Але давайте спробуємо без емоцій оцінити виступ нашої збірної команди на чемпіонаті Європи по футболу у 2016 році.

І перше, на що слід звернути увагу, - це те, що на старт чемпіонату Європи 2016 року вийшли 48 команд, і в іграх попереднього відбору зазнали поразки та вибули з подальшої боротьби 24 команди, у тому числі і такі гранди, як збірна Нідерландів, збірна Данії та збірна Боснії і Герцеговини, в яких грає багато «зірок» світового футболу. А збірна України відбірковий цикл пройшла успішно і, навіть посівши останнє місце в іграх за вихід в одну восьму фіналу, зайняла 24-е місце в підсумковій турнірній таблиці чемпіонату Європи із 48-и команд, що взяли у ньому участь, тобто увійшла до верхньої частини підсумкової турнірної таблиці.

А тому я не розумію, чому українські вболівальники, які живуть у країні з найнижчим серед європейських країн рівнем життя і найвищим рівнем корупції, тобто в країні, яка за цими життєво важливими параметрами займає 48-е місце в Європі, вважають низьким результат футболістів, які зайняли 24-е місце в Європі? Адже команда футболістів об’єктивно показала результат, набагато кращий від результату, який на сьогодні має команда керівників нашої держави.

А тепер задамося запитанням: «Чи могла збірна України показати кращий результат?» Я особисто вважаю, що могла, якби тренерський штаб не допустився кількох серйозних помилок при підготовці команди до ігор за вихід до однієї восьмої фіналу.

Помилка перша – не потрібно було після бійки у матчі «Шахтаря» з «Динамо», яка сталася між Степаненком і Ярмоленком, включати їх обох до складу збірної команди для участі в заключних іграх – одним із них потрібно було пожертвувати. І тоді не було б того, що Ярмоленка «в упор» протягом усіх трьох ігор «не помічали» футболісти збірної, залучені із «Шахтаря», які складали на полі половину команди. Адже це призвело до того, що Ярмоленко опинявся біля м’яча в основному лише тоді, коли приходив до нашого штрафного майданчику допомагати захисникам. А це, у свою чергу, привело до того, що гра нашої збірної вийшла трохи кособокою і майже без участі в ній цього, фактично, нашого головного гравця атаки.

Помилка друга – не потрібно було включати до складу збірної команди для участі в заключних іграх ні Зозулю, ні Селезньова, адже Зозуля майже рік лікувався від травм, не беручи участі в іграх чемпіонату України, а тому не міг бути у своїх кращих ігрових кондиціях, а про нинішній рівень ігрових кондицій Селезньова свідчило те, що він не зміг закріпитись в основному складі навіть такої посередньої російської команди, якою є «Кубань» із Краснодару. Крім того, Зозуля – це гравець ситуацій суматохи в переповненому штрафному майданчику суперника, де він міг у свої кращі роки проштовхнути м’яч у ворота швидше, ніж його встигали відбити захисники. Але, по-перше, для цього потрібно було загнати усю команду суперника у власний штрафний майданчик, а по-друге, потрібна була та реакція Зозулі, яку він мав у більш молодому віці і до перенесення важких травм. А в іграх, в яких футболістам нашої збірної команди рідко доводилося забігати у штрафний майданчик суперника, де господарями були захисники з більш швидкою реакцією ніж у Зозулі, він виявися гравцем, який лише бігав туди-сюди і не встигав за розвитком ситуацій. Що ж стосується Селезньова, то він на відміну від Зозулі навіть не намагався бути активним. А тому у нашої збірної команди з атаки виявились виключеними не лише Ярмоленко, але і Зозуля та Селезньов. Такий помилковий вибір тренерського штабу нашої збірної команди особливо здивував особисто мене з огляду на прекрасну гру у внутрішньому чемпіонаті гравців лінії атаки команди «Зоря» – згадайте хоча б того із них, який у заключному матчі «Зорі» з «Шахтарем» забив у ворота «Шахтаря» два красивих голи, але який взагалі не був заявлений навіть до попереднього складу збірної команди.

Помилка третя – не потрібно було таких молодих гравців, як Зінченко і Коваленко, випускати на гру в середині поля одночасно, адже вони із-за хвилювання, відсутності досвіду участі в іграх такої напруги та бажання довести, що заслуговують на місце в основному складі, робили помилку за помилкою і фактично віддали середину поля в усіх матчах нашим суперникам, що привело до того, що усі м’ячі, відбиті нашими захисниками, знову опинялись в ногах гравців, атакуючих наші ворота. Помилковість цього рішення особливо добре була помітною на фоні того, як тримали середину поля у відбіркових та контрольних іграх нашої збірної Ротань, Сидорчук і Рибалка, які у такій зв’язці у групових іграх однієї шістнадцятої фіналу жодного разу не були використаними взагалі. І як тут не акцентувати на тому, що саме з вини наших гравців середини поля, які не супроводжували тих гравців суперника, котрі вривались у наш штрафний майданчик додатково до розібраних нашими захисниками, і були забиті три голи із п’яти, пропущених нашою командою. Що ж до гравців нашого захисту, то я вважаю, що вони відіграли добре, оскільки з їх безпосередньої вини, незважаючи на шалені атаки суперників, був забитий лише один гол. Лише один гол і на совісті нашого воротаря П’ятова, який в цілому теж відіграв дуже добре.

Помилка четверта – не потрібно було відходити від канонів розбору ігор, встановлених ще Валерієм Лобановським, який після кожного матчу вказував кожному гравцеві, коли, де і у який спосіб той допустив помилку, і як треба діяти, щоб цю помилку не повторити в наступних матчах. І тоді ми не стали б свідками того, як від матчу до матчу Коваленко, Зінченко, Степаненко і навіть Коноплянка допускають під час нанесення удару по воротах суперника одну і ту ж помилку, яка полягала у тому, що вони, наносячи удар лівою ногою по м’ячу, який на них котиться справа, або наносячи удар правою ногою по м’ячу, який котиться на них зліва, б’ють зовнішнім боком підйому ноги, забуваючи про те, що за законами фізики сила, яка прикладається до м’яча при такому ударі, направлена не у площину воріт, а у бік від неї. І що усі ці удари досягли б площини воріт, якби вони наносились внутрішнім боком підйому ноги. Пам’ятаючи про це, наші футболісти могли б забити як мінімум 5 голів – я беру до уваги лише ті гольові моменти, які були не використані саме із-за цієї помилки.

А тепер кілька слів про деякі «інші помилки», які уже вплинули, або ще вплинуть на гру нашої збірної.

В якості першої із цих «інших помилок» я приведу «помилку» Президента України Петра Порошенка, який вирішив особисто прибути на стадіон на матч між Україною та Польщею, і не врахував те, що грати перед очима президента своєї країни – це отримувати додаткове нервове напруження, котре негативно впливало на дії гравців, особливо тоді, коли хтось із них зіграв невдало, що приводило у подальшому до синергії наслідків від цих невдач. Цей висновок я роблю як людина, яка в юності грала за кілька команд у Кривому Розі, і яка і понині пам’ятає, яке додаткове напруження викликала у неї поява на стадіоні керівників тієї організації, за команду якої вона грала.

В якості другої із цих «інших помилок» я приведу помилку президента української футбольної федерації Павелка, який оголосив, що із зароблених збірною України за участь у Євро-2016 восьми мільйонів євро гравці збірної команди із-за поганих результатів, отриманих на стадії виходу до однієї восьмої фіналу, преміальних не отримають зовсім. І це, на мій погляд, є рішенням, вкрай несправедливим та таким, що у майбутньому приведе до нових негативних наслідків.

Адже як можна не виплатити преміальних тим гравцям, які вибороли вихід нашої збірної до групової стадії боротьби за вихід до однієї восьмої фіналу, а потім не були включеними тренерським штабом до складу команди, яка поїхала на заключні ігри Євро-2016, і які, що цілком очевидно, ніякого відношення до негативного результату нашої збірної команди у груповій боротьбі за вихід до однієї восьмої фіналу не мають?

Або як можна не виплатити преміальні воротарю П’ятову, який і у відбірковому циклі змагань, і у груповій боротьбі за вихід до однієї восьмої фіналу показав добру гру, фактично ставши винуватцем лише одного пропущеного м’яча, що для турніру такої напруги і такого масштабу є відмінним результатом?

Або як можна не виплатити преміальних захисникам нашої команди, які в цілому і у відбірковому циклі, і у груповій боротьбі за вихід до однієї восьмої фіналу теж відіграли добре, фактично усі разом ставши винуватцями лише одного пропущеного м’яча, що знову ж таки при тому рівні атак, які навалювались на них, і тому рівні напруги та тому масштабу турніру є, принаймні, результатом, не гіршим від результатів, які показали захисники тих команд, що здобули перемоги?

Якби питання виплати преміальних вирішував я, то поступив би таким чином – виділив би із зароблених нашою командою 8 мільйонів євро, наприклад, 6 мільйонів на преміювання гравців та 2 мільйони на покриття інших витрат команди. Потім ці 6 мільйонів розділив би на кількість гравців, які виборювали перемогу і у відбіркових іграх, і брали участь в іграх на стадії боротьби за вихід до однієї восьмої фіналу – нехай таких гравців виявилось би 30 – і вийшло б по 200 тисяч євро преміальних на кожного гравця. Після цього я виплатив би по 200 тисяч євро кожному, хто брав участь у відбіркових іграх і не був включеним до складу команди для участі в заключному етапі Євро-2016. Я виплатив би також по 200 тисяч євро воротарю П’ятову та захисникам нашої команди. Гравцям атаки нашої команди, які брали участь в іграх за вихід до однієї восьмої фіналу, я виплатив би по 150 тисяч, оштрафувавши кожного із них на 50 тисяч за те, що вони не спромоглися в іграх цієї стадії Євро-2016 забити жодного голу. А гравцям середини поля я виплатив би лише по 100 тисяч преміальних, оштрафувавши кожного із них на 100 тисяч за те, що вони віддали середину поля суперникам і у такий спосіб суттєво вплинули на кінцевий результат нашої збірної. Отаке рішення, на мій погляд, було б і справедливим, і не нагадувало б способу виховання за принципом «штрафних батальйонів», бійців яких в разі, якщо вони були не в змозі взяти висоту, займану противником, і відступали під його вогнем, розстрілювали з кулеметів поставлені у них за спиною «загороджувальні загони» НКВС.

Ну, а загальний підсумок цього аналізу такий – виходячи з отриманого результату у Євро-2016, який полягає у тому, що наша футбольна збірна посіла 24-е місце із 48 можливих, ми маємо збірну по футболу, принаймні, не гіршу від збірної команди керівників нашої держави, які поки-що тримають нашу державу на останньому – 48-му місці у Європі як по рівню життя, так і по рівню корупції. І оскільки ми віримо у те, що збірна команда керівників нашої держави виконає свої обіцянки і підніме нашу державу на кінець 2018 року на більш високі щаблі у Європі як по рівню життя, так і по масштабах викорінення корупції, то тим паче нам потрібно вірити у те, що наші футболісти на світовій першості у 2018 році посядуть місце, більш високе, у порівнянні з тим, яке вони посіли нині у Євро-2016. І давайте не ганьбити їх за сьогодення, а побажаймо їм успіхів у майбутньому.