Тобто, я прогнозував перемогу у другому турі виборів кандидата в президенти України Володимира Зеленського над кандидатом у президенти України Петром Порошенком з різницею, як мінімум у 7,8%, але не наполягав на тому, що ця різниця  буде  суттєво більшою.

Але, як свідчать результати другого туру цих виборів, котрі навряд чи суттєво відрізнятимуться від результатів екзит-полів, оголошених одразу після того, як закрились двері виборчих дільниць, різниця між результатом, отриманим Володимиром Зеленським , та результатом, отриманим Петром Порошенком, виявилась набагато більшою від тієї, мінімальне значення якої прогнозував я, і досягла аж 47,5%.

Спираючись на публікації різних авторів у соціальних мережах, я спробую проаналізувати, чому це сталося.

І перше, на що я хочу звернути увагу, це на безкомпромісну позицію телеканалу 1+1, завдяки якому усі громадяни України дізнались про результати журналістських розслідувань стосовно тіньових схем незаконного збагачення осіб із близького оточення президента Петра Порошенка, із яких, незважаючи на серйозний фактаж звинувачень, ніхто кримінально не покараний і по-сьогодні, що засвідчує невиконання президентом однієї із ключових обіцянок, даних у 2014 році при вступі на посаду, що ніхто не уникне покарання за  протиправні дії незалежно від ступеню попередніх дружніх стосунків між ним та ними. Цей фактаж в усіх ще на слуху, а тому немає сенсу на ньому зупинятись додатково. До речі, таку ж безкомпромісну позицію у період боротьби за президентське крісло між кандидатами в президенти України Віктором Ющенком та Віктором Януковичем, завдяки якій (у тому числі) Віктор Ющенко став Президентом України, 15 років тому займав і «5 канал», власником якого тоді був Петро Порошенко. Тож, як бачимо, правило бумерангу спрацювало і у цьому випадку. І намагання прихильників Петра Порошенка та й  його самого звести позицію журналістів каналу 1+1 до тези, що вони виконували вказівку власника цього телеканалу Ігоря Коломойського, який за їх допомогою мстив президенту Петру Порошенку за те, що той звільнив його з посади глави адміністрації Дніпропетровської області та домігся націоналізації його Приватбанку,  не справляли враження на тих виборців, які у першому турі не голосували за Петра Порошенка, бо усі вони ще добре пам’ятали, що саме завдяки рішучим діям Ігоря Коломойського, який створив перші добровольчі батальйони і за свої кошти їх озброював, одягав і годував та забезпечував пальним їх техніку в період недієздатності нашої армії у 2014 році, були зупинені загони сепаратистів, яких підтримувала Росія озброєнням, фінансами та військовими радниками, які фактично були командирами різних рівнів у цих загонах, і які намагались розповсюдити сепаратизм та бойові дії і на сусідні з Луганською та Донецькою області України.

Другим фактором, що приніс додаткові голоси Володимиру Зеленському у 2-му турі виборів, стало усвідомлення багатьма виборцями ідеологеми, що його обрання стане додатковим вагомим аргументом для російського президента Володимира Путіна відмовитись від думки шляхом окупації кооптувати Україну до складу Росії, бо і йому, і його оточенню нині стало остаточно ясно, що у разі, якщо він це зробить, скориставшись перевагами в озброєнні, чисельності збройних сил та економіці, то цим  лише прискорить розвал Російської імперії, адже до 60 мільйонів жителів автономних республік Кавказу та Поволжя, які  подумки мріють про створення на своїх теренах незалежних національних держав і чекають лише часу, коли виникнуть сприятливі умови для походу в незалежність, додадуться ще й 45 мільйонів свободолюбних громадян України, котрих подібно білорусам та росіянам примусити ходити парадними колонами на підтримку переобрання на новий термін того, хто ними керує уже багато років, ігноруючи їх думку та рівень життя, ні поліції, ні спецслужбам, ні політтехнологам, ні зомбоящикам не вдасться, а тому краще тримати Україну в якості не налаштованого вороже до Росії демпфера між нею та налаштованим в цілому не дружньо до неї Європейським Союзом і  військово-політичним блоком НАТО. Тим паче, що до НАТО ті країни, які до цього блоку входять, Україну  не приймуть до тих пір, поки у неї будуть територіальні претензії до сусідніх держав, оскільки у статуті НАТО  це однозначно прописано. А тому Росії, аби не пустити Україну до складу НАТО, достатньо лише продовжувати утримувати у своїй структурі Крим до тих пір, поки Україна буде вважати його своєю територією, окупованою Росією. І ніякі доповнення до Конституції України стосовно перспективи вступу в НАТО нам не допоможуть обійти цей пункт статуту цього військово-політичного блоку. А ми Крим повернути, оголосивши війну Росії, не зможемо, тому що один на один ми цю війну не можемо виграти в принципі, особливо з огляду на величезну територію Росії та наявність на нашій території атомних електростанцій, бомбардування яких навіть звичайними бомбами може перетворити нашу територію навколо них на сотні кілометрів радіоактивною пустелею, а ніяка із інших держав на нашому боці вступати у війну з Росією, озброєною атомною зброєю і ракетами та авіацією для її використання у війні, задля повернення нам Криму, не буде. І, на що звертають увагу багато дописувачів у соціальних мережах, варто не забувати, що навіть Японія, незважаючи на договір про дружбу і взаємну допомогу з США, уже 74 роки не може повернути собі окуповані ще Радянським Союзом під час другої світової війни Курильські острови, значення яких для Росії є суттєво меншим за значення Криму, оскільки завдяки Курилам Росія лише збільшила свої територіальні води, обмеживши цим доступ військовим кораблям США до своєї материкової території, а завдяки Криму, який є величезним авіаносцем, що ніколи і нічим не може бути потопленим, вона, по-перше, забезпечує військовий контроль за усією південно-східною частиною території НАТО, а по-друге, є нездоланним важелем недопущення членства України у цьому військово-політичному блоці.

Третім фактором, який додав голосів Володимиру Зеленському у 2-му турі виборів, стало усвідомлення того, що переобрання Петра Порошенка на другий термін не лише не приведе до виконання однієї із його ключових передвиборних обіцянок 2014 року, що він у статусі президента принесе в Україну мир, але навпаки його президентство під час другого терміну приведе Україну до відкритої війни з Росією і відродження проекту створення на теренах Донбасу, Запорізької, Херсонської, Миколаївської і Одеської областей нової держави по імені Новоросія, як це задумувалось Путіним і його оточенням ще у 2014 році. Адже для Петра Порошенка Володимир Путін став уже ворогом не лише державним, а і особистим, що унеможливлює їх договороспроможність. А договорюватись рано чи пізно доведеться, оскільки війна на Донбасі виснажує і економічно, і психологічно нашу державу, тож вона не повинна тривати вічно. Ну і рано чи пізно жителі Криму та ті росіяни, які приїздять туди на відпочинок, почнуть вимагати від Путіна вирішити питання постачання води на півострів, яку туди можна подавати лише з Дніпра побудованим ще за радянських часів Дніпровсько-Кримським каналом. Тож для розв’язання питання водопостачання Криму, якщо про це не можна буде домовитись за столом переговорів, Путін може наважитись на військову операцію по захвату наших південних територій вздовж Азовського, а заодно уже і Чорного морів і проголошення на цих захоплених територіях нового державного утворення – Новоросії, озброївши її армію російським озброєнням та дозволивши добровольцям з Росії служити в цій армії. А щоб в України не виникало бажання військовим шляхом знищити цю армію і повернути захоплену територію, він сконцентрує потужні військові мобільні угрупування в Білорусі і вздовж усього російсько-українського кордону, погрожуючи прямим вторгненням в Київ, Харків і Дніпропетровськ в разі спроб Збройних сил України  скинути цю армію в море і ліквідувати створену ним Новоросію. І ніяке НАТО нам захищатись від цієї агресії не допоможе, як не допомогли західні держави воїнам УПА відстояти незалежність України після 1945 року, а  до оголошення економічних і політичних санкцій з боку США і ЄС Росія уже призвичаїлась і заміщає усе те, що вона раніше отримувала із цих країн, китайським. Тож домовлятись з Росією про мирне співіснування на думку багатьох дописувачів у соціальні мережі  Україні доведеться, але зрозуміло, що з Порошенком Путін уже за стіл переговорів не сяде – і це теж додало Володимиру Зеленському голосів на виборах, оскільки Зеленський Путіна ще ворогом особистим не оголосив, а тому сісти з ним за стіл переговорів Путіну не буде образливо. І є надія, що в результаті цих переговорів буде розв’язана і проблема повернення в Україну тієї території Донбасу, яка нині контролюється сепаратистами за економічної і військової підтримки Росії, і яка в принципі Путіну у складі  Росії не потрібна, оскільки це територія, на якій проживають у тому числі і люди, для яких протестувати і убивати стало звичною справою, що не може не додати тривоги усім росіянам, між яких розсіються ці люди в разі приєднання цієї суттєво спустошеної і зруйнованої та замінованої території до Росії.  І тим, кому не подобається сама думка, що нашому президенту потрібно шукати прийнятні умови співіснування з Росією, багато авторів дописів у соціальні мережі нагадують, що у 1940 році, програвши війну Радянському Союзу, Фінляндія підписала мир з ним на умовах втрати третини території (Карелія і Виборгський район) і неучасті у військових блоках, ворожих до Радянського Союзу. І підписав цей договір у тому числі і керівник фінської держави та головнокомандувач її збройних сил маршал Маннергейм, який люто ненавидів комуністичний Радянський Союз. І підписав він цей договір тому, що іншого способу зберегти Фінляндію як державу він не бачив. І свідченням того, що він, підписавши цей, на той час кабальний договір, в історичному плані виявився правий, є і те, що нині Фінляндія, яка є позаблоковою державою, досягла найвищого у Європі рівня життя, і те, що у Фінляндії, яка є демократичною державою, пам’ятники Маннергейму встановлені у кожному місті, а День Збройних сил Фінляндії, які створив Маннергейм, офіційно відзначається в день його народження.

Четвертим фактором, який додав голосів Володимиру Зеленському у 2-му турі виборів, стала образлива поведінка прихильників Петра Порошенка та й його самого по відношенню як до Володимира Зеленського, так і до усіх тих громадян України, які його підтримували. І глибоко образливими були сприйняті не лише прихильниками Володимира Зеленського, а і усіма тими виборцями, хто у першому турі виборів не голосував за Петра Порошенка, а голосував за інших кандидатів, висловлені на телекамери слова Петра Порошенка, що Володимир Зеленський є маріонеткою Коломойського та навішувані прихильниками Петра Порошенка у соціальних мережах та пропрезидентських ЗМІ ярлики «черні», «дебілів» та «агентів Кремля»  як усім тим, хто у першому турі виборів проголосував за Володимира Зеленського, так і усім тим, хто збирався проголосувати за нього у другому турі. Глибоко образливими були сприйняті не лише Володимиром Зеленським та  його прихильниками, але і тими, хто у першому турі голосував за якогось іншого кандидата і знаходився в роздумах, за кого ж проголосувати у другому турі, були і білборди Петра Порошенка, на яких йому протиставлявся не Зеленський, а Путін, та широкоформатні листівки, на яких Зеленському майже відкрито приклеювався ярлик наркомана, що розклеювались у під’їздах житлових будинків в містах України. Втратив частину авторитету у ці дні і мер Києва Володимир Кличко, який для здійснення аналізів на наявність наркотиків у крові кандидатів у президенти України привіз до Києва із-за кордону під виглядом авторитетних медичних діагностів із олімпійської WADA нікому не відомих діагностів із приватної фірми VADA, оскільки не лише Володимир Зеленський та його прихильники по першому туру виборів, але і усі ті виборці, хто за нього у першому турі не голосував, розцінили цей хід діючої влади як спробу сфальсифікувати ці аналізи і оголосити Зеленського наркоманом. Адже натяків на це у своїх виступах не цурався і Петро Порошенко. Тож ця частина виборців позитивно сприйняла те, що Зеленський пішов здавати аналізи в авторитетну українську приватну клініку, не пов’язану зі владою.

П’ятим фактором, який приніс Володимиру Зеленському додаткові голоси у другому турі виборів, стала та економічна прірва, в яку скотився український народ за 5 років президентської каденції Петра Порошенка. Адже усі громадяни України, хто не є олігархом і не допущеним до привладних кормушок, протягом цього часу за рахунок трьохкратного падіння гривні по відношенню до долара та зростанням цін на усі імпортні товари, які стали повсякденними за відсутності вітчизняних, та зростанням цін на комунальні послуги  стали біднішими у 4 рази у порівнянні з періодом правління  Януковича з Азаровим та в 6 разів біднішими у порівнянні з періодом правління Ющенка з Тимошенко. І було б не так прикро, якби і Петро Порошенко і олігархи з його оточення у період його президентства теж стали б біднішими у стільки ж разів, але ж аналіз їхніх електронних декларацій свідчить про інше – їх статки з кожним роком лише збільшувались. Тож примусивши «євробляхерів» оплатити підвищення пенсій найбіднішим, Петро Порошенко позбувся підтримки на виборах і цих «євробляхерів» та членів їх сімей, – а це не менше півтора мільйони виборців, і одночасно не набув підтримки цих найбідніших, бо навіть за встановлених надбавок і субсидій найбіднішим не стали доступними ні необхідні продукти в достатній кількості, ні імпортні ліки, ціни на які виросли навіть більше ніж у 6 разів, а тому ощасливленими себе вони не відчули і зобов’язувати себе за ці надбавки і субсидії віддячувати голосуванням за Петра Порошенка не стали. Як не стали віддавати свої голоси за Петра Порошенка і ті колишні представники середнього класу, що сформувався за часів прем’єрства Юлії Тимошенко, які довірили зароблені чесним бізнесом гроші тим 80 банкам, які зусиллями соратниці Петра Порошенка голови Національного банку України Гонтаревої були ліквідовані, що привело до втрати цих коштів кількома мільйонами їх вкладників, які водночас із середнього класу випали в клас бідняків, що з трудом зводять кінці з кінцями, проклинаючи і Гонтареву і Порошенка.

Шостим фактором, завдяки якому Володимир Зеленський суттєво наростив свою перевагу у другому турі виборів, стало не президентське ставлення Петра Порошенка протягом усіх п’яти років його каденції до тієї частини громадян України, які опинились на окупованих територіях Криму та Донбасу.  І проявлялось це у тому, наприклад, що для отримання законно зароблених пенсій тим громадянам України, які проживають на окупованій частині Донбасу, створювалось багато перешкод на їх шляху до цього отримання, і ще більше перешкод ставилось при виявленні бажання взяти участь в голосуванні на виборах президента чи парламенту. А тим громадянам України, які проживають в окупованому Криму, відключене водопостачання з Дніпра, що не сприяє ні збереженню любові до України у тих жителів Криму, які  не проти повернутись в Україну, ні появи проявів цієї любові у тих, хто проголосував на референдумі про приєднання до Росії в знак протесту проти захоплення берегів моря прихильниками попередніх українських президентів, котрі за гроші купили собі солідних розмірів ділянки на цих берегах, вибудувавши на них свої дачі, обнесені високими тинами, із-за яких прості кримчани доступ до моря втратили. І навіть ті татари, які перебрались з Криму на інші території України, навряд чи голосували за Петра Порошенка, оскільки вони пам’ятають про те, що з часів їх повернення до Криму з місць депортації їм ні будинки їх дідів та батьків не повернули, ні землі під забудову в містах і містечках, в яких до депортації жили їх діди та батьки, не виділили, а побудовані ними без дозволів влади будинки руйнували.

Ну і останнім, сьомим фактором із числа тих, які я вирішив висвітлити у своєму аналізі, завдяки яким Володимир Зеленський суттєво наростив свою перевагу у другому турі виборів, стала принципова позиція міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який налаштував усіх своїх підлеглих на недопущення фальсифікацій під час виборів і недопущення вкидання бюлетенів в урни за тих, хто на вибори не прийшов, або підміни прізвища одного кандидата на мішку з бюлетенями на іншого, що траплялося на виборах попередніх президентів і парламентарів.

Звичайно, кожен із читачів мого аналізу може додати до моїх не менше і своїх аргументів, які у мене не прозвучали, але я на цьому обмежусь, оскільки знаю, що занадто довгі аналітичні матеріали ніхто не дочитує до кінця.

А завершити цей аналіз я хочу призивом до усіх своїх читачів примиритись з тим, що президентом обрано не того кандидата, за якого голосував читач у статусі виборця, помиритись з тими, з ким він нещодавно ще дискутував, часто не вибираючи слів і переходячи межі пристойності, а також вибачити і тележурналістів каналу «Еспресо» і тих їхніх гостей, яких вони запрошували, які навіть упродовж усього дня під час другого туру виборів, порушуючи закон, агітували за Петра Порошенка шляхом надання негативних характеристик Володимиру Зеленському та його команді. І про те, що цими виборами громадяни України не розсварені настільки, що їх уже не примирити, свідчить відсутність фізичного протистояння між прихильниками обох кандидатів в президенти під час покидання ними НСК «Олімпійський» по завершенню дебатів між кандидатами і спокій, яким супроводжувався процес голосування на виборчих дільницях. І для внесення і свого внеску в справу цього загальнонародного примирення я готовий повернути в число своїх друзів у соціальній мережі Фейсбук тих 500 осіб (за їх зверненням), яких я виключив з числа друзів у зв’язку з навішуванням ярликів «дебілів», «черні» та «агентів Кремля», супроводжуваних ще й нецензурною лайкою, на усіх тих, хто не підтримував Петра Порошенка. І заради майбутнього давайте не ставити за мету довести, що українці помилились, обравши президентом Володимира Зеленського, а давайте разом з ним розбудовувати вільну від корупції, економічно потужну українську державу, яка цими виборами підтвердила, що демократичною вона уже є.

Постскриптум: цей аналіз я здійснив ще вчора – у день виборів, але вирішив його виставити на свій сайт лише сьогодні, аби вранці, послухавши результати попереднього підрахунку голосів у ЦВК, переконатись, що соціологи у своїх екзит-полах не помилились. А вони дійсно не помилились, бо за підрахунком 90% бюлетенів виявилось, що розрив між Володимиром Зеленським і Петром Порошенком навіть збільшився і досяг уже 48,5%. І явка виборців на рівні 62% , як і перемога Володимира Зеленського не лише в усіх областях та великих містах, а і на усіх виборчих округах, свідчить, що він знову об’єднав українців в один народ, який політтехнологи попередніх президентів намагались розділити по сортам і територіям. І дуже приємно, що Володимира Зеленського привітав уже з перемогою не лише Петро Порошенко, а і президенти США, Франції та Польщі.