Слід відзначити, що колектив щотижневика «Освіта» уже багато років визначає лауреатів цього конкурсу, серед яких кілька разів ще у часи ректорства у Вінницькому національному технічному університеті, що завершились у 2010 році, був і я.

І ось, розвернувши вище вказаний номер щотижневика «Освіта» і ознайомившись з лауреатами 2015 року, я серед них знову побачив і своє прізвище у номінації «Засвіти вогонь», де вказано, що – далі цитую: «Бориса Мокіна, професора Вінницького національного технічного університету за 14 книгу: «Продовження електронного вибіркового літопису, або ВНТУ в період трансформації диктатури в освіті в хаос (вересень 2012 року – грудень 2015 року) [2015]» визнано кращим освітянином року лауреатом відзнаки «Засвіти вогонь».

Слід зазначити, що матеріали, які склали зміст цієї книги, публікувались мною окремими розділами на моєму персональному сайті mokin.com.ua упродовж 2013, 2014 та 2015 років. І, до речі, ця книга під вище вказаною назвою у повному викладі теж розміщена на цьому ж сайті в інформаційному блоці, до усіх матеріалів якого є вільний доступ.

Колектив щотижневика «Освіта» свій щорічний конкурс проводить з використанням думок своїх читачів, що проживають у різних містах України і працюють у різних освітянських організаціях та установах, а тому стати лауреатом цього конкурсу можна лише у випадку, коли авторські матеріали є цікавими не лише працівникам освітянської установи чи організації, в якій працює автор, але і працівникам інших установ та організацій, розміщених в інших населених пунктах України. Тож отримане лауреатство дає мені право констатувати, що моя 14-а книга із започаткованої у 1991 році історико-публіцистичної серії літописного характеру хоч і присвячена в основному подіям, які мали місце у Вінницькому національному технічному університеті, але є цікавою не лише працюючим у ВНТУ.

А завершити цей матеріал я хочу спогадами про те, що 10 років тому за зміст 9 книги із цієї історико-публіцистичної серії, яка називається: «Друге дихання, або з чужої пісні слова не викинеш» і вийшла ще у паперовому варіанті, але має і електронний аналог, теж розміщений на моєму персональному сайті, мене було нагороджено журналістською премією імені Костянтина Гришина, а ще через рік за сукупністю перших 10 книг із цієї історико-публіцистичної серії мене було нагороджено Золотою медаллю Національної спілки журналістів України. І ці нагороди дають мені право вважати, що і журналістом я є непоганим, і що час на написання своїх журналістських матеріалів, який я відриваю від часу, присвяченого написанню наукових праць та навчальних посібників, я теж витрачаю недаремно, хоча неприємностей від журналістської діяльності маю набагато більше ніж радості, оскільки народна мудрість про те, що «Правда очі коле!» – не втратила своєї актуальності і по-сьогодні, про що свідчить і не обрання мене – екс-ректора та єдиного у ВНТУ академіка до складу Вченої ради університету, і те, що керівникам українського парламенту довго довелось у четвер 4 лютого 2016 року умовляти народних депутатів України, аби вони віддали свої голоси за проект Закону України про внесення змін до Кримінального Кодексу України (щодо додаткових заходів по захисту професійної діяльності журналістів).