Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


10 лютого 2019

30 січня 2019 року у спеціалізованій вченій раді Д 05.053.01 Вінницького державного педагогічного університету відбувся захист кандидатської дисертації Оленою Косарук, яка працює в Інституті інтеграції навчання з виробництвом Вінницького національного технічного університету і працювала над цією дисертацією під моїм науковим керівництвом, будучи аспіранткою без відриву від роботи за основною посадою.

Тема дисертації Олени Косарук «Професійна підготовка майбутніх фахівців інженерних спеціальностей на засадах інтеграції навчання з виробництвом», яку вона захищала за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти, є однією із перших дисертацій в галузі педагогічних наук, в якій досліджено ефективність одного із варіантів ідеології дуальності, що планується до впровадження в Україні з 2020 року згідно з постановою Кабміну, затвердженою у грудні 2018 року.

Задля розуміння того, чому у цій дисертації представлені матеріали, присвячені дослідженню ефективності ідеології дуальності, яку Міністерство освіти і науки України на виконання постанови Кабміну ще тільки збирається впроваджувати в життя, варто нагадати, що у нашому університеті, яким я керував з 1989 по 2010 роки, з дозволу Мінвузу УРСР ця ідеологія підготовки фахівців була впроваджена в порядку експерименту ще у 1991 році після моїх відвідин тих трьох університетів Канади, які розпочали її впровадження ще у 1988 році, про що я розповідав у багатьох книгах моєї документально-публіцистичної серії, що налічує уже 14 томів.

І оскільки Олена Косарук була однією із тих, хто привезену мною із Канади ідеологію підготовки фахівців з вищою освітою, адаптував до українських реалій та розробляв методики її реалізації і досліджував ефективність в процесі впровадження, то їй і випало першою захищати кандидатську дисертацію за цією тематикою.

І слід відзначити, що захищалась Олена Косарук блискуче. Від її доповіді та відповідей на запитання 15 членів спецради, яку очолює академік НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Роман Гуревич, всі члени якої є докторами наук, професорами і навіть вчений секретар Алла Коломієць є доктором педагогічних наук, професором, я отримав естетичну насолоду і був гордий, що як науковий керівник є причетним до підготовки науковця такого високого рівня.

Високу оцінку дисертації та її захисту Оленою Косарук дали і перший опонент Анатолій Кузьмінський, член-кореспондент НАПН України, доктор педагогічних наук, професор із Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, і другий опонент Світлана Резнік, кандидат  педагогічних наук, доцент із Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», і усі 7 докторів наук, професорів, що представляють у спецраді спеціальність 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. А тому усі 17 членів спецради, що взяли участь в цьому її засіданні, одностайно проголосували за присудження Олені Косарук наукового ступеню кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04.

Для тих, хто знає, що під моїм науковим керівництвом написали і захистили свої дисертації уже більше тридцяти науковців, у тому числі і п’ятеро за тематикою, присвяченою проблемам вищої школи, думаю, не зовсім зрозуміло, чому цей захист я відзначив як важливу подію у моєму житті, а тому для пояснення мені доведеться трішки поринути в історію.

Ще 15 років тому у бутність ректором Вінницького національного технічного університету у мене були нормальні дружні стосунки з професурою Вінницького державного педагогічного університету, багаторічним ректором якого на той час був професор Шунда. Дружність цих стосунків була обумовлена тим, що наші університети готували фахівців з вищою освітою зі спеціальностей, що не перетинались, а тому ми не були конкурентами навіть на ниві абітурієнтів. І навіть коли ректором Вінницького державного педагогічного університету було призначено, а потім і обрано колективом Олександра Шестопалюка, який до цього працював спочатку начальником управління освіти Вінницької облдержадміністрації, а перед призначенням виконувачем обов’язки ректора ВДПУ уже працював заступником голови Вінницької облдержадміністрації з гуманітарної політики, мої стосунки з професурою ВДПУ продовжували ще деякий час залишатись дружніми, аж поки мені не стало відомо про недружній по відношенню до мене вчинок, здійснений Олександром Шестопалюком у період його роботи на посаді заступника голови Вінницької облдержадміністрації.

А далі я дозволю собі заглибитись в історію ще глибше. У 2003 році після досягнення мною 60-ліття у зв’язку з тим, що під моїм керівництвом Вінницький державний технічний університет досяг за усіма показниками рівня, що давав право на статус національного, і отримав цей статус, ставши Вінницьким національним технічним університетом, вчена рада університету ініціювала звернення до Вінницької обласної державної адміністрації, щоб та представила мене до нагородження орденом «За заслуги ІІ-го ступеню», оскільки кавалером ордена «За заслуги ІІІ-го ступеню» я вже був – цей орден я отримав за те, що підняв Вінницький політехнічний інститут до рівня університету, що увійшов до двадцятки кращих університетів України і одним із перших після проголошення України незалежною державою підписав угоди про співпрацю з провідними університетами Європи та впровадив підготовку магістрів за європейськими стандартами ще у ті роки, коли про магістерську підготовку у нашій державі лише починали точитись розмови і не були розробленими ще навіть нормативні документи.

Документи про представлення мене до нагородження орденом «За заслуги ІІ-го ступеню» були передані в канцелярію Вінницької облдержадміністрації і, як мені стало відомо, попали до заступника голови облдержадміністрації з гуманітарних питань Олександра Шестопалюка, який повинен був їм дати хід уже від імені облдержадміністрації до адміністрації президента. Йшов час, відмовної відповіді з облдержадміністрації до університету не надходило, тож я вирішив, що моє представлення до нагороди орденом лежить десь в адміністрації президента. І не дочекавшись нагородження протягом року, я для себе зробив висновок, що, мабуть, президент України вирішив, що уже надання університету статусу національного для ректора цього університету є достатньо високою нагородою, а тому відмовився нагороджувати мене ще й орденом. Тож я віднісся до не нагородження мене цим орденом з розумінням і нікуди ніяких запитів з цього приводу не робив.

Але через деякий час після призначення Олександра Шестопалюка виконувачем обов’язки ректора Вінницького державного педагогічного університету від помічника його наступника на посаді заступника голови облдержадміністрації я випадково дізнався, що новий заступник, перебираючи папки з діловими паперами, що дістались йому від попередника, знайшов серед папок з документами, яким не було дано ходу, і папку з представленням вченої ради нашого університету до нагородження мене орденом «За заслуги ІІ-го ступеню».

Як пояснив мені цей помічник, термін дії представлення вченої ради уже вичерпався, тож щоб давати йому хід, потрібно подавати нове представлення. Це мене обурило і здивувало, бо виходило, що тепер я сам повинен звертатись до вченої ради університету з проханням, щоб мене нагородили.

Звичайно ж, я не став цього робити, але, перш ніж поставити крапку у цій історії, поцікавився в одного із начальників відділів облдержадміністрації, з яким у мене були дружні стосунки, чому, на його думку, його колишній начальник Шестопалюк не дав ходу представленню мене до нагороди. І той мені відповів, що практика була такою – той, на кого приходило представлення до нагороди, повинен був сам особисто звернутись до Шестопалюка з проханням дати хід документам, і той формулював умови, на яких подальший хід документам забезпечувався. А оскільки я не приходив до Шестопалюка з проханням, то і документи на мене так і залишились лежали нерухомо в ящику його столу.

Звичайно, таке відношення до мене з боку Шестопалюка мене обурило, тож коли він звільнив з посади проректора ВДПУ Валерія Казьмірчука, а той через деякий час роздобув і опублікував в газеті документи, із яких витікало, що вчене звання доцента Шестопалюк отримав у Тернопільській академії народного господарства з порушенням вимог нормативних документів, що потягнуло за собою і незаконність отримання ним у подальшому вченого звання професора, без наявності якого він не мав права йти на вибори ректора ВДПУ, то я ці документи опублікував також у своїй черговій книзі із моєї документально-публіцистичної серії. Тож після цього ми з Шестопалюком стали ворогами, і шлях до спецради у ВДПУ чотирьом моїм аспірантам, що у різні роки здійснювали дослідження проблем вищої школи, після цього закрився, і мені довелось відсилати на захист одного з них у Київський національний економічний університет, другого – у Хмельницький національний університет, третього – у Тернопільський національний педагогічний університет, а четвертого в Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України.

І ось тепер, коли уже кілька років ректором ВДПУ не є Олександр Шестопалюк, я вирішив ризикнути і відправити на захист п’ятого свого аспіранта, який здійснював дослідження проблем вищої школи, а цим аспірантом і є Олена Косарук, у спецраду ВДПУ. На цей крок я зважився ще й тому, що у Олени є малолітня донька, тож поїздки в інше місто перед захистом, під час захисту та після захисту для проходження процедур попереднього і основного захистів та оформлення необхідних документів, для неї були б обтяжливими.

І ризик себе виправдав – члени спецради у ВДПУ виявились дуже гарними фахівцями, доброзичливими людьми і не зараженими ненавистю колишнього свого ректора до мене, за що я їм вдячний, адже вони не лише об’єктивно оцінили дисертаційну роботу моєї аспірантки, але і відкрили особисто для мене шлях до наукових контактів з професурою свого університету, який проводить багато цікавих наукових конференцій, присвячених дослідженням проблем вищої школи, на які раніше мені для участі в якості доповідача дорога була закрита.

Версія для друку


[25.01.2019] Пояснення, чому президентська хронологія США не співпадає з радянською
[21.01.2019] А що цікавого в американців на президентській стезі?
[30.12.2018] Чим запам’ятається 2018 рік?
[22.11.2018] Враження від поїздки до Києва у листопаді 2018 року
[03.10.2018] Одна із версій, чому деякі народні депутати вимагають звільнення Уляни Супрун
[26.09.2018] А чи не варто повернути інститут наукових консультантів?
[18.09.2018] Хотілось би знати?!
[01.09.2018] ВНТУ із вступного «абітурієнтотрусу» вийшов достойно
[21.06.2018] Як, реалізуючи гарну ініціативу, створити нікому не потрібне посміховисько
[20.05.2018] Позиція в дискусії
[10.05.2018] На 95-ому
[25.03.2018] Короткий звіт про участь у методологічному семінарі та загальних зборах НАПН України, а також про відвідини українського парламенту
[10.03.2018] Позиція
[26.01.2018] Нагородження
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.