Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук

3-є січня нинішнього року для мене стало 72-им днем народження, який я за традицією, незважаючи навіть на його цьогорічний суботній та вихідний статус, вирішив зранку, прибувши до університету, заповнити тими видами роботи, якими мені найбільше хотілось би займатись і протягом усього року.

На світлу частину цього дня я запланував у першу чергу завершити редакційну правку монографії, написаної одним колективом авторів, що представляють мою наукову школу, та вичитати наукову статтю, підготовлену до друку іншим колективом авторів із моєї ж наукової школи. Крім того, я намітив написати кілька сторінок у мою 14-у історико-публіцистичну книжку, завершити яку я збираюсь до літа.

А вечірню частину цього дня я запланував провести вдома за святковим столом у колі рідних, відзначаючи одночасно і свій день народження, і день народження мого внука Юрчика, який народився у той же день, що й я, але на 65 років пізніше.

Вранці, заходячи у свій університетський кабінет, я отримав перше телефонне поздоровлення з днем народження – мене, як одного із академіків-засновників, який продовжує плідно працювати на науковій ниві, поздоровив Президент Національної академії педагогічних наук України Василь Григорович Кремень.

Потім поздоровлення телефоном і СМС-ками від друзів і колег посипались градом. Більше 10-и колег, знаючи, що я і у вихідні дні, і у свій день народження буваю в університеті і присвячую частину дня науковій роботі, теж прийшли до університету аби потиснути мені руку та висловити поздоровлення особисто.

Потік поздоровлень почав вщухати лише після 12-ої години дня, тож і за завершення редагування монографії я взявся теж лише після 12-ої, яке успішно завершив біля 15-ої години. Ще дві години я витратив на написання кількох сторінок до історико-публіцистичної книги. Але до вичитки підготовленої до друку наукової статті я так і не приступив, оскільки до 18-ї години пообіцяв бути дома за святковим столом, сидячи за яким мені час від часу доводилось відповідати на телефонні дзвінки, які приносили усе нові і нові поздоровлення.

І коли, реагуючи на черговий телефонний дзвінок десь біля 22-ої години, я підніс мобільний до вуха, то почув, що мені телефонує з приймальні Президента України його помічник, який повідомив, що зі мною хоче говорити Президент України Петро Олексійович Порошенко – і після двох сигналів зумера я дійсно почув голос Петра Олексійовича.

Президент України поздоровив мене з днем народження, відзначивши, що йому приємно привітати мене, як одного з відомих політиків, який стояв біля витоків проголошення незалежної української держави, і побажати мені і далі займати активну громадянську позицію, додаючи і свій внесок в розбудову України як демократичної європейської держави.

Я подякував Петру Олексійовичу за поздоровлення, побажав йому успіхів у справі реформування України і встановлення миру на Донбасі і запевнив його, що і надалі буду займати активну громадянську позицію та вносити і свій вклад в досягнення проголошеної ним мети.

Що цікаво – цей день розпочався для мене – як одного з академіків-засновників Національної академії педагогічних наук України – з поздоровлення з днем народження від Президента академії, а закінчився для мене – як одного із народних депутатів України, який завдяки своєму голосуванню «За» 24 серпня 1991 року увійшов у число засновників незалежної української держави – з поздоровлення з днем народження від Президента держави.

Такий розвиток подій протягом одного дня рядовий професор сам реалізувати не в змозі, особливо ж, якщо він і не докладав зусиль до цього – це із області ірраціонального! І я сприймаю це як підтвердження правильності вибраного мною нині шляху боротьби з корупцією у вищій освіті, який дозволить мені виконати обіцянку, дану Президенту України Петру Олексійовичу Порошенку, що я підставлятиму і своє плече у справі досягнення проголошеної ним мети реформування України за європейськими стандартами.

Версія для друку


[12.06.2023] Про вклад академіка Леоніда Каніщенка в формування майбутнього президента України
[30.12.2022] Кілька слів напередодні 80-річчя про мій вклад у підготовку наукових кадрів
[10.09.2020] Відповідь на запитання, чому я вирішив балотуватись кандидатом у ректори
[08.07.2020] Не робіть, як я!
[07.06.2020] Розповідь про те, як Вінницький міський голова Моргунов втратив 300 голосів
[01.06.2020] Літо у ВНТУ починається з оновлення корпусу деканів
[15.05.2020] Що очікувати після реформування системи захисту дисертацій?
[27.04.2020] Коронавірусні будні університетського професора
[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.