Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


19 квітня 2017

17 квітня за три тижні до досягнення 75-ліття після важкої і виснажливої хвороби пішла з життя хороша людина – Олександр Іванович Тарануха, який, працюючи у нашому університеті практично від початку трудової кар’єри, пройшов шлях від асистента кафедри фізичного виховання до проректора з адміністративно-господарської роботи.

Дивлячись на університетський стадіон і триповерхову будівлю кафедри фізичного виховання, що височіє над ним, а також відпочиваючи у спортивно-оздоровчому таборі нашого університету, що розкинувся на лівому мальовничому березі Південного Бугу неподалік від Ладижина, не всі здогадуються, що ці популярні у студентів та викладачів і співробітників об’єкти університетської інфраструктури були створені у значній мірі завдяки енергії, організаторським здібностям і високій професійно-будівельній майстерності асистента, а потім старшого викладача кафедри фізичного виховання Олександра Івановича Таранухи, оскільки при їх зведенні він завжди залишався у тіні свого знаменитого завідувача кафедри Ярослава Ларіоновича Кулика, котрий народжував ідеї і з нічого забезпечував їх реалізацію необхідними матеріалами і конструкціями, але у котрого головним виконробом, що втілював ці ідеї у життя на будівельних майданчиках, завжди був саме Олександр Іванович.

Олександр Іванович був на усі руки майстром – він міг вимуровувати цеглою стіни будівель, він міг за допомогою електрозварювального апарату або автогенної установки зварювати будь-які металеві конструкції на будь-якій висоті, він міг налагоджувати будь-яке будівельне та сантехнічне і водопостачальне обладнання, він міг монтувати дахові конструкції і покривати їх шифером чи металом. І саме він виконав усі зварювальні роботи на тих об’єктах, які я вище перерахував, а завдяки своєму організаторському таланту саме він був і виконробом на усіх тих будівельних майданчиках, на яких зводились ці об’єкти.

Тож нікого не здивувало те, що Іван Васильович Кузьмін, який у 1976 році, приїхавши з Харкова, став ректором нашого тоді ще Вінницького політехнічного інституту, розгледівши організаторські та професійно-будівельні таланти цього ще молодого викладача кафедри фізичного виховання призначив його проректором з адміністративно-господарської роботи. І працював проректором з АГР Олександр Іванович усі роки ректорства Івана Васильовича.

Більше того, оскільки я, зростаючи від асистента кафедри радіотехнічних пристроїв Вінницького філіалу Київського політехнічного інституту до ректора Вінницького політехнічного інституту, теж мав нагоду протягом багатьох років наочно пересвідчитись в усіх, вище перерахованих, талантах Олександра Івановича Таранухи, то, ставши ректором, в числі двох проректорів, які я взяв у свою адміністративну команду із команди Івана Васильовича Кузьміна, був і Олександр Іванович, який після цього ще добрий десяток років, поки мав достатньо сил і здоров’я, відпрацював проректором з АГР і у моїй команді, допомагаючи мені та проректору з питань будівництва Володимиру Деонисовичу Свердлову і завершувати будівництво корпусу факультету електроенергетики та електромеханіки, і з нуля будувати корпуси факультету комп’ютерних систем і автоматики та факультету радіоприладобудування і зводити корпус технологічних практик Інституту інтеграції навчання з будівництвом, і будувати 100-квартирний будинок для викладачів та співробітників на території університету.

А коли той високий темп, яким жила моя адміністративна команда, Олександру Івановичу у зв’язку з погіршенням здоров’я став уже не під силу, він перейшов з посади проректора з АГР на посаду керівника практичної підготовки майбутніх інженерів-будівельників в Інституті інтеграції навчання з виробництвом, де вчив студентів під час робочих триместрів і робити та вставляти склопластикові вікна в університетських корпусах, і відновлювати понівечені парти, і виготовляти та укладати тротуарну плитку на університетських пішохідних доріжках.

Тож шановні колеги і студенти, крокуючи сьогодні по вимощеним цією плиткою пішохідним доріжкам між університетськими корпусами, на яких після дощу ніколи не збираються калюжі, згадуйте Олександра Івановича, завдяки рукам та організаторській енергії якого ми ці доріжки і маємо.

І, я думаю, що і у потойбічному світі усі добрі справи Олександра Івановича не будуть оминуті увагою. А ми будемо пам’ятати про Олександра Івановича і намагатись наслідувати йому у майстерності та людяності.

Версія для друку


[10.02.2019] Чому захист дисертації Оленою Косарук став важливою подією у моєму житті
[25.01.2019] Пояснення, чому президентська хронологія США не співпадає з радянською
[21.01.2019] А що цікавого в американців на президентській стезі?
[30.12.2018] Чим запам’ятається 2018 рік?
[22.11.2018] Враження від поїздки до Києва у листопаді 2018 року
[03.10.2018] Одна із версій, чому деякі народні депутати вимагають звільнення Уляни Супрун
[26.09.2018] А чи не варто повернути інститут наукових консультантів?
[18.09.2018] Хотілось би знати?!
[01.09.2018] ВНТУ із вступного «абітурієнтотрусу» вийшов достойно
[21.06.2018] Як, реалізуючи гарну ініціативу, створити нікому не потрібне посміховисько
[20.05.2018] Позиція в дискусії
[10.05.2018] На 95-ому
[25.03.2018] Короткий звіт про участь у методологічному семінарі та загальних зборах НАПН України, а також про відвідини українського парламенту
[10.03.2018] Позиція
[26.01.2018] Нагородження
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.