Методологічний семінар на тему: «Концептуальні засади розроблення національного рейтингу закладів вищої освіти» проходив 22 березня з 10-ї години до 13-ї в актовій залі Інституту педагогіки НАПН України під безпосереднім керівництвом Президента академії, академіка НАН та НАПН України, доктора філософських наук, професора Василя Кременя та головних організаторів семінару – академіка-секретаря відділення вищої освіти, член-кореспондента НАПН України, доктора філософських наук, професора Петра Сауха і директора Інституту вищої освіти академії, член-кореспондента НАПН України, доктора педагогічних наук, професора Світлани Калашнікової.

В роботі семінару взяли участь також перший віце-президент академії академік НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Володимир Луговий, віце-президент академії член-кореспондент НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Олег Топузов та перший заступник Міністра освіти і науки України, кандидат фізико-математичних наук, доцент Володимир Ковтунець.

Після вступного слова, яким Президент НАПН України Василь Кремень відкрив семінар, учасників цього зібрання привітав перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, член-кореспондент НАПН України по відділенню вищої освіти, доктор педагогічних наук, професор Олександр Співаковський, який після привітання одразу ж покинув наші ряди, оскільки йому необхідно було у цей же час брати участь у Пленарному засіданні Верховної Ради України, на якому вирішувалось питання позбавлення депутатської недоторканості, притягнення до кримінальної відповідальності та арешту народного депутата України Надії Савченко згідно з представленням Генерального прокурора України Юрія Луценка, який надав докази протиправної діяльності Надії Савченко, котра з групою військових готувала державний переворот в Україні і сама визнала на брифінгу, даному журналістам, що інформація Генерального прокурора про її протиправну діяльність відповідає дійсності.

Після привітання Олександра Співаковського розпочалися виступи доповідачів, котрі запропонували учасникам семінару 11 цікавих доповідей, в обговоренні тематики яких взяли участь ще з десяток академіків і член-кореспондентів нашого відділення, яке є найбільш потужним у структурі НАПН України, оскільки нараховує у своєму складі 17 академіків і 17 член-кореспондентів та складає 21,7% від загальної кількості академіків і член-кореспондентів нашої академії та 24,2% від кількості академіків у ній. До речі, із ще живих шести академіків-засновників НАПН України троє – Леонід Каніщенко, Борис Мокін та Петро Таланчук – є членами саме відділення вищої освіти, тобто за станом на сьогодні це - 50%.

Мені особливо сподобались: доповідь першого віце-президента НАПН України, академіка НАПН України, доктора педагогічних наук, професора Володимира Лугового на тему: «Світовий досвід  для створення національного рейтингу закладів вищої освіти»; доповідь проректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидата філософських наук, професора Володимира Бугрова на тему «Досвід Київського національного університету імені Тараса Шевченка в світових рейтингах», яку він підготував у співавторстві з членом нашого відділення, академіком НАН та НАПН України, ректором КНУ імені Тараса Шевченка, доктором філософських наук, професором Леонідом Губерським; доповідь ректора Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, академіка НАН України та член-кореспондента НАПН України, доктора соціологічних наук, професора Віля Бакірова на тему: «Універсальне і партикулярне в рейтингуванні університетів»; доповідь академіка-секретаря відділення вищої освіти НАПН України, член-кореспондента НАПН України, доктора філософських наук, професора Петра Сауха на тему: «Проблема оптимізації мережі закладів  вищої освіти в контексті реалізації проекту національного університетського рейтингу»; доповідь головного наукового співробітника відділу інтернаціоналізації вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України, доктора філософських наук, с.н.с. Сергія Курбатова на тему: «Проблема вдосконалення теорії та методології розроблення університетських рейтингів: сучасні підходи» та доповідь завідувача відділом української історіографії Інституту історії України НАН України, член-кореспондента НАПН України, доктора історичних наук, професора Олександра Удода на тему: «Рейтингування університетів: наукова проблема чи маркетинговий інструмент (політичний та історичний аспект)».

Не сподобалися мені: доповідь завідувача відділу економіки вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України, кандидата економічних наук, доцента Юрія Вітренка на тему: «Рейтингування університетів: економічний аспект» та доповідь професора НТУ «КПІ» імені Ігоря Сікорського, академіка НАПН України, доктора технічних наук, професора Юрія Зіньковського на тему: «Рейтинг університету – аналог ЗНО абітурієнта».

В доповіді Юрія Вітренка мені не сподобалось те, що, навіть перейшовши з посади завідувача відділом Мінекономіки України на посаду наукового співробітника в академічний інститут, він продовжує сповідувати ідеологію Мінекономіки, націлену на те, щоб якомога менше коштів виділяти університетам з Державного бюджету, а у доповіді Юрія Зіньковського мені не сподобалася його маніпуляція з цифрами, в результаті якої він констатував, що у той час, як у США на один мільйон населення припадає 10 закладів вищої освіти, в Україні на один мільйон населення припадає 20 закладів вищої освіти, що, на його думку, свідчить про їх завелику кількість для України, і у своєму аналізі він, по-перше, зовсім ігнорує той факт, що половину врахованої ним кількості ЗВО в Україні становлять коледжі, в які перетворились технікуми, і які до закладів вищої освіти фактично причисляти не можна, оскільки у їх діяльності немає наукової складової, а по-друге, що американські ЗВО є більш потужними у порівнянні з українськими і приймають до своїх аудиторій щороку суттєво більшу кількість осіб із кожного задекларованого мільйону.

Після завершення роботи методологічного семінару цього ж дня у другій його половині я вирішив відвідати Верховну Раду України, благо посвідчення народного депутата України Верховної Ради України 1-го скликання мені таку можливість надає. Я хотів поспілкуватись з кимось із тих народних депутатів України, з якими ще колись разом працював у парламентській залі чи з якими просто знайомий, аби з’ясувати настрої, що панують у парламентаріїв після того, як вони дружно проголосували і за позбавлення депутатської недоторканості Надії Савченко, і за притягнення її до кримінальної відповідальності, і за її арешт.

Пройшовши завдяки депутатському посвідченню три кордони працівників державної охорони, я десь в околі 15 години 30 хвилин піднявся на другий поверх будівлі Верховної Ради України, де уже йшла реєстрація народних депутатів, котрі прибували на вечірнє пленарне засідання, що мало розпочатись о 16-ій годині.

Знайомі обличчя на очі не попадались, тож після невдалої спроби викликати спогади в народного депутата України Андрія Ільєнка, з яким ми у 1990 році, коли йому було років з вісім, фотографувались у Канаді на глядацькій терасі над Монреалем разом з його братом і мамою, якими опікувався той же канадець українського походження із діаспори, що і мною у Монреалі, який і фотографував, я підійшов до масштабного художнього полотна, що розміщене на стіні 2-го поверху будівлі Верховної Ради України, на якому зображене внесення народними депутатами Верховної Ради УРСР 12-го скликання майбутнього прапору нашої незалежної держави, і з задоволенням прочитав у його лівому кутку у списку народних депутатів УРСР, що проголосили Україну незалежною державою, і своє прізвище, виписане червоними літерами – приємно усе-таки відчувати себе одним із засновників незалежної України.

Лише перед 16-ою годиною я побачив знайоме обличчя, бо до мене підійшов народний депутат України і нинішнього і того першого скликання Віктор Пинзеник, з яким ми перекинулись кількома фразами, оскільки йому уже треба було заходити у зал пленарних засідань, в який допускаються у пленарні дні лише нині діючі народні депутати України. Тож коли пленарне засідання розпочалось, я покинув будівлю Верховної Ради України і відправився до свого готелю.

А наступного дня, яким була п’ятниця 23 березня, о 10 годині ранку в актовій залі Інституту педагогіки НАПН України розпочалося ранкове пленарне засідання Загальних зборів нашої академії, яке тривало до 13-ї години і супроводжувалось доповіддю Президента НАПН України Василя Кременя, у якій він відзвітував про роботу академії у 2017 році та про задачі на 2018 рік, виступами більше 10 членів академії в обговоренні цієї доповіді та врученням президентом академії орденів і медалей та свідоцтв про здобуття перемог в конкурсах на кращу монографію та кращий підручник кавалерам цих нагород та лауреатам переможців цих конкурсів.

І сама доповідь Президента НАПН України Василя Кременя і тексти виступів членів академії, що взяли участь в обговоренні цієї доповіді, будуть опублікованими на сайті НАПН України, а тому я не буду займатись їх аналізом у цьому короткому звіті, аби не трансформувати його в розряд нечитабельних, а тому зупинюсь лише на окремих тезах кількох виступів, які запали в душу чи особливо врізались в пам’ять. Отож:

У виступі директора департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН України, член-кореспондента НАПН України, доктора педагогічних наук, професора Андрія Шевцова прозвучало чітке запевнення, що незабаром функцію затвердження результатів захистів у спецрадах кандидатських та докторських дисертацій буде передано в університети, при яких ці спецради створено, і лише університети будуть нести повну відповідальність за якість захищених дисертацій без перекладення цієї відповідальності на експертні ради та Державну Атестаційну Колегію, а у-подальшому на НАЗЯВО.

У виступі ректора Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського, академіка НАПН України, доктора психологічних наук, професора Олексія Чебикіна прозвучав заклик до міністерства об’єднувати при укрупненні закладів вищої освіти до рівня регіональних лише однопрофільні ЗВО, яких, наприклад, в Південному регіоні є аж шість, оскільки об’єднання різнопрофільних ЗВО до нової якості не приведе.

А виступ Президента Малої академії наук України, академіка НАН та НАПН України, доктора фізико-математичних наук, професора Станіслава Довгого мені запам’ятався тим, що він чітко з фактажною аргументацєю показав, що заклики до ліквідації як основної, так і галузевих академій наук, які час від часу лунають в Україні і у пресі  і із уст деяких поважних осіб, які нині при владі, є абсолютно неприйнятними з позицій розвитку науки у нашій державі, оскільки академії наук сприяють розвитку науки в усіх європейських країнах, і об’єднані ці академії в Європейську асоціацію, Більше того, академії наук існують та відіграють суттєву роль в розвитку науки і в неєвропейських більше ніж 100 країнах світу, серед яких знаходяться і усі ті країни, які прийнято відносити до числа найбільш розвинених - і знову ж таки усі ці академії наук взаємодіють між собою в рамках Міжнародної асоціації академій наук JAP. І в жодній із цих країн ні політики, ні притомні науковці, ні пересічні громадяни не кричать в залах засідань і на сторінках газет та інтернету про те, щоб ліквідувати ці академії наук. Тож, як виявляється, заклики до ліквідації академій наук, то є чисто українським популістським ноу-хау.

А після завершення церемонії вручення нагород і потім аж до 16-ї години відбувалися паралельно в різних приміщеннях збори кожного із 5 відділень академії, у тому числі і нашого відділення вищої освіти. І хоч з різних поважних причин на зборах відділення, які вів академік-секретар відділення Петро Саух, не були присутні академіки Віктор Андрущенко, Леонід Губерський, Михайло Згуровський, Леонід Каніщенко та Петро Таланчук, а також відсутніми були член-кореспонденти Валерій Малахов і Олександр Співаковський кворум відділення мало і приймати рішення було правомочне. Тож ми спільно виробили позитивну оцінку доповіді президента, внесли пропозиції щодо  доповнення проекту рішення загальних зборів, проголосували рекомендацію за позбавлення статусу член-кореспондента одного із наших колег та рекомендацію про обрання до наших рядів почесного академіка.

З 16-ї години пленарне засідання загальних зборів продовжилось обговоренням звітної доповіді у першу чергу академіками-секретарями, які донесли до загальних зборів колективну думку своїх відділень стосовно позитивної оцінки звітної доповіді і пропозиції до проекту рішення, який було прийнято з загальною позитивною оцінкою. Проголосовані були і пропозиції відділень по позбавленню статусу член-кореспондента, і по обранню почесних академіків, і по виведенню одного із членів президії НАПН України з її складу.

Після цього вечірнім поїздом, вмостившись у зручному кріслі на другому поверсі комфортабельного вагона, я за неповних три години дістався до Вінниці, завершивши під час цієї поїздки читання чергової книги Сідні Шелдона, прочитання якої я розпочав ще під час минулого відрядження до Києва і продовжив під час позавчорашньої поїздки до Києва. Раніше я їздив до Києва автомобілем, але після того, як наші дороги стали прохідними лише для тракторів і танків, перейшов на поїздки поїздом – і дуже скоро переконався у їх перевазі, оскільки білети навіть на поїзди Інтерсіті+ коштують вдвоє дешевше за вартість бензину на дорогу від Вінниці до Києва і назад, і є можливість читати в поїзді художні книги, а цей процес, будучи сам по собі корисним,  дуже «прискорює» час перебування в дорозі.