У № 238 за п’ятницю 15 грудня газети «Голос України» Олена Івашко та Ірина Королькова опублікували статтю «Хто «замовив» канал?», в якій подали свою точку зору на труднощі, з якими стикається Україна в створенні і підтриманні свого судноплавного каналу із Дунаю в Чорне море в дунайському гирловому рукаві Бистре, реалізацію першого варіанту проекту якого розпочато державним підприємством «Дельта-Лоцман» за підтримки ще кількох підприємств морської галузі та банківських кредитів ще 5 років тому.

Це уже не перша публікація на цю тематику, але я ще цієї проблеми в своїх книжках не торкався. Тож, ознайомившись із прекрасно обґрунтованою статтею Олени Івашко та Ірини Королькової, вирішив висловити і свою точку зору, яка є близькою до їхньої, що створює можливість, для підтвердження моїх аргументів, користуватись фактажем їхньої статті.

Одразу ж заявляю, що я за створення українського потужного судноплавного каналу в дунайському гирловому рукаві Бистре, оскільки це надзвичайно підсилить нашу державу як в економічному так і в політичному плані.

Економічне підґрунтя цього твердження базується на багатьох фактах, наведених у статті Олени Івашко та Ірини Королькової, наприклад, на тому, що за період з середини 2004 року до весни 2006 року каналом пройшли 954 великотонажні судна, і уже в травні 2005 року, здійснивши 113 суднопроходів, цей канал обійшов за основним показником конкурентний Сулинський морський хід у румунській частині дельти Дунаю, який за цей же місяць спромігся здійснити лише 110 суднопроходів. Ожили порти міст Ізмаїла, Килії та Усть-Дунайський. В регіоні було створено додатково 1000 добре оплачених робочих місць. Українське Дунайське пароплавство та Укррічфлот відкрили через Бистре нові вантажні судноплавні лінії, зв’язавши Австрію та Угорщину з Грецією і Росією та Україною. І це без затрат грошей з державної казни, і розпочавши роботу лише на чверті проектних потужностей. Фактично, з нічого до державної казни і місцевих бюджетів широким потоком потекли кошти, обумовлені податками та зборами.

Звичайно, такий швидко набираючий економічної потужності конкурент не міг сподобатись ні Румунії, яка до цього мала абсолютну суднопропускну монополію завдяки своїм трьом каналам у дельті Дунаю, кожен із яких є довшим Бистрого, ні її закордонним інвесторам, включаючи українських і російських, які уже вклали свої кошти в розширення пропускної здатності румунських каналів. Тож вони добре постарались, аби підбурити ряд вітчизняних та зарубіжних журналістів і екологів на багаточисельні публікації протесту проти розбудови українського морського ходу із Дунаю у Чорне море через рукав Бистре. І завдяки цим публікаціям домоглися не лише припинення розбудови українського дунайського каналу, але і зупинення очищення уже розчищеного дна, яке від насиченої грунтом дунайської води без постійного очищення швидко замулюється. Не лишнє відзначити, що витрати на відкачування мулу з дна каналу у порівнянні з доходами від його експлуатації є мізерними.

Основним доводом екологів і журналістів, які «кормляться» з екологічної тематики, є твердження, що український дунайський канал у рукаві Бистрому зруйнує Дунайський природний заповідник, де гніздяться багато птахів, занесених у Червону книгу, і ростуть деякі рослини, притаманні лише цій кліматичній зоні. Але чомусь усі критики ігнорують той факт, що у своїй дельті Дунай розгалужується більше ніж на 50 рукавів, і чомусь те, що в трьох із них уже створені румунські канали, заповіднику не є загрозою, а лише один український, до того ж, найкоротший, у гирлі Бистре цей заповідник зруйнує. Таке враження, що ці критики не те, що ніколи не були в дельті Дунаю, а навіть на географічній карті її ніколи не бачили. Або ж, хтось у якийсь спосіб зумів їм замружити очі і увійти в стан відсутності розуміння того, що є куди летіти і гніздуватись птахам з берегів рукава Бистре, що в дельті Дунаю вистачить місця і людям вздовж берегів Бистрого та трьох румунських каналів і птахам на багаточисельних островах і берегах усіх інших рукавів цієї могутньої річки, на берегах якої розкинулись столиці майже десятка європейських держав.

І цим критикам зовсім байдуже до того, що без каналу у Бистрому важче житиметься 300 тисячам наших співвітчизників, які проживають на півдні Одеської області. І як не погодитись з риторичним запитанням Олени Івашко та Ірини Королькової: «Чи людина як вид не входить до зони уваги «екологів-патріотів»?»

На жаль, не встають на захист створеного у Бистрому каналу сьогодні ні наш президент, ні наш прем’єр-міністр. Їм ніколи. Для них сьогодні важливішими є питання, чи відповідає Конституції України Конституційна реформа, чи не порушила Верховна Рада України основний закон, звільнивши без подання президента міністра закордонних справ, і, взагалі, хто в домі хазяїн.

А жаль, оскільки, маючи хоч один ключ від дунайських морських дверей, ми були б більш бажаними у Європейському співтоваристві держав уже сьогодні. І не останню роль у позитивному вирішенні питання про вступ Румунії до ЄС зіграло, якраз, монопольне на сьогодні володіння означеними ключами саме цією державою.