Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


27 травня 2017

У четвер 25 травня у Києві відбулося засідання президії Національної академії педагогічних наук України, в якому взяв участь в якості її радника на громадських засадах і я.

До Києва я їхав три години поїздом «Хмельницький-Київ», який носить назву «Подільський експрес» і який оснащено лише вагонами вітчизняного виробництва з сидячими місцями, а з Києва до Вінниці я їхав дві години поїздом «Дарниця-Одеса» класу «Інтерсіті», оснащеним теж лише вагонами з сидячими місцями, але південнокорейського виробництва.

І в дорозі до Києва, і в дорозі назад до Вінниці я читав книгу Ірени Карпи «Піца «Гімалаї».

У минулому році я уже починав читати цю книгу, але кинув після ознайомлення з кількома сторінками в знак протесту проти того, що текст книги густо пересипаний матюками, які зустрічались практично в кожному абзаці, а я – син учительки російської літератури – з дитинства привчений цінити лише високохудожню прозу, в якій місця матюкам не було навіть при змалюванні непристойних сцен. Тож само собою напрошується запитання: «Чому ж я тепер вирішив усе-таки дочитати цю книгу?»

А справа в тому, що, прогулюючись алеями університетського парку для відновлення нормального зору після кількох годин роботи за комп’ютером, я змушений поза власним бажанням часто чути уривки розмов студентів, повз змішані групки яких доводиться проходити, в яких і студенти і студентки, висловлюючи свої думки друзям, густо пересипають їх матірними словами – і для них це є нормою, яка нікого не ображає і нічий слух не пригнічує. А мої спроби читати їм мораль з цього приводу викликали у них лише посмішку, а інколи і репліки на кшталт того, що між мною і ними уже пролягла така вікова відстань, яка ніколи не дозволить мені зрозуміти, що для них є нормою при спілкуванні.

І під впливом почутого від студентів я прийшов до висновку, що, мабуть, у своїх творах Ірена Карпа і віддзеркалює мову нинішнього молодого покоління, а тому для кращого  розуміння устремлінь цього покоління мені – університетському професору, який з ними працює, - варто хоча б одну із її книг дочитати до кінця.

І перший висновок, який мені навіяло читання книги Ірени Карпи, - це розуміння того, що наша вітчизняна продукція, на жаль, суттєво поступається за якістю аналогічній іноземній, адже мій вагон у «Подільському експресі» так кидало то вліво, то вправо і так трясло, що відстань між книгою в моїх руках і очима та кут зору постійно змінювались за випадковим законом, що дуже втомлювало очі, у той час, як мій вагон в «Інтерсіті» котився по тим же залізничним рейкам настільки плавно і стабільно, що навіть не помітно було, що читаєш в поїзді, і складалось враження, що читаєш, сидячи за столом у своєму кабінеті, а очі втоми зовсім не відчували. Тож якість продукції для будь-якого вітчизняного товаровиробника нині повинна виходити на перший план у його діяльності, інакше його продукцію не сприйматимуть позитивно не лише за кордоном, але і ми, українці.

А другий висновок, уже змістовний, який мені навіяло читання книги Ірени Карпи, - це розуміння того, що жити в Україні навіть людям з бідного прошарку набагато комфортніше, ніж тим, хто живе у багатьох інших країнах чи їх окремих регіонах, принаймні, таких, як Непал та приграничний з Непалом китайський Тибет. І, як витікає з біографії Ірени Карпи, вона про життя непальців та тибетців розповідає, не переказуючи чиїсь враження, а ділиться власними, адже усе це бачила своїми очима, подорожуючи у тих краях. І я радив би усім тим, хто пророкує Україні загибель, хто вважає, що наш народ живе гірше за усі інші народи, прочитати книгу Ірени Карпи «Піца «Гімалаї» - і я впевнений, що після цього прочитання у багатьох вдумливих читачів настане розуміння того, що і нині ми в Україні живемо не найгіршим життям, і що перспектив поліпшити своє життя в українців об’єктивно набагато більше, ніж в жителів багатьох інших країн світу. А те, що в багатьох країнах світу нині рівень життя є набагато вищим, ніж в Україні, повинно нам, українцям, слугувати не джерелом заздрощів і стимулом податись у ці країни у пошуках щастя, а метою, для досягнення якої кожен на своєму місці повинен робити більше і якісніше, адже саме у такий спосіб вийшла на провідні ролі у світі Японія після того, як на два її міста упали атомні бомби і тисячі квадратних кілометрів території навколо цих міст вкрились радіоактивним попелом.

А третій висновок, мовний, який мені навіяло читання книги Ірени Карпи, - це розуміння того, що нинішнє молоде покоління, спілкуючись між собою, навряд чи звертатиме увагу на незадоволення, що виникає у старшого покоління від вживання молодим поколінням ненормативної лексики. У тій мові, якою написана її книга, ненормативна лексика органічно вплітається в основний текст – і те, що вона, яка закінчила лінгвістичний університет, яка вільно володіє англійською і французькою мовами і розуміється на багатьох східних мовах, яка є письменником, співачкою і телеведучою, свої книги пише з використанням ненормативної лексики при змалюванні життя і устремлінь молодого покоління – усе це свідчить, що ми живемо в епоху зміни поглядів на легітимність  багатьох тих слів, які у старшого покоління викликають відразу.

Звичайно, буде смішно і неетично виглядати, якщо такою мовою почне викладати свої лекції університетський професор, чи на іспиті такою мовою йому почне відповідати студент, але з вживанням ненормативної лексики під час розмов представників молодого покоління між собою нам, представникам старшого покоління, вихованого в інші часи в іншому мовному середовищі, доведеться змиритись і заради взаєморозуміння між поколіннями від моралей з цього приводу відмовитись.

Версія для друку


[30.12.2018] Чим запам’ятається 2018 рік?
[22.11.2018] Враження від поїздки до Києва у листопаді 2018 року
[03.10.2018] Одна із версій, чому деякі народні депутати вимагають звільнення Уляни Супрун
[26.09.2018] А чи не варто повернути інститут наукових консультантів?
[18.09.2018] Хотілось би знати?!
[01.09.2018] ВНТУ із вступного «абітурієнтотрусу» вийшов достойно
[21.06.2018] Як, реалізуючи гарну ініціативу, створити нікому не потрібне посміховисько
[20.05.2018] Позиція в дискусії
[10.05.2018] На 95-ому
[25.03.2018] Короткий звіт про участь у методологічному семінарі та загальних зборах НАПН України, а також про відвідини українського парламенту
[10.03.2018] Позиція
[26.01.2018] Нагородження
[14.12.2017] Бумеранг повертається вдруге
[10.12.2017] Коли добіжить кінця українська Саакашвіліада?
[08.11.2017] Суворов у Гордона на 112-му
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.