Ця стаття закінчується редакційним зауваженням: «Взгляды, изложенные в данной статье, выражают исключительно точку зрения автора и не могут быть использованы как официальная позиция МИД Украины»

Ознайомлення з цією статтею надихнуло мене запропонувати інший варіант розв’язання проблеми визволення Криму від російської окупації, який вписується у світову історичну практику і дозволить наблизити термін входження України до структур НАТО і ЄС. І оскільки я не маю ніяких ні владних, ні дипломатичних повноважень, то висловлені далі думки прошу розглядати лише як такі, що обґрунтовують мою особисту точку зору і вписуються в алгоритм пошуку інших шляхів  розв’язання проблеми визволення Криму від російської окупації, відмінних від тих, які широко обговорюються в офіційних колах та на сторінках ЗМІ і в соціальних мережах.

І почну я з першої аксіоми, що військовим шляхом Україна повернути собі Крим не може, бо військова потуга Росії, особливо в авіації, флоті та ракетних підрозділах, є набагато більшою за ту, на яку може розраховувати Україна, а допомагати Україні у відкритій війні з Росією, озброєною ядерною зброєю та засобами її доставки у будь-який куточок Землі, ні США, ні країни НАТО не будуть. А в якості другої аксіоми я висловлю твердження, що дипломатичним шляхом Україна повернути собі Крим теж не може, бо Росія не хоче, щоб Україна вступила до ЄС і НАТО, а оскільки туди не беруть тих країн, у яких є територіальні претензії до сусідів, то заради існування цих претензій Росія утримуватиме Крим у своєму складі до тих пір, поки у неї для цього вистачить фінансової і військової потуг, а їй цих потуг ще вистачить не на один десяток років. Тож виходить, що у питанні повернення Криму до складу України ситуація зайшла у глухий кут. А тому для виходу із цього глухого кута необхідно шукати якийсь інший шлях. Але перш ніж його запропонувати, я вам, шановні читачі,  трішки нагадаю історію.

Дві тисячі років тому нинішні країни Європи у вигляді провінцій на територіях розрізнених князівств входили до складу Римської імперії, більшості країн Африки не існувало взагалі, бо населення цього континенту ділилось лише на племена, а ареали розселення племен на американському континенті європейцям взагалі не були відомі.

В процесі слабшання Римської імперії від неї відділялись її провінції, які створювали на своїх родових територіях незалежні держави, у тому числі Францію, Бельгію, Голландію, Британію, Іспанію, Португалію, які, зміцнівши, самі почали створювати імперії, захоплюючи території, населені африканськими племенами, а потім і території, населені племенами, що проживали на американському та азійському континентах. Усі ці племена, на усіх континентах, зі змінним успіхом боролись проти колонізаторів, і рано чи трохи пізніше ставали незалежними державами.

Не відставала від Французької, Бельгійської, Голландської , Британської, Іспанської і Португальської імперій і Російська імперія, яка почала нарощувати свою територію за рахунок підкорення територій, заселених іншими народами, у тому числі у Сибіру, Далекому Сході, Середній Азії, на Кавказі, у Східній Європі та у Криму, підкоряючи не лише розрізнені племена, але і народи, які уже оформились у державні утворення, такі, наприклад, як Польща, Литва, Україна, Латвія, Естонія, Суомі, Молдавія, Азербайджан, Вірменія , Грузія, а також Бухарський і Самаркандський Емірати та Хівинське і Кримське Ханство.

Тож не дивно, що після занепаду спочатку Російської імперії, а потім і її комуністичного варіанту - Радянського Союзу, на світовій карті протягом усього лише одного століття як незалежні державні утворення засвітились Польща, Литва,  Латвія, Естонія, Фінляндія, Білорусь, Україна, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Узбекистан, Казахстан, Туркменистан і Киргизстан – і лише колиска татарського народу Крим, народ якого сталінським режимом був депортований з рідної землі, не зміг відновитись у вигляді незалежної держави, бо після скасування депортації не усі татари захотіли повертатись до Криму, де в їх домівках жили чужинці, а під забудову новими домівками придатної для облаштування землі їм радянські чиновники не виділяли.

Але ж кримсько-татарська незалежна держава у Криму існувала, тож кримсько-татарський народ має моральне право на її відродження – як і усі ті народи, які свої державні утворення на руїнах імперій-завойовників отримали. А тому , на мій погляд, є сенс українській владі і українські дипломатії переключитись у питанні визволення Криму від російської окупації з ідеології повернення Криму до складу України на ідеологію відтворення у Криму незалежної татарської держави. І я впевнений, що ідею відтворення у Криму незалежної татарської держави підтримають і усі європейські держави, і усі африканські держави, і усі держави американського континенту, і такі азійські держави як Індія, Пакистан та Бангладеш, і усі держави Індокитаю, бо усі вони проходили через горнило відтворення своїх незалежних держав на теренах чиїхось імперських провінцій. І під таким потужним тиском Росія змушена буде піти з Криму і надати можливість кримсько-татарському народу створити свою незалежну державу, яку Україна буде підтримувати, з якою буде торгувати і налагоджувати дружні добросусідські стосунки.

А для того, щоб прискорити цей процес, на мій погляд, необхідно провести всеукраїнський референдум по питанню надання кримсько-татарському народу права створити у Криму незалежну кримсько-татарську державу, який знайде підтримку у більшості українців, адже у такий спосіб ми і кримським татарам свободу надаємо, і собі прокладаємо дорогу в ЄС і НАТО, тому що у нас після надання Криму незалежності уже не буде територіальних спорів з сусідами. І потрібно допомогти кримським татарам створити уряд (в екзилі) незалежної кримсько-татарської держави та сприяти аби цей уряд став представляти інтереси кримсько-татарського народу в Організації Об’єднаних Націй, що стане потужним каталізатором прискорення процесу деокупації Кримського півострова.

І я впевнений, що Кримсько-татарська держава в умовах незалежності за сприяння України у короткий термін зможе побудувати інфраструктуру відпочинку не гіршу ніж у Туреччині. А оскільки усі автомобільні дороги до цієї відпочинкової інфраструктури пролягають через Україну, то знайдеться багато компаній і країн, які вкладуть свої кошти у будівництво цих доріг, адже їхати на відпочинок автомобілем з країн Європи  до Криму зручніше ніж літати літаками до середземноморського узбережжя Туреччини чи Єгипту.

І, на мій погляд, це і є той шлях, який питання деокупації Криму виведе із глухого кута на радість і кримських татар, і більшості українців, і більшості народів, що проживають в країнах Європи.