Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


23 травня 2019

На календарі сьогодні 23 травня 2019 року – це дата, якою розпочався 4-ий день після інавгурації та вступу на посаду нещодавно обраного Президента України Володимира Зеленського, першими особистими враженнями від перших кроків якого на президентській посаді я вирішив поділитись з читачами мого сайту.

Ну і звичайно ж, я, як і більшість політиків, політологів та журналістів,  спробую у цій публікації дати оцінку трьох перших найбільш резонансних президентських рішень, якими є рішення про призначення Андрія Богдана головою Адміністрації президента України (АПУ), рішення про достроковий розпуск Верховної Ради України (ВРУ) та рішення про призначення заступниками голови АПУ своїх партнерів по створенню чи забезпеченню функціонування багатопрофільного приватного підприємства «95 квартал».

І почну я свою аналітику з оцінки президентського рішення про призначення Андрія Богдана на посаду голови АПУ. Про те, що Андрій Богдан є високопрофесійним юристом, свідчить той факт, що його в якості адвоката для захисту своїх інтересів у судах залучав упродовж досить значного часового терміну олігарх Ігор Коломойський, у якого було достатньо коштів аби залучити для захисту своїх бізнесових інтересів найбільш професійних і авторитетних  юристів із когорти адвокатів. І якби якісь дії чи рішення адвоката Андрія Богдана викликали сумнів в їх оптимальності у досить жорсткого і безапеляційного в судженнях олігарха Ігоря Коломойського, то той, не відтягуючи і не обтяжуючи себе будь-якими сумнівами, відмовився б від його адвокатських послуг одразу ж після першого ж відчутного програшу. І те, що відмов від адвокатських послуг Андрія Богдана з боку Ігоря Коломойського не зафіксовано навіть після програшу кількох судових справ, свідчить, що Андрій Богдан в очах Ігоря Коломойського є одним із найбільш висококваліфікованих юристів.

А про те, що Андрій Богдан є людиною з високими розумовими здібностями і здатністю прогнозувати наслідки, свідчить той факт, що він, спираючись на емоційний вплив на українців фільму «Слуга народу», в якому Володимир Зеленський зіграв головну роль, спрогнозував йому беззаперечну перемогу на президентських виборах навіть без прояву будь-яких надзусиль і переконав Володимира Зеленського взяти участь у цих виборах. І більше 73% голосів підтримки Володимира Зеленського на цих виборах – це одночасно є і чисельним значенням критерію оцінки розумових здібностей Андрія Богдана.

А тим, хто припускає, що Андрій Богдан на посаді голови АПУ буде намагатись впливати на Президента України Володимира Зеленського так, щоб той  втілював у життя ту політику, яку диктуватиме олігарх Ігор Коломойський, хочу нагадати історію із життя російського олігарха Бориса Березовського, який привів спочатку на посаду глави  адміністрації російського президента, потім на посаду прем’єр-міністра Росії, а потім на посаду і президента Росії у той час дуже скромного і нічим не помітного Володимира Путіна, який до того, як ним почав опікуватись олігарх Борис Березовський, працював лише помічником  ленінградського мера. І нагадаю, що олігарх Борис Березовський, привівши Володимира Путіна до найвищого щабля влади в Росії, розраховував, що на будь-якій посаді Володимир Путін буде лише політичним пішаком в його руках та виконуватиме усі його політичні та економічні забаганки. Але Володимир Путін, ставши російським президентом, дуже швидко поставив свого опікуна олігарха Бориса Березовського на місце , ініціювавши його кримінальне переслідування та змусивши його емігрувати до Лондона, де він невдовзі і помер.  Тож, я думаю, що в українського олігарха Ігоря Коломойського і з пам’яттю і з розумом усе настільки добре, що він не припуститься помилок, допущених російським олігархом Борисом Березовським, і не намагатиметься  нав’язувати свої політичні погляди і забаганки ні Андрію Богдану, ні, тим паче, Володимиру Зеленському.

А тепер кілька слів щодо зауваження очільників Мінюсту стосовно незаконності призначення Андрія Богдана на посаду голови АПУ у зв’язку з тим, що він згідно з положеннями Закону України «Про очищення влади» підпадає під заборону займати вищі керівні посади в державі, як такий, що в роки правління Віктора Януковича певний час обіймав посаду уповноваженого з питань боротьби з корупцією в уряді прем’єр-міністра Азарова на правах одного із його заступників. У зв’язку з цим зауваженням Мінюсту постає запитання: «А де був Мінюст і чому не опротестував президентське призначення Петром Порошенком на посаду одного із заступників голови АПУ з функціями керівника Секретаріату АПУ Олексія Дніпрова, який перед цим обіймав більше року посаду заступника з фінансових питань міністра освіти і науки Дмитра Табачника в уряді Азарова? І чому тоді Мінюст визнав логічними і не опротестував пояснення голови АПУ Ложкіна, які той дав  журналістам, що посади керівника і заступників керівника АПУ не підпадають під дію Закону України «Про очищення влади»?»

Але варто сказати декілька оціночних слів і про сам цей Закон України «Про очищення влади», який було прийнято народними депутатами щойно розпущеної ВРУ в перші дні після її обрання і згідно з яким під люстрацію підпадали усі, хто в період правління Віктора Януковича працював  на керівних державних посадах виконавчої гілки влади або керівних посадах судової гілки влади. І перші запитання, які постають після ознайомлення з цим законом, такі: «У державі є три гілки влади – законодавча, яку уособлює ВРУ, виконавча, яку уособлює Кабмін і обласні та районні державні адміністрації, а також судова, яку уособлюють суди різних рівнів, - тож чому під люстрацію попали лише представники виконавчої і судової гілок влади, а на народних депутатів, які цей закон прийняли, які у цей склад ВРУ переобрались після відпрацювання на посадах народних депутатів у попередньому «приянуковичому» складі ВРУ, і яких переобралось більше половини від загальної чисельності ВРУ, він не розповсюдився? І чому в ньому не знайшлося місця положенню, згідно з яким у разі, якщо президентом держави обрано людину, яка в часи правління Віктора Януковича обіймала посаду міністра в уряді Азарова, то такому президенту необхідно оголошувати імпічмент? І чому президент, який сам підпадав би під дію цього закону, якби до його прийняття  не був обраний президентом, цей закон підписав, зруйнувавши службові кар’єри багатьох колишніх своїх соратників, які займали посади набагато нижчого рангу і ніякої шкоди державі своєю діяльністю не завдавали?»

Історія знає приклади прийняття закону про люстрацію – це, наприклад, закон про люстрацію усіх громадян Німеччини, які були членами нацистської партії в часи правління Гітлера, завдяки активності чи бездіяльності яких у Німеччині 1933-1945 років стала панівною ідеологія наруги над людяністю, яка проявилась в поміщення в концтабори усіх інакомислячих та масового знищення осіб єврейської національності. Тож , якщо народні депутати нині уже розпущеної ВРУ вирішили у своїй законотворчій діяльності взяти на озброєння післявоєнний німецький люстраційний закон, то вони зобов’язані були під його дію підвести усіх членів Партії регіонів, які своєю активністю чи бездіяльністю створили умови для втілення у життя антинародної політики правлячої верхівки, очолюваної Віктором Януковичем.

Але оскільки антинародна політика правлячої верхівки, очолюваної Віктором Януковичем, попри її націленість на поліпшення рівня життя олігархів за рахунок погіршення рівня життя народу під ідеологію наруги над людяністю згідно з міжнародними правовими визначеннями не підпадає, то виникає сумнів у тому, що Закон України «Про очищення влади»  не виходить за рамки ідеології верховенства права. Адже під його дію попали багато  фахівців, які не будучи членами правлячої Партії регіонів і не маючи ніякого відношення до злочинів, вчинених проти учасників Революції Гідності на Майдані, в силу своєї високої кваліфікації, обіймали високі керівні посади у виконавчій і судовій гілках влади і виконували свої функціональні обов’язки на рівні, який ще не скоро досягнуть ті, хто прийшов їм на заміну. І якщо допустити, що аналогічний закон може прийняти і нова ВРУ, яка буде обрана 21 липня на дострокових виборах, посилаючись на те, що нинішня влада допустила розкрадання державних коштів, виділених на нужди армії, то під люстрацію підпадуть і ті, хто посідав високі керівні посади у виконавчій і судовій гілках влади в часи президентського  правління Петра Порошенка. А це шлях держави в нікуди, тому що на керівні посади в ній що 5 років будуть приходити усе нові і нові новобранці, які , набравшись досвіду, знову підуть у небуття завдяки дії чергового закону про люстрацію.

Але на закон про люстрацію можна подивитись ще й з іншого боку. Ось нині ми всі цілком справедливо обурюємось з того, що сепаратисти відірвали від України кусок її території на Донбасі і позбавили можливості брати активну участь в житті  громадянського суспільства української держави частину її населення, яке проживає на цій відірваній території.  І ми цілком справедливо засуджуємо за це сепаратистів. Але ж народні депутати, які законом про люстрацію  значну частину населення України на основній її території теж позбавили можливості брати активну участь в житті громадянського суспільства української держави,  тож у сенсі позбавлення цих можливостей вони в принципі нічим не кращі за сепаратистів.  І варто було б звернути увагу на те, що у Південній Кореї практично усі президенти після складення повноважень попадають до в’язниці на 7-12 років за вчинені дії, в яких прокурори і судді віднайшли кримінальний відтінок, але парламент Південної Кореї не приймає у зв’язку з цим люстраційних законів до соратників ув’язнених президентів, а з кожним із них, якщо треба, розбираються у слідчо-судовому порядку, не накладаючи обмежень на тих із них, які нічим себе не заплямували.  Ну і наостанок до аналітики з цього питання зауважу, що я під закон про люстрацію не підпадаю і до того ж сам є постраждалим від режиму Януковича, міністр якого Дмитро Табачник руками свого першого заступника Євгена Суліми позбавив мене посади ректора лише за те, що я в часи прем’єрства Юлії Тимошенко був її радником на громадських засадах і напередодні переобрання на посаді ректора відмовився відкупитись від каральних санкцій шляхом перечислення 54 тисяч гривень на рахунок вказаної у врученій мені платіжці харківської фірми за начебто виготовлення вікон для міністерства, хоча ця фірма виготовленням вікон згідно з наданим поясненням її власника прокуратурі ніколи не займалась. Тож спроби звинуватити мене у тому, що я критикую Закон України «Про очищення влади» лише тому, що він якось зачіпає мої інтереси, спростовую ще до їх висунення.

А тепер я перейду до оцінки президентського рішення про достроковий розпуск Верховної Ради України (ВРУ). У ньому чітко вказано, що коаліції більшості, яка згідно з Конституцією зобов’язана не лише затвердити склад Кабінету міністрів України, але і забезпечувати підтримку рішень сформованого нею Кабміну, у ВРУ не існує з 2016 року. В якості спростування цього ключового положення причини розпуску ВРУ її голова Андрій Парубій заявив, що не існує фактів, якими  доводилася б відсутність коаліції у ВРУ. Але такий факт є. Я нагадаю, що більше двох років уже на посаді в.о. міністра охорони здоров’я у Кабміні працює Ульяна Супрун, діяльність якої в напрямку реформування медичної галузі країни, як свідчать заяви перед журналістами,  активно підтримує і прем’єр-міністр Володимир Гройсман, і підтримував Петро Порошенко, який до 20 травня нинішнього року працював на посаді президента держави. І оскільки термін перебування на посаді виконувача обов’язків міністра є обмеженим і суттєво меншим нинішнього терміну перебування на посаді в.о. міністра Ульяни Супрун, то в разі, якби у ВРУ була необхідна кількість голосів для затвердження Ульяни Супрун на посаді міністра, то Володимир Гройсман уже давно вніс  би її кандидатуру до ВРУ для затвердження, особливо після того, як з’явилось судове рішення за позовом народного депутата України Мосійчука, яким їй заборонено брати участь в засіданнях Кабміну і підписувати міжнародні торговельні угоди на закупівлю медичних препаратів та рішення про їх розподіл по регіонах. Але, якщо у ВРУ немає голосів, достатніх для підтримки кадрової ініціативи прем’єр-міністра, то водночас це є свідченням того, що у ВРУ немає проурядової коаліції – і це є фактом, який спростувати голові ВРУ нічим. Тож президент держави, який є Гарантом Конституції, зобов’язаний розпустити достроково ВРУ, яка більше ніж 30 днів не має коаліції, здатної забезпечити підтримку діяльності Кабміну, нею ж сформованого. Фактично, дострокове припинення повноважень цього складу ВРУ зобов’язаний був здійснити ще Петро Порошенко, який був Гарантом Конституції до 20 травня 2019 року, а Володимир Зеленський, ставши цього дня президентом, лише «почистив хвости», які йому залишились від попередника.

До речі, консультації, проведені Володимиром Зеленським 21 травня з головою ВРУ та головами парламентських фракцій, на яких усі вони погодились підтримати на позачерговому засіданні ВРУ, призначеному на 22 травня, президентську ініціативу змінити виборчу систему, виключивши мажоритарну складову та зменшивши поріг до 3%, за умови, що він погоджується не наполягати на відкритих партійних списках, та провалення  наступного дня 22 травня на позачерговому засіданні ВРУ народними депутатами за ініціативами, висловленими з трибуни,  тим же таки Парубієм та головами фракцій БПП, НФ та РП Ляшка, цієї компромісної та узгодженої попередньо з ними президентської ініціативи, є першим серйозним політичним уроком для Володимира Зеленського, суть якого полягає у тому, що політикам типу Парубія та його найближчого оточення довіряти на слово не можна, тому що вони даного слова не дотримаються. Це у бізнесі, в якому Зеленський працював раніше, якщо хтось із бізнесменів дав слово про підтримку тієї чи іншої ініціативи, то він обов’язково цього слова дотримається, а домовленостям на словах з політиками, вірити не можна, бо не лише «кинуть», але ще й оголосять той відступ, який погіршує закон, але на який ти погодився для досягнення компромісу,  причиною їх відмови від позитивного голосування.

Але я впевнений, що цей «кидок» і Порошенку, і Парубію і їх партіям  «аукнеться» на виборах 21 липня втратою значної кількості голосів у підтримку, особливо ще й на фоні того, що, програвши нищівно президентські вибори, голови парламентських фракцій цих партій замість того, щоб вийти на трибуну і визнати поразку та запропонувати народним депутатам теж піти у відставку, давши зелене світло достроковим парламентським виборам, устами голови фракції партії НФ оголосили про вихід із неіснуючої парламентської коаліції, а устами Парубія оголосили про початок 30-денного терміну для створення нової парламентської коаліції, після закінчення якого розпускати ВРУ уже не можна було б, якби навіть нова парламентська коаліція і не була створена, оскільки термін до дати проведення чергових парламентських виборів уже став би меншим необхідного за законом півроку.

Ну і на завершення аналітики я перейду до оцінки  президентського рішення про призначення Володимиром Зеленським заступниками голови АПУ своїх партнерів по створенню чи забезпеченню функціонування багатопрофільного приватного підприємства «95 квартал».  Усі ми добре знаємо, що  багатопрофільне приватне підприємство «95 квартал», яке створює і популярні телевізійні шоу-програми і пише сценарії та знімає популярні кіно- і телефільми, є успішним та таким на створення якого не витрачено жодної гривні державних коштів. І успіх цього підприємства обумовлений виключно лише талантом його основних творців та керівників різних напрямків.  Тому є сподівання, що свій успіх вони зможуть втілити в життя,  реалізуючи і проект «Успішна українська держава», адже ця команда Зеленського за роки попередньої діяльності довела, що вміє знаходити виконавців, які здатні досягти успіху. Тож побажаємо їм успіху, адже їх успіх – це буде успіхом і для усіх нас – громадян України. Ось на цьому я і поставлю крапку.

Версія для друку


[22.04.2019] Кілька аргументів до пояснення, чому я, правильно визначивши тенденцію, помилився в числах
[07.04.2019] Розповідь про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2018-му
[01.04.2019] Що відбулося і що очікувати?
[02.03.2019] Дві події, що викликали позитивні емоції у перший весняний день 2019 року
[10.02.2019] Чому захист дисертації Оленою Косарук став важливою подією у моєму житті
[25.01.2019] Пояснення, чому президентська хронологія США не співпадає з радянською
[21.01.2019] А що цікавого в американців на президентській стезі?
[30.12.2018] Чим запам’ятається 2018 рік?
[22.11.2018] Враження від поїздки до Києва у листопаді 2018 року
[03.10.2018] Одна із версій, чому деякі народні депутати вимагають звільнення Уляни Супрун
[26.09.2018] А чи не варто повернути інститут наукових консультантів?
[18.09.2018] Хотілось би знати?!
[01.09.2018] ВНТУ із вступного «абітурієнтотрусу» вийшов достойно
[21.06.2018] Як, реалізуючи гарну ініціативу, створити нікому не потрібне посміховисько
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.