Цього ж дня при зустрічах в університетських коридорах до мене, як до депутата Верховної Ради України 1-го скликання, котрий завжди коментує на своєму сайті знакові політичні події, звернулись декілька колег з запитаннями, як я оцінюю рішення, щойно прийняті українським парламентом. Тож бачачи, що моя думка є цікавою для читачів мого сайту, я вирішив висловитись публічно і з цього приводу.

Слухаючи виступи народних депутатів України в процесі обговорення на четверговому засіданні українського парламенту спочатку законопроекту про статус суддів, а потім і законопроекту про внесення змін до Конституції нашої держави в частині здійснення правосуддя, я мимоволі згадав свої роки навчання в аспірантурі за науковою спеціальністю з технічної кібернетики на кафедрі теоретичних основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту у 70-і роки минулого століття.

Поступивши в аспірантуру і затвердивши тему кандидатської дисертації, я розбив увесь шлях до кінцевої мети на окремі етапи, на кожному із яких ставив собі конкретну задачу, розв’язував її і публікував в наукових журналах отримані результати, а тому через два роки після вступу до аспірантури я уже мав готову до захисту дисертацію і достатню кількість наукових публікацій за її результатами.

За рік до мого вступу в аспірантуру до того ж самого наукового керівника, яким був завідувач кафедри теоретичних основ електротехніки Еммануїл Григорович Файнштейн, поступив інший аспірант, назвемо його Толя, який фонтанував ідеями, і якого мені у першій розмові після мого вступу до аспірантури Еммануїл Григорович порадив наслідувати. Але особливістю характеру Толі було те, що якщо в процесі реалізації якоїсь ідеї він знаходив якийсь новий і більш досконалий на його думку варіант продовження дослідження, то він кидав незавершеним попередній варіант і переключався на новий варіант, не доводячи попередній до логічного завершення у вигляді кінцевого результату, вартого для опублікування у науковому журналі. Тож через 3 роки навчання в аспірантурі у Толі по її завершенню не виявилось ні готової до захисту дисертації, ні публікацій в наукових журналах. Але він пообіцяв Еммануїлу Григоровичу, який тепер уже йому ставив мене в приклад, що ось-ось він доведе до кінця дослідження за останньою його геніальною ідеєю і представить йому готовий до захисту варіант дисертації, яку одразу ж захистить, як тільки вийдуть з друку статті з її останніми результатами. Тож Толя після завершення аспірантури під чесне слово, що ось-ось у нього буде готовою дисертація, якою і він, і науковий керівник, і кафедра будуть пишатись, був залишений Еммануїлом Григоровичем на роботу асистентом кафедри. А мені, хоч я ще за рік до завершення аспірантури представив свою дисертацію у спецраду Київського політехнічного інституту, вакансії на кафедрі не залишилось, і я поїхав по розподілу на роботу до Вінницького філіалу Київського політехнічного інституту.

Пройшло 30 років – я уже став і доктором технічних наук, і професором, і академіком, і заслуженим діячем України в галузі науки і техніки, і народним депутатом України, і ректором Вінницького державного технічного університету, автором більше 300 наукових публікацій та більше 50 винаходів. І ось одного дня до мене – уже голови докторської спецради з технічної кібернетики при Вінницькому державному технічному університеті прийшов колишній мій колега по аспірантурі у Криворізькому гірничорудному інституті Толя з проханням прийняти до захисту його кандидатську дисертацію, результати якої опубліковані у 4 наукових статтях. Оскільки тоді ще не було вимоги мати не менше 5 публікацій за матеріалами кандидатської дисертації, то я взяв його дисертацію, прочитав і дав поради як її структурувати і дооформити для того, щоб її можна було прийняти до захисту у очолюваній мною спецраді. Толя поїхав і пропав зі своєю дисертацією на цілий рік. Через рік він її привіз у тому варіанті, який влаштовував спецраду, був прийнятий до захисту, захистився і за пару років до виходу на пенсію став кандидатом наук.

Цей приклад я привів для того, щоб наочно продемонструвати, до чого приводить бажання нескінченно удосконалювати щось і удосконалювати без втілення у життя його проміжних результатів. А саме цим принципом – «краще – ворог доброго» – і керувались ті народні депутати України, які на четверговому засіданні Верховної Ради України виступали з критикою президентського проекту закону про внесення змін до Конституції України в частині здійснення правосуддя і вимагали його відхилити та не віддали свої голоси за прийняття цих змін. Особливо гостра критика лунала з уст депутатів від фракції партії «Самопоміч» та фракції Радикальної партії Ляшка, перша із яких за проект закону про внесення змін до Конституції України в частині здійснення правосуддя не дала жодного голосу, а друга дала лише один голос.

Особливо дивно мені було чути аргумент, що за проект закону про внесення змін до Конституції України не слід голосувати тому, що він не містить норми про негайне звільнення з посад усіх суддів одразу і заміни їх усіх на конкурсних засадах іншими правниками. Але ж, задумайтесь, шановні читачі, що сталось би, якби дійсно з прийняттям цих змін одразу зі своїх посад були б звільнені усі судді? – Зупинився б розгляд десятків тисяч тих адміністративних, господарських, цивільних і кримінальних справ, розгляд яких уже розпочався в судах, що привело б до того, що на невизначений час, потрібний для створення конкурсних комісій, конкурсних документів і проведення самих конкурсів та входження переможців цих конкурсів у судові процеси, продовжували б сидіти в СІЗО тисячі громадян України, серед яких були б і такі, яких би суд потім визнав невинними. А десятки тисяч підприємств, документи яких були вилучені слідчими і передані в суди, продовжували б перебувати у цих судах, доводячи ці підприємства до банкрутства. А ті підприємства, що недоплатили податки, продовжували б їх недоплачувати невизначений час, від чого страждало б наповнення Бюджету країни – і цей список негативних наслідків від зупинки роботи одразу усіх судів – від місцевих і районних до апеляційних і вищих спеціалізованих та Верховного – можна продовжувати і продовжувати. Тож не можна не погодитись з нашим Президентом Петром Порошенком, який, виступаючи на цьому засіданні Верховної Ради України, наголосив на тому, що треба починати реальне реформування, а якщо щось піде не так, то можна буде внести нові зміни, які врахують виявлені в процесі імплементації недоліки і виведуть реформи на новий етап. А продовжувати дискусії роками і нічого не втілювати конкретного в життя, то є шлях до погіршення ситуації в країні.

Особливо здивували народні депутати України від фракції партії «Самопоміч», які не підтримали проект закону про внесення змін реформаторського характеру до Конституції України, незважаючи на те, що на прикладі свого лідера – мера Львова Садового – мали можливість бачити, які негативні наслідки можуть мати затягування з прийняттям необхідних рішень прогресивного характеру. Адже якби мер Садовий активніше вів переговори з фірмами, здатними будувати сміттєпереробні заводи, то такий завод уже не один рік працював би, переробляючи гору сміття під Львовом, і не було б нині обвалу сміттєвої гори, яка поглинула у своїх надрах і кількох працівників з обслуги цього сміттєзвалища, і кількох працівників пожежних команд, які гасили пожежу на цьому сміттєзвалищі, що охопила його, і викликали обводненням сміття ще один його обвал. А, до речі, фірм, здатних будувати сміттєпереробні заводи у світі, є чимало, про що свідчить, принаймні, те, що одна з них пропонує свої послуги Вінниці і готова приступити до будівництва, як тільки буде вирішено питання про відвід необхідної земельної ділянки.

Здивувала мене і поведінка народних депутатів України від фракції Радикальної партії Ляшка, які під час виступу Президента України Петра Порошенка покинули зал засідань і пішли проводити засідання фракції з метою вироблення рішення про те, як голосувати по питанню внесення змін до Конституції України, яких усі – і президент, і уряд у повному складі, і усі народні депутати України, що зібрались в залі засідань, і закордонні гості, що прибули на це засідання – чекали хвилин з п’ятнадцять після завершення виступу президента і оголошення спікером парламенту Парубієм про початок голосування, і які врешті-решт під аплодисменти зали повернулись, але усі, за виключенням одного, проголосували проти. Виникає запитання: «То навіщо було покидати зал, демонструючи цим, хотіли вони того чи ні, неповагу до всенародно-обраного президента, щоб потім дружно проголосувати проти?» І хто мене після цього зможе переконати у тому, що Радикальна партія Ляшка не фінансується кимсь із недоброзичливців України!?

Вперше на цьому засіданні Верховної Ради України я почув і побачив виступ у статусі народного депутата України від партії «Батьківщина» нашої героїні Надії Савченко, нещодавно амністованої російським президентом Володимиром Путіним і відпущеної ним додому в Україну. Прослухавши цей різкий, гнівний виступ, я зрозумів і те, чому Путін раптом став таким «добрячком» і амністував Надію Савченко та відпустив додому, і те, що Надію Савченко не можна включати ані в делегацію на перемовини у Мінську стосовно ситуації у Донбасі, ані в делегацію для участі в Міжпарламентській асамблеї Європи, ані в делегацію для участі в перемовинах про обмін військовополоненими у Донбасі, – бо вона зі своєю безкомпромісністю і визнанням лише двох кольорів – чорного і білого – не є перемовником за своїм характером в принципі, і, на мій погляд, її найбільше підходить робота у парламентському Комітеті по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю зі спеціалізацією, як офіцеру, на боротьбі з корупцією у системах постачання зброєю і продовольством Збройних сил України, Національної гвардії та поліції. Саме на цій стезі вона могла б отримати найбільш вагомі результати у своїй парламентській діяльності. Але, боюсь, що її будуть використовувати в якості вістря нападу на проекти тих законів, що несуть в собі саме ті реформи, які комусь за кулісами не до вподоби. І, дай Бог, щоб я у цьому прогнозуванні помилявся.

І на завершення – науковці з галузей природничих та технічних наук добре знають, що лише системи алгебраїчних рівнянь невисокого порядку, які описують статику об’єктів, можна розв’язувати за один крок, а складні системи алгебраїчних чи трансцендентних рівнянь високого порядку, і, тим паче, складні нелінійні диференціальні рівняння, які описують динаміку об’єктів, можна розв’язати лише методами послідовних наближень. Як лише методами послідовних наближень можна віднаходити оптимальні значення цільових функцій з багатьма змінними і відсутніми точними описами процесів в об’єктах дослідження, змінюючи, наприклад, послідовно значення однієї змінної при сталих значеннях інших змінних до тих пір, поки зростають (чи зменшуються ) значення цільової функції, а потім проробляючи це з другою змінною – і так крок за кроком, аж поки не досягнемо точки максимуму (чи мінімуму) цільової функції. Процедура послідовних наближень лежить і в основі градієнтних методів оптимізації, за якими, визначаючи градієнт цільової функції і роблячи крок у напрямку його збільшення (чи зменшення) та знову визначаючи градієнт у досягнутій точці і роблячи наступний крок – і так крок за кроком – досягають точки максимуму (чи мінімуму) цільової функції. На жаль цим апаратом не володіють журналісти, політологи, юристи, лікарі, офіцери, та інші не «технарі» і не «природничники», що складають більшість у Верховній Раді України, а тому у ній постійно чути пропозиції досягти оптимуму в законодавстві, яке є об’єктом складнішим за технічні та природничі, шляхом створення кожного із законів за один крок і на усі часи. Причому кожний бачить зміст цих законів у власному світлі і у власних координатах. Ось тому-то так важко і довго та непослідовно ми в Україні закладаємо законодавчий фундамент демократії і справедливості. І уже те, що 2 червня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни в Конституцію нашої держави в частині здійснення правосуддя і прийняла новий закон про статус суддів, які несуть у собі досить багато новацій у порівнянні з тим, що ми мали, вона зробила серйозний крок у процес послідовних наближень нашого суспільного устрою до реальної демократії і ідеалів справедливості.