Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


22 листопада 2018

У середу 14 листопада о 16 годині 43 хвилини «Подільським експресом» я виїхав із Вінниці до Києва, аби наступного дня зранку взяти участь в методологічному семінарі, а у п’ятницю 16 листопада взяти участь у Загальних зборах Національної академії педагогічних наук України, одним із 15 академіків-засновників у 1992 році якої є і я.

По дорозі до Києва я продовжив читати художній витвір Ірени Карпи «Піцца. Гімалаї», який починав читати ще під час попередньої поїздки до Києва для участі у Загальних зборах НАПН України рік тому, але кинув, не дочитавши, оскільки не зміг адаптуватись до тієї кількості матюків, яким була пересипана кожна сторінка тексту цієї книги. Але, оскільки ця книга притягувала до себе дуже яскравим описом пригодницької подорожі головної героїні по Гімалаях, то я вирішив подолати в собі відразу до матюків на сторінках книги і дочитати її до кінця. Для цього мені якраз і вистачило трьох годин подорожі із Вінниці до Києва «Подільським експресом» у середу та двох годин подорожі із Києва до Вінниці поїздом «Інтерсіті» у п’ятницю. Співставляючи негатив від використання значної кількості матюків при передачі емоцій головної героїні з позитивом від ознайомлення з цікавим описом її пригодницької подорожі в Гімалаях, пересипаним невідомими мені раніше екскурсами в історію країн, межуючи між собою в цих горах, я прийшов до висновку, що книжку таки варто було дочитати до кінця.

Оскільки я уже згадав про поїзди, якими їхав із Вінниці до Києва та назад, то одразу ж зупинюсь на двох цікавих враженнях від перебуванні у цих поїздах.

У «Подільському експресі» мене вразило те, що за три години, проведеними у цьому поїзді, я не почув жодного російського слова, навіть під час посадки і висадки пасажирів, які завжди супроводжуються потоками словесних звернень і перемовин – усі навколо розмовляли виключно українською мовою - і це при тому, що половину вагона займав 9 клас якоїсь київської школи, який повертався додому з туристичної поїздки, а другу половину вагона займали впереміж вінничани, хмельничани і кияни, які або їхали у відрядження, або повертались з відрядження додому. У минулі поїздки – навіть ще рік тому - цим же поїздом до Києва я такої україномовної одностайності пасажирів не спостерігав, а тому, що б хто не говорив, а українська мова навіть без адміністративного примусу з кожним днем стає в Україні усе більш домінантною.

А стосовно поїзда «Інтерсіті», то хочеться відзначити, що поїздка в ньому доставила задоволення – і від того, що віз він швидко, і від того, що в ньому було тепло, і від того, що він був яскраво освітлений, і від того, що обладнаний він був зручними кріслами для сидіння, і від того, що їхав я у ньому, не відчуваючи, що їхав, а те, що їхав, було видно лише по тому як за вікном мінявся пейзаж, і від того, що обслуговування стюардами було не гіршим від того, що я мав, коли літав кудись колись за кордон престижними авіарейсами.

Пленарне засідання методологічного семінару на тему: «Концептуальні засади розвитку освіти дорослих: світовий досвід, українські реалії і перспективи», робочу президію якого склали Президент НАПН України, академік Василь Кремень, перший віце-президент НАПНУ, академік Володимир Луговий, віце-президент НАПНУ і він же директор Інституту педагогіки НАПНУ, член-кореспондент Олег Топузов і організатор цього семінару академік-секретар відділення професійної освіти та освіти дорослих НАПНУ, академік Неля Ничкало, відбулося з 10-ї години до 13-ї години у четвер в актовій залі Інституту педагогіки НАПН України. З основною доповіддю на тему: «Розвиток освіти дорослих: сучасні реалії, тенденції і перспективи» цікаво виступила директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, член-кореспондент Лариса Лук’янова. В обговоренні цієї доповіді взяли участь 12 провідних вчених академії. Зі змістом доповіді і цих виступів можна ознайомитись по збірнику матеріалів семінару, який передано в Національну педагогічну бібліотеку імені Василя Сухомлинського.

А з 14-ї до 17-ї години працювали 5 секцій цього семінару, в одній із яких – секції №1 «Освіта дорослих в умовах глобалізаційних та євроінтеграційних процесів» - відпрацював в залі засідань Президії НАПНУ і я. Із двох десятків заслуханих доповідей найбільше цікавої для мене інформації я почерпнув із доповіді на тему «Засади системної організації простору освіти дорослих», яку виголосив перший віце-президент НАПН України, академік Володимир Луговий за співавторства г.н.с. Інституту вищої освіти НАПНУ Жаннети Таланової, та із доповіді на тему: «Доросла людина у віртуальному освітньому просторі», яку виголосила завідувач лабораторії сучасних інформаційних технологій навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПНУ, академік Марина Смульсон.

Ранок п’ятниці 16 листопада розпочався з засідань Відділень НАПН України – я, звичайно ж, попрацював у Відділенні вищої освіти, в якому разом зі мною відпрацював і ще один представник нашого університету – член-кореспондент Роман Квєтний.

А після завершення роботи відділень в актовій залі Інституту педагогіки НАПНУ відбулися Загальні збори академії. З основною доповіддю: «Проблеми модернізації змісту освіти в умовах реформування української школи» виступив академік-секретар Відділення загальної середньої освіти НАПНУ, академік Олександр Ляшенко. В обговоренні доповіді взяли участь більше десяти членів академії, котрі внесли ряд доповнень до проекту рішення зборів, яке було підтримане голосуванням.

Завершились Загальні збори НАПН України виборами одного почесного академіка та двох іноземних членів – у тому числі одного по нашому відділенню, а також зверненням Президента НАПНУ, академіка Василя Кременя до усіх присутніх активніше представляти отримані наукові результати у виданнях, що входять до відомих у науковому світі міжнародних наукометричних баз, і обов’язково тим, хто ще не має персональних сторінок в наукометричній базі Google Scholar, створити такі персональні сторінки, на кожну з яких сама база буде підтягувати усі авторські персоніфіковані публікації, демонструючи усьому світу у такий спосіб творче надбання автора сторінки.

Оскільки така сторінка мною уже давно створена, то я вирішив подивитись, як вона виглядає саме зараз. Я увійшов в Google на сайт Scholar Академія і переконався, що у цій наукометричній базі я виглядаю непогано, бо маю 1126 посилань інших авторів на мої публікації та h-індекс Гірша на рівні 14 з переходом на рівень 15 після того, як ще одна моя робота отримає 15-е посилання, оскільки інших 14 робіт по 15 посилань уже мають.

А в кулуарах я довідався, що, виявляється, колишній член-кореспондент НАПН України і він же колишній перший заступник міністра освіти і науки України Євген Суліма, якого у минулому році наша академія виключила зі своїх рядів, подав до суду і намагається за допомогою суддів відновити своє членство в НАПН України, незважаючи на те, що він переїхав після Революції на Майдані до Москви і нині працює професором в одному із московських університетів та претендував на обрання до Російської академії наук, що підтверджує його нинішнє російське громадянство, оскільки документи від бажаючих обратись до Російської академії наук приймались лише від громадян Росії. Побачимо, що скаже суд.

Після завершення Загальних зборів НАПН України, їдучи трамваєм до вокзалу, я зі здивуванням помітив біля вокзалу серед інших «євроблях» наш вітчизняний Ланос на європейських номерах, і само собою виникло риторичне запитання: «Невже для того, щоб придбати Ланос, який і в Україні коштує недорого, потрібно було їхати до Європи, отримувати там єврономер і транзитом приганяти цю, тепер уже «євробляху» до України?»

Повернувшись до Вінниці і зранку 17-го листопада зайшовши до свого університетського кабінету, я з радістю відчув, що температура в кабінеті підвищилась, що означало, що за моєї відсутності наш корпус таки підключили до теплопостачання. Глянувши на термометр, що висить біля дверей, я переконався, що це так, бо термометр показував уже 12 градусів, що було на 2 градуси вище тієї відмітки, на якій він зупинився в день мого від’їзду до Києва.

До речі, у тому, що тепло не подавалось в корпуси до середини листопада немає вини ректора, адже йому дають «одним куском» і оплату за комунальні послуги і зарплату викладачів, тож якщо «цей кусок» виявляється міністерством обрізаний, а зарплата є статтею захищеною, тобто такою, за невиплату якої можна і під суд піти, то ректору, аби звести до кінця року фінансові кінці з кінцями при наявності 9 корпусів з енергоємним лабораторним обладнанням, доводиться економити на теплопостачанні корпусів навіть у холодну пору.

І я не думаю, що у міністерстві, яке виділяє кошти кожному вищому навчальному закладу на забезпечення його життєдіяльності, не розуміють, що залишаючи ці заклади недофінансованими, із-за чого студенти змушені в холодну пору мерзнути в холодних аудиторіях, вони перекреслюють усі потуги колективів вищих шкіл по профорієнтації, оскільки майбутні абітурієнти від студентів знають про холод в аудиторіях регіональних вишів в холодну пору і навряд чи принесуть влітку свої заяви на вступ у ці виші.

Тож у мене складається враження, що недофінансування регіональних університетів є ще одним важелем, за допомогою якого міністерство наряду з загальнодержавними конкурсними прохідними балами на кожну із спеціальностей намагається «поховати» більшу частину регіональних вищих навчальних закладів, нестоличність яких і так має більший вплив на абітурієнтів ніж унікальність тих регіонально-прив’язаних спеціальностей, за якими добру підготовку можна отримати лише у відповідних регіональних вишах, в яких зосереджені кращі викладачі з цих спеціальностей. І не розуміти, що наслідком цього «поховання» регіональних вишів стане стрімке зниження освіченості української нації і пришвидшення виїзду молоді за кордон в пошуках вищої освіти і кращого життя, наше міністерство теж не може. А якщо розуміє, то чому сприяє цьому? Після постановки цього запитання нічого не залишається, як поставити крапку у цій розповіді.


Ось на цій невеселій ноті я і завершу свою розповідь про поїздку до Києва.

Версія для друку


[03.10.2018] Одна із версій, чому деякі народні депутати вимагають звільнення Уляни Супрун
[26.09.2018] А чи не варто повернути інститут наукових консультантів?
[18.09.2018] Хотілось би знати?!
[01.09.2018] ВНТУ із вступного «абітурієнтотрусу» вийшов достойно
[21.06.2018] Як, реалізуючи гарну ініціативу, створити нікому не потрібне посміховисько
[20.05.2018] Позиція в дискусії
[10.05.2018] На 95-ому
[25.03.2018] Короткий звіт про участь у методологічному семінарі та загальних зборах НАПН України, а також про відвідини українського парламенту
[10.03.2018] Позиція
[26.01.2018] Нагородження
[14.12.2017] Бумеранг повертається вдруге
[10.12.2017] Коли добіжить кінця українська Саакашвіліада?
[08.11.2017] Суворов у Гордона на 112-му
[15.09.2017] Приємно чути з уст президента такі слова
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.