І хоча новий навчальний рік розпочнеться формально лише 1 вересня 2017 року, сьогодні уже усім тим, хто з 1 липня піде у відпустку, можна підводити підсумки навчального року, що добігає кінця. Тож зроблю свої підсумки і я.

І самим значимим досягненням навчального року, що добігає кінця, я вважаю завершення нашої «війни» з ректором Володимиром Грабком, яка розпочалась 7 років тому після складення мною повноважень ректора ВНТУ і його призначення замість мене, як такого, що на ректорських перегонах 2010 року набрав на один голос більше, ніж я.

Ініційована ця «війна» була тодішнім міністром освіти і науки Дмитром Табачником, а відслідковував її хід, починаючи з виборного засідання Конференції трудового колективу, його перший заступник Євген Суліма, який вимагав від ректора Грабка мого повного професійного знищення, і який при кожній зустрічі читав «моралі» Грабку за те, що я ще продовжую працювати в університеті на посаді професора.

І оскільки у 2008 та у 2009 роках я був радником прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, то тиск Суліми на Грабка з вимогою мого професійного знищення особливо посилився після того, як за ініціативи тодішнього президента Януковича лакействуючим суддею її було запроторено до в’язниці.

І хоч я був у Володимира Грабка і керівником його дипломної роботи, і науковим керівником його кандидатської дисертації, і науковим консультантом його докторської дисертації, і керівником університету, який сприяв його кар’єрному зростанню, під тиском міністра Табачника і його першого заступника Суліми, перебуваючи під «дамокловим мечем» санкцій проти університету за непослух, ректор Володимир Грабко змушений був їм на догоду розпочати ряд пресуючих дій проти мене, що не могло не викликати контрдій у відповідь з мого боку, які полягали у тому, що я почав відслідковувати кожне його невдале рішення і коментувати усі ректорські промахи на своєму сайті, що привело до того, що навіть після падіння режиму Януковича і втечі Табачника до Ізраїлю, а Суліми до Москви, «війна» між нами з Грабком не скінчилась, оскільки ми уже до цього часу встигли «насолити» один одному у такій мірі, яка не дозволяла одразу ж розпочати перемовини про примирення.

Але коли було оголошено про створення Національного агентства по забезпеченню якості вищої освіти (НАЗЯВО) і опубліковано, що одним із перших кроків НАЗЯВО буде перевірка на відповідність статусу тих університетів, які нині перебувають в групі національних, я зрозумів, що в разі, якщо я продовжуватиму виставляти усі, недостатньо продумані чи помилкові з моєї точки зору, рішення ректора на своєму сайті, то допомагатиму інспекторам НАЗЯВО відшукувати аргументи, аби позбавити наш ВНТУ статусу національного – статусу, якого наш університет домігся саме під моїм керівництвом, тобто, допомагатиму відібрати у нашого університету те, чим я, як його третій ректор, пишався, і що є одним із ключових моїх здобутків за 21 рік ректорства. І тоді я собі сказав: «Стоп! - Ти старший, ти і повинен заради процвітання університету першим ініціювати примирення з нинішнім четвертим ректором». І я це примирення ініціював, запропонувавши ректору Володимиру Грабку «закопати сокиру війни» і розпочати нормалізацію відносин, стерши водночас із пам’яті усе те недобре, що кожен із нас встиг згенерувати по відношенню один до одного протягом років його ректорства.

І процес цієї нормалізації якраз стартував і проходив протягом навчального року, що завершується.

Підтвердженням цього з мого боку, як ви, шановні колеги, думаю, помітили, служить те, що протягом цього часу на моєму сайті не з’явилося жодної критичної інформації на адресу ректора, хоче не усі його рішення мені подобались, і мене не раз «підмивало» якесь із його рішень, прийнятих у цьому навчальному році, публічно розкритикувати.

А підтвердженням цієї нормалізації з боку ректора Грабка, як ви, шановні колеги, теж , сподіваюсь, помітили, служить те, що, по-перше, мого сина, доктора технічних наук, професора Олександра Мокіна Вчена рада університету 75 голосами «За» при лише 4 голосах «Проти» переобрала на новий термін завідувачем кафедри  відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів (ВЕТЕСК), чого не сталося б, принаймні з такою кількістю голосів «За», якби голова Вченої ради Володимир Грабко відкрито не підтримав пропозиції самої кафедри і Конференції трудового колективу факультету електроенергетики та електромеханіки переобрати завідувача кафедри ВЕТЕСК Олександра Мокіна на наступний термін.

Другим же, ще більш переконливим, підтвердженням нормалізації наших відносин з ректором є те, що 22 червня на останньому засіданні Вченої ради університету саме за пропозицією її голови, ректора Володимира Грабка рада одноголосно прийняла рішення про розміщення мого портрета в Галереї увіковічення знакових постатей університету, які внесли суттєвий вклад в його становлення і розвиток, в якій мій портрет стане 12-им, а першими після її створення за моєї ініціативи 25 років тому були портрети першого ректора нашого вищого навчального закладу, професора Романа Кігеля, який керував 16 років від зародження закладу у вигляді загальнотехнічного факультету Київського технологічного інституту харчової промисловості до перетворення у Вінницький політехнічний інститут, та другого ректора, професора Івана Кузьміна, який успішно керував Вінницьким політехнічним інститутом наступні 13 років.

А із менш значимих, але теж важливих особисто для мене подій навчального року, що завершується, я відзначу, по-перше, ту, що підтверджує наявність у мене ще потенціалу діючого вченого як в галузі педагогіки вищої освіти, про що свідчить опублікована у грудні 2016 року монографія «Формування вмінь студентів з інженерної і комп’ютерної графіки в умовах дистанційного навчання», яка написана у співавторстві з кандидатом педагогічних наук Оленою Слободянюк та доктором технічних наук Віталієм Мокіним, так і в галузі технічних наук, про що свідчать опубліковані у червні 2017 року монографія «Регулювання спектра напруги тягових підстанцій електротранспорту», яка написана у співавторстві з кандидатом технічних наук Олександром Паянком, та монографія «Математичні моделі та системи автоматичного керування вітровим електротехнічним комплексом з вертикальною віссю обертання вітрового колеса», яка написана у співавторстві з кандидатом технічних наук Олексієм Жуковим і доктором технічних наук Олександром Мокіним.

А по-друге, я хотів би підкреслити, що протягом навчального року, що завершується, я успішно працював на півставки професора кафедри ВЕТЕСК, де викладав дисципліну «Методологія та організація наукових досліджень» для студентів магістерської програми з електромеханіки і керував 2-ма аспірантами електротехнічного профілю. А на других півставки професора я працював на кафедрі системного аналізу та інженерної і комп’ютерної графіки (САКМІГ) , де викладав дисципліну «Методологія та організація наукових досліджень в галузі інформаційних технологій» для студентів магістерської програми з ІТ-технологій і керував 2-ма аспірантами з ІТ-спеціальностей. А тим, кого здивує таке поєднання спеціальностей, нагадаю, що докторську дисертацію я захищав за двома спеціальностями – «Технічна кібернетика і теорія інформації», яка відноситься до ІТ-галузі, та «Автоматичне керування в електричних системах», яка відноситься до спеціальностей електротехнічної галузі, а тому маю і моральне право і юридичне працювати як зі студентами та аспірантами, що стануть фахівцями з електротехніки та електромеханіки, так і зі студентами та аспірантами, що стануть фахівцями в ІТ-галузі.

Тож, підсумовуючи, я можу констатувати, що навчальний рік, який завершується, особисто для мене був успішним.