Суть винесеного в заголовок питання повністю викладена у статті, яку я відіслав до редакції тижневика «Дзеркало тижня» у п’ятницю 6-го квітня на ім’я заступника головного редактора Юлії Мостової, тож далі подаю текст цієї статті разом з листом супроводу.

Про рейтинг «Топ-200 Україна»

Заступнику головного редактора
тижневика «Дзеркало тижня»
Юлії Мостовій

Шановна пані Юлія!

Пропоную Вашому тижневику свій погляд на методику побудови рейтингової таблиці «Топ-200 Україна», яка наведена на сторінках «Дзеркала тижня» у № 11 і яка збурила усіх, причетних до вищої освіти в Україні

З повагою —
ректор ВНТУ        Б. І. Мокін

Рейтинг «Топ-200 Україна» як дзеркало невігластва
та упередженості його укладачів

Б. І. Мокін
ректор Вінницького національного технічного університету,
доктор технічних наук, професор,
академік Академії педагогічних наук України

Шановна редколегія любимого мною тижневика «Дзеркало тижня»!

Я настільки звик довіряти матеріалам, які друкуються у Вашому тижневику, що дуже часто обширно цитую їх на засіданнях ректорату з метою загострення уваги до поставлених проблем та порівняння наших досягнень і підходів та точок зору з висвітленими на Ваших сторінках.

Але те, що ви опублікували у № 11 за 24-30 березня 2007 року «Дзеркала тижня» під рубрикою: «ВПЕРШЕ: 200 КРАЩИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ», пославшись на розрахунки, зроблені нікому не відомими в системі української вищої освіти співробітниками кафедри ЮНЕСКО Національного технічного університету «КПІ», мене шокувало. Адже і саму рейтингову таблицю «Топ-200 Україна», і методику, за якою вона складена, і твердження про спосіб отримання інформації — інакше, як симбіозом невігластва та упередженості, назвати не можна. Об’єктивність цієї оцінки я доведу, порівнюючи добре відомі усім вінничанам показники трьох Вінницьких ВНЗ — Вінницького фінансово-економічного університету (ВФЕУ), який має № 63 у цьому рейтингу, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (ВДПУ), який має № 105, та Вінницького національного технічного університету (ВНТУ), який має № 118.

ВНТУ і ВДПУ мають приблизно однакову кількість студентів з тією лише різницею, що у ВНТУ на кілька сотень більше студентів стаціонару, а у ВДПУ на стільки ж більше заочників. Тож і чисельність професорсько-викладацького складу ці два університети мають приблизно однакову — в околі 500 осіб. Але у ВНТУ докторів наук більше ніж 50, а у ВДПУ — менше ніж 50, а кандидатів наук у ВНТУ більше ніж 300, а у ВДПУ менше ніж 300. Академіків та член-корів НАНУ та лауреатів Державних премій України ні у ВНТУ, ні у ВДПУ немає. Крім того, ВНТУ має 5 спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських та докторських дисертацій по 12 наукових спеціальностях, а ВДПУ має лише одну спеціалізовану вчену раду по захисту лише кандидатських дисертацій по двох спеціальностях. Заслуговує, мабуть, на увагу і те, що ВНТУ видає 5 наукових журналів, які входять до переліку ВАК України, а ВДПУ видає лише один збірник праць з періодичністю виходу у світ — кілька разів на рік. Із наведеного переліку, який охоплює усі критерії запропонованої кафедрою ЮНЕСКО НТУУ «КПІ» методики визначення рейтингу по напрямку «Якість науково-педагогічного потенціалу», логічно витікає, що ВНТУ повинен був би мати у цьому напрямку значення сумарного індикатора, суттєво більше, ніж ВДПУ. Але подивіться на рейтингову таблицю «Топ-200 Україна», і Ви побачите, що у ВНТУ оцінка цього сумарного індикатора складає лише 1,42, у той час як ВДПУ її має на рівні 1,85, тобто на 30 % вище. Що ніяк інакше, ніж абсурдом, назвати не можна.

Що цікаво, у ВФЕУ, який посів 63 сходинку у рейтингу і який взагалі не має жодної спецради по захисту хоча б кандидатських дисертацій, не має аспірантури і має лише кілька докторів наук глибоко пенсійного віку, сумарний індикатор «Якості науково-педагогічного потенціалу» дорівнює 1,05 %, тобто, він є нижчим від того, який має ВНТУ, лише на 26 %.

Цікавим Вам, мабуть буде і те, що такого університету як ВФЕУ ще до 2006 року взагалі не було на карті України. Для того, щоб Ви переконались у цьому, надсилаю Вам копії відповідних сторінок офіційних довідників за 2004, 2005 та 2006 роки. Співставляючи ці документи, Ви легко переконаєтесь, що до 2006 року за тією ж адресою, за якою у 2006 році з’явився ВФЕУ, значиться Вінницький інститут регіональної економіки і управління (ВІРЕУ), який було створено 10 років тому із залученням в основному викладачів пенсійного віку із інших закладів освіти і який теж наряду із ВФЕУ у 2006 році зберігся, але записаний на іншу адресу. Цікавим Вам, мабуть, буде і те, що усі науково-педагогічні працівники ВФЕУ одночасно є і науково-педагогічними працівниками ВІРЕУ. І навіть ректором і у ВФЕУ, і у ВІРЕУ є одна і та ж людина Петро Григорович Білоконний — колишній другий секретар Ленінського райкому КПУ міста Вінниці. До речі, за усю свою багаторічну роботу у системі вищої освіти я вперше побачив у довіднику, виданому не якоюсь приватною фірмою, а Міністерством освіти і науки, що одна і та ж людина одночасно значиться ректором двох вищих навчальних закладів, і це ні у кого з міністерства не викликає подиву.

У Вінниці менеджерів-економістів готують біля десятка державних та приватних вищих навчальних закладів, у тому числі і ВНТУ. І мені відомо, що студентами ВФЕУ стають лише ті наші абітурієнти, які не пройшли за конкурсом до ВНТУ не лише на державну форму навчання, але і на навчання за контрактом — тобто, лише ті, які по якомусь із предметів, винесених на вступні іспити, отримали незадовільну оцінку. Тож мене дуже дивує той факт, що сумарний індикатор за критерієм «Якість навчання» у ВФЕУ виявився рівним 5,90, у той час як його значення у ВНТУ, визначене за цією ж рейтинговою методикою, дорівнює лише 2,73, тобто, є удвічі меншим.

Із викладеного вище легко бачити усю недолугість та упередженість визначеного кафедрою ЮНЕСКО НТУУ «КПІ» рейтингу ВНЗ України.

На завершення аналізу ще кілька слів стосовно об’єктивності запропонованої кафедрою ЮНЕСКО НТУУ «КПІ» методики визначення рейтингу ВНЗ.

Абсурдною є формула визначення індикатора якості навчання, в якій у чисельнику стоїть кількість магістрів, а у знаменнику сума бакалаврів та спеціалістів. Адже для більшої якості треба суворіше відбирати із числа бакалаврів майбутніх магістрів — у ВНТУ, наприклад, до магістратури відбираються лише відмінники бакалаврату, які складають лише 15-20 %. А за запропонованою формулою виходить, що ті ВНЗ, які зараховують до магістратури усіх бакалаврів підряд, навіть, тих, які і бакалаврські дипломи отримали з натугою, мають показник індикатора якості вищий. Уже однієї цієї формули для визначення індикатору якості навчання достатньо аби укладачам методики поставити незадовільну оцінку.

На вступних іспитах до ВНЗ, якщо абітурієнт хоча б по одному предмету отримав незадовільну оцінку, то він не допускається до конкурсу і вибуває з конкурсних змагань. А Ви подивіться на рейтинг ВНЗ «Топ-200 Україна». До нього увійшли 59 університетів, які мають нулі за критерієм «Міжнародне визнання», причому деяким із них надано досить високі місця у рейтинговій таблиці, наприклад, Київський університет права НАН України навіть посів 10-е місце. Але це знову ж таки за межами логіки і просто здорового глузду навіть в рамках запропонованої методики.

А Ви подивіться на індикатори «Міжнародного визнання». Членство в Європейській асоціації університетів, до якої входить НТУУ «КПІ» і лише європейські університети, дає бали, а членство у Всесвітній асоціації університетів IUA, до якої входить ВНТУ і 7 американських університетів, які входять за міжнародними стандартами до першої світової десятки кращих, не дає балів. Не дає балів і членство у Всесвітній асоціації винахідницьких організацій IFIA, до якої входить від України лише ВНТУ, учені якого за 12 років привезли із виставок винаходів, що проводяться цією асоціацією щороку в різних містах Європи і Америки більше золотих та срібних медалей ніж українські команди з літніх та зимніх спортивних олімпіад за цей же період. Звертаю увагу на те, що спортсменам дають за ці медалі ордени, а нашому університету відмовляють навіть у рейтингових балах! А, між іншим, прапор України на цих виставках піднімається щоразу лише тому, що в них беруть участь учені з ВНТУ. Але, ще раз наголошую, балів по методиці кафедри ЮНЕСКО НТУУ «КПІ» це не додає.

А це вже прояв упередженості.

Як проявом упередженості є і те, що академіки та член-кори НАНУ бали університетам, в яких вони працюють, приносять, а академіки і член-кори галузевих академій наук, таких як педагогічна, юридична, медична, аграрна і мистецька, не приносять. І це дискримінує у першу чергу університети педагогічного, медичного та аграрного профілів, оскільки академіків і член-корів галузевих академій наук у деяких із них є не менше, ніж академіків і член-корів в НТУУ «КПІ». Нагадаю, що стипендія академіка і член-кора державної галузевої академії наук складає 80 % від стипендії академіка і член-кора НАНУ.

Тож логічно було б з такими ваговими коефіцієнтами враховувати в методиці і академіків та член-корів галузевих академій наук. Або ж цей індикатор, який дає перевагу у першу чергу столичним університетам, не враховувати взагалі.

Перелік критичних зауважень можна було б продовжувати і далі, але я сподіваюсь, що і наведеного досить, аби визнати рейтинг ВНЗ «Топ-200 Україна» недолугим та упередженим. Тож на цьому я поставлю крапку.

Відіславши цього листа Юлії Мостовій і електронною поштою і на паперовому носії, я вирішив віддати його також для опублікування у нашу університетську газету «Імпульс». Адже Юлія Мостова може і не захотіти опублікувати досить жорстку критику на той матеріал, який «Дзеркало тижня» уже опублікувало — так уже було колись, коли я запропонував їй критичний матеріал на статтю ректора НАУ Віталія Бабака, опубліковану перед цим у цьому тижневику. Життя, до речі, підтвердило справедливість саме моєї точки зору на той матеріал, а Віталій Бабак з часом, як мені стало відомо, від запропонованої ним концепції і сам відмовився.

Постскриптум 1: у п’ятницю 13 квітня я зачитав цей матеріал на засіданні ради з виховної роботи університету, а у понеділок 21 квітня — на засіданні ректорату. В якості першого відлуння у вівторок 22 квітня я отримав від ректора Вінницького фінансово-економічного університету кандидата технічних наук, професора Білоконного копію його листів до редакцій тижневика «Дзеркало тижня» та газети «Вінниччина», в яких він просив опублікувати його незгоду з тим, що очолюваний ним маленький приватний університет посів більш високе місце в рейтингу ВНЗ «Топ-200 Україна» у порівнянні з такими провідними ВНЗ Вінниці як технічний, медичний, педагогічний та аграрний університети.

Постскриптум 2: у суботу 21 квітня вийшов № 15 тижневика «Дзеркало тижня», в якому мій лист до редакції тижневика опубліковано у повному обсязі, але під заголовком: «Укладачам методики — «незадовільно»

Постскриптум 3: в субботу 28 апреля вышел № 15—16 еженедельника «Зеркало недели», в котором опубликована статья сотрудника кафедры ЮНЕСКО в НТУУ «КПИ» Олеси Леновицкой: «Многим отражение не понравилось…», посвященная анализу откликов на публикацию в ЗН рейтинга вузов «Топ-200 Украина», и которую я прочитал в связи с недоставкой прессы почтой в праздники лишь 03 мая. Достаточно много места в этой статье Леновицкой уделено критике приведенной выше моей статьи, причем критике некорректной и, я бы сказал, критике непорядочной. Поэтому я откликнулся на статью Леновицкой повторным письмом в «Зеркало недели», написанным русским языком, чтобы вновь не вкралась ошибка перевода. Привожу это письмо, которое 04 мая было отправлено электронной почтой заместителю главного редактора ЗН Юлии Мостовой и ректору НТУУ «КПИ» Михаилу Згуровскому:

Повторно к вопросу о рейтинге вузов

Заместителю главного редактора
еженедельника «Зеркало недели» «Топ-200 Украина»
Юлии Мостовой

Копия: ректору НТУУ «КПИ»,
зав. каф. ЮНЕСКО «ВТОПСАИ»
академику Згуровскому М. З.

Глубокоуважаемая госпожа Юлия!

Поскольку первое письмо по поводу рейтинга вузов «Топ-200 Украина» я посылал с просьбой о публикаци на Ваше имя, то повторное письмо уже просто к сведению тоже посылаю Вам. Единственная цель этого письма — это убедить Вас в том, что ничего такого, что бы не соответствовало действительности, в моем первом письме не было. И вынужден я оправдываться исключительно потому, что в публикации «Многим отражение не понравилось…» (ЗН, № 16-17, 28.04.2007) сотрудница кафедры ЮНЕСКО Олеся Леновицкая, которая видимо и есть автором рейтинга «Топ-200», обвинила меня в том, что в письме в ЗН я оперирую с цифрами, которые существенно отличаются от тех, которые прислал ей в декабре 2006 года, скрепив своей подписью.

Посудите сами, мог ли я в декабре 2006 года послать Леновицкой (или кому бы там ни было) какие-либо цифры, скрепив своей подписью, если я 23 ноября 2006 года попал в больницу, 28 ноября был прооперирован и вышел из больницы только в середине января 2007 года. Последнюю декаду ноября и весь декабрь 2006 года, а также часть января 2007 года временно исполнял обязанности ректора первый проректор В. В. Грабко, который все официальные бумаги подписывал как «Т. в. о. ректора В. В. Грабко».

На мой вопрос, подписывал ли и направлял ли В. В. Грабко какие-либо таблицы с цифрами в адрес Леновицкой (или кафедры ЮНЕСКО НТУУ «КПИ») в мое отсутствие, В. В. Грабко мне ответил, что ничего подобного он не делал. Моя проверка по исходящим документам в канцелярии подтверждает правдивость его ответа на мой вопрос. Отсюда вывод, что цифры, характеризующие наш университет, Леновицкая взяла, не вникая в их суть, с министерских сводок.

Леновицкая в своей статье в ЗН пишет, якобы я ей дал данные, скрепив подписью, что в декабре 2006 года у нас в университете был 6001 студент стационара и 685 научно-педагогических работников, что определило знаменатели индикаторов и вывело Винницкий государственный педагогический университет на более высокое место, поскольку у них в это время было лишь 5702 студента стационара (число преподавателей в ВГПУ она умалчивает). Но дело в том, что в действительности у нас в это время штатных должностей было лишь 551, а штатных преподавателей лишь 526. А 25 преподавательских ставок на условиях совместительства у нас занимали 159 производственников (генеральные директора, руководители отделений банков, главные инженеры, начальники служб и т. п), которые, будучи принятыми в пределах от 0,05 до 0,25 ставки, работали на условиях совместительства в Государственных экзаменационных комисиях или были руководителями дипломных проектов, или руководили практикой наших студентов на их предприятиях. И, определяя процент остепененности коллектива вуза, число докторов наук и число кандидатов наук делят (в соответствии со всеми методиками в мире) либо на число штатных преподавателей (а это у нас 526), либо на число штатных ставок (а это у нас 551). И никто никогда и нигде не берет в расчет совместителей, тем более работающих на мизерные доли ставки. А министерство и ВАК вообще запрещают учитывать совместителей при определении уровня остепененности и предствлении как своих в составе спецсоветов по защите диссертаций. И если это Леновицкой до сих пор неизвестно, то пусть она не берется составлять рейтинги. Кстати, в своем первом письме я писал, что у нас на 300 человек больше студентов стационара, а у ВГПУ на 300 студентов больше заочников, поэтому число преподавателей в обоих университетах примерно одинаковое — «в окрестности 500». Именно так переводится украинское «в околі 500». «В окрестности 500» означает, что может быть немногим меньше 500 или немногим больше — так я написал, чтобы не выяснять абсолютно точно, сколько их на самом деле есть у ВГПУ. А как я сейчас выяснил, без совместителей число штатных преподавателей в обоих сравниваемых университетах практически совпадает. Таким образом, мое сравнение ВНТУ и ВГПУ есть абсолютно корректным, а Леновицкая, обвинившая в популярном средстве массовой информации меня в подтасовке цифр, рассчитывающая, видимо, на то, что вы мне все равно больше слова не дадите на страницах ЗН, поступила не только некорректно, но и непорядочно.

Более того, есть основание думать, что Леновицкая вообще выполняла заказ. Дело в том, что в некоторых киевских начальственных кабинетах вынашивается идея объединить в Виннице в один университет нынешние медицинский, педагогический и технический университеты. Самый слабый из них в кадровом отношении — университет педагогический, но именно ректора этого педагогического университета Шестопалюка А. В. в тех самых киевских начальственных кабинетах хотят видеть в кресле ректора объединенного университета. Поэтому и нужно было каким-то образом показать, что рейтинг педагогического университета в Виннице выше рейтинга медицинского и технического университетов.

В первом письме в ЗН я для краткости ничего не говорил о несправедливости рейтинга в отношении Винницкого национального медицинского университета (ВНМУ). И теперь я приведу лишь три параметра — у ВНМУ на менее 500 преподавателей имеется 105 докторов наук и вообще нет бесстепенных — такого относительного показателя по остепененности вообще и по докторам наук в частности не имеет больше ни один вуз Украины. Более того, из 3000 студентов этого вуза 1000 студентов — иностранцы, Его ректор Герой Украины В. Мороз есть председателем Ассоциации медицинских университетов Украины, а компьютеризованные методики диагностирования и оперирования, разработанные в этом университете, уже купили и продолжают покупать за валюту многие европейские и американские университеты. А в рейтинге «Топ-200» Леновицкой этому университету нашлось место лишь под № 117. Напомню, что нашему университету в этом рейтинге выделено место № 118, а педагогическому, у которого докторов наук втрое меньше, чем у ВНМУ — № 105. Если это не заказ, то что тогда это?

Уже после отсылки Вам первой статьи я узнал, что заведует кафедрой ЮНЕСКО в НТУУ «КПИ» сам уважаемый мною ректор Михаил Захарович Згуровский. Поэтому копию этого письма к Вам я решил направить и ему, дабы он знал, как некоторые его сотрудники его же «подставляют».

И последнее, прошу обратить внимание на то, что свое несогласие с моей оценкой рейтинга «Топ-200» и свои обвинения в мой адрес Леновицкая построила исключительно лишь на попытке приписать мне подтасовку чисел в сравнении ВНТУ и ВГПУ. И совсем проигнорировала остальные мои замечания, включая незаслуженно полученое 64 место недавно созданным и еще совсем маленьким Винницким финансово-экономическим университетом, по поводу которого ректор Петр Белоконный уже извинился на страницах местной «Винниччины» и послал аналогичное извинение в ЗН, а также включая тот факт, что на высоких местах в этом рейтинге оказались университеты, которые по одному из трех комплексных показателей, а именно по «Международному признанию», получили нулевые оценки. И, что в какой-то степени даже забавно — эта методика претендует на право быть признаной на международном уровне.

С уважением —
ректор ВНТУ                             Б. И. Мокин