Тож на початку лютого нинішнього року, довідавшись, що ректорат нашого університету за ініціативою ректора Володимира Грабка, постановив перенести святкування Дня університету з 20 квітня на перший вівторок жовтня, я вирішив спробувати домогтись відзначення 20 квітня в якості пам’ятної дати хоча б локального характеру в нашому університеті, не звертаючись за дозволом до нинішнього ректора, якому з невідомої мені причини 20 квітня чимось не подобається.

Я звернувся до Голови спецради Д.05.052.01 у ВНТУ, професора Романа Квєтного з проханням затвердити на лютневому засіданні спецради 20 квітня 2012 року днем захисту докторської дисертації випускником докторантури нашого університету за спеціальністю 01.05.02 – «Математичне моделювання та обчислювальні методи» Олександром Мокіним.

І члени спецради, і її голова на лютневому засіданні погодились задовольнити це моє прохання, після чого Олександр Мокін розіслав в усі наукові організації, в яких активно ведуться наукові дослідження за спеціальністю 01.05.02, автореферат своєї докторської дисертації на тему: «Проблема ідентифікації моделей оптимального руху нелінійних розподілених динамічних систем класу багатомасових електричних транспортних засобів та методологія її вирішення».

І ось 20 квітня наступило. В залі засідань спецради на 9 годину 30 хвилин зібралось 16 членів спецради 05.052.01, із яких 5 були докторами наук за спеціальністю 01.05.02.

Нагадаю, що згідно з вимогами нормативних документів нижніми границями кворуму при розгляді дисертацій у цій нашій спецраді, яка нараховує у своєму складі 19 членів, є 13 членів спецради, із яких не менше чотирьох повинні бути докторами наук за спеціальністю, за якою захищається дисертація.

Не з’явилися на початок засідання 20 квітня з поважних причин три члени спецради, а саме: професор Лежнюк, який є членом спецради за спеціальністю 01.05.02, – у зв’язку з тим, що 19 квітня він брав участь у засіданні спецради у Донецьку в якості опонента і нічим не міг дістатись із Донецька до Вінниці саме на 9 годину 30 хвилин 20 квітня; професор Литвиненко – декан факультету у Національному авіаційному університеті, який є членом спецради за спеціальністю 05.13.06, - у зв’язку з поданою ним заявою про вихід зі складу спецради, обумовленою перевантаженням справами у Києві; професор Грабко – ректор університету, який є членом спецради за спеціальністю 05.13.05, - у зв’язку з відрядженням у складі делегації області до російського міста Єкатеринбург.

Переконавшись, що кворум у спецраді є на цьому засіданні як за загальною кількістю її членів так і за спеціальністю, я, який представляє у спецраді спеціальність 01.05.02, та мій старший син професор Віталій Мокін, який представляє у спецраді спеціальність 05.13.06, прийняли рішення в засіданні спецради по захисту докторської дисертації Олександром Мокіним участі в якості членів спецради не брати, хоча нормативні документи таку участь забороняють лише у випадку, якщо дисертацію захищає близький родич голови спецради або його заступника або родич когось із керівників університету. Якщо ж захищає дисертацію близький родич рядового члена спецради, який не є ректором або проректором, то участь цього члена спецради в засіданні під час захисту дисертації близьким родичем нормативними документами не забороняється. Тож, оскільки ми з Віталієм є рядовими членами спецради, то мали право брати участь і в засіданні, на якому захищав свою дисертацію наш близький родич Олександр Мокін. Але із етичних міркувань, ми цим правом не скористались.

Захист Олександром Мокіним його докторської дисертації, розпочавшись о 9 годині 40 хвилин, відбувся за затвердженим нормативними документами сценарієм: доповідав він матеріали дисертації, які були попередньо опубліковані протягом останніх 5 років після захисту ним кандидатської дисертації в 31 науковій статті в десяткові наукових журналів, що видаються в різних містах України, та одній монографії, протягом 40 хвилин; відповідав на запитання членів спецради, що прослухали доповідь, протягом 60 хвилин; відповів на зауваження в цілому позитивних 14 відгуків на автореферат, підписаних провідними спеціалістами із науково-дослідних інститутів НАН України та провідних університетів, причетними до досліджень у напрямку теми докторської дисертації Олександра, протягом 30 хвилин; брав участь у дискусії з трьома опонентами – професором Даниловим із НТУУ «КПІ», професором Стасюком із Державного економіко-технологічного університету транспорту та професором Сінчуком із Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського – протягом 50 хвилин; вислуховував оціночні виступи 7 професорів протягом 30 хвилин; ще 30 хвилин пішло на розгляд інших процедурних питань, включаючи процедуру таємного голосування, роботу лічильної комісії та прийняття проекту висновку. Завершився захист о 13 годині 40 хвилин, тобто повна процедура захисту розтягнулась рівно на 4 години.

Доповідав зміст дисертації Олександр чітко і ясно, ґрунтовно відповідав на запитання членів спецради та зауваження у відгуках на автореферат та у відгуках опонентів на дисертацію, які прозвучали під час його дискусії з ними, а тому не дивно, що і таємне голосування 14 членів спецради (без мене, Віталія Мокіна та Петра Лежнюка, який прибув на засідання з запізненням) виявилося позитивним.

Тож для мене, який відпрацював ректором нашого університету 21 рік і для якого 20 квітня завжди було урочистим днем, і цього року ця дата стала урочистою – адже саме в цей день мій молодший син Олександр успішно захистив докторську дисертацію, перетворивши своїм захистом цей день у непересічний не лише для себе і для мене, але і для університету в цілому, оскільки у 2010 та 2011 роках захистів докторських дисертацій працівниками нашого університету здійснено не було.