Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


11 березня 2016

Нині у розпалі дискусії по змісту документів, підписаних керівниками нашого міністерства для виконання вченими, що працюють у вищих навчальних закладах України. Особливо різнополюсні судження викликали положення про присвоєння вчених звань та проект документу про переатестацію на відповідність нормам цього положення доцентів і професорів, що отримали свої вчені звання раніше.

В принципі це положення по більшості позицій мало чим відрізняється від своїх попередників – різниця лише в тому, що здобувачам вчених звань доцента і професора потрібно мати сертифікат про знання англійської мови на рівні В2, мати певну кількість публікацій в наукових журналах, що входять до міжнародних наукометричних баз Scopus чи WoS, котрі створені приватними фірмами для отримання доходів від торгівлі досягненнями науковців і ними ж і лобіюються, мати певну кількість наукових статей, опублікованих англійською мовою, чи монографію, опубліковану в іноземному видавництві, та мати сертифікат про проходження стажування в одній із західних країн.

На ряді прикладів я постараюсь довести сумнівність деяких із цих нововведень.

І першим я наведу такий приклад – працює у нашому університеті завідувачем кафедри філософії та гуманітарних наук, доктор філософських наук професор Олег Хома, який французьку мову знає краще ніж її знають пересічна більшість французів, і який переклав українською мовою з французької і видав у Київському видавництві «Дух і літера» усі основні твори видатного французького філософа XVII століття Блеза Паскаля, і сам в якості головного редактора видає періодичний філософський збірник «Сентенції», в якому публікує у першу чергу тих філософів, котрі співзвучні у своїх поглядах Блезу Паскалю, і який нещодавно уже прийнято до наукометричної бази Scopus. Сертифіката про знання англійської мови на рівні В2 цей науковець не має, тож, якщо додумаються керівники нашого міністерства протягнути через Кабмін в порушення Закону України про вищу освіту і Конституції України ще й документ про переатестацію доцентів і професорів на відповідність нормам нещодавно затвердженого положення про присвоєння вчених звань, то широко відомий у науковому світі філософ Олег Хома переатестованим у вченому званні професора бути не може, абсурдність чого є очевидною. Звичайно, ви можете заперечити мені, шановні читачі, що для таких, як Олег Хома, можна буде зробити виняток, але тоді не ремствуйте, якщо під виняток підуть і ті, хто не має заслуг Олега Хоми, але десь комусь заплатив певну суму чи вчасно у чомусь догодив.

Приклад другий – кожен вчений генерує ідеї свого наукового профілю і доводить їх адекватність рідною мовою – англієць англійською, німець німецькою, росіянин російською, українець українською, китаєць китайською, японець японською, і лише коли цей вчений хоче донести свої ідеї і результати представникам інших націй, то перекладає свій науковий твір на ту мову, яка серед вчених його напрямку є найбільш поширеною – у позаминулому столітті – це була французька, в минулому столітті – це німецька і російська, нині – це англійська, в наступному столітті, а то і раніше – це буде китайська. І не обов’язково цей переклад цьому вченому необхідно робити самому, якщо він навіть знає, наприклад, англійську мову на рівні В2, оскільки завжди можна скористатись послугами спеціалістів відповідного мовного напряму, або передовіритись текстовому редактору того журналу, в який він послав свою статтю. Наприклад, започаткований мною електронний науковий журнал «Наукові праці Вінницького національного технічного університету» виходить у тримовному форматі – українською, російською і англійською мовою, але до розгляду у ньому приймаються і статті, які мають лише український і російський варіанти тексту (для вітчизняних вчених), або лише англійський варіант (для закордонних вчених). А при редакції цього журналу є група кваліфікованих перекладачів, які перекладають з російської чи української мови на англійську, або з англійської мови на російську та українську.

І якби в Радянському Союзі діяло положення про присудження вчених звань, подібне нині створеному нашим міністерством, то не те що вчене звання професора, а навіть вченого звання доцента ніколи б не отримали ні «батько» ядерної бомби Курчатов, ні «батько» термоядерної бомби Сахаров, ні творець балістичних ракет Корольов, оскільки в школі вони вивчали німецьку мову, а потім крім російської їм знання інших мов потрібним не було, адже переклад будь-якої потрібної їм наукової статті, виданої англійською чи іншою мовою, у їх розпорядження поступав уже через день після замовлення, а виїжджати за кордон навіть на міжнародні наукові конференції під час роботи над ядерними і ракетними проектами їм було заборонено. Як не мають змоги виїхати за кордон на наукове стажування чи на міжнародну конференцію чи опублікувати свої статті у журналах зі Scopus чи WoS і нині ті вчені, які працюють над проектами під грифом «цілком таємно», що містять державної ваги таємниці. Але ж ці вчені, які працюють у тому ж таки КБ «Антонов», КБ «Південне» чи НДІ «Хартрон», створюючи найкращі у своєму класі літаки, ракетні комплекси чи системи автоматичного керування ракетними комплексами та викладаючи за сумісництвом у київських, дніпропетровських чи харківських університетах, за новим положенням про присвоєння вчених звань уже не зможуть отримати вчене звання доцента чи професора. Звичайно ж, ви знову-таки з цього приводу можете мені висловити заперечення, що цьому класу вчених можна присвоювати вчені звання в порядку виключення. А я знову відповім, що якщо є якісь виключення, то під них підуть за певну плату чи послугу і ті, хто окрім проекту з грифом «Для службового користування» нічого суттєвого більше і не створив.

А тепер я хотів би звернути увагу на наступне – від чемпіона світу з боксу у легкій вазі, який має вагу менше 50 кілограмів і зріст менше 150 сантиметрів, ніхто не стане вимагати, щоб для отримання звання заслуженого майстра спорту він ще й стрибнув на висоту 2 метри чи підняв штангу вагою 200 кілограмів, як і від рекордсмена світу з важкої атлетики, який має вагу 150 кілограмів і зріст 170 сантиметрів, ніхто не стане вимагати, щоб для отримання звання заслуженого майстра спорту він теж ще й стрибнув на висоту 2 метри чи пробіг 100 метрів за 10 секунд – усі розуміють, що вони не зможуть цього зробити із-за відповідних фізичних обмежень.

Але ж і мозок людини теж має свою специфіку і свої обмеження – і не кожен, хто добре засвоює мови, здатен генерувати ідеї в галузі фізики, математики чи техніки та доводити їх адекватність. То чому ж чиновниками міністерства, які нині у переважній більшості є гуманітаріями, від фізиків, математиків чи фахівців з різноманітних технічних наук вимагається знати англійську мову на рівні мовознавця? Це ж алогічно! Це ж все одно, що від радіожурналістів почати вимагати знання принципів модуляції мовних сигналів та знання структури і функцій радіоприймача та радіопередавача і характеристик затухання сигналів при передачі радіотрактом, а від політологів почати вимагати знання принципів кольорозмішування в телевізорі та знання функціональної, електричної і акустичної систем у ньому, виходячи з того, що телевізор служить для політолога засобом донесення інформації глядачам. Але ж і мова для фізиків, математиків чи фахівців з технічних наук теж є лише засобом донесення їхніх ідей і результатів дослідження до інших вчених у відповідній галузі – то чому від них вимагається знати і граматику, і синтаксис, і солідний словник з однієї із цих іноземних мов?

Особливо ця вимога стає дивною на фоні того, що без постійного занурення в мовне середовище мову вивчити досконало в принципі неможливо, а також на фоні стрімкого прогресу у створенні засобів комп’ютерного перекладу з однієї мови на іншу як у вигляді комп’ютерних програм, так і у вигляді компактних кишенькових пристроїв. Тут варто згадати, принаймні, про те, що японці уже створили кишеньковий пристрій на кшталт смартфона, в якому мікрокомп’ютер доповнено акустичною системою з мікрофоном і радіодинаміком, за допомогою якого японці можуть вільно спілкуватись з представниками інших націй, у тому числі і з англійцями – один співрозмовник, наприклад японець, говорить у мікрофон, японською мовою, а з радіодинаміка другому співбесіднику, наприклад, англійцю, несеться аналог цієї фрази англійською мовою і навпаки, а на екрані висвітлюється ця фраза у письмовій формі.

І так, як перші, хто використовував обчислювальну техніку у минулому столітті, змушені були самі складати програми обчислень чи графіки, що вимагало від кожного знання мов програмування високого рівня, а нині користувачам комп’ютерів не потрібні знання з жодної із мов програмування, оскільки в комп’ютері уже закладені відповідні стандартні програми, які реалізують потрібні користувачу функції, так і від користувачів засобів комп’ютерного перекладу з мови на мову уже не потрібні глибокі знання кожної із тих мов, що закладені у цей засіб. І, я думаю, що скоро ці кишенькові засоби комунікацій між представниками різних націй знизяться у ціні настільки, що стануть доступними кожному науковцю, подібно до того, як нині стали доступними науковцям ноутбуки.

Що ж до аргументації тих критиків, які стверджують, що програми комп’ютерного перекладу працюють не надто якісно, у відповідь я нагадаю, що якісний переклад потрібен лише для адекватного відтворення змісту художніх творів, а для осмислення наукової статті з математики, фізики чи техніки достатньо лише формул, схем, конструкцій і наборів супровідних слів, на кшталт ключових, тож уже навіть нинішні недосить досконалі програми комп’ютерного перекладу цілком справляються з функцією донесення змісту наукової статті до вченого, який не володіє мовою її друку. А до цього слід додати, що і програми комп’ютерного перекладу вдосконалюються з космічними швидкостями.

Ну і на завершення поясню, чому я сумніваюсь у доцільності внесення в положення про присвоєння вчених звань стажувань у закордонних університетах. Справа у тому, що такі стажування, навіть лише місячного терміну, з погляду мізерності зарплат вітчизняних доцентів і професорів досить дорого коштують, а тому віднайти кошти на таке стажування зможуть лише викладачі вишів, які або займаються здирництвом зі студентів, або мають дружину чи чоловіка, працюючих успішно в солідному бізнесі. А у тих, хто чесний і хто немає близького члена сім’ї з солідними бізнесовими доходами, перспектив отримати вчене звання доцента чи професора згідно з новоствореним нашим міністерством положення шансів практично не буде. Особливо дивує ця вимога нового положення на фоні того, що з кожним днем набирає популярності система підвищення кваліфікації шляхом добровільного приєднання наших викладачів до заочного вивчення онлайн-курсів провідних європейських і американських університетів, в яких до слухачів доносяться найновіші досягнення в галузі дисциплін, що викладаються, і які можуть служити одночасно і засобом підвищення рівня володіння слухачами професійної англійської мови. І зовсім незрозуміло, чому у положенні про присвоєння вчених звань навіть згадки немає про те, що замість фінансово непідйомного стажування у закордонному університеті можуть враховуватись хоча б у якійсь мірі чи у якійсь кількості сертифікати, отримані за результатами виконання відповідних контрольних заходів та складання іспиту по дисциплінах спеціалізації того чи іншого викладача, вивчених ним в онлайн-режимі під керівництвом провідних професорів закордонних університетів.

Версія для друку


[12.06.2023] Про вклад академіка Леоніда Каніщенка в формування майбутнього президента України
[30.12.2022] Кілька слів напередодні 80-річчя про мій вклад у підготовку наукових кадрів
[10.09.2020] Відповідь на запитання, чому я вирішив балотуватись кандидатом у ректори
[08.07.2020] Не робіть, як я!
[07.06.2020] Розповідь про те, як Вінницький міський голова Моргунов втратив 300 голосів
[01.06.2020] Літо у ВНТУ починається з оновлення корпусу деканів
[15.05.2020] Що очікувати після реформування системи захисту дисертацій?
[27.04.2020] Коронавірусні будні університетського професора
[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.