А далі я процитую кілька пунктів цього документу і зроблю висновки, з яких стане зрозуміло, чому я цей матеріал публікую саме під тим заголовком, який ви, шановні читачі, бачите.

Отож цитата з документу, в якому дається перелік недоліків, виявлених при аналізі акредитаційних справ, поданих вишами до міністерства, із-за яких ці виші за спеціальностями, в акредитаційних справах яких знайшли ці недоліки, акредитацію не пройшли:

«1. Завідувач випускової кафедри зі спеціальності, що акредитується, освітнього ступеня магістр є кандидат наук, доцент (відповідно до Державних вимог повинен буди доктор наук або професор).

2. Частка лекційних годин циклу фахової та практичної підготовки магістрів, які викладають доктори наук/професори становить менше 40%.

4. У навчальному закладі відсутня випускова кафедра з напряму підготовки, що є вимогою Закону України «Про вищу освіту» та Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності.

6. Переважна кількість навчальних дисциплін викладаються викладачами без вчених звань і наукових ступенів, що не відповідає Ліцензійним вимогам (відповідно до Ліцензійних вимог частка науково-педагогічних працівників з науковими ступенями та вченими званнями має бути 75% – для бакалаврського рівня (10% доктори наук або професори) і 95% – для магістерського рівня (40% доктори наук або професори але не менше одного доктора наук на 25 осіб ліцензованого обсягу))» – кінець цитати.

Із змісту першого недоліку, вказаного у вище приведеній цитаті, чітко витікає, що в разі, якщо випусковою кафедрою керує не доктор наук чи хоча б кандидат наук, який отримав вчене звання професора за сукупністю заслуг без захисту докторської дисертації, то ця кафедра не має права готувати спеціалістів за магістерськими програмами.

А із змісту четвертого недоліку чітко витікає, що спроба при акредитації магістерської програми обійти вимогу мати доктора наук чи кандидата наук зі вченим званням професора на чолі випускової кафедри за рахунок створення факультетської проектної групи, якій доручено опікуватись магістерською програмою зі спеціальності, на чолі з деканом факультету, який є доктором наук чи кандидатом наук зі вченим званням професора, без прив’язки цієї проектної групи до конкретних випускових кафедр цього факультету, теж не приведе до успіху при затвердженні акредитаційної справи. А в разі, якщо така прив’язка є, то отримають право готувати магістрів лише ті випускові кафедри цього факультету, керують якими доктори наук чи кандидати наук зі вченим званням професора.

А тепер давайте вчитаємося в зміст другого та шостого недоліків. І ми побачимо, що вишу не буде дозволено готувати магістрів за спеціальністю, до реалізації обсягу годин програми підготовки за якою буде залучено менше 40% докторів наук чи кандидатів наук зі вченим званням професора. Більше того, на випусковій кафедрі підготовкою магістрів зобов’язані займатись не менше одного доктора наук на кожні 25 осіб ліцензованого обсягу, а оскільки, як правило, ліцензують обсяги більші 25 осіб, то виходить, що на випусковій кафедрі повинні підготовкою магістрів займатись не менше двох докторів наук чи кандидатів наук зі вченим званням професора – особливо критичною ця умова стає для кафедр, які є випусковими одразу для двох і більше магістерських програм.

А тепер давайте пригадаємо, по-перше, те, що згідно з вимогами чинного Закону України про вищу освіту одна і та ж особа не може очолювати кафедру довше ніж два терміни по 5 років кожний, тобто, довше ніж 10 років. А по-друге, пригадаємо те, що кожний завідувач кафедри, який зустрів дату вступу в дію нового закону про вищу освіту, уже працюючи на цій посаді, має право переобратись на займану ним посаду після завершення терміну попереднього обрання лише один раз і через 5 років після цього повторного обрання зобов’язаний буде посаду завідувача кафедри залишити. А оскільки нинішній Закон України про вищу освіту вступив в дію всередині 2014 року, то виходить, що до середини 2024 року корпус завідувачів кафедр в усіх вишах оновиться на 100%. Тож навіть ті випускові кафедри, які нині очолюються докторами наук чи кандидатами наук зі вченим званням професора, повинні будуть потурбуватись, щоб в їх рядах до 2024 року з’явилися нові доктори наук, адже, якщо цього не станеться, то ті випускові кафедри, які очолять кандидати наук, доценти, будуть позбавлені права готувати магістрів. А розраховувати на те, що вдасться до цього часу якогось доцента кафедри перевести в розряд професорів без захисту докторської дисертації, не варто, адже вимоги до переведення доцентів в професори будуть ставати з кожним роком усе жорсткішими – цього вимагатиме необхідність підвищення якості вітчизняної вищої освіти до міжнародних стандартів. Ось чому заради впевненості у безхмарному майбутньому і усі кафедри, і керівники нашого університету повинні допомагати перспективним кандидатам наук ставати докторами наук?