Оскільки усі, кого це цікавило, спостерігали за цим процесом, а з телеекранів лунали коментарі політиків і телеоглядачів, що його супроводжували, то зупинятись на якихось деталях цього процесу немає сенсу.

А тому я зупинюсь лише на одній події, що мала місце уже після закінчення процедури інавгурації нового американського президента, яка, можливо, більшості українських телеглядачів уже не попала на очі, оскільки, по-перше, не усі дивляться 112 телеканал, а по-друге, багато хто із числа тих, що спостерігали за процедурою інавгурації саме на цьому телеканалі, після її закінчення, яким можна вважати відліт гелікоптером з площі перед Капітолієм Барака Обами, котрий після прийняття присяги Дональдом Трампом поповнив ряди екс-президентів США, відірвались від телеекранів і пішли вечеряти.

А на 112 телеканал у цю пору прийшов, як я розумію, запрошений редакцією цього телеканалу, лідер опозиційної Радикальної партії України, народний депутат України Олег Ляшко.

Коментуючи головні тези висловленого Дональдом Трампом у його виступі після складення присяги на вірність Конституції США, Олег Ляшко заявив, що і він, ставши президентом України, теж буде дотримуватись тих же ключових позицій, тобто, теж відновлюватиме зупинені заіржавілі заводи для створення робочих місць простим людям, аби відновити їх довіру до влади і завдяки цьому зшити потріскану економічну інфраструктуру та об’єднати країну, теж буде підтримувати політику прийому на роботу у першу чергу громадян власної країни і теж буде піклуватись лише про велич очолюваної ним держави попри вимоги усіляких політичних союзів про надання фінансової чи військової допомоги іншим державам.

Причому Олег Ляшко заявляв це усе у такій манері і таким тоном, начебто питання про те, що після Петра Порошенка саме він стане президентом України, народом уже вирішене, і у справедливості цього майбутнього рішення ніхто не повинен сумніватись уже сьогодні.

І саме ця манера і цей тон Олега Ляшка спонукали мене до того, щоб висловити усе те, про що піде мова далі.

І почну я з тези про відновлення зупинених заіржавілих заводів. У США ці заводи в невеликих містечках виготовляли зброю або комплектуючі до неї. І почали їх закривати ще за часів президентства іншого представника Республіканської партії - Буша-батька, який з лідером Радянського Союзу Горбачовим домовився про закінчення холодної війни і у відповідь на виведення радянських військ з територій країн Варшавського договору та ліквідацію цієї військової організації оголосив про скорочення випуску озброєнь у США і віддав розпорядження про закриття великої кількості заводів, що виготовляли зброю. Цю політику продовжив і наступник Буша-батька на посту президента США, представник Демократичної партії Білл Клінтон, який, переконавшись у тому, що після розвалу Радянського Союзу і лідером його правонаступника – Росії – Єльциним політичні домовленості США з Радянським Союзом будуть виконуватись Росією у повному обсязі, остаточно «поховав» велику кількість провінційних заводів, що випускали продукцію військового призначення.  І, висловлюючи тезу про відновлення зупинених заіржавілих заводів у маленьких провінційних містечках, Дональд Трамп мав на увазі не фігуральне відновлення цих заводів, а побудову на їх місці нових, сучасних підприємств іншого призначення, задля того, щоб створити робочі місця для простих людей, що проживають у цих містечках, які нині для того, щоб заробити на прожиття, змушені залишати сім’ї і їхати на заробітки в інші міста і навіть штати. Але, щоб побудувати ці заводи, необхідні інвестиції, і Трамп обіцяє сприяти їх вкладенню та перенесенню виробництв американських власників з територій інших країн до США. І оскільки США - могутня демократична держава з правовим захистом інвестицій, то дійсно знайдуться бізнесмени, які принесуть ці  інвестиції і сприятимуть побудові сучасних підприємств в провінційних американських містечках для створення робочих місць їх жителям. Адже ці інвестори знають, що яким би екстравагантним не був Дональд Трамп, їхнім інвестиціям нічого не загрожуватиме, тому що він обмежений у своїх діях  сенаторами і конгресменами, які своїми законодавчими рішеннями не дадуть йому вийти за рамки дозволеного Конституцією і законами США.

Якщо ж президентом України стане лідер Радикальної партії Олег Ляшко, то інвестори в Україну не прийдуть, адже вони знають, що радикалам, які діють за принципом «усе відібрати і поділити», довірятись не можна, незалежно від того керує цими радикалами комуніст Фідель Кастро, офіційно безпартійний Муаммар Каддафі, чи радикал Олег Ляшко. Тож виконати цю тезу Дональда Трампа Олег Ляшко, ставши президентом України, не зможе об’єктивно, оскільки інвестори із-за кордону до держави, керованої радикалом, не прийдуть, а у самої держави коштів на відбудову зупинених заіржавілих заводів немає.

Не зможе Олег Ляшко, ставши президентом України, виконати і тезу Дональда Трампа про забезпечення роботою у першу чергу громадян очолюваної ним країни, адже після отримання Україною «безвізу у Європу» мільйони працездатних, а особливо ж освічених українців виїдуть в різні європейські країни в пошуках нормальних заробітків, що приведе до того, що в Україні виникне гострий дефіцит професійних кадрів навіть на тих підприємствах і у тих організаціях та установах, які нині функціонують. І уряду та міграційним службам доведеться дозволяти підприємствам і організаціям та установам брати на роботу вихідців з інших країн, незалежно від того, це китайці, араби чи африканці.

Що ж до тези Дональда Трампа, що він буде піклуватись лише про велич очолюваної ним держави попри вимоги усіляких політичних союзів про надання фінансової чи військової допомоги іншим державам, що дуже нагадує уже підзабутий лозунг 40-х років минулого століття «Німеччина понад усе!», то його Дональду Трампу втілити у життя не дозволять Конгрес, Сенат і рідна Республіканська партія США, та й сам він дуже швидко зрозуміє, що ізольовано від світу навіть США жити не зможуть. Тим паче цей лозунг втілити у життя  не зможе ні Олег Ляшко, ставши президентом України, ні будь-хто інший, хто обійматиме цю посаду. Адже Україна ще довго буде серед держав, які не входять, а лише просяться до політичних союзів, і не надають, а просять надати фінансову допомогу, і аж ніяк не вирішують, чи надавати допомогу комусь.

Ну і на завершення цього коментаря кілька слів про шанси Олега Ляшка стати президентом України.

Давайте згадаємо, де, коли і за яких умов радикали приходили до влади. Почнемо з більшовиків, очолюваних Леніним. Ця радикальна партія прийшла до влади у Росії у 1917 році тому, що Росія перед цим уже 3 роки несла левову частку основного тягаря 1-ї світової війни, мільйони її громадян гнили в солдатських шинелях в окопах, їх сім’ї, позбавлені годувальників, жили впроголодь, в країні внаслідок оголошеного воєнного стану були ліквідовані навіть зародки свободи, а придворні сановники і буржуазія продовжували насолоджуватись привілеями, наживаючись на військових замовленнях. Тобто, було створено ідеальні умови для приходу до влади радикалів з їх закликом «відібрати і поділити». І вони, здійснивши переворот, прийшли і отримали підтримку основної маси населення завдяки лозунгам «Земля – селянам!» та «Заводи – робітникам!»
Але потім, щоб утриматись при владі, вони знищили усі інші політичні партії, і завдяки створенню колгоспів відібрали назад землю у селян та перетворили їх на державних кріпаків, а робітників за допомогою ВЧК та НКВД перетворили у живі безсловесні придатки до верстатів і доменних печей та іншого заводського обладнання. І про це в Україні ще усі пам’ятають.

А тепер згадаймо Лівію, громадяни якої до середини минулого століття були одними із найбідніших на Землі, незважаючи на наявність запасів газу і нафти у надрах цієї країни, від добування і продажу яких наживалась лише невеличка купка багатіїв. Тож не дивно, що, коли група офіцерів на чолі з полковником Муаммаром Каддафі здійснила революційний військовий переворот і вигнала з країни багатіїв та передала у власність народу її газ і нафту, то лівійський народ підтримав цей переворот і погодився на правління в країні Муаммара Каддафі, котрий аби убезпечити себе в майбутньому від втрати влади заборонив створення будь-яких політичних партій і свобод, завдяки чому владу усе-одно кінець кінцем втратив, поплатившись заодно і життям. І про це в Україні теж усі ще пам’ятають.

Легко бачити, що в Україні жодного із вище перерахованих факторів немає, тож об’єктивних підстав для приходу до влади радикалів теж немає. Незважаючи навіть на те, що уже велика кількість українців взяла участь в бойових діях у Донбасі, що на руках знаходиться велика кількість зброї і що значна кількість людей в Україні живе в бідності. Адже ті українці, які готові були по першому зову отамана вскочити на коня і , розмахуючи шаблею, кинутись на ворога – будь-то поляк, татарин чи москаль у 17-му столітті, чи більшовик або фашист - у 20-му столітті, протягом 300 років послідовно знищувались усіма режимами, що панували в Україні в різні роки, тому нині їх в Україні залишилось не так уже і багато, а основна маса українців має уже не войовничо-козацькі, а хліборобські гени, котрим більше до душі не воєнна звитяга, а спокійна праця на благо своєї родини. Тож вони і в революцію настільки масово, щоб вона мала успіх, не підуть , і за радикалів голосувати не будуть, тим паче, що значна маса їх нині або уже зачепилась за першу сходинку до середнього класу, або прикладає зусилля аби за неї зачепитись. А середній клас, як відомо, ні до воєн, ні до тих, хто полюбляє війни, не схильний. Його незадоволення, як правило, далі мітингів, демонстрацій і не підтримки на виборах не розповсюджується. І пробудити в його представників войовничі гени може лише велика війна, яка, незважаючи на нинішні непрості стосунки України з Росією, на мій погляд, спалахнути не може, оскільки, якщо вона буде вестись з застосуванням авіації і тактичних ракет з боку Росії, то це може привести до зруйнування усіх 5 українських АЕС, що у свою чергу приведе до втрати життєдайності не лише на території України, а і на прилеглих до України територіях Росії, Білорусі, Литви, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Угорщини, Молдови, Румунії, Болгарії та Туреччини. Якщо ж велика війна України з Росією вестиметься без застосування авіації та тактичних ракет, тобто, вестиметься так, як вона нині ведеться з сепаратистами у Донбасі, то вона буде довгою і виснажливою для обох воюючих країн, особливо в умовах санкцій по відношенню до Росії з боку західних держав, що може привести у першу чергу саме в Росії до ситуації, подібної тій, що мала місце у 1917 році, що завершилась жовтневим переворотом і розстрілом усієї царської родини. І розуміючи згубність обох цих варіантів, нинішні керівники Росії, на мою думку, великою війною на Україну не підуть. Тож висновок з усього, сказаного вище такий – змінити владу в Україні можна лише шляхом виборів, в яких, як я уже відмітив, у радикалів шансів на перемогу у  президентських перегонах чи на отримання більшості у парламенті, що дало б змогу радикалу посісти посаду прем’єр-міністра, немає.

Але для наших  радикалів виборча ситуація усугубляється ще й тим, що їх лідер Олег Ляшко до себе симпатії не викликає, як внаслідок своєї невдячності, так і внаслідок своєї непослідовності та схильності до позерства і нанесення образ з використанням лексики, яку нормативною назвати язик не повертається.

Поясню, чому я, і не лише я, вважаю Олега Ляшка людиною невдячною. Посудіть самі - в політику його за руку ввела багато років тому, врятувавши від в’язниці, і взявши у свою політичну команду лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко,-  а послухайте, як нині, не вибираючи слів, навішує негативні ярлики на Юлію Тимошенко Олег Ляшко в своїх офіційних виступах у парламенті. Але ж, якщо Олег Ляшко може бути таким невдячним по відношенню до Юлії Тимошенко, завдяки якій він увійшов у велику політику, то такої ж невдячності від нього можна очікувати і по відношенню до народу, який обере його президентом. І це усі притомні люди розуміють, а тому Олегу Ляшку не варто очікувати на президентських виборах тріумфу Дональда Трампа, який своїй появі в політиці не завдячує нікому, але який все-одно жодного поганого слова по відношенню до своїх попередників із Республіканської партії не сказав.

А тепер я поясню, чому я, і не лише я, вважаю Олега Ляшка людиною непослідовною. Знову ж таки, посудіть самі – лідер Опозиційного блоку Юрій Бойко, зреагувавши на словесні образи, висловлені на його адресу Олегом Ляшком, двічі наніс йому удари кулаком по обличчю, причому після другого удару Олег Ляшко опинився на підлозі – це було продемонстровано на усіх українських телеканалах. І що ж я побачив у понеділок 17 січня під час телетрансляції  парламентської погоджувальної ради? – Сидить Олег Ляшко за столом поряд з Юрієм Бойко і веде себе з ним так, начебто і не отримував від нього двічі ударів по обличчю. Але ж, якщо Олег Ляшко вірить усім тим своїм словам, які він використав, ображаючи Юрія Бойка, і за які отримав від Юрія Бойка удари по обличчю, то він просто зобов’язаний був вимагати від головуючого на погоджувальній раді пересадити його на інше місце за столом.

А іншим аргументом на користь того, що Олег Ляшко є людиною непослідовною, є те, що він спокійно спілкується з товаришем по Радикальній партії Мосійчуком, стосовно якого Шокіним, коли той ще був у ранзі Генерального прокурора України, на засіданні Верховної Ради України було продемонстровано запис з потаємної відеокамери, на якому усі, у тому числі і телеглядачі, побачили як Мосійчук за підпис на депутатському запиті бере плату у 100 тисяч гривень, яку, звичайно ж, потім ніде в документах не показує і податку з якої не сплачує. І не обурюється Олег Ляшко, бачачи в е-декларації Мосійчука статки такого розміру, які той, виходячи з роду своїх занять, мати не повинен. Але в той же час Олег Ляшко називає «паразитами» усіх тих своїх парламентських колег, які показали в е-деклараціях,  занадто великі, як  на його думку, статки.

Тож усі ті українські  телеканали, які нині в необмеженій кількості надають ефірний час і Олегу Ляшку, і його товаришу по партії Мосійчуку, витрачають цей час з мінімальною користю, оскільки Радикальна партія завдяки їм на наступних парламентських виборах більше голосів, ніж нині має, не набере, а Олег Ляшко попри усі його гучні заяви про майбутнє президентство, на мій погляд, не вийде навіть у другий тур, який, я думаю, на наступних президентських виборах в Україні буде обов’язково.