Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


8 листопада 2014

Кілька днів тому під час планової зустрічі з відповідальним секретарем редколегії університетського наукового журналу «Вісник ВПІ» доцентом Дерібо я, як головний редактор, звернув його увагу на те, що професори, яким ми направляємо на рецензування статті, перестали писати розгорнуті рецензії, а задовольняються лише короткими відповідями на запитання, сформульовані в стандартних бланках рецензій.

І я навіть вирішив уже звернутись до ректора з пропозицією збільшити вдвічі гонорар за рецензування тим професорам, які пишуть розгорнуті рецензії, аби у такий спосіб стимулювати більш якісне рецензування статей, що сприятиме підвищенню наукового рівня цього нашого основного університетського наукового журналу в цілому.

Тож яким же було моє здивування, коли відповідальний секретар редколегії мені повідомив, що університет уже два роки за рецензування наукових статей професорам гонорари не платить взагалі. А на моє запитання, чому він про це мені не доповів одразу ж, як університет перестав платити гонорари за рецензії, відповідальний секретар відповів, що не хотів цією інформацією ускладнювати мої відносини з ректором, які і без неї є не простими.

А через пару годин після цього, коли до мене, як до головного редактора редколегії, з рукописами наукових статей, по яких потрібно було визначити рецензентів, завітав доцент Комар, який є відповідальним секретарем університетського електронного журналу «Наукові праці ВНТУ», я від нього на запитання стосовно оплати рецензування статей отримав таку ж саму відповідь, як і двома годинами раніше від доцента Дерібо, який є відповідальним секретарем редколегії наукового журналу «Вісник ВПІ».

Співставляючи події в часі, я зрозумів, що університет перестав виплачувати гонорари професорам за рецензування статей саме з того часу, коли наш ректор з дозволу заступника міністра Дніпрова замість базової зарплати у 8700 гривень почав отримувати зарплату розміром 20338 гривень на місяць, додаючи собі до базової зарплати щомісяця майже 12 тисяч гривень зі спецфонду, саме з якого за моїм наказом в період ще мого ректорства і була започаткована виплата гонорарів професорам за рецензування наукових статей.

Тож виходить, що ректор Грабко перестав виплачувати гонорари професорам за рецензування статей саме тому, що в тому числі і за рахунок не виплати цих гонорарів він формував потрібну суму для своєї надбавки до зарплати.

А тому в разі обрання через 10 місяців на чергових виборах на посаду ректора професора Віталія Мокіна я, як майбутній радник, зобов’язуюсь переконати його отримувати лише базову ректорську зарплату, а ті 140 тисяч за рік, які нинішній ректор Грабко отримує зі спецфонду в якості надбавки, використовувати не лише для відновлення виплат гонорарів професорам за рецензування статей, що надходять до редколегій наших 6 університетських наукових журналів, а і для погашення заборгованості по цим виплатам за попередні роки. А для майбутнього документального забезпечення правомочності цих виплат, зобов’язав уже зараз обох відповідальних секретарів журналів, в яких я є головним редактором, налагодити строгий облік усіх професорських рецензій, починаючи з того часу, коли за розпорядженням нинішнього ректора Грабка їх перестали оплачувати.

І наостанок – в одному із електронних листів до мене, які періодично надходять на електронну адресу мого сайту, я отримав, думаю, від когось з оточення ректора Грабка «громадський осуд», обумовлений тим, що ректор мені затвердив навчальне навантаження в розмірі 400 годин на рік у той час, коли інші професори мають навчальне навантаження у розмірі 750 годин, і не забрав у мене функції головного редактора двох університетських наукових журналів, а я – «невдячний», незважаючи на таку «доброту» ректора, проявлену до мене, постійно його критикую на своєму сайті.

У зв’язку з цим я хотів би нагадати, що саме за моєї ініціативи рішенням Вченої ради університету ще років 20 тому навчальне навантаження почало встановлюватись в розмірі 500 годин усім професорам, які мають почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» або «Заслужений діяч народної освіти», що присвоюються указом президента держави в підтвердження вагомого вкладу цих професорів в розвиток науки і освіти у нашій країні. Тому-то і нині навчальне навантаження усіх 10 професорів, які мають ці почесні звання, обмежене розміром 500 годин. А тому ніякого особливого привілею з боку ректора я, як Заслужений діяч науки і техніки України, не маю у зв’язку з тим, що мені визначено обсяг навчального навантаження, менший 750 годин. До речі, коли я виходив на Вчену раду (тоді ще Вінницького політехнічного інституту) з ініціативою зменшити навчальне навантаження «Заслуженим діячам…» до 500 годин, аби забезпечити їм часову можливість вносити додатковий вклад в науку, сам я тоді ще цього почесного звання не мав. А дещо пізніше я вийшов на Вчену раду університету з ініціативою, щоб екс-ректорам, професорам Роману Кігелю і Івану Кузьміну, які внесли значний вклад в розвиток нашого вищого навчального закладу і які мали почесне звання «Заслужений діяч…» в нагороду за їхній внесок на посаді ректора, яку Роман Кігель обіймав протягом 16 років, а Іван Кузьмін протягом 13 років, встановити навчальне навантаження в розмірі 400 годин. Тож після підтримки цієї пропозиції Вченою радою і екс-ректор Роман Кігель за життя мав навчальне навантаження в розмірі 400 годин, і екс-ректор Іван Кузьмін і по-сьогодні має навчальне навантаження 400 годин.

А тому нічого дивного і спеціально для мене встановленого немає у тому, що і мені нинішній ректор Грабко теж встановив навчальне навантаження в розмірі 400 годин, адже я, пропрацювавши ректором нашого вищого навчального закладу протягом 21 року, домігшись його перетворення на університет і отримання університетом статусу національного, побудувавши кілька навчальних корпусів і більше 200 квартир для працівників університету, запровадивши канадсько-американську систему підготовки фахівців задовго до того, як Європа, наздоганяючи Канаду і США, започаткувала Болонський процес, вніс в розвиток нашого університету за 21 рік ректорства вклад не менший ніж Роман Кігель за 16 років ректорства і Іван Кузьмін за 13 років. Хоча ректор Грабко міг би на законних підставах встановити мені і мінімально-допустиме навчальне навантаження у 225 годин, адже, знову ж таки, за рішенням Вченої ради університету кожному головному редактору і відповідальному секретареві редколегії університетського наукового журналу для організації якісного рецензування і підготовки до виходу у світ кожного випуску журналу зменшується навчальне навантаження на 150 годин на рік, а я є головним редактором одразу двох наукових журналів. Тож, як бачите, я і не маю якихось встановлених особисто для мене привілеїв у визначенні розміру навчального навантаження і їх не прошу.

А що ж до того, що Володимир Грабко, ставши ректором, не забрав у мене функції головного редактора двох відкритих ще мною університетських наукових журналів, то і у цьому випадку мова не може йти про якісь привілеї особисто для мене, оскільки я є єдиним в університеті академіком Національної академії педагогічних наук України та радником президії цієї академії, і входити «Вісник ВПІ» до переліку наукових журналів, в яких дозволено публікувати матеріали кандидатських і докторських дисертацій з педагогічних наук, буде лише до тих пір, поки я буду очолювати його редколегію. Та й для визнання наших університетських журналів в міжнародних наукометричних базах необхідно, щоб головним редактором в цих журналах був професор, який є авторитетним в науковому середовищі, а мій авторитет у цьому середовищі створений не лише більше ніж 300 науковими працями, опублікованими в наукових журналах різних країн, та більше ніж 60 патентами на винаходи, декілька із яких нагороджені золотими медалями на міжнародних виставках винаходів, що проходили за межами України, але і 12 науковими монографіями та тим, що ще з радянських часів я є двічі лауреатом премії Мінвузу УРСР, яка нині трансформована у Державну премію України в галузі освіти.

Тож, як бачите, шановні читачі, я критикувати ті дії ректора Грабка, які заслуговують на критику, маю не лише юридичне право, а і моральне. І я обіцяю ці свої права використовувати і надалі, адже від цього авторитет нашого університету як демократичної організації з високим ступенем прозорості лише зростатиме.

І оскільки я вже згадав про те, що збираюсь бути радником ректора, якщо на чергових ректорських перегонах, що відбудуться через 10 місяців, переможе професор Віталій Мокін, то одразу ж беру на себе ще одне зобов’язання, суть якого полягає в тому, що радником ректора я буду на громадських засадах без будь-якої доплати зі спецфонду університету за виконанням цих функцій, а ті 75 тисяч гривень, які радник ректора має право щороку отримувати в якості зарплати зі спецфонду університету, стануть тим фондом, з якого ректор зможе виділяти надбавки до зарплати окремим працівникам у ті місяці, в які одні з них будуть мати найвищі досягнення у праці, а інші будуть попадати у матеріальну скруту у зв’язку зі своїми хворобами чи хворобами дітей. І повірити у те, що саме так я і вчиню, ставши радником ректора, дає підстави те, що я ось уже більше 2 років виконую на громадських засадах функції радника президії Національної академії педагогічних наук України, не отримуючи за це і не претендуючи на отримання будь-якої додаткової оплати.

Версія для друку


[12.06.2023] Про вклад академіка Леоніда Каніщенка в формування майбутнього президента України
[30.12.2022] Кілька слів напередодні 80-річчя про мій вклад у підготовку наукових кадрів
[10.09.2020] Відповідь на запитання, чому я вирішив балотуватись кандидатом у ректори
[08.07.2020] Не робіть, як я!
[07.06.2020] Розповідь про те, як Вінницький міський голова Моргунов втратив 300 голосів
[01.06.2020] Літо у ВНТУ починається з оновлення корпусу деканів
[15.05.2020] Що очікувати після реформування системи захисту дисертацій?
[27.04.2020] Коронавірусні будні університетського професора
[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.