У п’ятницю 13 липня до мене у кабінет завітав лідер обласної організації «Блоку Юлії Тимошенко» доктор педагогічних наук, академік Академії педагогічних наук, колишній губернатор Чернівецької області Георгій Філіпчук. Він уже кілька днів намагався увійти у контакт зі мною, але з ним у ці дні, як і з усіма іншими відомими людьми, я зустрічі уникав, оскільки думав, що мова піде про підтримку якогось абітурієнта. Але, коли мене завірили, що його відвідини не стосуються вступної кампанії, я погодився на зустріч. Тож вона відбулася.

Я з Георгієм Філіпчуком знайомий давно, оскільки він у свій час був і Головою Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України, і є моїм колегою по Академії педагогічних наук України, і я завжди відносився до нього з повагою. І коли дізнався, що Юлія Тимошенко направила його до Вінниці, аби він допоміг обласній організації БЮТ подолати розкол, що виник у зв’язку з відходом від ідеологічної лінії блоку колишньої голови цієї організації Олени Вітенко, котра за списком БЮТ стала народним депутатом України і увійшла у число тих 26 народних депутатів від фракції БЮТ, що відмовились скласти депутатські повноваження, то сприйняв цю звістку позитивно, оскільки мені відомою була колосальна енергія, безкомпромісність та цілеспрямованість його натури.

А при зустрічі у моєму кабінеті 13 липня я ще раз пересвідчився у притаманності йому цих рис, оскільки протягом 40 хвилин Георгій Філіпчук зміг переконати мене відійти від позиції рівновіддаленого спостерігача за розвитком політичних подій і приєднатись до БЮТ. А йому це було зробити не так просто, оскільки мені нічого від влади не потрібно — я уже маю усі депутатські пільги, із яких використовую лише депутатську пенсію, і я є ректором престижного університету, а контракт мій закінчиться пізніше, ніж термін роботи, який отримає Верховна Рада України в результаті дострокових виборів 30 вересня, якщо такі відбудуться. Крім того, приєднавшись до БЮТ, я, звичайно ж, у разі, якщо дострокові парламентські вибори з якихось причин 30 вересня не відбудуться, у відповідь отримаю дуже прохолодне відношення до себе з боку як нинішніх керівників міністерства, які є членами Соціалістичної партії, так і з боку керівників області і міста, які не є членами БЮТ, що суттєво ускладнить мою роботу на посаді ректора.

Однак я попередив Георгія Філіпчука, що Юлія Тимошенко може і не захотіти мене бачити в рядах свого блоку, оскільки був період, коли я, піддавшись впливу тієї інформації, яку розповсюджували ЗМІ, у своїх книжках теж писав про неї досить критично.

Георгій Філіпчук запевнив мене, що йому вдасться переконати Юлію Володимирівну та її оточення в доцільності кооптування мене в ряди БЮТ, тож 17 липня я подав до Вінницького штабу БЮТ усі необхідні документи. Разом з ними, задля того, щоб потім не було ніяких несподіванок у наших взаємовідносинах, я передав через штаб БЮТ на Вінниччині для Юлії Тимошенко дві свої останні книги — «Що за горизонтом?» та «Друге дихання», — з яких легко можна переконатись, кого я підтримував, про кого що говорив і які ідеї сповідував в останні роки.

Тепер чекатиму рішення Юлії Тимошенко. Думаю, поки що (а сьогодні уже кінець дня 18-го липня) його ще немає, оскільки, якби воно уже було прийняте, то Георгій Філіпчук, який усі ці дні знаходиться у Києві, мені уже б зателефонував.

Послухавши у цей же день вечірній випуск теленовин і почувши про те, що сьогодні Юлія Тимошенко дві години давала інтерв’ю з приводу прийнятого політрадою БЮТ рішення про проведення 30 вересня одночасно з достроковими виборами і Всенародного референдуму, на якому народ повинен визначитись з формою державного устрою України, і розгортання у зв’язку з цим наметів по збору підписів на підтримку референдуму в усіх містах України, я зрозумів, що навряд чи Георгій Філіпчук перед цим мав можливість переговорити з Юлією Тимошенко на предмет залучення мене до списку БЮТ.

До речі, мене абсолютно не цікавить, під яким номером я буду включений до списку БЮТ, оскільки моєю метою не є обов’язково стати народним депутатом України ще раз. Тож я згоден буду і на такий номер, який явно не буде прохідним. Для мене важливим є те, що я політично визначився, і тепер мені не треба буде маневрувати в розмовах з лідерами різних політичних сил, які обов’язково зачастять до мене у кабінет з пропозиціями про підтримку їхніх блоків, як тільки виборча кампанія перейде в практичну площину.

В разі ж, якщо мене буде включено до списку БЮТ під прохідним номером, і я стану народним депутатом України, то залишатимусь ним лише у тому разі, коли мені запропонують виконувати такі парламентські функції в Комітеті з освіти і науки чи Комітеті з паливно-енергетичного комплексу, де можна буде використати мій досвід і знання вищої освіти або електроенергетики. Якщо ж кандидати від БЮТ для роботи у цих комітетах уже визначені, то після виборів я, як це колись зробив ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка академік Віктор Скопенко, повернусь назад у ректори, а на моє місце прийде той, хто буде наступним у списку БЮТ — я ж підтримуватиму Юлію Тимошенко на регіональному рівні

Приблизно це я сказав і під час співбесіди 24 липня з Йосипом Вінським, додавши, також, про те, що знаю, що таке дисципліна, вимагаю дотримання її від членів своєї ректорської команди в університеті, а тому і сам свідомо її буду дотримуватись в рядах БЮТ в разі кооптування мене у ці ряди.

Попередив Йосипа Вінського я і про те, що в моїх книжках є немало критичних висловлювань на адресу Юлії Тимошенко, які вона практично усі спростувала своєю діяльністю, що я підтверджую своїм приходом під її прапор, але не виключено, що хтось із наближених до неї людей на ці мої критичні матеріали їй вкаже уже після прийняття рішення про моє включення в список БЮТ, що ускладнить наші подальші взаємовідносини. Тож я хотів би, щоб про ці мої матеріали їй розповіли ще до прийняття нею остаточного рішення стосовно моєї участі у рядах очолюваного нею політичного блоку. На що мені Йосип Вінський сказав, що Юлія Тимошенко знає і мене, і мої критичні матеріали, тож ніхто їй уже нічого нового про мене сказати не зможе. Мій прихід до БЮТ нею сприйнятий позитивно, і вона вважає, що мене можна включити у виборчий список БЮТ як кандидата від міста Вінниці.

Запевнивши, що ні Юлія Тимошенко, ні її соратники не пошкодують, що прийняли мене під свій прапор, я відбув із київської штаб-квартири БЮТ, у коридорі обмінявшись рукостисканням з Олександром Турчиновим, котрий йшов проводити нараду.

Озираючись назад у часі, я прийшов до висновку, що цю дорогу до Юлії Тимошенко я повинен був пройти раніше — ще тоді, коли стати на цю дорогу мене закликав мій друг і один із її вірних соратників професор Михайло Павловський, нині покійний, який неодноразово намагався мене переконати не вірити усьому тому, що про Юлію Тимошенко пишуть «прикормлені» ЗМІ і повірити в її талант і порядність. Тож нині, подолавши останні сумніви після зустрічі Юлії Тимошенко у Вашінгтоні з віце-президентом США Діком Чейні та Державним секретарем США Кондолізою Райс і дійшовши висновку, що моє місце під прапором Юлії Тимошенко, я намагатимусь хоча б у чомусь замінити у БЮТ мого покійного друга Михайла Павловського, якого мені щодня нагадує його остання книжка з теоретичної механіки, що стоїть у мене на ближній полиці стелажу в ряду найбільш вживаних книг, і яка подарована мені ним з дарчим написом незадовго до його смерті.

Читачам, мабуть, буде цікаво знати, що на третій день після подачі документів про вступ у ряди БЮТ до штабу цього блоку на Вінниччині — у п’ятницю 20 липня у кінці робочого дня я отримав із міністерства факсом копію наказу № 527-оп від 19.07.2007 року за підписом заступника міністра з вищої освіти Василя Шинкарука, згідно з яким у понеділок 23.07.2007 р. я повинен буду прийняти комісію, яка прибуде до очолюваного мною університету для перевірки дотримання правил прийому до вищих навчальних закладів.

І о 10-й годині ранку у понеділок комісія до університету прибула. Її очолювала головний спеціаліст нормативно-правового відділу управління ліцензування, акредитації та нострифікації Міністерства освіти і науки України Світлана Анатоліївна Шкрабець, про суворість і вимогливість якої і в міністерстві і у ВНЗ уже складають легенди. Не лишнє нагадати і про те, що управлінням, в якому працює Світлана Анатоліївна, до призначення на посаду заступника міністра керував Василь Шинкарук. Разом зі Світланою Анатоліївною до комісії увійшли начальник сектору координації вищих навчальних закладів та інтелектуальної власності управління освіти і науки Вінницької облдержадміністрації Петро Михайлович Онуфрійчук та доцент кафедри психіатрії Вінницького національного медичного університету Оксана Анатоліївна Серебреннiкова, яка більше 10 років відпрацювала у складі приймальної комісії свого університету.

Розпочавши перевірку о 10-й годині, комісія завершила її о 21 годині підписанням акту перевірки і врученням мені його копії. Крім вибіркових перевірок справ абiтурієнтів, роботи предметних та апеляційної комісій, усієї документації, що супроводжувала процес вступної кампанії, починаючи від прийому документів і аж до конкурсного зарахування, члени комісії протягом дня задали багато запитань заступнику голови приймальної комісії проректору Василю Леонтьєву та відповідальному секретареві приймальної комісії доценту Георгію Горячеву і його трьом заступникам. Протягом двох годин давав відповіді на їхні запитання і я.

Треба відзначити, що вони дуже відповідально поставились до доручення заступника міністра і старались, хоч щось «накопати». Але, як колишній «Верховнорадівський законник», я сам дуже уважно стежу протягом кожної вступної кампанії за тим, щоб усе здійснювалось за правилами прийому і належним чином оформлялось документально, тож комісії так нічого «накопати» і не вдалося. Завершили вони роботу дуже втомленими і пригніченими, особливо Світлана Анатоліївна.

Провівши комісію, члени якої були настільки принциповими, що навіть відмовились від підготовленого для них обіду, я прийшов до висновку, що в наші дні інформація розповсюджується дуже швидко, навіть із Вінниці. Посудіть самі — заява про кооптування до складу БЮТ була подана мною до Вінницького штабу 17 липня в середині дня, а наказ про направлення комісії до очолюваного мною університету був підписаний у міністерстві заступником міністра Василем Шинкаруком усього через два дні — у п’ятницю 19 липня у кінці дня. Причому перевірка була призначена на понеділок 23 липня. І треба ж трапитись такому — саме на цей день керівниками БЮТ мені була призначена співбесіда у Києві. Тож довелось мені вибачитись і попросити перенести зустріч на 24 липня. Керівники БЮТ віднеслись з розумінням — і перенесли, і прийняли позитивне рішення.

До речі, за 18 років ректорства це була перша мінiстерська комісія по перевірці виконання в очолюваному мною університеті правил прийому — усі інші керівники мiнiстерства без спеціальних перевірок довіряли інформації про те, що ВНТУ відноситься до університетів з найбільш прозорою і чесною процедурою проведення вступних іспитів.