21 серпня на своєму сайті в інформації під назвою: «Про найбільш резонансну подію влітку 2017-го» вперше про своє відношення до Михаїла Саакашвілі у ті дні, коли він був позбавлений українського громадянства, висловився і я.

6 грудня я висловив своє відношення до Михаїла Саакашвілі і на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук, але, оскільки в поточній стрічці фейсбучних новин, яка змінюється з калейдоскопічною швидкістю, не так уже й багато читачів встигають ознайомитись з тими думками, які вмонтовуються у цю стрічку, то я вирішив цю свою фейсбучну інформацію стосовно Михаїла Саакашвілі привести і на своєму сайті, оскільки на ньому вона тримається в полі зору моїх читачів набагато довше. Отже текст цього мого посту був наступним –

Сьогодні усі українці розділились на тих, хто підтримує дії Саакашвілі, і тих, хто ці дії не підтримує. Одразу ж заявляю, що я дії Саакашвілі не підтримую, і поясню чому. Саакашвілі двічі обирався президентом Грузії і, програвши треті вибори опозиції, зобов"язаний був очолити свою політичну силу, яка перейшла в опозицію, щоб разом зі своєю політичною силою на наступних виборах знову повернутись до влади у Грузії. І навіть якби йому загрожувала небезпека арешту і притягнення до кримінальної відповідальності в Грузії, він зобов"язаний був, емігрувавши за кордон, зберігати грузинське громадянство і з-за кордону керувати своїми сподвижниками. Але він пішов іншим шляхом - він прийняв українське громадянство і погодився працювати губернатором Одеської області, що, на мою думку, було зрадою не лише по відношенню до своєї політичної сили, але і по відношенню до своєї Батьківщини Грузії, адже ніхто із відомих лідерів політичних сил в інших країнах, втративши владу і емігрувавши, не виходив з громадянства своєї країіни і не наймався на роботу в країні еміграції на посаду, суттєво нижчу по статусу за президентську. Із-за такого "політичного самоспалення" Саакашвілі його політична сила у Грузії втратила підтримку і програла вибори з розгромним рахунком, чого не сталось би, якби Саакашвілі, проживаючи в Україні, як емігрант, зберігав грузинське громадянство і не пішов працювати чиновником обласного рівня в Україні. Ось чому у мене немає поваги до Саакашвілі як політика, а дії політика, якого я не поважаю, не можуть у мене викликати довіру і повагу, якими б красивими словами вони не супроводжувались – кінець посту від 6-го грудня 2017 року.

В період між появою моїх текстів від 21 серпня на сайті та від 6 грудня на сторінці у ФБ найбільш резонансними подіями, пов’язаними з Михаїлом Саакашвілі, були: його перехід через польсько-український кордон з Польщі в Україну без отримання відповідного дозволу, а в оточенні соратників, серед яких були і кілька «недоторканих» - народних депутатів України, які унеможливили намагання прикордонників не пропустити Михаїла Саакашвілі через кордон; організація масового мітингу на площі біля Верховної Ради України, після якого там залишились встановлені палатки з їхніми охоронцями з числа прихильників Михаїла Саакашвілі; його арешт працівниками СБУ, які прийшли по нього на квартиру, але наздогнали його аж на даху багатоповерхового будинку, в якому розміщувалась його квартира; його визволення соратниками, які не пропустили мікроавтобус СБУ і, вибивши в ньому вікна, дістали з цього мікроавтобуса Михаїла Саакашвілі, який разом з ними після цього попрямував на мітинг, організований його прихильниками під Верховною Радою; демонстрація у Верховній Раді України Генеральним прокурором Юрієм Луценком плівок з записами голосів, схожих на голоси Михаїла Саакашвілі та біглого українського олігарха Курченка, якого називають «кошельком Януковича» і який нині проживає у Москві, - у цих записах «голоси» домовляються про суми, які будуть виділятись одним «голосом» другому «голосу» на організацію масових заходів, націлених на дестабілізацію нинішньої української влади; повторний арешт Михаїла Саакашвілі, який переховувався в київській квартирі колишнього начальника Луганського управління поліції, і зміну цієї квартири на камеру у СІЗО СБУ, з якого Михаїл Саакашвілі закликав своїх прихильників вийти у неділю – 10 грудня на марш протесту проти влади з вимогою прийняти закон про імпічмент президенту Петру Порошенку, який, до речі, демонструє усім, що ніякого відношення до арешту Михаїла Саакашвілі не має.

І ось сьогодні – 10 грудня я, вдивлючись в середині дня по телеканалу «Еспрессо» на марш протесту прихильників Михаїла Саакашвілі, який розпочався від пам’ятника Тарасу Шевченку і повинен закінчитись на Майдані Незалежності, бачу, що число учасників цього маршу, навіть рахуючи представників правоохоронних органів, що їх охороняють від провокацій, не перевищує двох тисяч осіб. А це означає, що очікувати нового «Майдану» за закликом Михаїла Саакашвілі не доводиться, що мені особисто, подобається, оскільки я, будучи одним із «батьків» незалежної України, хочу становлення в Україні сильної держави, яка була б «не по зубах» жодному із наших сусідів. А сильною Україна не стане, якщо її, як і 100 років тому, роз’їдатимуть внутрішні політичні чвари, одну із яких нині хоче роздмухати Михаїл Саакашвілі – не українець від народження і уже не українець за паспортом, а людина, для якої особисті амбіції є вищими за утвердження та зміцнення української державності.