І почну з висвітлення моєї позиції стосовно знесення наметів «міхомайдану», встановлених біля Верховної Ради України з перекриттям ось уже майже протягом півроку вулиці Грушевського. З цього приводу на моїй стрічці у соціальній мережі ФБ можна прочитати наступне: «Слухаю різні думки, які висловлюються політиками, запрошеними на 112 телеканал, стосовно знесення сьогодні поліцією наметів, встановлених під Верховною Радою України з "прихопленням" і території прилеглої вулиці Грушевського, і мимоволі ловлю себе на думці стосовно того, що було б з учасниками подібного дійства на території однієї із воюючих у 1941-1945 роках (як і Україна нині) країн. І я впевнений, що в Радянському Союзі абсолютно усіх, хто побажав би встановити протестні намети у той воєнний період під будівлею Верховної Ради СРСР, розстріляли б, у Німеччині - зачинщиків розстріляли б, а рядових учасників відправили б до концтабору, а у США - усім би в судовому порядку присудили б від 50-и до 100 років тюремного ув’язнення. І ніхто в цих країнах у ті воєнні роки не став би оскаржувати ні діями, ні словами справедливість цих владних рішень, бо під час війни кожен, хто виступає проти керівництва країни, яка воює, сприймається теж як ворог. І лише у нас, незважаючи на те, що в Україні війна, знаходяться і ті, хто висловлює свою незгоду з якимись рішеннями влади шляхом встановлення наметів під парламентом, і ті, хто засуджує дії влади по знесенню цих, заважаючих роботі парламентарів та руху автотранспорту по вулиці Грушевського, наметів, забуваючи про те, що такого роду протестні дії навіть у демократичних країнах допустимі лише у мирний час».

А далі що до моєї позиції стосовно якості української вищої освіти. Задля її визначення я процитую поширену мною у ФБ думку канадського фахівця українського походження Михайла Винницького, який викладає нині у Києво-Могилянській Академії і є радником міністра освіти і науки – ось ця думка, яка розміщена Михайлом Винницьким теж у мережі ФБ: «Mychailo Wynnycky. Одне з найчастіших мені запитань: куди йти вчитися? Моя відповідь (вже втомився повторювати): на бакалаврат ОДНОЗНАЧНО в Україні (хіба, що зібралися іммігрувати). На жаль про магістерський рівень так не скажеш. Але це вже інша історія. Ну але якщо в Україні, то в який університет? Майте на увазі, що при вступі на бакалаврат завжди рекомендуємо в першу чергу обирати університет (середовище, спільноту), а тоді щойно спеціальність. Можна по різному ставитися до рейтингів, але загалом цей (як на мене) дуже непоганий. Надіюся пригодиться.http://texty.org.ua/d/vnz_rate/. Бачу, що все таки доведеться повторити тут те, що часто говорю про вищу освіту. Отже, декілька тез:1) Вища освіта бакалаврського рівня в кращих українських університетам (див. рейтинг в посиланні) є НА ПОРЯДОК якіснішою ніж бакалаврат закордоном - в т.ч. в "кращих" універах світу. Я це кажу, як випусник магістратури і PhD Кембриджа. В "кращих" світових універах, "якість" (місце в світовому рейтингу - більше 50% його ваги) вимірюється кількістю викладачів, яких наукові статті цитуються в міжнародних журналах. Такі викладачі є визначними НАУКОВЦЯМИ, на яких тримається репутація університету - але студентів бакалаврату до них навіть близько не допускають. Для того, щоб цим науковцям уможливити ще більше продукувати науковий доробок, їх ЗВІЛЬНЯЮТЬ від викладання на бакалавраті. Вони працюють з магістрами і аспірантами, а викладають бакалаврам - другорядні викладачі (ті, які наукові невдахи або аспіранти, яким потрібен досвід - так напр. було зі мною). В Україні все навпаки - в аудиторію попадають віддані ОСВІТЯНИ. Це і є те, що треба для бакалаврів. У 18-19 років молода людина ще не, що робити з найновішими науковими доробками світил - їй потрібна база знань і тепле середовище для їх засвоєння. 2) Метою бакалаврату НЕ Є ПІДГОТОВКА до професії. За 4 роки перебування в універі, студент має набути ЗНАНЬ (теоретичну базу) для того, щоб могти далі розвивати світогляд. В умовах коли молода людина змінюватиме (сутнісно!) професію впродовж життя мінімум 4 рази, "готувати" її 4 роки до якоїсь роботи, яку вона навіть сама собі не обрала (бо частіше обирають батьки) - безглуздо і навіть трошки не морально. І ще: під час 4 років бакалаврату, студент має ЖИТИ, а не "готуватися". І тут виклик студентам: а ви створили в своїх універах середовища для життя, які вам подобаються? Якими ви гордитеся? І не нарікайте на "погану адміністрацію"! Це ВАШЕ життя і ВАШЕ середовище - будуйте його! 3) Щодо магістерки: Магістерка закордоном це однозначно добре: в 21-22 роки потрібно розширювати світогляд дорослої (вже) людини і це можна (треба) робити не у власному "хуторі". Навіть, якщо формально багато не навчишся (якість освіти закордоном буває дуже різною), все одно скористаєш із року життя в іншому середовищі. А ще в Україні мати закордонний диплом - престижно. Якщо немає можливості вступати на магістерку закордоном, а хочеться ще повчитися, для магістерського рівня рекомендую переходити на іншу спеціальність - знов ж таки: через те, що магістерка це рік для розширення світогляду. Інший тип магістерки - т.зв. "освітньо-професійна програма" (напр. МВА) це для осіб, які вже набули життєвого досвіду і хочуть далі рости або змінювати професію. Цей тип програм, на жаль, в Україні поки що погано розвинутий (реальних бізнес шкіл у нас лише три) але паростки є. Основна перепона їх розвитку: ідіотська фраза, яка засіла в головах 30-50 літніх "мені вже пізно йти в студенти". Коли розженемо ті мухи, стане всім краще» - кінець цитати. Від себе додам – я з усіма основними тезами Михайла Винницького згоден.

А завершити цей матеріал я хочу цитуванням повідомлення, зробленого колективом Науково-технічної бібліотеки нашого університету:  «До ювілею видатного вченого професора Б. І. Мокіна! Сьогодні свій 75-річний ювілей святкує доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Національної академії педагогічних наук України, ректор ВНТУ 1989 – 2010 рр. БОРИС ІВАНОВИЧ МОКІН! Науково-технічна бібліотека Вінницького національного технічного університету вшановує ЮВІЛЯРА! Все, чого Борис Іванович досяг в житті, це результат невтомної праці, постійного бажання навчатися і отримувати нові знання.  Своє життя він присвятив науці. Його наукові здобутки відомі не лише в Україні, а й за її межами. До ювілею професора Б. І. Мокіна наша бібліотека підготувала біобібліографічний покажчик «Борис Іванович МОКІН. До 75-річчя від дня народження», який ввійшов до серії «Вчені нашого університету». В покажчик ввійшли матеріали про наукову, педагогічну, адміністративну, громадську діяльність та основні друковані праці ювіляра». – Розміщено 03.01.2018

Ось на цьому я і поставлю крапку в першому аналітичному матеріалі у 2018 році на моєму сайті, оскільки, як відомо, матеріали довші трьох сторінок ніхто не читає.