Вчора — у середу 6 грудня, міністром Кабінету Мінiстрів Анатолієм Толстоуховим, за узгодженням з першим віце-прем’єр-міністром Миколою Азаровим, був недопущений до участі в засіданні уряду міністр закордонних справ Борис Тарасюк, якого на минулому тижні Верховна Рада України своєю постановою відправила у відставку, а Президент України Віктор Ющенко, за квотою якого Борис Тарасюк став міністром в уряді Віктора Януковича, у той же день своїм указом зобов’язав Тарасюка продовжувати виконувати обов’язки міністра.

Прямуючи до залу засідань уряду, Борис Тарасюк мав на руках не лише Указ Президента України про підтвердження своїх міністерських повноважень, але ще й рішення суду, який визнав звільнення його з посади міністра незаконним, оскільки, на думку суддів, Верховна Рада України не мала права увільняти з посади міністра Бориса Тарасюка за власною ініціативою без офіційного подання президента держави.

Але, як бачимо, ці два документи Борису Тарасюку не допомогли.

Виникає запитання: «Хто у світі буде вважати Україну правовою державою, якщо у ній не виконуються укази президента і рішення суддів?» Адже у правових державах рішення і глави держави, і судів спочатку виконуються, а уже потім, ті гілки влади, які не згодні з цими рішеннями, їх оскаржують у встановленому чинним законодавством порядку. А без оскарження рішень такого рівня у встановленому порядку віддавати команду «Рішення не виконувати!» можуть лише у державах не правових, які, як відомо, світова спільнота до числа цивілізованих не відносить.

Прем’єр-міністр Віктор Янукович, який у ці дні перебуває з чотириденним офіційним візитом у США, в інтерв’ю засобам масової інформації запевнив, що, повернувшись в Україну, він разом з Президентом Віктором Ющенком та Головою Верховної Ради Олександром Морозом урегулює питання і зніме конфронтацію між гілками влади, що загострилась у зв’язку з вищеописаним інцидентом. А це уже можна розцінити і як натяк на те, що саме він в Україні «хазяїн».

У цій ситуації мене здивувала одна річ — невже нинішні урядовці не розуміють, що, демонструючи свою неповагу до рішень президента та суддів, вони налаштовують проти Конституційної реформи громадську думку не лише в питанні доцільності її подальшого розвитку, але і в питанні її первинного запровадження? Адже віднині навіть такий послідовний прихильник Конституційної реформи, як я, почав серйозно сумніватись у тому, що українське суспільство уже доросло до парламентсько-президентської моделі управління державою. І, навіть я, уже не маю нічого проти прийняття Конституційним Судом України рішення про скасування Конституційної реформи і повернення нашої держави до статусу президентської республіки, за якої у нас і сяка-така повага до чинного законодавства була, і виконавська дисципліна знаходилась на належному рівні, і рейдерського по формі та рекетирського по суті перерозподілу власності не було, і правоохоронні органи не використовувались одночасно по обидва боки рейдерських процесів.

У виправдання своєї відмови виконати рішення суддів по Борису Тарасюку нинішні урядовці заявляють, що, мовляв, це не рівень районного суду приймати рішення про призупинення дії постанови парламенту. Але цей аргумент не витримує критики з огляду, наприклад, на те, що саме за рішенням районного суду за позовом рядового виборця у кінці минулого століття було розпущено парламент Казахстану, або, наприклад, з огляду на те, що саме за рішенням районного суду у другій половині минулого століття розпочався «уотергейтський» процес над президентом США Рiчардом Ніксоном, що привів до його відставки, чи, наприклад, з огляду на те, що саме за рішенням районних судів наприкінці минулого століття були засуджені до страти два президенти Південної Кореї — і не допомогло навіть те, що за час їхнього правління ця держава перетворилась на одну з найбільш розвинених країн світу.

Тож, я ще раз підкреслюю, в усіх правових державах рішення судів будь-якого рівня спочатку виконують, а потім уже оскаржують у судах більш високого рангу. А завершити аналіз цього питання я хочу риторичним запитанням: «У що перетворився б футбольний чи хокейний матч двох команд, якби ці команди в процесі матчу перестали виконувати рішення суддів?»

Я уже згадав про те, що прем’єр-міністр України Віктор Янукович у ці дні знаходиться у США з офіційним візитом. Поки що ЗМІ наголошують, в основному, лише на одному з результатів візиту — наш прем’єр ще раз підкреслив у розмові з найвищими посадовцями США — віце-президентом Діком Чейні та Державним секретарем Кондолізою Райс, що Україна не готова до проведення переговорів стосовно вступу нашої держави до НАТО. І на фоні заяв Президента України Віктора Ющенка, міністра закордонних справ Бориса Тарасюка та міністра оборони Анатолія Гриценка про те, що Україна ставить за мету вступити до НАТО якнайшвидше, ці заяви глави уряду нашої держави не можуть не дивувати американських посадовців. І вони своє здивування висловили у досить оригінальний спосіб — заборонили робити відеорепортажі під час зустрічей Віктора Януковича з Діком Чейні та Кондолізою Райс, що унеможливило передачу цієї візуальної інформації у ЗМІ. Іншого випадку такої заборони на такому рівні я не пам’ятаю. І, боюсь, що ця заборона, скоріш за усе, не слугуватиме зменшенню швидкості політичного дрейфу нинішнього українського уряду в бік Росії, а, навпаки, перетворить цей дрейф у цілеспрямований рух.

У той же самий час, в який у будівлі Кабміну засідав уряд за участю заступника міністра закордонних справ замість Бориса Тарасюка, у Верховній Раді повним ходом йшло постатейне голосування Бюджету-2007 у другому читанні. Головував на цьому засіданні перший заступник Голови Верховної Ради України комуніст Адам Мартинюк. Статті, до яких не було внесено змін за результатами першого читання, за його пропозицією голосувались «пакетно», статті зі змінами голосувались кожна окремо. За кожну із статей було подано від 246 до 249 голосів. Тобто, крім членів правлячої «антикризової» коаліції проект Державного бюджету, запропонований урядом з правками парламентського Бюджетного комітету, очолюваного представником фракції регіонів, підтримали також кілька народних депутатів, які є членами опозиційних фракцій БЮТ та «Нашої України». Через кілька годин від початку голосування Бюджет-2007 був прийнятий Верховною Радою України і у другому читанні і в цілому. Згідно з цим документом до бюджету планується залучити 147 мільярдів 888 мільйонів гривень доходів, за рахунок яких покрити 161 мільярд 819 мільйонів гривень витрат. Тобто, дефiцит бюджету становить 15 мільярдів 715 мільйонів гривень, який необхідно буде покрити за рахунок приватизації орієнтовно в обсязі 10 мільярдів 587 мільйонів гривень та зовнішніх запозичень. Прожитковий мінімум згідно з цим документом затверджено на рівні 492 гривень — з 1-го січня, на рівні 501 гривні — з 1-го квітня і на рівні 510 гривень — з 1-го жовтня. Мінімальна зарплата становитиме 400 гривень — з 1-го січня, 420 гривень — з 1-го липня і 450 гривень — з 1-го грудня.

Що мене особливо вразило під час голосування по Бюджету-2007, так це те, що і соціалісти, і комуністи, в програмні документи яких закладена ідея соціальної справедливості, дружно голосували в підтримку документа несправедливого по самій своїй суті. Адже в ньому затверджено рівень мінімальної заробітної плати менший рівня прожиткового мінімуму. А це означає, що величезна кількість наших співвітчизників опиняться за межею бідності, причому на законних, освячених парламентом підставах, підтриманих і комуністами і соціалістами у тому числі, чого вони, виходячи зі своїх ідейних постулатів, не мали морального права робити в принципі.

Напередодні, виступаючи, Президент України Віктор Ющенко заявив, що він накладе вето на закон про Бюджет-2007, якщо в ньому буде закладена мінімальна заробітна плата меншою прожиткового мінімуму. Для підписання цього закону чи його ветування у президента є 15 днів. І комуністи, і соціалісти впевнено заявляють, що у Віктора Ющенка не вистачить духу накласти вето на цей закон, адже у такому разі країна залишиться на початку року без бюджету взагалі. І винним у цьому буде президент. А оскільки Віктор Ющенко дуже не любить опинятись у ситуаціях, коли він може стати винуватцем, то Бюджет-2007 ним ветованим не буде. Тож не пройде і трьох тижнів, як ми матимемо змогу пересвідчитись, наскільки точними виявились народні депутати України від фракцій регіонів, соціалістів і комуністів у своєму прогнозі.

Про Бюджет-2007 його автори говорять як про «бюджет розвитку», у той час як Бюджет-2006 та Бюджет-2005 вони прозивають «бюджетами проїдання».

Але давайте з вами, шановні читачі, згадаємо для чого створюється і на що повинен витрачатись Державний бюджет. Насамперед нагадаємо, що Державний бюджет створюється за рахунок різного роду податків, тобто, тієї частини ВВП, якою зобов’язані з державою поділитись суб’єкти економічної діяльності. І використовуватись Державний бюджет повинен на забезпечення функціонування різноманітних державних інституцій, таких, як міліція, армія, прокуратура, суди, освітні, наукові, медичні та культурні заклади, тощо. Тобто на утримання усіх тих структур, які необхідні державі для забезпечення її нормального функціонування і які функціонують, не маючи власних доходів від виконання основних обов’язків. Тож будь-який бюджет наступного року, який є більшим бюджету року попереднього, є «бюджетом розвитку».

Якщо ж у Державному бюджеті закладаються витрати на підтримку якихось об’єктів економічної діяльності, то він не є «бюджетом розвитку», а є «бюджетом лобіювання інтересів одних суб’єктів економічної діяльності за рахунок інших», оскільки такий бюджет, відбираючи частину валового продукту у вигляді податків у одних суб’єктів, передає частину від цієї частини у вигляді субвенцій, дотацій чи звільнення від оподаткування іншим суб’єктам, інтереси яких лобіюються авторами проекту бюджету.

І аж ніяк не можна назвати «бюджетом розвитку» бюджет, доходи якого збільшуються за рахунок збільшення ставок податків на суб’єкти економічної діяльності. А саме таке збільшення передбачене у Бюджеті-2007, що об’єктивно позбавляє його права називатись «бюджетом розвитку». Адже для економічного розвитку держави перш за усе потрібно зменшувати ставки податків на суб’єкти економічної діяльності до економічно допустимих рівнів, аби цим суб’єктам залишалось більше коштів, за рахунок яких вони нарощуватимуть обсяги валового продукту, що збільшуватиме в кінцевому підсумку суми відрахувань до бюджету і без збільшення ставок податків.

Якщо закон про Бюджет-2007 Віктор Ющенко підпише, то це означатиме, що він або не визнає, або вирішив проігнорувати заяви Юлії Тимошенко у ЗМІ про те, що автори цього бюджету доходи розраховували при одному індексі інфляції, а витрати — при іншому, що відрізняється на 2,5 %. Тож реальний дефіцит Бюджету-2007 може виявитися у два рази більшим за той, що у нього офіційно закладений. А це у кінці року обов’язково приведе до невиплат, недоплат і списань через дві години, як невикористані, бюджетних коштів, що надійдуть в кінці фінансового року, як це уже мало місце в короткій історії нашої держави.

А тепер я перейду до висвітлення подій сьогоднішніх — четверга 7 грудня.

В спектрі сьогоднішніх подій мене зацікавили лише три, першою з яких я поставлю похорони у Лондоні колишнього підполковника ФСБ Росії Литвиненка, котрий біля 7 років тому покинув Батьківщину, кілька місяців тому отримав британське громадянство, а кілька тижнів тому був отруєний радіоактивним Полонієм-210. Другою та третьою цікавими мені подіями я визначив засідання Політради пропрезидентської партії «Народний Союз «Наша Україна» та черговий випуск передачі Ганни Безулик на каналі 1+1 «Я так думаю».

Від смерті колишнього російського розвідника Литвиненка, отруєного радіоактивним Полонієм-210, здригнувся увесь світ. Ця смерть, по-перше, опосередковано підтвердила гіпотезу умисного отруєння діоксином кандидата у президенти України Віктора Ющенка у 2004 році, а по-друге, стала наочним доказом того, що сьогодні для будь-якої людини, яка пішла проти якоїсь потужної політичної чи кримінальної «течії», знайдено ефективний спосіб розправи. Виявляється, що для усунення незручної в чомусь людини сьогодні уже не потрібно наймати кілера з гвинтівкою, пістолетом чи вибухівкою — сьогодні в якості кілера уже можна використати будь-якого офіціанта, бармена або людину з близького чи ділового оточення, яка непомітно підсипле у тарілку чи келих кілька міліграм якоїсь безбарвної, а тому непомітної речовини, котра проявить свою убивчу дію лише через кілька днів, що практично унеможливлює встановлення того, хто цю речовину підсипав. Це може бути і зовсім стороння людина, яка, жестикулюючи руками при розмові зі співбесідником, проходила повз офіціанта, що ніс замовлене. Тож сьогодні увага усього світу прикута до дій британських спецслужб, які розслідують факт убивства британського підданого Литвиненка шляхом отруєння радіоактивною речовиною, тобто застосуванням, так званої, «брудної бомби». І якщо британські спецслужби знайдуть того, хто підсипав Литвиненку Полоній-210, то широкого застосування цей спосіб усунення небезпечних для когось людей навряд чи набуде. Але, якщо не знайдуть, то цей спосіб може набути дуже широкого застосування.

На засіданні Політради НСНУ сьогодні вирішувалось питання, хто її очолить, і хто керуватиме Політвиконкомом партії після виходу з неї Миколи Катеринчука.

В числі основних претендентів на роль Голови Політради НСНУ називались нинішній її керівник Роман Безсмертний, а також Петро Порошенко і Юрій Єхануров.

Але на засідання прийшов Почесний голова НСНУ Віктор Ющенко і у своїй вступній промові запропонував Головою Політради призначити керівника Секретаріату президента Віктора Балогу.

Хоча і з четвертої спроби, але таки Віктора Балогу обрали Головою Політради НСНУ. Юрій Єхануров став його заступником. А Романа Безсмертного обрали Головою Політвиконкому партії.

У деяких політологів і журналістів склалося враження, що президент запропонував Віктора Балогу, розраховуючи повернути «Нашу Україну» зі стану конфронтації з Партією регіонів до відновлення переговорів про створення широкої коаліції у Верховній Раді України, що привело б до втрати вирішального голосу у ній комуністів (та й соціалістів), котрі блокують усе, що пов’язане зі вступом України до НАТО та поступом до ЄС.

У програмі Ганни Безулик «Я так думаю» цього дня дискутували, стоячи за бар’єрами, представник правлячої коаліції міністр праці Микола Папієв та представник опозиції Йосип Вінський, котрий ще не так давно був першим заступником Олександра Мороза у Соцпартії, а, порвавши з соціалістами в знак протесту проти створення ними коаліції з комуністами і регіоналами, став одним із заступників Юлії Тимошенко в опозиційному блоці її імені.

Такі політичні двобої, звичайно ж, є корисними з точки зору підвищення нашої поінформованості про справи державні, оскільки, намагаючись довести свою правоту, кожний із учасників піддає жорсткому аналізу цифровий матеріал супротивника. Так з виступу Йосипа Вінського цього вечора я довідався, що Бюджет-2007 складає менше 32 % від ВВП України, у той час як Бюджет-2006 складав трохи більше від 34 % ВВП. А це уже числове підтвердження тези, висунутої опозицією, що Бюджет-2007 «бюджетом розвитку» назвати не можна, і він є кроком назад у порівнянні з Бюджетом-2006. Від Йосипа Вінського я довідався у цей вечір і про те, що бюджет США складає 66 % від ВВП цієї могутньої держави. Але ж, якщо бюджет економічно слабкої України складає біля 33 % від її ВВП, а бюджет економічно сильної держави США складає 66 % від її ВВП, то це означає, що багата держава США залишає своїм власникам підприємств, що створюють ВВП, у два рази меншу частку ВВП, ніж бідна Україна своїм. Тож виходить, що для підвищення добробуту українського народу необхідно усього-навсього привести економічний апетит власників українських підприємств до рівня економічного апетиту власників підприємств у США, тобто зменшити економічний апетит вітчизняних олігархів у два рази.

Але що мені не сподобалося у дискусії Вінського з Папієвим — це жорсткий обмін взаємними образами. І виступи членів команд їхньої політичної підтримки за небагатьма винятками грішили тим же. На мій погляд, в межах інтелігентної поведінки залишались у цій дискусії лише сама ведуча Ганна Безулик та запрошений в якості експерта колишній радянський дисидент Семен Глузман. До речі, теж саме я завжди спостерігаю і в програмі «Свобода слова» Савіка Шустера на ICTV, де теж інколи в рамках інтелігентності залишається лише сам Савік Шустер. І від такої поведінки наших урядовців і парламентарів мені психологічно боляче, оскільки, обливаючи одне одного брудом, вони у такий спосіб принижують усіх нас — тих, хто віддав їм свої голоси на виборах, і одночасно створюють негативний імідж нашій державі в очах запрошених для участі в передачі закордонних гостей та закордонних глядачів.

Постскриптум 1: у суботу 9-го грудня підписаний спiкером парламенту Олександром Морозом закон про Бюджет-2007 було передано на підпис президенту держави в його секретаріат. А уже у понеділок увечері з президентського секретаріату поступила інформація, що Віктор Ющенко повернув назад до Верховної Ради України закон про бюджет без підпису і з зауваженнями, головним з яких можна вважати вимогу підняти мінімальну зарплату до рівня прожиткового мінімуму, перед цим збільшивши і його приблизно на 26 гривень.

У вівторок 12 грудня, коментуючи це рішення президента, один із лідерів Партії регіонів Євген Кушнарьов заявив перед телекамерою, що для реалізації цієї вимоги президента до Бюджету-2007 додатково потрібно залучити більше 5 мільярдів гривень, взяти які немає звідки. І оскільки 300 голосів, потрібних для подолання вето президента, антикризова коаліція у Верховній Раді України не має, то доведеться сідати головам парламенту і уряду за стіл переговорів з президентом і шукати компроміс. І не виключено, що мова знову піде про створення у парламенті широкої коаліції на основі фракції регіонів та фракції «Наша Україна», від керівництва якою практично уже відсторонені політики, що оголосили її опозиційною.

Постскриптум 2: у вівторок 12 грудня Верховна Рада України за поданням прем’єр-міністра 249 голосами затвердила на посаді міністра надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича, який на президентських виборах 2004 року був одним із самих довірених осіб кандидата у президенти Віктора Януковича, але на парламентських виборах 2006 року пішов разом з Леонідом Кравчуком у соціал-демократичний (об’єднаний) політичний блок «Не так!», котрий набрав лише 1 % голосів, і опинився поза Верховною Радою України. Однак Нестор Шуфрич спромігся стати депутатом парламенту Криму. У багатьох політиків і журналістів це призначення, з огляду на невідповідність освіти і попередньої бізнесової діяльності Нестора Шуфрича задачам міністерства надзвичайних ситуацій, викликало здивування, а дехто навіть звернув увагу на те, що він сам є уособленням «надзвичайної ситуації», адже вся його діяльність у попередньому складі парламенту — це суцільний кризовий менеджмент.

Постскриптум 3: а днем раніше, у понеділок 11 грудня, Президент України Віктор Ющенко видав указ, яким призначив першим заступником секретаря РНБОУ Валерія Хорошковського, котрий кілька років тому був міністром економіки та європейської інтеграції і пішов з уряду, як тільки вектор спрямування уряду розвернувся від Європи у бік Росії. У виборчих баталіях ні під час президентських виборів 2004 року, ні під час парламентських виборів 2006 року Валерій Хорошковський участі не брав навіть в якості уболівальника, більший час перебуваючи у цей період в Росії, нарощуючи свій бізнес та права на телеканал «Інтер». І ось тепер цей ще дуже молодий за віком політик і висококваліфікований економіст появився в команді президента, суттєво підсиливши в Раді національної безпеки і оборони України секретаря цієї ради Віталія Гайдука. На мій погляд, із провідних членів секретаріату президента та РНБОУ хоч сьогодні можна створити високопрофесійний Кабінет Міністрів. Таким послідовним підсиленням своєї команди Віктор Ющенко починає повертати собі прихильників, і якщо він і далі діятиме не менш рішуче та збирати навколо себе розумних політиків, то я не виключаю його перемоги і на наступних президентських виборах, особливо у разі відміни Конституційної реформи.

Постскриптум 4: у середу 13 грудня Верховна Рада України прийняла останній 21-й закон із комплекту законів, які необхідно було прийняти для того, щоб розраховувати на прийом України до Світової організації торгівлі, членами якої уже є 149 країн, і яка охоплює 95 % торгових потоків на Землі. Тож тепер, попри усі протидії комуністів, ми можемо розраховувати на прийом нашої держави до СОТ упродовж кількох місяців, тобто, раніше, ніж зможуть пробитись до СОТ сусідні з нами Росія і Білорусія, що для нас дуже важливо, адже, ставши членом СОТ, ми теж будемо мати право голосу при прийомі до СОТ наших сусідів і вперше у нашій спільній історії Росія втратить статус «старшої сестри».

Постскриптум 5: у цю ж середу 13 грудня Верховна Рада України відмовилась затвердити ініційовану президентом держави відставку Голови Служби Безпеки України Ігоря Дрижчаного, якого Віктор Ющенко перед звільненням з цієї посади своїм указом підвищив у генеральському званні, а після звільнення іншим указом призначив заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Само собою напрошується запитання: «Невже парламентарі не розуміють, що ще пару таких абсурдних рiшень, і в Україні не залишиться, крім них, жодної людини (включаючи і суддів Конституційного Суду), яка і далі підтримуватиме Конституційну реформу?»

У природі жоден процес, через обмеженість його потужності та міцності оболонки протікання, не може без набуття проміжних значень, тобто, миттєвим стрибком, перейти з одного рівня на інший. Тим паче, цього не можна домогтись у взаєминах владних груп людей. А тому намагання парламенту відібрати звичні повноваження у президента одразу і у повному обсязі за законами фізики обов’язково приведуть до виникнення політичної перенапруги в суспільстві, розрядка якої може привести до знищення причини виникнення цієї перенапруги. А перебирав би парламент президентські повноваження на себе, не поспішаючи, по «трішки-трішки», використовуючи ленінську формулу «крок вперед — два кроки назад», то і без усілякої перенапруги ці повноваження перейшли б до парламенту у повному обсязі, визначеному Конституційною реформою, і за підтримки народу ще до кінця каденції нинішнього президента. І усім було б добре. І ніхто нікому не заважав би виконувати свої функції. І від цього зростала б і економіка держави і добробут народу.

Постскриптум 6: у п’ятницю 15 грудня парламент спробував і не зміг подолати президентське вето на закон про Бюджет-2007. Табло висвітило 249 голосів при потрібних для подолання вето 300. Тож довелося народним депутатам України прийняти рішення про направлення закону про бюджет в уряд на доопрацювання з врахуванням зауважень президента.

У цей же день Президент України Віктор Ющенко видав указ, яким зупинив дію Постанови Кабміну про призначення нових 7 заступників нового міністра внутрішніх справ соціаліста Василя Цушка, якого Верховна Рада України за поданням прем’єр-міністра кілька днів тому призначила замість відставленого нею Юрія Луценка. Одночасно Віктор Ющенко направив подання до Конституційного Суду України з пропозицією розглянути цю урядову постанову на відповідність Конституції України, у якій не змінено існувавшу раніше норму, згідно з якою заступників силових міністрів повинен призначати президент держави. До речі, Віктор Ющенко призначив відставленого парламентом мiністра Юрія Луценка своїм радником і нагородив його орденом Ярослава Мудрого, що є додатковим свідченням високого рівня конфронтації президента з парламентом.

До речі, мене дуже здивувало те, що соціаліст Василь Цушко, ставши міністром внутрішніх справ замість соціаліста на момент призначення Юрія Луценка, одразу ж вирішив поміняти усіх заступників мінiстра, призначених товаришем по партії ще тоді, коли у соціалістів ще не було альянсу з регіоналами.

Постскриптум 7: пізно увечері на ICTV розпочалась передача Савіка Шустера «Свобода слова», в якій депутатами Київради за участю нинішнього мера Леоніда Черновецького і екс-мера Олександра Омельченка обговорювались питання збільшення тарифів, здійсненого нинішньою владою Києва

Шокувала поведінка депутата Київради Михайла Бродського. Він абсолютно не обмежував себе вибором слів при киданні реплік на адресу виступаючих від команди нинішнього мера Києва і самого мера. Для прикладу, одного із виступаючих він назвав ублюдком. Думаю, що після сьогоднішньої передачі за участю Бродського його прізвище не стане окрасою списку будь-якої політичної сили.

Постскриптум 8: у вівторок 19 грудня, тобто, в День Святого Миколая, Верховна Рада України 245 голосами затвердила трішки підправлену урядом стару редакцію закону про Бюджет-2007, в якій із 8 зауважень Президента Віктора Ющенка, фактично, враховано лише три, із яких найбільш значимим виявилося обмеження розміру депутатської пенсії. Тож у президента держави залишились підстави для накладення вето і на цей варіант закону про Бюджет-2007. Але чи піде він на це напередодні Нового Року, сьогодні сказати важко. Особливо з врахуванням того, що лідер опозиційного парламентського блоку БЮТ Юлія Тимошенко закликала Віктора Ющенка надати можливість підписати Бюджет-2007 через 15 днів Олександру Морозу, аби з одного боку не дати можливості уряду Віктора Януковича протягом першого кварталу наступного року керувати фінансовими потоками в ручному режимі, а з другого — аби не нести за цей не соціальний, на її думку, бюджет відповідальності перед народом.

Постскриптум 9: 21 грудня, повернувшись з Республіки Кореї, пізно увечері Президент України Віктор Ющенко підписав Бюджет-2007, задовольнившись обіцянкою глави уряду Віктора Януковича зрівняти мінімальну зарплату з прожитковим рівнем з 1-го квітня 2007 року. Ця обіцянка на другий день у вигляді Постанови Верховної Ради України була проголосована парламентом, після чого було оголошено про підписання президентом закону про Бюджет-2007.

Що цікаво — разом з постановою, яка зобов’язувала уряд зрівняти через три місяці мінімальну зарплату з прожитковим мінімумом, Верховна Рада України задовольнила також подання президента держави про відставку Голови СБУ Ігоря Дрижчаного, хоча ще кілька днів тому з цього ж питання вона висловила свою категоричну незгоду.

Постскриптум 10: 22 грудня у Києві з офіційним одноденним візитом побував Президент Росії Володимир Путін. Він провів переговори з Віктором Ющенком по питаннях базування Чорноморського флоту в Севастополі і врегулювання різнобачення ліній кордонів, особливо Азово-Чорноморської лінії в районі Тузли, та підписання договору про реадмісію (взаємне повернення іноземних громадян, які нелегально перетнули кордон). Здивували дві речі — надзвичайно низький посадовий рівень делегації на чолі з заступником міністра закордонних справ, яка зустрічала російського президента в аеропорту Бориспіль, та той факт, що на зустріч з Віктором Януковичем Володимир Путін відвів лише 15 хвилин.

Постскриптум 11: українську делегацію, яка вилетіла 23 грудня до столиці Туркменистану Ашгабаду для участі в похоронах президента цієї країни, а точніше еміра Туркмен-баші Сапармурата Ніязова, котрий у віці 66 років раптово помер від серцевого нападу кілька днів тому, хоча і вважав себе намісником аллаха на землі і обіцяв жити довго, очолив прем’єр-міністр Віктор Янукович, хоча здавалось би, оскільки Туркменистан є основним нашим постачальником газу, що цю делегацію повинен би був очолити Президент України Віктор Ющенко. Але Віктор Ющенко, пославшись на невідкладні справи, залишився вдома. І одразу ж поповзли чутки в засобах масової інформації, що у ці дні до Києва з’їжджаються представники туркменської демократичної опозиції у вигнанні і, що, мабуть, з ними збирається зустрітись Віктор Ющенко. Якщо це так, то я не думаю, що це буде мудрим кроком нашого президента. Я не вірю, що в такій країні як Туркменистан, де диктатура Сапармурата Ніязова була абсолютною, де ніякої ролі не відіграють ні політичні партії, ні парламент, де усе вирішують родові клани, де немає майже нікого, окрім представників корінної нації, які звикли до абсолютної покори, що в такій країні може прийти до влади нечисленна демократична опозиція, котра роз’їхалась по світу і не має ні авторитетного організуючого органу, ні помітного впливу на свій народ. Тож, підтримавши ці нічого не вирішуючі опозиційні сили, можна зіпсувати стосунки з Туркменистаном, котрий може у відповідь підняти свої ціни на газ до рівня російських, і тоді компанія «Росукренерго» змушена буде продавати нам газ не по 135 доларів за 1000 кубів, а мінiмум по 230, що зруйнує ту частину нашої економіки, для якої газ у собівартості продукції відіграє вирішальну роль. Але, будемо сподіватися, що наш президент та його радники це розуміють, і не дадуть себе втягнути у туркменські політичні розбори.

Постскриптум 12: у середині травня 2007 року британська прокуратура, виконавши детальне розслідування причин отруєння колишнього офіцера ФСБ, а протягом останніх 7 років — російського дисидента Олександра Литвиненка, про якого я вже сказав декілька слів у цьому розділі книги, установила, що «Полонієм-210» його отруїв теж колишній офіцер ФСБ, а нині бізнесмен Андрій Луговий, з яким Литвиненко зустрічався на прохання Лугового в кафе у Лондоні, де вони обсудили якісь справи і пили разом чай. Британська прокуратура зажадала від Росії видачі Лугового для передачі його до суду, але Росія відмовилась, запропонувавши у свою чергу передати справу проти Лугового до Росії для її розгляду у російському суді.