділів і не розповсюджується на тих, хто входить до складу Вченої ради за посадою.

Поняття АУП (адміністративно-управлінський персонал) було введене ще в радянські часи, коли ні ректор, ні проректори, ні штатні директори або штатні декани не входили в число науково-педагогічних працівників – саме оця категорія плюс начальники відділів і складали АУП. І нині ректор, проректори, декани факультетів і директори інститутів, хоч на них і розповсюджуються права науково-педагогічних працівників, але все одно вони і є основою університетського АУП. І оскільки усі вони уже увійшли до складу Вченої ради ВНТУ за посадами, то вводити ще додаткову квоту для АУП, як це зробили розробники квот у нашому університеті, є кроком не логічним, особливо з погляду ще й на те, що начальники відділів не є вченими і взагалі-то у Вченій раді в процесі прийняття нею рішень їм робити нічого. Їх потрібно лише запрошувати бути присутніми на засіданнях Вченої ради університету, аби вони із перших уст чули про усі ті рішення, які приймає Вчена рада. Саме так поступають у Національній академії педагогічних наук України, у якій начальники відділів не входять до складу Президії академії, але їх присутність на засіданнях Президії є обов’язковою.

І уже за межами будь-якої логіки є виділення квот входження до Вченої ради у ВНТУ для працівників АГЧ (адміністративно-господарської частини), адже при усій повазі до комендантів навчальних корпусів і гуртожитків, прибиральниць, вахтерів, слюсарів, теслярів, двірників, сантехніків і електриків я не бачу доцільності включення їхніх представників до складу Вченої ради університету, яка розробляє стратегію розвитку університету і обирає за конкурсом та присвоює вчені звання доцента і професора. На мій погляд достатньо включення представників цих категорій працівників лише до складу делегатів Конференції трудового колективу та вищих профспілкових органів.

Натомість розробники квот у ВНТУ, які ці квоти виділили і для АГЧ і додатково для АУП, зовсім забули про те, що університет згідно зі Статтями 3, 5 і 26 Закону України про вищу освіту є регіональним центром вищої освіти, науки і культури, а також має сертифікат входження до переліку наукових організацій України, про що не може не пам’ятати колишній проректор з наукової роботи Володимир Грабко, тому квоти для входження до Вченої ради повинні виділятись і працівникам НДЧ (науково-дослідної частини) і працівникам Головного центру виховної роботи з його Мистецьким та культурно-просвітницьким центром і колективом митців, які проводять клубну роботу зі студентами. Адже лише НТЦ, керований кандидатом технічних наук Віктором Стейскалом, який входить до структури НДЧ, у своєму складі має більше десятка наукових співробітників, та й представництво у Вченій раді університету інших наукових підрозділів теж не завадило б – ну хоча б одне місце у її складі необхідно було б виділити для аспірантів, котрих у нашому університеті є майже сотня і котрі є науковцями у чистому вигляді, і про яких сказано, що вони повинні мати своє представництво у Вченій раді не лише в Статті 36 Закону України про вищу освіту, але і в пункті 2.1 «Положення про Вчену раду ВНТУ», в чому не складно переконатись, переглянувши ще раз приведену вище цитату.

Ну і на завершення аналізу я звертаю, вашу увагу, шановні мої читачі, по-перше, на те, що у «Положенні про Вчену раду ВНТУ» написано – цитую: «2.3. Виборні представники з числа працівників ВНТУ обираються Конференцією трудового колективу університету за поданням структурних підрозділів, у яких вони працюють, а виборні представники з числа студентів обираються студентами шляхом прямих таємних виборів». А, по-друге, я звертаю вашу увагу ще й на те, що у відділі кадрів у трудовій книжці кожного науково-педагогічного працівника, який не входить до АУП, на підставі наказу, виданого ректором, записано, що він працює асистентом, старшим викладачем, доцентом, професором чи завідувачем конкретної кафедри, яка є згідно з пунктом 5 Статті 33 Закону України про вищу освіту «базовим структурним підрозділом вищого навчального закладу». І ні у наказі про зарахування на посаду, ні у трудовій книжці працівника не вказується до якого факультету чи інституту відноситься ця кафедра. І якщо кафедра передається з одного факультету до іншого, то її працівників цілком справедливо не примушують писати нові заяви про прийом на роботу і не примушують знову проходити процедуру конкурсного переобрання у зв’язку з переходом кафедри на інший факультет.

А наслідком із вище висловленого є те, що розробники квот входження до Вченої ради університету представників його структурних підрозділів не мали права, по-перше, виділяти квоти на факультети, а зобов’язані були визначати квоти для кафедр, а по-друге, не мали права вимагати затверджувати конкретні кандидатури під виділені квоти таємним голосуванням на загальних зборах факультетів, оскільки таємне голосування згідно з Законом України про вищу освіту розповсюджується лише на представників студентства, котрі рекомендуються до входження у Вчену раду університету студентськими колективами факультетів, до складу яких вони зараховані за наказом, та на остаточне затвердження членами Вченої ради рекомендованих представників структурних підрозділів і студентів, яке повинне здійснюватись таємним голосуванням виключно лише делегатами Конференції трудового колективу на її засіданні у повному складі, а не факультетськими частинами.

Тож, в разі, якщо Вчена рада ВНТУ буде затверджена на основі тих квот, що уже визначені їх авторами, то вона буде не легітимною, і усі її рішення, висловлюючись юридичною мовою, будуть нікчемними. А тому є сенс питання визначення квот до Вченої ради ВНТУ для структурних підрозділів (як і документ, який називається: «Положення про порядок обрання виборних представників із числа працівників, студентів та інших учасників освітнього процесу ВНТУ у Вченій раді Вінницького національного технічного університету») розглянути повторно аби врахувати викладені вище зауваження. Тим паче, що засідання Конференції трудового колективу, що проходило 12 листопада, на якому ці квоти та це «Положення…» затверджувались, було неправомочним приймати рішення, оскільки воно розпочалося без наявності кворуму, на чому навіть наголосив головуючий на засіданні Конференції в.о. ректора Володимир Грабко, який однак запропонував розпочати роботу в надії на те, що необхідна для кворуму кількість делегатів підійде в процесі роботи. Але і закінчилося засідання Конференції без доповіді голови мандатної комісії про наявність кворуму в 104 делегати, що свідчить про те, що необхідна кількість делегатів до завершення роботи Конференції так і не підійшла.

Постскриптум: на мій погляд, для мене – екс-ректора університету, який успішно очолював його протягом 21 року, утворивши на базі політехнічного інституту технічний університет та домігшись для нього статусу національного, який є одним із засновників незалежної української держави, оскільки з 1990-го по 1994 рік був народним депутатом України, який найліпше у ВНТУ розуміється на законодавчих і нормотворчих актах вищої школи, оскільки у Верховній Раді УРСР 12-го скликання та Верховній Раді України 1-го скликання, працюючи головою підкомісії з вищої освіти, сам брав активну участь в освітній та науковій законотворчості, а до цього протягом двох з половиною років відпрацював директором науково-методичного кабінету з вищої освіти Мінвузу УРСР, який є єдиним в університеті академіком Національної академії педагогічних наук України і радником її президії та науковим керівником спільної з цією академією науково-дослідної лабораторії проблем вищої школи, для блага університету і без додаткового нагадування автори квот зобов’язані були виділити персональну квоту, що було б і корисно для університету і справедливо і, я впевнений, знайшло б підтримку у делегатів Конференції трудового колективу.